А який шанс що... Чи можлива реалізація в геймдеві проєкту без досвіду?

Чи можлива реалізація в геймдеві проекту без досвіду та знань виключно з розумінням концептуальної складової ігри? Концепт мислення, вайб коддинг як — матеріалізація доволі зрілої та уже викладеної в pdf файлі ідеї ? Якось одного дня я усвідомив, шо AoH 2 та 3 — це гра котру зробила одна людина, ван персон.

Повторюсь. Одна. ЛЮДИНА (ВАН ПЕРСОН). Так я це знав, але не усвідомлював. Це зусилля одного гравця в ігровій індустрії під жанру стратегій grand strategy.

Це мене надихнуло дійти до рефлексії: а який тоді у мене бар’єр до ідеалістичної цілі, котра засіла у мене в голові? Відразу матеріалізувався концепт-бачення гри: гра, котра буде коректною з точки зору політичних теорій? — Джон. Маршмайєр, Макіавеллі, Макс Вебер (типи політ. лідерства), Бзежинський, коректне розуміння витоків громадянських війн, вторгнень та гібридної агресії, котра дуже сильно черпнула із російської непровокованої політики з 1991 року та прямого вторгнення в 2014му, чи то в 2022 роках. Ідею вже було пізно «забувати» — поставало лише одне питання — на якому рушії?

Та що по ассетам (в результаті: відмовився від ідеї ассетів — жоден не підійшов під ігрові смаки). Я задав одне запитання GeminiPro — який шанс успішності проекту (*назавав усі фактори*) — відповідь: 20%. Такий шанс того, що проект вийде достойним, яскравим та завершеним.

План протидії деструктивним ігровим тенденціям

Я поставив при написанні концепту одразу собі два завдання: З одного боку — дотримуватись певних політичних теорій, досвід із власного фаху — навряд чи завадить. З іншого боку — не зробити «типову гранд стратегію», без стереотипних механік прес f to make rejime fascits, а це = +3 до атаки.

Мабуть єдина риса ідеаліста в мені, котра ще залишилась на мій вік: намагання зробити саме так, як це у фантазії уявляється: ні більше ні менше: динамічний геймплей з геополітичними статусами (міжнародна система має різні правила для різних акторів), візуалізація військ, ударів по регіонам, пошкоджень регіонів (реалізовано лише частково в силу обмеження рушія та власним намагання реалізувати це без ассетів), емоційно передати війну звуками, так званий симулятор «протриматись при влади за Україну з 1994 року, освітлюючи типові внутрішні проблеми України з 90х рр. — агресія, корупція, енергетика, ментальність), але одночасно з тим й пісочницю (Гетьманат, Імперія, Союзи), механіка гібридного режиму, механіка з утворенням проксі-держав на будь-котрій провінції — так званий симулятор розпаду російської федерації, аспект альтернативної Історії: «а що якби... не будапешт в 1994?» Усі ці концептуальні напрацювання в голові й привели мене сюди, до тієї цілі котру я наразі досягаю, можливо вже й досяг або ж і перевиконав.

Концепт гри писався 2 місяці — і що-сторінки я дуже нетерпів розпочати, проте пориви самодисципліни та інтуїтивні пориви спонукали продовжувати описувати механіки в майбутній документації: коректний поділ політичної системи, фінансова система (упрощена, не полюбляю «потужну» економіку в геопол. симуляторах), енергосистема, система освіти політичного лідера... усі системи спершу пов’язались на бумазі, а після цього вони почались вимальовуватись і в коді.

Буквально ще до першого заміченого мною в інфополі терміну «вайб коддинг», гра робилась цим методом, її основи закладувались — і буквально на очах АІ ріс як ріс і я, якщо на першому дні розробки (а за проектом проводилось часу від 10 інколи до 14 годин, я немов збожеволів цієї ідеєю), так ось якщо на 1 дні розробки я гадки не мав чи коректний код мені відправляє АІ, то уже на кінець тижня саме мої ідеї й вирішували проблеми, я «посунув» АІ посадою. Іронічно але тоді я і зробив лого де перекреслена «А» на фуражці, що ознаменовує нову епоху котру я собі в голові почав — епоху падіння Triple A тенденцій (яскравий приклад: SuperPower3).

І уже десь за 4-5 місяців розробки моя гра перевершила цей «шедевр» геймплейно) (не візуально, тут недокач вийшов). Проте — це я гадаю яскравий приклад ідеологічно з чим повинні боротись геймери (а не засуджувати усе й підряд через АІ), ось цей принцип інтервенції із зовні (Взяти: прийти в ігрову індустрію з метою заробити грошей, «там усі тупі, ігри для дурнів, тому ми розбагатіємо» потираючи руки кажуть вони у своїх тріпел-ей кабінетах, беруть колись хорошу франшизу «SuperPower» (грав ще в школі на інформатиці із моїм тодішнім лд — Олегом — теж на політолога вчився кста), далі беруть ассет глобуса, добавляють туди кастомізацію персонажа (обов’язково усі раси, усі трильйон статей, усі орієнтації вказати), далі... УСЕ, РЕЛІЗ, ГРА ГОТОВА!

Ні. Trivial Inc. PERSON не просто тролінг «корпорацій» у назві (я так студію назвав) — це мій голос на їхні дії, це мій крик душі з приводу тенденцій( Об’єктивно: окрім згенерованих АІ (в альфа-версії гри) зображень, іконок (правда підлатаних мною старою наковальнею «Adobe Photoshop» — ні, я не художник, в австрійську академію не взяли), жартую і не намагався, не мій фах), так ось окрім цього моїй грі нічим буде дорікнути: геймлпейні механіки переросли концепт, в процес розробки я щодня добавляв все більше ідей, більше балансу, більше СИСТЕМНИХ змін до прикладу: система Псих. стану, система прапорів, система 3D об’єктів на карті (занурення в гру), бомбардирування не планувались — я боявся на ранніх етапах розробки ставити цілі, котрі передбачали задіювання векторів, корутин (енуменатори ці всякі ваші) і взагалі будь-який зв’язок із FPS’ом гри.

Але в коментарях я зустрів дуже багато негативних або дуже підозрілих коментарів — що я лише використав, проект після цього став лише краще. Тому я ще повчився робити і в бллендері трохи)) зробив 3д меню КОТРЕ МЕНІ так і не довелось імплементовувтаи, адже 2d canvas’и гадаю менш ризиковано ніж 3д меню відразу в ультра-дилетантському проекті by me.

Шлях реаліста (шлях Гегемона?) Так проект не ідеальний, але він зате УНІКАЛЬНИЙ, бачити під час запуску першої закритої бетки усе те, що було просто ідеєю, далі концептом, а далі 4-х годних геймплеєм з котрого виведені чергові 200-300 позначених помилок, багів чи то недорахунків, далі виправлення усьогь цього, думки — а що буде за рік після релізу? (А за два ?).

Рік розробки показав доволі очевидну філософську тезу: інколи мрії стають реальністю, якщо ми находимо на практиці шляхи обійти «бар’єри», рік розробки показав, що сотні, тисячі годин над проектом можуть сприйматись немов подорож, де є складні моменти, є легші, але немає нетерпимих, немає безрезультатних, немає дезморалу ВЗАГАЛІ — ідеаліст в мені говорить «ну не може цей час пройти даремно», але реалізм — як представник політичного реалізму, я-то розумію що так — може) тому ні на що не розраховую, окрім критики (за винятком мабуть спільноти на YouTube для котрої та З ЕНЕРГІЇ котрої і народилась та сама ІДЕЯ, яка й породила цей проект).

Ну штук 20-30 купівель з них 5-10 рефандів — 120 вішлістів на сьогоднішній день лише підтверджують мої очікування. Сподіваюсь цей текст не буде вам прикладом як «ідея ідеаліста» стала «вироком реалісту», хоча шанс доволі ймовірний — але прогнозую, що мою гру або проігнорує загальна аудиторія жанру Grand Strategy або взагалі не дасть випустити Steam — хоча гра зроблена не на ассетах, не на скопійованих з гітхабу кодах, а власними зусиллями (основна проблема: піксельна графіка не вирішена, лише прикрита ефектами та механіками, котрі ну не можуть не сподобатись геймеру із досвідом — хоча на початок здадутся незвичними , а UI заплутаними, а UX досвід суперечливим). Є одна основна проблема в проекті про котру я ще не писав:

Карта в грі перевернута (вектор ЗЕ являється висотою над картою, причом — 200 — це типу високо, таким чином — терейн реалізувати неможливо (на рушії Unity terrain створюється виключно ЗНИЗУ 3д світу, по-крайні мірі через інструмент по створенню терейну). Так, у мене можливо і є в голові вирішення проблеми — але воно потребує занадто радикальних дій, тому можливо в один день усі хто гратиме цю гру бачитиме, що вийшло оновлення в Steam та новина в спільноті-крамниці із заголвком «УЛЬТРА ГРАФОН 2.0» — а можливо це так-само лишиться просто ідеєю, як і тисячі подібних проектів, котрі просто не прорвали свої бар’єри.

Сторінка моєї гри в Steam: store.steampowered.com/...​m_State_Path_of_Hegemony

Розширення парадигми — цей принцип працює не лише в науці, філософії науки чи то в окремих категоріях, а й глоабльно в житті, адже ці усі категорії є лише різними аспектами, вони немов елементи навішені на EmptyObject, а уже складові цих елементів детерміновуються кодом, котрий обмежує та створює бар’єр, ціль: подолати бар’єр та реалізувати проект — ось про що геймдев в кожній годині, в кожній механіці, ми пробиваємо бар’єр рушія (доречі недавно ще й добавив механіку пробиття кордону від котрої відмовився на першій стадії розробки, черговий бар’єр пробито — ось і результат ).

Те, що мені подобається у геймдеві — це потреба у креативних «обходах» різних проблем, так можна не знати математику чи «не дружити» із синтаксисом чи то лямба-виразами, але мати інструменти, волю, концепт, певне бачення, повний контроль процесу, вміння вчитись на ходу — чи може вийти, щось достойне із цього проекту ? Навіть якщо проект програє під напливом критики, емоцій чи то дій конкурентиків — в силу своєї делитантності, я дам відповідть на минуле запитання — чи може при таких обставинах вийти щось достойне уваги геймерів? Чи все-таки тріпел-«ей(, дай грошей)» епоха не дожила до своєї кончини, котра би зробила ігрову індустрію... Прекрасною Знову!

Найсильніші виклики. Найсильнішим викликом була реалізація інструментів, котрі згенерували би однаковими математичними алгоритмами — технічна карта, провінційна сітка, система межування цих же провінцій — робилось це через Voronoi. Все зійшлось до того, що повинна випасти однакова кількість провінцій з однаковими id (тобто інструменту ще мав бути заданий ШЛЯХ, принцип, метод, як йому рахувати) — і після тижня вайб-кодингу, невдалих спроб воно вийшло, карта v. 1.0 (кінцевою є v33).

Але візуальна складова була просто жахлива, все було занадто математично рівне, немов ромби, а не провінції. Що ж але у мене була готова сітка + межування, лишилась лише косметика... подумав був я. І я зробив, написавши певний промпт (руками АІ), ще один інструмент, котрий мав на меті, НЕ ЗМІНЮЮЧИ ID, змістити центри та перегенерувати САМУ СІТКУ (ціль: змінити візуальну складову, але не змінити досягнутого прогресу технічної карти). Ііі... саме на це пішло мінімум 12-13 версій карти, але це ще не все.

Кількість провінцій — друге, що мене бентежило. Геймплейно гравець може ступити на БУДЬ-яку провінцію у світі (в теорії), але за концептом у першій частині Millenium State немає гри за інші держави, це Історія України, шлях України, максимально реалістичні випробування самеее України + занадто багато провінцій в кожному регіоні (я мав намір ПРИЗНАЧИТИ ВРУЧНУ кожну з провінцій до певних регіонів, дивлячись на референси справжніх політичних карт — в цьому був задум, тому відповідно була наступна ціль: полегшити собі завдання).

Тому я створив ще один інструмент, який замальовував вказані провінції рандомним кольором однієї Сусідки, таким чином ID не порушувались, а провінцій ставало менше, вони обʼєднувались. Після цього на усіх інших версіях карт мінялось лише одне: налаштування генерації Voronoi (в результаті вивів дуже непоганий стиль; залишивши його, зробив ще 2-3 версії про всяк випадок, і вибір впав на v33 — адже я геть втомився стільки генерувати провінційну сітку). Так зʼявилась створена власними інструментами провінційна сітка + готові дві держави — Україна та «Російська Республіка», на котрій я тестив далі бойову механіку, обстріли, дамаг регіонам.

Радості було безліч, коли вперше бета-юніт (спрайтик, намальований мною, який ліг в основу вигляду юнітів, адже я зробив «remake», згенерувавши + внісши зміни в спрайт)... так ось, радості було безліч, коли відбувся ПЕРШИЙ КРОК — усі системи запрацювали... провінція бачить провінцію, я бачу результат, а клік на провінцію, на котру клікаю — просто мрія. Саме в той момент я зрозумів: проєкту все-таки бути, перешкоду подолано.

І я ще тоді знав, що навіть якщо гра не вийде або провалиться — Unity Assets поповниться найдешевшим асетом Grand Strategy, доступним усім для повалення режиму тріпл-еїв, адже із наявних там або відсутня провінційна сітка, або глобус із обмеженим поділом (на великі регіони-провінції — походу це і є SPR 3). Парадокс-лайків в Unity Assets не було, принаймні тоді. Тепер шкодую, що в той момент не зробив копію проєкту — адже доведеться «розбирати» проєкт до прототипного виду для окремого асета у свій час.

Плинність часу...

Середина липня минулого року — перший день, коли проєкт в активній фазі розробки (до цього стримувався місяць та дописував тижнями концепт + конспекти та численні відео з Сі-шарпу та Юніті). З того дня (мені самому не віриться) я немов одержимий цим проєктом — кожен ранок розпочинається із блокнота документації (за винятком 2 місяців — буквально відволікся на інші сфери буття, які потребували уваги), з аналізу «що зробити сьогодні». Я немов відпочивав, коли заходив в проєкт, інколи було складно (як-не-як це робочий процес), але все одно, як тільки-но подолана чергова перешкода, конструктив переважає деструктив.

Але у мене ще досі в голові те саме питання, яке я тоді задав Gemini або ChatGPT (комусь із них), я його часто задаю собі — і розумію, що ще одним найтяжчим викликом є Сумніви: невже реально ось так увірватись у сферу на натхненні та підтримці аудиторії? Невже справді зусилля сотень, але з некомпетентними пріоритетами бюрократичної системи, дорівнюють зусиллям однієї людини, котра йде за своєю мрією (планом, ідеєю, концептом)? Я зрозумію геймерів за хейт згенерованих зображень, але постає питання. АІ в геймдеві — це загроза чи можливості? А можливо, й те й інше, дивлячись у чиїх руках: Triple-A компаній чи соло або інді-розробника.

Особисто для мене це відкрило можливості поділитись власним баченням гранд-стратегій, дати подих жанру — хтозна, можливо, завтра я побачу ці самі механіки уже в Hearts of Iron 5 або ж іншому проєкті, і я буду лише радий, що я був почутий як геймер (дуже незвично, що тепер я, виходить, геймдев; не хочу знецінити цю прекрасну та тяжку роль — створювати щось субʼєктивно прекрасне та випускати на трохи ширшу публіку).

Таємна магія Лору (мені невідома). Лор: — це цікава складова геймдеву: вміти ЗАНУРИТИ гравця, знати, як зацікавити, показати, знати, як створити цілий світ, яскравих, привабливих — не просто пікселя на моніторі, але пікселя із історією та глибоким бекграундом.

Мене дуже надихали РПГ — взагалі перший жанр, у котрий я грав, — це РПГШКИ (Sacred, Two Worlds 1,2, варкрафти, Fable чи то більш сучасні — Divinity OS 2, BG3). Передати відчуття, коли одягаєте навушники, зливаєтесь із грою, абстраговуєтесь під саундтреки Б. Славова та читаєте записки або слухаєте витончену, добре поставлену, експресивну промову персонажа в оригіналі, ковтаючи ці діалоги, немов бальзам на серце) — ось вона магія Лору. Я навіть не задумувався, як це складно: Лор, UX — це не так легко, як виявилось).

Ну що по лору: Україна не підписує Будапешт, Росія розпадається, Європа та США геополітично поділили Україну та Російську Республіку (одна із 3-х новоутворених держав), світ уникає холодної війни, Німеччина підписує з Польщею договір про поступову передачу Кенігсберга. Глобалізація, дозволений прохід військ, якщо провінція не є крайньою в маршруті (так, лор — хороший інструмент латати «дірки» подібних архітектурних рішень та багів руху юнітів чи то поведінки АІ). Лор, мабуть, найслабкіше місце гри, адже воно залежне від UX -можливо, ірраціональний цезарський намір зробити усе самому не дає мені змоги найняти художників чи то команду, проєкт став чимось типу хобі, чимось особистим. Як і війна із «Червоним Орденом», забороненим навіть у самому Китаї. На стіл розвідка в одну мить поставить книгу, котра буде клікабельною, де можна зануритись у їхній меморандум — який немов натяк показує гравцю: з котрою загрозою ще потрібно буде зіткнутись і не раз.

Все-таки мене радує безмежність розвитку в написанні лору: мені цікава ця тематика. Гадаю, це одна із тих складових, котрі здатні технічно хороший продукт зробити народним улюбленцем — як той самий БГ3 чи то СК3, якщо брати більш близькі до жанру приклади, або ж Suzerain, де естетика та лор — це буквально річ, на котрій тримається геймплей.

Рік після розробки: настрій ноорм (коли бачу проект в юніті), не норм лише коли бачу закидони від рев’юверів (але це вже якось іншим разом)... дякую за увагу до цього питання!

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини про геймдев