Відродження класичних ігор: Божевільний танок ремейків

Споряджайте інвентар, шановні. Ми вирушаємо в місцями темну, покриту туманом, але таку бажану подорож у світ класичних відеоігор. Так, це не просто епоха відродження, а шаленство, що охопило ігрову індустрію. Ремейки і ремастери не просто «на хвилі», вони — цунамі, яке здатне поглинути кожного з нас.

Коси бабло, коли знаєш, які карти будуть на столі

Чому це відбувається? Бізнес, само-собою. Розробка гри — це як стрибати у воду, де ти не знаєш броду. Як сприйме аудиторія твою роботу? Ніхто не знає. А грошей потрібно втопити чимало. Тому ризики величезні. З ремейками все інакше. Це як зіграти партію в покер, де ти знаєш які в кого будуть карти. Залишилось тільки грамотно зробити ставки. Нуу майже так.

Нова гра — це завжди ризик, як фінансовий, креативний, так і репутаційний. Відновлення давно забутого, проте успішного хіта суттєво нівелює ці ризики, оскільки гроші інвестуються в уже протестовану концепцію, яка має стабільну фанбазу. Замість того, щоб вигадувати колесо, студії полірують старі перлини — оновлюють графіку, оптимізують геймплей, інтегрують нові технології, забезпечуючи свіжий, але водночас знайомий досвід. І нові гравці раді, і фанати в захваті, майже завжди.

Європейці та Індіанці

Олдскульні фанати і ремейки. Одвічне протистояння, де стара школа виступає у ролі індіанців, які списами і луками на конях тикають у колоністів намагаючись завадити їм прокласти залізничну колію крізь цнотливу природу. А ще напхати в ту колію різних актуальних тем руйнуючи лор, спотворюючи те, що ти так колись любив, відходами із казуальщини.

Мушу визнати, що я і сам свого роду індіанець, адже в мене нереально зривало дно від того, що із мого улюбленого слешера(God of War) зробили не зрозуміло що з боями на арені та підсвіченим лутом як у Diablo. Чи як із рок-н-рольщика Данте зробили диско боя з пародією на байкера. Хоча в моєму випадку мова не про ремейки, а про звичайні продовження, але це моя ностальгія, яку зачепили студії, як у випадку з ремейками.

Так от, на мою думку, основна причина таких реакцій у фанатів, як була у мене — це банальне почуття ностальгії. Студії змінюють, хоча і частково, те, що ми так любимо. Вони змінюють наші спогади і той безтурботний період.

Дивлячись з іншого боку, то я підтримую студії в цих рішеннях. Мені неймовірно подобається старий Resident Evil 4. І я буду тільки радий, коли хтось також спробує цей шедевр. Проте гра вийшла більше 15-ти років тому. За цей час виросло вже нове покоління геймерів і будьмо відверті, їм буде дуже складно грати гру з такої сивої давнини на фоні сучасних Алан Вейків чи The Last of Us. А от ремейк цієї гри — це вже інша справа. Молодь її точно наважиться спробувати і доторкнеться до шедевру, нехай і опосередковано. А фанати точно придбають, бо повинні проконтролювати чи добре доглядали за тим, що так любили давним-давно.

Ностальгія як психотропна зброя

Ностальгія — це наркотик, мої друзі, потужніший за будь-що. Вона змушує нас відкривати гаманці, не задумуючись, бо серце б’ється в такт старих мелодій. Маркетингові генії знають це і маніпулюють цими почуттями заради наших грошей. Ви купуєте не гру, ви купуєте шматок минулого, відрізаний від вашої молодості.

І чорт забери я радий цьому феномену. Я радий тому, що більше юних людей зможуть доторкнутися до чогось якісного. Радий, що вони відчують хоча би відголоски того періоду, коли ігри робили не маркетологи та аналітики, а митці, поети, художники. Люди, які творили не заради успіху, слави, грошей, а тому що просто любили ігри.

Чи закінчиться це безумство?

Ні, не закінчиться. Нехай грає музика, нехай крутяться ремейки та ремастери. Відродження класичних ігор — це не тільки пошана до минулого, але й міст у майбутнє, де старі ігри отримують нове дихання. Так, ми затягуємося на цій ностальгічній сигареті, але хіба це не частина людської природи — повертатися до того, що колись викликало бурю емоцій?

Це як дістатись дна, щоб сильніше відштовхнутись. Майбутні геніальні творці відеоігор це те саме дно (аналогії, які варті уваги) яке стане твердою опорою для нового поштовху в ігровій індустрії. Поєднуючи шедеври з їх сучасними перевтіленнями вони створять формулу для нової величної епохи в індустрії.

Насамкінець

Відродження класичних ігор є свідченням того, що минуле може жити разом із майбутнім. Це не тільки пошана до старих майстрів, але й шанс дати нове життя перевіреним ідеям. Чи буде цей тренд продовжуватися? Залежить від того, як індустрія зможе маневрувати між підтримкою минулого та інвестиціями в майбутнє. Ностальгія, хоч і потужний мотив, але не повинна стати єдиною причиною для відродження ігор.

І хоча є ті, хто кардинально проти ремейків\ремастерів продукуючи думку, що в індустрії немає нових ідей, що це завершальний етап в творчій складовій відеоігор. Мовляв далі тільки ігри-сервіси і Юбісофт. Проте я скажу прив’яжіть своїх песимістичних коней ігрового апокаліпсису і озирніться довкола. В індустрії є ще багато свіжини і гідних нових проектів, а розквіт ще попереду. Тільки чи зможете ви його оцінити?

Тим паче, що є дещо гірше конвеєру перевидань, а саме пусті оупенворлди. Хоча це вже тема для наступної статті

А як ви ставитеся до ремейків/ремастерів своїх улюблених ігор?

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини про геймдев