«Мені 42 і я геймер-задрот». Рефлексії про ігри та їх вплив на життя від проджект-менеджера

Днями Project Manager Микола Калакуцький поділився у LinkedIn-профілі дописом з зізнанням у своєму геймерстві та рефлексіями про те, як ігри вплинули на його життя, і до яких висновків про ігри він прийшов за 34 роки геймерства.

З дозволу автора публікуємо цей допис:

Привіт, мене звуть Микола, мені 42 роки, і я геймер-задрот. 👨‍💻
Я з тих дітей, у кого комп’ютер з’явився досить рано, і про кого батьки настільки хвилювались через залежність від ігор, що погрожували, що відберуть комп’ютер назавжди. 😭

Коли мені було 8 років, батько купив мені 8-бітний персональний комп’ютер Крок. Я грався майже весь вільний час. Commander Elite, Nether Earth, Dizzy 1-7, Lazer Squade, Saboteur Ninja, Lode Runner, UFO Enemy Unknown та інші. Я був експертом з ігор на спектрумі 🌟

Після школи у мене з’явився 16-бітний комп’ютер, потім я його покращував, апгрейдив і вдосконалював, щоб можна було грати у все більш сучасні ігри — Zeliard, Mood, Ultima, Doom, Kings Bounty, Heroes of Might & Magic, Diablo, Warcraft, Starcraft, World of Warcraft, Lineage II, HearthStone, Need For Speed, Counter Strike, Quake та багато інших. В деякі з цих ігр я грав буквально сотні годин. Наприклад, лише в Lineage II я грав 4 роки приблизно по 7 годин щодня — майже 10’000 годин. ⌛

Через свою надмірну пристрасть до ігр я мав не так багато друзів в реалі, але мав десятки, та навіть сотні друзів та однодумців в мережі. Час від часу ми «розвіртуалізовувалися», і це були найкрутіші зустрічі, які лише можна собі уявити 🍻

На деякі ігри я витрачав свої гроші на їх покупку та оплату підписки, в деяких іграх навіть донатив, щоб грати було простіше та приємніше (нікому не раджу — це шлях в прірву ❌ ). А в деяких іграх я навіть заробляв, збираючи та продаючи внутрішньоігрові ціннощі за реальні гроші. Не те, щоб це був великий заробіток, але все одно приємно, і якби я задався такою метою, міг би його значно збільшити і заробляти навіть більше ніж на роботі. Але це справді важко, і коли граєш заради заробітку, то втрачається цікавість, і стає тупо нудно та неприємно цим займатися💰

Після 34 років занурення в геймерство я зробив для себе такі висновки:

1. Ніяка гра не допоможе вирішити проблему, чи втекти від неї. Навпаки, чим довше ховаєшся від проблеми в грі, тим серйозніше будуть наслідки, і тим важче буде їх вирішити.

2. Хоч ігри і допомагають розвивати фокус уваги, уяву, стратегічне мислення, реакцію та вміння працювати в команді, але все те ж саме значно краще і швидше тренується в реальному житті.

3. Ігри — це безпечний майданчик з чітко визначеними правилами. Життя — не таке. Чим більше часу проводиш в іграх, тим менше здатність та бажання пристосовуватися до реальності та досягати успіхів.

4. Ігри можуть заспокоювати, а можуть давати можливість виплеснути накопичений негатив, але це допомагає лише тимчасово, бо сама проблема, що є джерелом тривоги та стресу — не вирішується.

5. Варто «геймифікувати» своє життя — задачі сприймати як квести, відстежувати прогрес, і не забувати нагороджувати себе.

6. Від геймерства ніхто не помер і переважно геймери задоволені своїм життям, тому ця залежність не лікується. Єдині і найкращі ліки від задротства — закоханість 😍

Чи згодні ви з висновками Миколи про ігри? Скільки років ви вже граєте та чи ідентифікуєте себе геймером/-кою? Що дають вам ігри в житті, окрім їхньої початкової мети — розваги? І чи погрожували вам в дитинстві батьки назавжди забрати комп’ютер? :D Пишіть у коментарях!

До речі, про те, кого можна називати геймерами та про стигматизацію геймерства розмовляли в подкасті GameDev DOU. Послухайте! 🎧

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини про геймдев