Як я зненавидів, полюбив і знову трішки зненавидів Dragon’s Dogma 2. Перші враження

Привіт, спільното. Ми отримали копію Dragon’s Dogma 2 до релізу, проте через певні технічні проблеми не змогли взятися за гру. Почати проходити проєкт вдалося вже після виходу, та я все ж вирішив поділитися з вами першими враженнями.

Чому гра спочатку викликає негатив

Вступ у грі — це якась суцільна катастрофа. У першій заставці показують, як у королівстві з’явився законний володар престолу. А далі події переносяться у в’язницю, звідки гравець втікає після швидкого навчання. Ще за п’ять хвилин з’ясовується, що головний герой — це Повсталий, обранець дракона і рятівник світу за сумісництвом.

Сумбур, купа прохідних персонажів, відсутність нормальних пояснень, натягнуті й штучні діалоги викликали лише спантеличеність. Провальна експозиція відбирає бажання далі заглиблюватися у суть історії Dragon’s Dogma 2. Та на цьому негативні перші враження не завершилися.

Замість відкритого світу гра пропонує хитросплетіння доріг з невеликими відгалуженнями. Хоч трішки розгулятися можна лише в поселеннях та великих містах. Тому спочатку здається, що простору для досліджень майже немає. Інколи можна зійти в бік та знайти там ресурси або скриню зі здобиччю. Однак для масштабної action-RPG цього відверто мало.

Додаткові завдання — якась суцільна стидоба. Доручення, ніби перекочували з середньобюджетної JRPG. Достав, назбирай, убий, знайди — ось і все різноманіття. Завдання навіть не намагалися розповідати історії. Ще й на додачу до всього прокачування виявилося автоматичним. З кожним рівнем збільшуються характеристики, а паралельно росте ранг обраного класу. Аж мобільним геймінгом повіяло.

Чим може сподобатися Dragon’s Dogma 2

Ось так пройшли три години. Я вже взагалі не хотів повертатися до Dragon’s Dogma 2, однак дав грі ще один шанс й не пошкодував. Після нудного вступу проєкт по-справжньому розкрився. В першу чергу це стосується битв.

Бойовий ігролад в Dragon’s Dogma 2 виконано системно. Тобто є багато різних факторів, які впливають на хід сутички. Сюди відноситься фізика, рельєф місцевості, особливості поведінки ворога, наявність неочікуваних союзників, інтерактивні елементи, можливість вилазити на ворогів та хапати предмети тощо.

Ось вам приклад битви з циклопом. Я грав за лучника, тому зміг поцілити йому в єдине око. Той схопився за голову та почав розмахувати на всі сторони своїм кийком. Далі мій маг-компаньон підпалив монстра заклинанням. Той почав горіти й спантеличено впав у невеличку річку поряд з місцем битви. Вогонь потух, та воїн з команди мого героя заліз на поваленого циклопа й почав лупцювати того по голові. Так ми й перемогли.

Інша історія. Гобліни якось організували засідку у високій траві. Битися там було дуже незручно, однак я встиг помітити одного з противників поруч на височині. Той тарабанив вибухову бочку, щоб підірвати головного героя з союзниками. В момент, коли він стрибав прямо на нас, я встиг поцілити в бочку й вибух стався в повітрі.

Такі ось цікаві й незвичні сценарії розгортаються ледве не в кожній битві. Якось мій соратник під час сутички на мосту вирішив дати противнику стусан ногою. Це стандартна навичка, яка є у кожного персонажа. Однак союзник промахнувся і полетів прямо в річку. А в Dragon’s Dogma 2 заходити в глибоку воду не можна, бо там чатує жижа, яка одразу затягує на дно.

Інколи в битвах надходить неочікувана допомога від інших противників. Але буває, що випадковий постріл в загін найманців, який крокує неподалік, призводить до смерті цілого загону. Бо ці хлопаки виявляються напрочуд потужними бійцями. Та й система пішаків додає інтересу боям. Одного з союзників кожен гравець створює на початку проходження. Це єдиний постійний соратник, а двох інших потрібно наймати.

Пішаки зустрічаються на локаціях та пропонують свої послуги, проте цікавіше наймати їх в інших гравців за допомогою спеціальних розломів. Такі соратники не прокачуються під час проходження, тому доводиться постійно змінювати склад команди. В результаті утворюється крута соціальна система, коли гравці опосередковано взаємодіють між собою.

Пішакам можна назначати спеціальні завдання та дарувати подарунки, які потім дістануться іншому користувачеві. Є також перелік заготованих офіційних союзників від розробників з рейтингом корисності. Коли відпускаєш компаньйона, йому можна поставити вподобайку, щоб решта гравців знали про корисність бійця.

В битвах пішаки доволі самостійні. Ними можна командувати за допомогою базових наказів, наприклад, атакувати чи сконцентруватися на допомозі головному герою. Проте компаньйони гарно застосовують навички й навіть допомагають один одному. Мій чаклун ніколи не підводив із заклинанням лікування й частенько поновлював витривалість протагоністу. А ще я неодноразово бачив, як пішаки виносять мертвих товаришів з поля бою, щоб Повсталий їх воскресив. Це дуже круто!

З часом починаєш бачити багато дрібниць, якими зачаровує Dragon’s Dogma 2. Гра загалом має такий добрячий наліт «старої школи». Вона не веде тебе за руку, а мотивує досліджувати й робити різноманітні відкриття. Наприклад, нещодавно багато гравців обурювалися через драконячу чуму, яку можуть підхопити пішаки в розломах. Хвороба здатна розповсюдитися серед NPC та викосити все місто. Але персонажі не щезають безслідно. Їх можна воскресити у місцевому склепі, якщо мати спеціальний камінь. Знову ж таки, крута механіка.

Та й відверті недоліки експозиції надалі згладилися. Посилювати героя можна через спорядження, його покращення та придбання навичок. Тобто простір для формування власного бойового стилю та унікального героя все ж присутній. А пішакам ще й можна присвоювати спеціалізації певного профілю. До прикладу, маг здатен стати лікарем, щоб він застосовував переважно чари відновлення.

Сюжет після десяти годин залишився слабкою ланкою, але хоч з’явилася якась інтрига, пояснили незрозумілий вступ, додалися політичні чвари та краще пропрацьовані персонажі. Додаткові завдання почали розповідати локальні історії, а не давати стандартні доручення. А на локаціях все частіше траплялися якісь секрети та відкриття.

Однак хардкорність Dragon’s Dogma 2 інколи все ж вилазить боком. У грі просто захмарна кількість біганини. Телепортуватися можна тільки в поселення, та ще й за допомогою спеціальних каменів. Вони купуються за 10 тисяч золотих, що доволі багато, або зустрічаються на локаціях. Але найгірше, що після кожного швидкого переміщення камінь зникає. Це вже явно лишнє.

Мені також не вистачило зрозумілого розподілу карти на зони за рекомендованим рівнем. Бо якось я взяв квест, пішов його виконувати, а дорогою на мене напав мінотавр — один з найбільш грізних монстрів. В результаті я витратив півтори години, бо спочатку намагався битися, а потім ще шукав обхідний шлях. Зрештою впорався, і це стало черговою пригодою, але такі моменти здатні викликати фрустрацію.

Ось такими були мої перші враження від Dragon’s Dogma 2. Гра точно не ідеальна і точно сподобається не всім. Проте любителям проєктів FromSoftware та складних RPG, де потрібно думати й не боятися помирати я рекомендую цю новинку. Багацько пригод та історій, згенерованих саме вашими діями, гарантовано.

А ви вже спробували Dragon’s Dogma 2? Чи може плануєте? Діліться своїми враженнями в коментарях.

🎮 Пишете або знімаєте огляди на ігри? Надсилайте їх нам на форум!(публікуємо лише унікальні текстові огляди, а відео-огляди — з текстовим супроводом)