«Виконавши всі свої задачі, як військовий, знаходжу час займатись створенням ігор». Інтерв’ю з Сергієм Пучковим, керівником Net.Cat.World та зв’язківцем 53 бригади

«Я українець з міста Нікополь, власне в GameDev уже 6 років», — таким було одне з перших речень нашої розмови з Сергієм Пучковим у Signal. Сергій є керівником та засновником студії Net.Cat.World, що розробляє ігри на аутсорс. Він захищає нашу країну вже майже рік на Сході у складі 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха на посаді зв’язківця. Там, де зараз він перебуває, зв’язок працює геть погано. Але це не перешкоджає роботі його команди, що готує одразу дві мобільні гри до релізу.

В ексклюзивному інтерв’ю для спільноти GameDev DOU поговорили з ним про шлях до створення ігор, чому пішов з кампанії заради роботи на себе і як вдається поєднувати військову службу та активну участь у роботі студії.

— Розкажіть, будь ласка, яким був ваш шлях у геймдеві?

Багато з чим довелося позайматися: і ноутбуки ремонтував, і ковалем був, і ножі виготовляв. Проте завжди, мабуть, як і більшість людей цієї професії, знав, що хочу займатися створенням ігор. Особливо після того, як зіграв у дитинстві вперше. Пам’ятаю, що закохався в ігри саме завдяки таким культовим проєктам, як Diablo 1 та 2, а також, звісно, Heroes Might and Magic 3. Часто кажуть, що ігри колись були кращими, а я гадаю, що раніше просто було дитинство і не було стільки досвіду, щоб помічати всі деталі.

Завжди полюбляв вигадувати історії. Приблизно з 11 років зацікавився літературою та написанням творів, а у старших класах школи на біржі фрилансу знайшов роботу, пов’язану з іграми. Замовником був сайт, що продавав мобільні ігри, і моє завдання було робити описи для них. Оскільки замовлень було по 10-15 на день, доводилося часто вигадувати, дивлячись тільки на скриншоти, не встигаючи зіграти в самі ігри.

Свій перший практичний досвід отримав як наративний дизайнер у маленькій неофіційній студії, що створювала ігри на RPG Maker. Проте це було не стільки роботою, як моїм хобі заради досвіду. Вечорами вертався додому та вчися розробляти ігри. Так тривало приблизно рік.

Перед початком пандемії COVID-19 я завершив роботу ковалем і повернувся до Нікополя. Там уже пощастило потрапити до львівської Char Studio на посаду Junior Narative Designer, де я писав сюжети для ігор та намагався допомагати з іншими речам, як то QA та створення дизайн-документів. Згодом саме керівництво наполягло (і за це дуже вдячний), щоб я пройшов курс із сертифікації на Game Designer, який дав необхідну базу.

Пізніше я залишив студію і почав працювати на фрилансі вже як Game Designer. Завдяки цьому я знайшов перших клієнтів для безперервної співпраці на аутсорсі. Постійно збираючи людей під різні проєкти, усе більше замислювався про власну команду. Так з’явилася студія CatZipGames, що як аутсорс-підрядники працювала, зокрема, з командами з Великої Британії, Ізраїлю та Сполучених Штатів Америки.

Далі мені захотілося реалізувати власні ідеї, а не допомагати з чужими. Однак, на мою думку, я маю певні зобов’язання перед людьми, яких зібрав у своїй команді. Тож поки ми не можемо повністю відмовитися від роботи на аутсорсі, бо один з двох наших найближчих релізів — це замовлення, а другий — наш власний проєкт.

Зараз Net.Cat.World готує до релізу дві доволі різні гри, які мають на меті підтримати військових. Перша — це Road Quiz Words Apart для вивчення англійської. Половину прибутку з неї буде направлено на підтримку бригади Сергія.

Друга гра — патріотичний ранер Kontrnastup, замовлений волонтером. Прибуток з мікротранзакцій та реклами у грі він також планує переказати на підтримку своєї волонтерської діяльності.

Сьогодні ці ігри вже можна завантажити у Play Market, згодом вони стануть доступні й в AppStore.

— Чому ви вирішили приєднатися до лав військових?

Для мене не стояло питання, чи приєднуватися. Однак саме прагнення довелося відкласти до остаточного розв’язання сімейних клопотів. А коли все врегулював, то нарешті мобілізувався. Спочатку було навчання, де я зрозумів, якою насправді є армія. Але багато зайвих речей прибрали, як то маршування та інші не надто потрібні елементи.

Усі, з ким я разом проходив навчання, виявилися цікавими людьми, кожен зі своїм життєвим шляхом і досвідом. Ми могли розмовляти про філософію, а вже через хвилину про геологію, а потім з чогось усі разом сміятися. Українська армія сьогодні — це місце, де зібралося багато чудових людей. Я досі не перестаю дивуватись, яких цікавих особистостей тут можна зустріти.

В навчальному центрі. Фотограф Борис Сойка.

— Чи допомагає вам попередній досвід створення ігор в армії?

Насправді так. По-перше, я мав певні технічні знання, які зміг поглибити, працюючи зі зв’язком. По-друге, у пригоді стали мої комунікативні навички. Тут всі намагаються один одного підтримати, хоча характери все одно ж різні, а вміти спілкуватися важливо.

Я бачу і контактую з людьми з різних підрозділів, однак часто не знаю, кого і як звати, як і вони мене. І коли неодноразово контактуємо, то люди мені посміхаються, адже я завжди налаштований допомогти.

Зараз я все ж хочу розвиватися більше в роботі з БПЛА — від суто технічного боку до програмного, оскільки маю відповідний досвід. До війни потрохи вивчав різні мови програмування і, хоча надто заглибитися не встиг, ще вмію паяти, тому зможу зайнятись і FPV-дронами. За дронами майбутнє, і зараз російсько-українська війна є першим збройним конфліктом у світі, де їх використовують у таких кількостях та варіації.

Противник теж швидко вчиться й опановує цю технологію, але ми маємо бути найкращими. Насправді засмучує, що багато хто не розуміє реальностей війни. В інтернеті сміялися з росіян, які наварювали «мангали» на свою техніку, але вони ж працюють. Так в усьому: дехто досі думає, що в них лише зеки та голі-босі мобіки, але їх використовують чудово навчені підрозділи, і технічно вони інколи навіть випереджають нас.

Їхні тактики людожерські, але, на жаль, вони працюють. Використовуючи ув’язнених для «м’ясних штурмів», вони тим самим зменшують навантаження на економіку, бо їм більше не потрібно їх утримувати за кошт держави. Цинічно, але такий наш ворог. Також не подобається, коли їх називають зомбі.

«Зомбовані в іграх, книгах і фільмах — ті, ким керують проти їхньої волі. Наші ж вороги чітко розуміють, що роблять, і все одно продовжують вбивати, грабувати та знищувати. Тож не треба знімати з них відповідальність.

— Плануєте залишатись у військовій справі після закінчення війни?

Ні, військова служба як кар’єра — це не моє. Чесно кажучи, найбільше, звісно, хочеться повернутися до цивільного життя. Зараз я тут для захисту рідного дому та своєї сім’ї. Військовим усе ж себе не бачу. Отриманий досвід, можливо, зміг би застосувати для розвитку БПЛА-технологій у мирний час, бачу для цього чимало можливостей.

Одним з додаткових напрямків своєї діяльності в цивільному житті розглядаю допомогу постраждалим людям, які втратили кінцівки, а саме — розумне протезування. На сьогодні ці апарати коштують неймовірних грошей і надаються дуже малій кількості наших військових, а тим паче цивільних. Хотів би взяти участь у цьому напрямку як розробник ПО та інженер, оскільки певен, що можна зробити цю апаратуру простішою та дешевшою, але зі збереженням функціональності. На жаль, мені бракує медичних знань, і в першу чергу знань про методологію зчитування нервових імпульсів, які вже задають напрямок функціонування для протезів.

Найбільше хочеться розвиватися саме як розробник і творець ігор, наприклад, вивчити С# та GODOT. Він не ідеальний, але цікавий.

Неанансована RPG гра, яка зараз розробляється студією

— Як вам вдається займатися створенням ігор одночасно зі службою? Та як до цього ставляться в армії?

Виконавши всі свої завдання як військовий, знаходжу час на створення ігор. Розробляю їх за допомогою телефону, жартома називаю це «костильним рішенням», але це теж працює. Наприклад, звукорежисер пише мелодію, я її слухаю і викладаю про неї свої думки. Або можу пограти в якусь частину майбутньої гри та детально розписати, що має працювати інакше. Тобто загалом займаюся тим, чим і раніше — керую процесом, намагаючись безпосередньо брати в ньому участь. Проте зараз маю на це меншу часу.

В армії ніхто не проти моєї діяльності, бо заглиблююсь у неї у вільний час. Інколи люди, яким цікаві ігри, загалом можуть розпитати, що і як я роблю, як мені це вдається, перебуваючи поряд з ними тут, на Сході нашої країни.

— Розкажіть, будь ласка, про ваше ставлення до ігор на воєнну тематику та чи розглядали ви можливість створювати щось подібне?

Не бачу в цьому нічого поганого. Це рефлексія і творчий продукт, але хочу бачити в таких іграх позитивний фінал, якщо історія буде глибокою. Мені ж, власне, хочеться створювати ігри, які будуть запам’ятовуватися своїм сюжетом та світом. Ось, наприклад, існує гра To the Moon, розроблена на RPG Maker. Технічно в ній ніби все просто, але от сюжет такий, що більшість, кого я знаю, у фіналі не змогли стримати сліз.

Саме такі ігри бажаю згодом створювати, а не щось кіберспортивне чи те, що дозволяє заробити мільйони. Жодним чином не бачу в них чогось поганого, проте мене більше цікавлять, можливо, менш популярні проєкти, але з глибокою увагою до історії, як головної особливості геймплею.

Цікаво було б придумати гру, де гравець дійсно відчував би себе частиною світу. Гадаю, саме в цьому секрет багатьох ігор, які навіть попри роки не залишають байдужими гравців.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини про геймдев