Як я проходив БЗВП в Десні. Схоже на класичні RPG: дуже цікаво і нічого не зрозуміло аж до фіналу
Я наробив купу помилок під час проходження «Базового загального курсу військової підготовки», але отримав дійсно корисні знання та залишився приємно враженим. Тому вирішив поділитися історією та суб’єктивними порадами щодо цього.
Щоб зберегти свою нервову систему від перевантаження, від початку намагався ставитися до всього цього як до квесту-навчання, який треба пройти, щоб рухатися далі. Це також невелике попередження, що в тексті, окрім жахливих армійських жартів, будуть такої ж якості ігрові метафори.
Чарівна країна легенд — Десна
Армія — це завжди про хаос і невизначеність. Мені сказали, що треба чекати ще як мінімум
Добре, що я встиг зібрати деякі речі, найважливіше докупив на бігу та ще й довелося розв’язати питання з роботою. У день відправки я дізнався, що йду взагалі в інший НЦ, і це чарівна країна легенд — Десна. Спойлер: не все так погано, як розповідають в інтернеті.
На цьому почалася серія «цікавих» змін. Прибувши туди, нам повідомили, що ми потрапили на експериментальну програму і вона буде не місяць, а два. Сильніше за нас «раділи» лише наші рідні. Потім нас очікував ще один сюрприз: навчати нас будуть інструктори з 3 ОШБ та Азову у знаменитій Військовій школі капітанів (відомій як ВШК). На відборі пан капітан із ТЦК, що нас привіз, навчив нас першому закону армії:
Перший закон армії: Приймай, що не можеш змінити, якщо це не критично, бо інакше лише зробиш собі гірше, а робити все одно доведеться так, як сказали.
Нас мали довезти до табору на «чарівному потязі», але висадили «помилково» посеред лісу. Ми в цивільному одязі та з речами йшли, як виявилося, 12 км по піску й шпалах. Абсурду додає, що 4 км з

Потім було декілька днів у тимчасовому таборі, де ми постійно робили щось для облаштування власного місця проживання і вчилися «ходити в наряди». Вечорами за чашкою кави з пальника ділилися веселими історіями, якого взагалі чорта нас в армію занесло. Тут маю зробити важливе уточнення: всі ми контрактники з різних причин, але це важливо для розуміння контексту.
Ми встигли отримати форму, і через день увечері завітав представник 3 ОШБ і дав зрозуміти, що завтра нас повезуть до них. Він дав дуже слушну пораду: «Все, що не критично потрібно, краще надіслати додому чи викинути». Один хлопець, що збирався до них в бригаду, сказав, що це не жарт. Так я відіслав сумку речей додому і викинув у смітник старі кросівки, в яких приїхав, і цивільний рушник, а особистий спальник подарував побратиму. Залишився лише баул, який називають «місце загублених речей», бо в нього влазить усе, усі видані речі та спальник у моєму випадку, але знайти потім щось — неможливо.
Початок навчання
Наступного дня була знаменита «прийомка» Азову. Скажу лише, що я майже відключився вже на фіналі: мені щось кричали люди поруч, а я просто не міг реагувати та навіть до кінця закрити рота, поки інструктор лайкою не повернув мене в реальність. Найкраще в той день було те, як після бриття голови та обличчя нам через декілька годин від завершення випробування дали попити по пів пляшки води.
Не бачу сенсу описувати ВШК. Це фактично суміш фільму «Цільнометалева оболонка» та українських націоналістичних ідей. Тяжко, грубо, але це формує дисципліну, повагу. Також там я засвоїв другий закон:
Другий закон армії: Немає «я» — лажає один, вигрібають усі.
Перші три дні я майже не міг їсти через отруєння димом, а також спати нам доводилося по пару годин в подобі бліндажа через тривоги, що теж було не звично. Кабінки без дверей і душ — 10 хвилин на 30 людей. Постійне фізо, відсутність телефонів, годинники лише у двох людей на взвод. Усе це здавалося таким, ніби я, обираючи складність у грі, випадково вибрав реалізм замість казуального. Першу пару днів ти думаєш, що просто не витримаєш. Потім втягуєшся, і стає простіше, стає зрозуміло, що ти просто не знаєш власних можливостей.
Чому в солдата дупа і ложка пахнуть однаково? Бо він витирає обидві вологими серветками © друг Слон
Гігієна — одна з найбільш складних тем для перебудови з цивільного життя. Тож головна порада: сухий душ це добре, але вологі серветки мають бути у кількостях значно більших, ніж ви думаєте, що вистачить.
Солдат має думати лише про жінку та про кашу © друг Слон
Щодо їжі, нам не пощастило, і нас годували жахливо. Ми жартували, що існує 33 блюда з капусти, бо бувало, що її подавали у трьох видах за день, а наступного дня вигадували нове блюдо теж з капусти. В нас був свій делікатес — бутерброд з хлібу, кетчупу, гірчиці та галети «Раціон».
Окремо хочу згадати про телефони. Їх видавали раз на тиждень, у неділю, якщо не було серйозних «зальотів». Але, щоб зателефонувати, потрібно було пройти 3,5 км лісом в один бік. Одного разу, під час дощу, ми, щоб встигнути, просто йшли по калюжах, взуття ми потім зняли аж через півтора дня. Усі дуже хотіли отримати свої 30 хвилин контакту із зовнішнім світом.
Я завжди витрачав цей час на дзвінок дружині. Ми не обговорювали новини, лише максимально буденні речі. Це нагадувало, що тебе чекають, і десь існує нормальне життя. Такий зв’язок дає шалений заряд мотивації — не здаватися і не нити, бо все це лише навчання. Піхота живе в гірших умовах, кожен день.

Після майже трьох тижнів на ВШК, частину людей, зокрема й мене, перевели до іншого табору. Причину не назвали. Попри все, я навіть засумував, адже хоч це було невеличке пекло, але я вже знав його правила, а там чекали нові. Забігаючи наперед, можу сказати, що новий табір виявився найкращим у всій Десні. Основні зміни:
15-20 хвилин на прийом їжі замість5-7. - Нормальні душові та туалети з дверима.
- Проживання в бліндажі, що дозволяє спати під час тривоги.
- Менше покарань для підтримання дисципліни.
Ми жили в бліндажі на краю табору під гіркою. Обрали цей варіант майже за власним бажанням. Більшість навіть не знала, де це. Там не було світла і води, як у центрі табору. Проте ми облаштували простір: зробили вішаки, підвісили світлодіодну стрічку, яку живили від павербанків, щоб не сидіти під ліхтарями. Саме тут я зрозумів третій закон армії:
Третій закон армії: Облаштовуй усе навколо і вчися робити з підручних матеріалів свій побут — тоді буде щастя.
Дам ще одну пораду: краще мати два легкі павербанки по 20 тисяч мАг, ніж один великий. Ліхтарі — обов’язково. Налобний з червоним світлом і кишеньковий, щоб уночі сходити до туалету й уникнути пастки у вигляді ями чи болота, як було біля нашого «дому».
Багато хто нервується через свою фізичну форму. Я не встиг підготуватися, бо постійно відкладав. Але в армії важливіша витривалість, а не сила. Ходити з вантажем
Щодо аптечки: беріть лише необхідне. Рекомендую:
- Ліки від проносу.
- Саше від застуди (у великих кількостях).
- Безрецептурне знеболювальне («спина» подякує після маршу).
Повну аптечку брати немає сенсу — це зайва вага. В разі потреби повноцінну аптечку видають у частині.
Про зброю
Вашою зброєю буде легендарне «весло» — АКМ. Для мене зброя була найбільшим страхом. Я мав купу міфічних побоювань, але зрозумів: трохи глушить, синця не буде, навіть якщо тримати неправильно, а базової стрільби можна навчитися за понад 800 набоїв. Холощення — це вправи зі зброєю без набоїв — допомагає автоматизувати дії. Спочатку це дратує, але згодом розумієш його користь. Як казав наш інструктор:
Автомат, як ложка — тримай, як зручно, аби функцію виконував правильно © Скідлз
Про комунікацію
Одна з найважливіших речей в армії — комунікація. На нашому курсі вік учасників варіювався від 19 до 56 років, від IT-вців до різноробів, але всі намагалися бути одним мурашником. Через лайку, сварки, але підтримували один одного. Наприклад під час маршу, коли говорити заборонено, я впав на льоду, бо ходив в осінніх чоботах, які доволі слизькі. Не встиг отямитися, як мене вже підняли, а зброю повернув побратим. Це про команду, де немає слабких чи сильних — є лише спільна мета.
Завершуючи цю історію, хочу зазначити: Франц Кафка міг би написати інше «Перевтілення», якби був на БЗВП. Цей досвід робить тебе простішим, прагматичнішим і, як не дивно, вчить любити життя без ускладнень. Це початок нового тебе, фактично «Нова гра+». Ти вчишся уникати зайвого, бути грубим, коли треба, спати будь-де, їсти швидко і помічати красу природи навіть тоді, коли здається, що спина ось-ось хрусне.
Користуючись нагодою хочу подякувати свої дружині, яка це все вивезла і підтримувала мене, а ще знайомим і команді GameDev DOU, яка підтримувала всі мої ініціативи та зараз надає майданчик, щоб поділитись цією історією!
46 коментарів
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів