Чи можемо ми говорити про «естетичний смак» в іграх? Які з них зроблені зі смаком, а які є несмаком?

Шотландський філософ Девід Г’юм в есе «Of the Standard of Taste» формулює так званий «парадокс смаку». З одного боку він стверджував, що краса «не є якістю самих речей, а існує лише в розумі, який їх споглядає; при цьому кожен розум сприймає різну красу». З іншого боку його певний сентименталізм є наче запереченням позицій реалістів чи об’єктивістів про те, що краса не є невід’ємною властивістю об’єктів. Водночас третій постулат г’юмівського парадоксу говорить про те, що деякі судження про смак є об’єктивно істинними чи хибними і смак не залежить від індивідуальних уподобань. Парадокс.

Німецький філософ Іммануїл Кант визначав смак, як «здатність оцінювати прекрасне». Він стверджував, що краса не є властивістю об’єкті, а естетичне судження засноване на суб’єктивному відчутті. І знову ж таки, Кант також вважав, що справді хороший смак існує, просто його неможливо ідентифікувати емпірично. Французький філософ П’єр Бурдьє визначення смаку розширив політичною тезою — на його думку, умови смаку диктує позиція панівного класу. Бурдьє наполягав, що не існує гарного естетичного смаку. Є лише класовий смак.