Чому ви кидаєте ігри на середині?

Понад 60–70% гравців не проходять гру до кінця — це факт, підтверджений аналізом досягнень у найпопулярніших іграх (Steam, PlayStation). Наприклад, у легендарних серіях Souls completion rate виглядає так:

🎯 Ось кілька прикладів:
• Dark Souls 1 Remastered — 41%
• Dark Souls 2 — 37.9%
• Dark Souls 3 — 40.8%
• Bloodborne — 24.9%
• Demon’s Souls Remake — 24.3%
• Sekiro — 31.4%
• Elden Ring — 39.3%

Чому так відбувається?

1️⃣ Ігри стали надто довгими та складними
Багато сучасних AAA-проєктів вимагають десятки годин для проходження. Не всі мають час чи бажання інвестувати стільки.

2️⃣ Рутинний та одноманітний геймплей
Повторювані завдання швидко набридають, і мотивація йти далі знижується.

3️⃣ Величезний ігровий беклог та конкуренція за увагу
Гравці постійно відкривають нові ігри, залишаючи старі на півдорозі.

4️⃣ Нестача мотивації та слабкий сюжет
Якщо історія або персонажі не захоплюють, важко залишатися у грі.

5️⃣ Проблеми з якістю та нав’язливі мікротранзакції
Баги, реклама та внутрішньоігрові покупки псують враження.

⚠️ Важливо зауважити, що не всі ці причини однаково стосуються всіх ігор зі списку — кожен проєкт унікальний, а причина низького завершення може бути комплексною і різнитися від гравця до гравця.

t.me/GameDevelopmentUA

А що ви думаєте про це? Пишіть вашу думку у коментарях 👇

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини про геймдев

👍ПодобаєтьсяСподобалось0
До обраногоВ обраному0
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

О, Секіро це я закинув)))

А загалом відповідь дуже проста. Втома. Особливо у випадку з соулс-лайками, гра вимагає від тебе чималу витримку й нервів, які не кожен має у нашу епоху, коли робота витягує з тебе все більше соків і коли загалом часу на ігри, або будь-яке інше хоббі лишається все менше.

Ну а іноді просто з’являється бажання переключитись на щось інше, або до рук попадає інша гра, яка тебе більше цікавить.

Закинути гру, навіть хорошу, це нормально. Головне, це пройти її все ж іншим разом.

Цікаво, як у різних гравців це по різному працює. Бо я солслайки скоріше як відпочинок сприймаю. Типу — можна відключити мозок і грати на спинно-мозгових імпульсах. Чисті рефлекси і патерни)

Можливо воно й так, але крім того соулслайки це не ті ігри в які можна позалипати на півгодинки. Вони потребують більшої уваги від гравця і відточування своїх навичок, що не з кожним темпом життя в’яжеться. Коли втомлений маєш трохи часу на гру, хочеться трохи інакшого досвіду а ніж смерть за смертю.

P.S. — взагалі Секіру закинув, бо так і не зміг Генічіро завалити, нервів не вистачило :3

Souls-like ігри є надзвичайно складними і не підходять для легкого казуального проходження, тому використовувати їх як об’єктивний показник — дуже погана думка. Всі наведені ігри мають чудовий візуал, затягуючий сюжет, дуже круто пропрацьованих персонажів і зрозумілу механіку керування (Міядзакі геній)
Проте харкорність з легкістю може відлякати навіть досвідчених гравців.
Пам’ятаю, як ледь не дропнув гру повністю, після того як вдесяте(!) вбився на тому ж місці, а це був лише 2й босфайт.
І так, саме вбився через нестачу скілу, а не через поганий гейм дизайн. Міядзакі садист в гарному сенсі цього слова. Він вклав усю душу в цей проєкт. І щоб повністю зрозуміти його, маєш взамін віддати частинку душі.
Врешті, кожен гравець мусить зробити свій вибір: або get good, або знайди іншу гру.

тому шо не хочу розставатися з гарними світами, не хочу щоб історія закінчувалась — бо потім стає занадто сумно назавжди покидати цей світ, цю історію й цих персонажів, а так епізодично повертаюся в старі ігри: завантажую старі збереження, відвідую місця минулих пригод та слави, роблю пару побічних квестів, пару скріншотів й полишаю «на потім» — розтягую
звісно це не всіх ігор стосується, а в яких вже провів 50+ годин
зазвичай же ігри які я закінчую останнім часом — рано чи пізно вони все одно добігають кінця — мають на лічильнику 200-300 годин

іноді не добиваю останній квест, бо боюся розчаруватися в фіналі

але досить часто проблема також є сирість гри — починаєш, перші рівні вилизані, видно шо робили якісно, а далі починається треш, недоробки, й ти не хочеш собі псувати враження — чекаєш патчів (скоро збираюся пограти в CP2077 — кажуть наче вже довели до ладу, потім на черзі буде Stalker 2 — в обох вже 40+ годин награно, але грати на той момент стало сумно із-за багів й поганого технічного стану)

також є ігри які залишав «на потім», тому що знав шо буде 100500 DLC, й якщо я закінчу зараз, то потім прийдеться стартувати з початку щоб пройти весь контент з урахуванням всіх аддонів

ну й звісно є ігри, які наче захоплюють в якісь вихідні, коли ти відпочив, повен сил й мотивації — потім робота, родина чи інші життєві складнощі відволікають й ти просто забуваєш що грав, або ж просто виснажений — й немає бажання ще напрягатися в іграх — чекаєш коли ти знову відпочинеш, й будеш в такому ж «припіднятому» стані (не будеш!)

бували ігри в які було цікаво грати «під речовинами» — але «речовини» закінчилися, а без них грати виявилось не цікаво

P.S. Half-Life привчив не ставити крапку.

Ну колись щоб встановити гру я просив друга що він файли з папки по частинах скидав на флешку і перекидав мені на пк. Тому що в мене дисковод не працював, флешку була на 1гб, а гра займала трохи більше. Плюс ще інтернету не було, або дуже повільний 2g. Це була gta vice city, то я її пройшов вздовж і впоперек, так само warcraft 3. А зараз, нормальний пк з’явився 3 роки назад, і я багато чув про скайрім, почав грати все подобалось, потім почалось одноманіття і я типу її відклав, вже на 2 роки. Потім rdr2 почав, їх пройшов повністю, одним махом і захотів ще подібного. Мав гта5 і Відьмак 3, гта 5 декілька годин пограв, відьмак на початку залишив. Через те що не виправдали очікуваннь ще після рдр2. Потім почав kcd, на початку все класно, ближче середини почалась трохи монотонність і якраз сталкер 2 вийшов. Ну і я kcd відклав, почав сталкер 2, теж все подобалось, дійшовши до ростка трохи вже втомився, залишати на збирався, але вильоти і підвисання на ростку мене переконали.
Ну і так з багатьма іграми, з моменту появи в мене пк 3 роки назад, я по суті пройшов 1 гру повністю (рдр2). Але задоволення отримав від усіх ігор.

Играю в песочницы, в которых нет «конца»

Хоч би переписали текст після чату гпт

Причин дуже багато, і дуже залежать від конкретної гри.
+Варто пам’ятати що ця статистика не враховує скільки з цих гравців ще " в процесі" а скільки реально дропнуло.
Я зазвичай дуже повільно і довго можу одну гру проходити. Кидаю не часто, але якщо так то, або якщо вже зовсім набридло/занудило(сабнатіка2) спалило дупу багами/поламаними механіками(зараз близький щоб кинути розхвалений фростпанк), ну або якщо щось відволікло(інша гра/ життя) а потім вже може не бути бажання пригадувати на чому спинився/що там було/механіки/тощо.

Кидаю ігри як правило коли зникає челлендж. Більшість ігор десь з середини стають надто легкі навіть на Макс складності. Наприклад KCD2, BG3, C77 дуже гарні, але без челленджу зникає азарт тож складно змусити себе продовжувати

Одна з причин — банально лінь потіти і проходити через умовні три фази чергового боса. Тому підхід Коджими у вигляді опції Pretend You Won — це шлях в правильному напрямку.

є пара ігр, які я пройшов майже до кінця, відсотків на 99, наприклад Hollow Knight (обрав найскладнішу кінцівку та не осилив її) i RDR1 (можливо не хотів щоб історія закінчувалась)
Обидві гри прекрасні і дуже мені сподобались
Перший Assassin’s creed я чомусь дропнув на початку, можливо не сподобалась механіка гри

Це не завжди показник поганої гри. Скажімо Відьмака 3 я не пройшов до кінця щоб не бачити кінець цієї історії

Зараз не так і багато ігор виходить, які можна ось так просто пройти від початку до кінця, насолодитися процесом і просто завершити грати. Є багато ігор, які і не заохочують проходити їх повністю, а деякі ігри неможливо пройти. Але ті ігри, які все ж таки можна пройти, то, напевно, єдиним сильним заохоченням пройти гру до кінця є цікавий сюжет і нарративний дизайн. Коли гравця захопила історія і гравець хоче отримати відповіді на запитання, які його так тривожать, а для цього треба рухатися далі по сюжету. Тож так цікаво проходити сюжетні кампанії. Іноді банальні симулятори ходьби чи квести цікавіші за величезні рольові ігри з відритим світом, якщо брати у цьому контексті, щоб було цікаво проходити ігри до кінця.

Є ще такі ігри як MMO-ігри і SaaS-ігри і ці ігри перетворилося на якісь серіали, де кожен сезон на гравців чекають нові пригоди і нові нагороди. Це ігри, в які можна грати безкінечно і витрачати гроші безкінечно. Ці ігри просто неможливо завершити і вони будуть існувати, поки гравці грають і платять гроші. Нові розваги кожного сезону.

потому что большинство игр унылый монотонный пластмассовый кал с ассетами на Анрил енжине и напоминает вторую фуллтайм работу. Я уже через 10 минут понимаю стоит удалять игру или нет. Ненавижу игры где груда комбинаций клавиш и тупые указатели иди туда делай то. Прошли времена когда студии вкладывались в игры, щас очередные формошлепы клепают какое-то зализанное гавно на анриле и выбрасывают под рекламой новой ААА игры

Головна проблема це одноманітність.

Якщо ти пройшов першу третину то в інших двох третіх буде усе те саме тільки декорації трохи поміняються.

Вкрай мало азарту і дуже багато дроч і розкачки усіляких парметрів з котрими треба довго розуплятись, можливо як би я працював в супермаркеті може було б і поприколу розудпяти стратегії розкачки...але після 8 годин роздупляння гівнокоду та код ревью я вже нічого не хочу вчити. Кіберпанк 2077 звісно таки зайшов і дуже сподобалось, дуже, саме через атмосферу в котру заринаєшся, пройшов з чітами бо я їбав дрочити якийсь провулок 20 годин щоб таки пройти навіть на легкому рівні, на роботі і в житті вистачає стресу.

Дед селл мать єдине що затягувало як у приставку в деитиство 90-х. Хоча іще не пройшов, декілька раз закидував але це в першу чергу через те що часу на ігри в цілому ну дуже не багато.

В цілому я скажу що насправді гейм світ став звісно в рази краще як не крути, неймовірна графіка і складні сюжети котрі пишуться дійсно артистами, а не інженерами.

Просто ігор стало ну дуууже багато, а от принцип, механіка та інше не такий різноманітний, наприклад усілякі міссії де треба довго пригинатись та стрибати ну мені просто п**ц яка нудятина але це стандарт для усіляких рпг та броділок.

Хоча ось Лару Крофт останню мабуть такий пройду згодом, десь третину пройшов і забив з часом повернусь. Знов таки графіка та сюжет дійсно прикольні, хоча з часом головоломки хоч і різні але принцип такий самий — прокинь кудись мотузку, покрути якусь каменюку і все відкрилось, добре хоч є ржим сторі телінг, де не дрочать складністю.

На планшеті граю в політопія та кінгдом раш, першу граю з ботами, і це шедевр для покрокових стратегій і без реклами, дрочу шомту та скілів, цього мотлоху там взагалі немає, усе що ти можеш купити це скіни для націй та додаткові нації. Кіндом раш також крутий в аркад мод усе розблоковане та можна грати без грошей але гра доволі складна і іноді вибішує цим бо зазвичай ігри на планшеті в кінці робочого дня коли мізки все висушені роботою та рутиною, сушити мізки якою саме баштою та розташуванням банально немає сил.

складні сюжети котрі пишуться дійсно артистами, а не інженерами.

Щось не помітив, навпаки таке враження, що сюжети пишуться стереотипними зумерами. Ті ігри, які мають пристойні сюжети, якраз дуже швидко хайпують, ніби мати сюжет — це велике досягнення і конкурентна перевага. І дивлячись на останні витвори, схоже, що це дійсно так

Або з віком щось сталось, або ігри так змінились до багато з них відчуваються як друга робота на яку потрібно виділяти час

Понад 60–70% гравців не проходять гру до кінця

не новость, в большинстве игр есть ачивки, которые привязаны к окончанию игры. и есть статистика по каждой ачивке.
из того, что я видел, если 30% доходит до конца, то это прям очень хороший показатель. и это я говорю про игры с рейтингом 85+% положительных отзывов.

дропаю всегда по плюс-минус одной и той же причине — стало скучно или напряжно играть. если при запуске игры, постоянно есть соблазн запустить не ту игру, которую сейчас проходишь, а что-то другое — верный признак того, что игру заброшу.
в прошлом месяце на четвертом часу дропнул Psychonauts 2. хотел 3d платформер, получил какое-то мозгоебство.

Причина одна — люди просто ведуться на хайп. (і намагаються грати у те, у що не не мали б)
Соулси обирають саме за складність і їх перепроходять багато разів, тому тейк про «Ігри стали надто довгими та складними» тут взагалі не доречний.

Сам колись закинув Final Fantasy, GTA, Heavy Rain та ін. тому що не моє, і повівся на хайп
Але теж можу розповісти про одноманітний геймплей та слабкий сюжет.

Закинув Cyberpunk 2077 на 1% бо взагалі не зашла кольорова гама гри (грав на ps5, після всіх останніх патчів, на початку 2025 року). Дуже важко очам — все занадто кольрове, якись фортнайт стайл. Мабуть на ПК було б легше з налаштуваннями і різними кастомними патчами зі стіму, але на ПС ситуація як є.

41 процент це нормальний результат, у більшості 40 процентів це відсоток людей що запустили гру. Тим більше для соулза, де після появи змії погіршуєтся дизайн рівнів і гра по суті стає тестом на терпіння.

Дуже дивна вибірка. По ній можна написать «неосилив боса» і в90% це буде правда

Мені трохи незрозуміле питання. Гра має приносити задоволення. Якщо не приносить, якщо не хочеться, то навіщо себе примушувати?

Чому тобі подобається Маша та немає почуттів до Даші? Це несвідомо, тут можна тільки здогадуватися.

Це не кажучи про те, що гру можна програти на середині.

Гра має приносити задоволення. Якщо не приносить, якщо не хочеться, то навіщо себе примушувати?

Не все так однозначно) Наприклад щоб отримати повноцінне задоволення від складної тактики чи стратегії треба розібратися з багатьма механіками і, поки в цьому копирсаєшся, можна втомитися й кинути гру, не дійшовши до моменту коли вона почне приносити радість. Так я колись залюбки ганяв Civilization 1-3, а спробував 4-у — щось не пішло, кинув на самому початку партії, а вже 5,6,7 — і все повз мене..
Або візьмемо Baldur’s Gate Series — 1 та 2 я пройшов повністю, нову 3 частину — пробіг на 2/3, ось вже майже фінал, але на кілька місяців відволікся — бац! вже рік минув.. Гра подобається, save залишився — треба пройти, «закрити гештальт» так би мовити, але я вже забувся на чому зупинився, хто там з головних злодіїв-недобитків на порядку денному.. І так ще з 5-10 геймами(

треба розібратися з багатьма механіками

Ви так пишете, ніби-то це не цікаво. Для багатьох саме в цьому кайф, розібралися — закинули. Так, звісно, у процесі часто приходить розуміння, що це не те, що бажаєш. І закикидуєш.

Гра подобається, save залишився

Ну... простіше заново пройти. Це досить типова ситуація, коли ти випав з констекту, і назад повернутися важко, простіше пройти заново. Головна проблема — що я думав, які були плани, які мої відносини, ...

Особливо у мене є ще перфекціонизм, коли и припустився помилки, інколи незначної, та хочется переграти з початку.

Окремо напишу про «моральний вібір» в іграх. Чомусь останнім часом пішла мода на «реалізм» у фільмах та іграх. Раніше один куленепробивний герой одною лівою побивав цілу армію злодіїв. При цьому рятував заручників, увесь світ ще й отримував принцесу.
Зараз у моді «реалістичні» герої: з неоднозначним минулим, з втратами та психічними травмами, яким увесь час доводиться обирати між «погано» і «ще гірше», які ніяк не можуть врятувати усіх. Та і взагалі: не зрозуміло кого рятувати, бо ніяких невинних принцес взагалі нема! Усі люди навколо мають свої вади і не факт що врятований не плюне у спину.
У фентазійних світах полюбляють «злам шаблону»: так, наприклад — ельфи величні, мудрі та розумні ... але вони ненавидять людей і приносять їх у жертву природі. Немає абсолютного добра і зла — усюди зневіра, підлість, егоїзм. І гравця також примушують грати вже не героя, а персонажа якому насправді нема чим пишатися.
А головне — хепі-енд у іграх став також не модним! Навіть якщо герой врятував світ — це як мінімум ціною власного життя. І це ще кращій фінал. А може бути що усі зусилля виявилися марні і злодій усе одно переможе. Нагадує бажання у Моноліта: що не побажай усе одно обернеться сракою.
Цікаво: чому людям подобаються такі ігри де неможливо бути героєм, усіх перемогти і врятувати? Бажання реалізму? Але відчути себе слабким і безсилим усе виправити можна дуже легко і в реальному житті. Навіщо дивитися у грі як герой зашиває собі рани якщо можна узяти ніж і відчути усе насправді? Може такі ігри полюбляє «золота молодь», яка просто ще не бачила поганого у соєму житті і хоче поспівчувати вигаданим героям з їх вигаданими драмами?
Типу як аристократичні пані читали якогось Достоєвського — «полоскотати нерви».

Дайте діду таблеток. Індустрія 30 років мусолила одні й ті ж тропи, логічно, що вони всім набридли, пора вже використовувати інші. Не переймайтеся, пройде років 10 і повернуться до принцес і хепі ендів

Я за останній час до кінця пройшов тільки кілька ігор з серії Hero of the Kingdom, решту ігор за останній час кинув на початку бо в них важко або незручно грати :)

Чому ви кидаєте ігри на середині?

1) Нема (чи обмежена) можливість Save — Load. Особливо цим страждають онлайн ігри.
2) Гра перетворюється на «дрочилово». Наприклад треба пройти якогось боса, а для цього 10 хвилин ухилятися, бити, ще щось натискати у потрібний час. Один раз схибив? — усе по новому. А без цього далі не пройти.
3) Поганий сюжет, з якого не можна звернути. Кращій приклад: RDR2 — чим далі тим стає гірше. Просто нема сенсу проходити гру до кінця!
4) Гра занадто драматична. Люди грають аби відволіктися від сумного життя. Тому в грі я не хочу обирати кого з персонажів залишити на смерть або дивитись як поганці розстрілюють людей а ти нічого не можеш вдіяти. Такий реалізм не потрібен — його можна і в новинах надивитися.
5) Гра «оптимізована» під гравця з двома джойстиками і 12 пальцями. А у конфігурації клавіатура + миша треба ще 2 руки аби нормально грати.
6) Гра орієнтована на кіберспортсменів. Аби перемогти на мінімальному рівні складності треба вміти за 20 секунд побудувати базу а за наступні 30 вже набрати армію і іти в атаку. Юніти не можуть нічого зробити самі — кожному треба віддати особистий наказ. 1000 кліків на секунду і знання шорткатів — обов’язкове.
7) Тупий грінд. Збери 10 червоних кристалів аби створити 1 зелений, потім 10 зелених аби зробити жовтий ... і так далі. 10 годин однотипного заклікування монстрів — і у тебе буде меч +1.
8) Відсутність логіки. Іноді вороги бачать тебе скрізь стіни (а іноді ще і влучають у тебе!) а іноді не бачать впритул або твої постріли влучають у «невидимі стіни». Або меч у торговця коштує 100500, а такий самий знайдений на полі — ніхто не купить більше ніж за 150.
9) Незбалансована або неробоча бойова система. Можна прокачати красиві спецефекти, але вони наносять смішну шкоду ворогу.
10) Відсутність туторіала або навіть квестів. Ось тобі величезна «пісочниця» — сам розберися як що робити а потім сам і розважай себе як хочеш.

Рдр2 топовий сюжет. Але проходять і експлорять її заради сайдів. Так собі приклад

Не дуже хочеться грати за члена циганського табору. Я якось розумiю що в iграх рокстар головнi геро[ це покидьки, але щось в РДР за цих покидькiв та невдах ну зовсiм вже не хочеться грати. IMHO звичайно

Підписатись на коментарі