Беззмістовно, швидко, балакуче. Чому я кинув High On Life 2 лише через кілька годин гри

Привіт, спільното! Минулої п’ятниці, 13 лютого, вийшла High On Life 2 — продовження шутера від першої особи, над яким працювала студія Squanch Games (заснована одним із авторів «Ріка і Морті» Джастіном Ройландом). Початково я планував пройти сиквел і випустити в день релізу огляд. Однак лише за перші кілька годин зрозумів, що гра мені катастрофічно не подобається, а згодом я просто її закинув.

У цьому топіку вирішив все ж розповісти про другу частину та чому я не став у неї грати. Це жодним чином не огляд, а просто трошки невдоволення.

За сюжетом першої HoL Земля потерпала від вторгнення інопланетного картелю G3 — прибульці планували перетворювати людей на наркотики. Та головний герой отримує розумну зброю, ліцензію найманця, колишнього мисливця за головами у ментори і береться за місії з ліквідації членів G3. За винятком окремих нюансів, це і є центральна історія High On Life.

Сиквел починається з нагадування про тріумф героя в першій частині. Він — зірковий мисливець за головами, у якого беруть автографи та запрошують на телешоу. Є слава, успіх та купа міжгалактичних грошей. Однак із часом усе це тьмяніє. На додаток з’ясовується, що його сестра Ліззі доєдналася до «терористичного угруповання», і тепер на неї полюють інші мисливці за головами. Тепер завдання гравця — захистити її та розплутати змову фармакологічного конгломерату, який хоче робити з людей спеціальні препарати (знову?).

Бачив, що колеги в огляді писали: «це та сама гра, але хоча б це вже гра». Власне, це перша причина, чому я не продовжив у неї грати. З точки зору ігрового процесу High On Life 2 — це клон High On Life. Хіба що трішки яскравіший, динамічніший та продуманіший. Однак це все ще доволі нудний і відверто тривіальний коридорний шутер, який «розмішали» діалогами в стилі «Ріка та Морті» та використанням скейтборду.

Шутер-складова в грі реалізована непогано (особливо коли з’являється більше цікавої зброї), і загалом стрілянина спочатку виглядає цікаво. Однак уже на третій чи четвертій інтеракції розумієш, що 10–15 годин такого репетативного ігроладу витримають далеко не всі.

Тим більше, що він дуже сильно розбавлений недолугими діалоговими сценами. І недолугі вони не тому, що погано написані чи сповнені гумором «нижче пояса». Недолугі вони насамперед тому, що грі критично не вистачає якогось, вибачте, мінімального наративного дизайну. Дуже складно захопитися грою, де ти стоїш і кілька хвилин слухаєш багатослівну розмову одночасно трьох NPC. Що характерно, це не ігрові розмови — їх ніби писали для мультфільму, а потім вони випадковим чином опинилися в High On Life 2.

Просто уявіть, що вам треба прослухати кількахвилинну розмову (приклад — на відео нижче, яке треба запустити). Після цієї розмови у вас є нетривала ігрова частина, в якій треба трохи постріляти у ворогів. А після неї — ще один нудний діалог, який не турбується про те, щоб зацікавити гравця. І так по колу. Щось мені підказує, що такий підхід будуть терпіти хіба що дуже віддані фанати.

Якщо чесно, найцікавіша частина гри — створення аватара для нашого персонажа. Цей процес можна побачити на відео нижче. Фактично, це був чи не єдиний момент, коли я подумав: «О, ну прикольно».

Замість підсумку — трошки статистики. Перша частина High On Life на релізі отримала понад 11,5 тисячі одночасних гравців у Steam. Зараз у неї користувацький рейтинг 87%, а онлайн — 565 користувачів. Друга частина стартувала з менш ніж 3 тисячами гравців, її рейтинг нижче за 60%, а одночасних гравців у неї 790. Є підозри, що триквела ми не побачимо.