«Мені 42 і я геймер-задрот». Рефлексії про ігри та їх вплив на життя від проджект-менеджера

Днями Project Manager Микола Калакуцький поділився у LinkedIn-профілі дописом з зізнанням у своєму геймерстві та рефлексіями про те, як ігри вплинули на його життя, і до яких висновків про ігри він прийшов за 34 роки геймерства.

З дозволу автора публікуємо цей допис:

Привіт, мене звуть Микола, мені 42 роки, і я геймер-задрот. 👨‍💻
Я з тих дітей, у кого комп’ютер з’явився досить рано, і про кого батьки настільки хвилювались через залежність від ігор, що погрожували, що відберуть комп’ютер назавжди. 😭

Коли мені було 8 років, батько купив мені 8-бітний персональний комп’ютер Крок. Я грався майже весь вільний час. Commander Elite, Nether Earth, Dizzy 1-7, Lazer Squade, Saboteur Ninja, Lode Runner, UFO Enemy Unknown та інші. Я був експертом з ігор на спектрумі 🌟

Після школи у мене з’явився 16-бітний комп’ютер, потім я його покращував, апгрейдив і вдосконалював, щоб можна було грати у все більш сучасні ігри — Zeliard, Mood, Ultima, Doom, Kings Bounty, Heroes of Might & Magic, Diablo, Warcraft, Starcraft, World of Warcraft, Lineage II, HearthStone, Need For Speed, Counter Strike, Quake та багато інших. В деякі з цих ігр я грав буквально сотні годин. Наприклад, лише в Lineage II я грав 4 роки приблизно по 7 годин щодня — майже 10’000 годин. ⌛

Через свою надмірну пристрасть до ігр я мав не так багато друзів в реалі, але мав десятки, та навіть сотні друзів та однодумців в мережі. Час від часу ми «розвіртуалізовувалися», і це були найкрутіші зустрічі, які лише можна собі уявити 🍻

На деякі ігри я витрачав свої гроші на їх покупку та оплату підписки, в деяких іграх навіть донатив, щоб грати було простіше та приємніше (нікому не раджу — це шлях в прірву ❌ ). А в деяких іграх я навіть заробляв, збираючи та продаючи внутрішньоігрові ціннощі за реальні гроші. Не те, щоб це був великий заробіток, але все одно приємно, і якби я задався такою метою, міг би його значно збільшити і заробляти навіть більше ніж на роботі. Але це справді важко, і коли граєш заради заробітку, то втрачається цікавість, і стає тупо нудно та неприємно цим займатися💰

Після 34 років занурення в геймерство я зробив для себе такі висновки:

1. Ніяка гра не допоможе вирішити проблему, чи втекти від неї. Навпаки, чим довше ховаєшся від проблеми в грі, тим серйозніше будуть наслідки, і тим важче буде їх вирішити.

2. Хоч ігри і допомагають розвивати фокус уваги, уяву, стратегічне мислення, реакцію та вміння працювати в команді, але все те ж саме значно краще і швидше тренується в реальному житті.

3. Ігри — це безпечний майданчик з чітко визначеними правилами. Життя — не таке. Чим більше часу проводиш в іграх, тим менше здатність та бажання пристосовуватися до реальності та досягати успіхів.

4. Ігри можуть заспокоювати, а можуть давати можливість виплеснути накопичений негатив, але це допомагає лише тимчасово, бо сама проблема, що є джерелом тривоги та стресу — не вирішується.

5. Варто «геймифікувати» своє життя — задачі сприймати як квести, відстежувати прогрес, і не забувати нагороджувати себе.

6. Від геймерства ніхто не помер і переважно геймери задоволені своїм життям, тому ця залежність не лікується. Єдині і найкращі ліки від задротства — закоханість 😍

Чи згодні ви з висновками Миколи про ігри? Скільки років ви вже граєте та чи ідентифікуєте себе геймером/-кою? Що дають вам ігри в житті, окрім їхньої початкової мети — розваги? І чи погрожували вам в дитинстві батьки назавжди забрати комп’ютер? :D Пишіть у коментарях!

До речі, про те, кого можна називати геймерами та про стигматизацію геймерства розмовляли в подкасті GameDev DOU. Послухайте! 🎧

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини про геймдев

👍ПодобаєтьсяСподобалось7
До обраногоВ обраному2
LinkedIn

Найкращі коментарі пропустити

Багато в своєму житті грав і буду грати, але напрацював звичку «споживати відповідально» і все стало ок:
— грати в онлайн ігри самому без друзів — це як спиватись наодинці
— покласти болт на ачівки, MMR, winrate та інше піськомірство
— слідкувати за якістю проведеного часу, по інерції можна довго задротити без задоволення, з підсвідомим відчуттям ніби другу роботу знайшов
— підбирати наступну гру пам’ятаючи, що Х годин життя будуть витрачені на неї, допомагає фільтрувати імпульсивні покупки і просто хайповий шлак
— посилати нафіг всіх зі своїм «краще б ... зробив», тому що це просто хобі, як будь-яке інше. Та й взагалі подібні закидони в реалі зазвичай чув від тих, хто свої вечори витрачає на соцмережі, бухло чи телемарафон

Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Играл периодически с 20 до 26 лет.
Потом нашел интересную работу и больше времени проводил на прогулках, в зале, в кафешках.
Потом началась мобилизация и я снова зарылся в игры, так как делать больше нечего, в Харькове спокойно не погуляешь.
Играю в основном в сингл-плеерные квесты, рпг и визуальные новеллы.
Люблю игры со ставкой на сюжет и выбор.

5. Варто «геймифікувати» своє життя — задачі сприймати як квести, відстежувати прогрес, і не забувати нагороджувати себе.

Валідний поінт, але, як на мене, за умов відповідного майндсету і, так би мовити, стану душі.
Раніше я багато років був тим, кого можна назвати recurrently returning oldfag player у swtor і wow, тобто у періоди апатії і спокою повертався у ці онлайн-дрочильні.
Потім, коли проходив період стабільності, або ставало гидко від кількості часу, проведеного онлайн, перекидав вказану у п.5 концепцію на реальне життя. Але, як і у період посиділок онлайн до 3 ночі, вкидав забагато сил та енергії вже не на геймінг-задротство, а на роботу та розвиток.

6. Від геймерства ніхто не помер і переважно геймери задоволені своїм життям, тому ця залежність не лікується. Єдині і найкращі ліки від задротства — закоханість

Орієнтуючись на таку схему, можна сказати, що єдині ліки для врегулювання будь-якої залежності у житті — це закоханість :) Звісно, це чудовий період у житті, але ж при хімічній залежності, наприклад, лікують у тому числі шляхом зменшення дозування або ж шляхом підбору, умовно кажучи, оптимальної хімічної заглушки. Мені у свій час, окрім іншого, допомагала заміна онлайн-дрочилень на ПК консольним сингл-плеєр підходом, який, у тому числі, можна втілювати у життя на дивані з коханою людиною (звісно, якщо вона лояльно ставиться до такого підходу). Саме у цей період, доречі, в мене відновився майже забутий інтерес до красивих ігор із глибоким сюжетом.

Мені цікаво а куди ті хто «краще не грати бо нема часу» витрачаєте час?
Я все життя грав, граю і буду грати. Граю в lineage, wow, Poe, dota. Раніше більше, тепер наймаю собі драйверів ( які за мене фармлять весь день і я захожу під вечір чи не заходжу якщо не хочу ) чи просто купую те на що витрачалося багато часу.

Граю в компанії друзів, маю багато знайомих в іграх з якими часто спілкуюся і в реалі. При цьому ходжу в зал і басейн, проводжу час із дружиною, багато гуляю і працюю фул тайм ремоут.

Сколько времени играете в день?

По різному, 2-6 годин. Буває можу взяти відгул і просидіти цілий день.

Порадьте якийсь файний лоурейт ладви граціа/хф, і сервіс драйверів, аж захтілось собі знову гіро дестра

Є різні анонсери по типу l2oops, можете там щось пошукати ) зараз мета серверів зі встроеним ботом так що вже не треба по 10 годин били мобів, в альтабі можна спокійно працювати)

я людина тої закалки, де в тебе особистий фуллбаф, купа макросів на всіх чарах, і одночасно з кількох вікон — кількома і граєш) а оцей автобій в ессенсі — не для мене. вертались в классік коли вийшов л2клаб, і був якийсь час в топі (спойляром, економікою наша фізконста давила), але люди розбіглись(

хм,

зарядка і душ — година, приготування і споживання їжі — 3 години на день, прогулянка 3-4 години на день, скоротити це не можна бо це частина зож

культурна програма — читання книжок 1-2 години, іноді вихід кудись на пару годин
плюс chores, новини, може і попрацювати трохи

у сімейних ще кілька годин на день власне сімейні справи

втиснути сюди ігри вже не виходить

культурна програма — читання книжок 1-2 години

Ігри можуть бути точно такою ж культурною програмою, що і книжки. Просто в один день читаєш Вонегута, а в інший — проходиш «Що лишилося від Едіт Фінч»

в принципі мабуть можуть, але з віком сприйняття цінності часу змінюється і пріоритет книжок росте (бо вони є не тільки розважальні) , а ігор, особливо сконструйованих для максимізації часу проведеного в грі падає

Я б все ж не став записувати художню літературу в освітню. А якщо ми говоримо про щось освітнє, то це ж вже геть інша справа.

Реальність теж віртуальна, шо атоми, шо пікселі

Ех, в шкільні та універ часи багато грав, в доту міг цілий день сидіти.
А ще були економічні ігри типу травестіана, my lands.
На 4 курсі все видалив, скачав курси по PHP, англійській і почав ботанити. На 5 курсі пішов на велику галеру. З того часу майже не граю. Було кілька тижнів, особливо як міняв роботу, коли встановлював ігри, трози пограв і видаляв.
Останній раз вже сіньором+ надонатив більше 1000$, був в топ 10 на сервері) Два місяці пограв, продав аккаунт бо затягувало.

ІМХО, ігри це дармова трата часу. Як і в автора, в мене є дуже хороші спогади повязані з іграми, але краще «качати» свого персонажа в реалі, хоч це і важче.

А все дуже просто: не треба грати в лайно, тим паче p2w лайно. Як з фільмами, книгами та іншим споживанням у житті треба вміти обирати. Чудова та цікава гра нічим не відрізняється від іншої форми споживання, як от якісних фільмів та серіалів. Правильний підхід до компететів ігор нічим не відрізняється від інших хоббі де доводиться соревнуватися з іншими людьми щоб перемогти і де перемога це ціль (майже будь який спорт). Можна грати з друзями, можна знаходити нових друзів, можна соло погружатись в атмосферу та відкривати для себе нові та цікаві історії придумані геніальними людьми. Ігри це така сама дармова трата часу як і все в житті, залишається тільки навчитись насолоджуватись процесом витрати.

але це допомагає лише тимчасово, бо сама проблема, що є джерелом тривоги та стресу — не вирішується.

цілком достатньо, якщо паралельно, оффлайн вирішувати набуттям нового оффлайн контексту

Раніше (дерева були вищі) ігри цікавіші. Зараз важко вже згадати яка гра могла затягнути надовго. Останнім часом в колду побігав пару матчів і спать ((

Від геймерства ніхто не помер

Взагалі-то помер.

Об’єктивна реальність — це хвороба викликана нестачею алкоголю в крові.
Насправді якщо людина, яка далека від айті, подивиться зі сторони на програміста чи гравця не заглядаючи на їх монітор (хоча є ігри без графіки ) - то вона не зможе їх розрізнити — обидва сидять за монітором, натискають на клавіші і рухають мишку/водять пальцями по тачпаду. Так що це айтішники ховаються від реального життя замість того шоб гайки на СТО крутити чи плитку в ванних кімнатах класти trollface.jpg
«Фізичні вправи в рази краще і корисніше. Працювати за компом в відпочивати за компом дуже херова ідея.» — Kinect
«Краще піти на прогулянку» — Pokemon Go
Ігри взагалі є різні — є відвертий непотріб для викачування грошей з гравця (зазвичай це мобільні чи браузерні F2P зокрема гача — «Complete gacha» (コンプリートガチャ), also shortened as «kompu gacha» or «compu gacha» (コンプガチャ), is a monetization model popular in Japanese mobile video games until 2012, when it was made illegal by Japan’s Consumer Affairs Agency.«), а є й дуже корисні — взяти ті ж симулятори, en.wikipedia.org/...​wiki/Kerbal_Space_Program — «Гру схвалили такі діячі індустрії космічних польотів як NASA, ESA, науковий комунікатор Скотт Менлі, генеральний директор ULA Торі Бруно, генеральний директор SpaceX Ілон Маск, і генеральний директор Rocket Lab Пітер Бек.»
Ну або щось більш актуальне та приземлене — store.steampowered.com/...​_Racing_League_Simulator — «Тренуюсь утилізувати русняве біосміття у перервах між бойовими вильотами на цьому чудовому симуляторі.».
Ще ось цьому солдату можете розказати про шкоду комьютерних ігор — censor.net/...​i_vklyuchno_z_127_mm_dshk

Наче автор статті конкретно написав про які ігри ідеться. До чого тут навчальні симулятори? Скільки вони складають від ринку? Тисячну відсотка чи більше?

Так він написав про свій досвід, його можна порівняти с досвідом умовного школяра якому батьки залишили гроші на продукти і поїхали у відпустку, той зайшов у магазин і накупив чіпсів, сухариків, рево і через 2 тижні у нього як результат — виразка шлунку. Це ж не означає що всі харчі в тому магазині фігня, просто він обрав їх а не ту ж курятину і овочі. Тому я й кажу що існують й дуже корисні ігри, наприклад — симулятори. Але не лише вони можуть приносити користь, як приклад цитата зі статті з останнього посилання «Як вижив та переміг 21-річний Хижак: „Стріляю з усіх видів піхотної зброї, включно з 12,7 мм ДШК. Тактичні навички прокачую у грі PUBG, у мене високий рейтинг у клані NO MERCY“». Мені ігри у свій час допомогли вивчати англійську мову, так як я переважно грав з англомовними гравцями.

Можна було б погодитися з коментарями, що ігри це лише a kind of hobby, але тоді ми бачили б багато прикладів вихвалянь та хизування таким гобі, як це роблять наприклад жінки які роблять аплікації та продають їх на етсі, або чоловіки які роблять верстаки до себе в гараж. Але такого немає. Люди переважно соромляться своїх досягнень у іграх. Про витрати часу на ігри це загалом як зізнатися що дивишся порно.
Тому можна припустити, що суспільство і самі гравці не вважають такий від дозвілля нормальним або хоча б пристойним.

Ти про twitch схоже не чув? І про те що існує така штука така річ як кіберспорт теж не в курсі? Розкажи суспільству в Кореї що грати в старкрафт — це непристойно, лол.

Ти кіберспортсмен, стример на твічі чи кореєць?

Відповідати запитаннями на запитання — це таке собі. А так — колись брав учать у кіберспортивних змаганнях. Зараз застарий для цього, реакція вже не та) але часто граю короткі партії на lichess.org для перезавантаження мозку і, можеш собі уявити, — мені не соромно поділитися цікавими партіями з друзями.

Запитанням на запитання це як функція згортання. Ну типу я що повинен був пояснювати що чув про твіч, що знаю про корейські збочення і що кіберспортом Valve приховують заробіток на дітях і тільки потім запитати своє? Це марнування часу. Тому я згорнув, сподіваючись на розум співрозмовника.
У сухому залишку, навіть ти, хоча і кіберкотлета колишня, не хизуєшся цим поза своїм колом таких самих кіберкотлет. Я це і мав на увазі. Суспільство не сприймає ігри як адекватний від відпочинку чи гобі. Якби це було б так то інстаграм був би повний скріншотами а не селфі з їжою. Індустрія наче працює і мати плейстейшн дома це нормально але розповідати всім про те що вчора до четвертої ранку ганяв Геральта по Скелліге, воно не вітається.

Це марнування часу.

Марнування часу — це писати коментарі на доу ...

Якби це було б так то інстаграм був би повний скріншотами а не селфі з їжою

Може це тому що середній IQ гравців вищий за рівень тих хто постить скріншоти їжі в інстаграм. Може гравцям нахіба потрібне те схвалювання якогось абстрактного суспільства? А ще якого суспільста, це в Південній Кореї живуть збоченці, а в Україні саме правильне суспільство ну може не всі але 73% — точно. Ти попробуй покосити траву в неділю в садку в селі — от це «суспільство» точно не схвалить тому що в неділю працювати не можна)

Щодо коментів згоден, але це свідомий вибір.
Здається ви не багато знаєте про середня значення.

Здається ви не багато знаєте про середня значення.

Про які самі? Середнє за Гайнцем? Ентропія Реньї (квазі-арифметичне середнє)? Середнє Фреше? — Напевне це тому що я в ігри грав(

Суспільство не сприймає ігри як адекватний від відпочинку чи гобі

Найкращий аргумент проти демократії — 5-хвилинна бесіда з пересічним виборцем © Черчіль.

Суспільство схвалює синьку наче востаннє. То що ж тепер, накидуватися щодня? :)

Ти теж не футболіст, якщо копаєш по неділям з пацанами м’яч

Та і про порно трошки дивний тейк)

Ну типу нічого такого але вихвалятися не прийнято. Дивишся? Ну і нічого страшного. Граєш? Та з ким не буває.

Сорі, але трохи бумерською логікою повіяло.

Мені 41. Останній раз я грався в комп десь в 20. І я все ще чекаю коли в мене буде час, щоб погратися в комп.
Мій знайомий недавно показав фотки як він нарешті поставив комп і грає. Але йому це легко зробити, він не одружений і без дітей.

Для родини можна купити xbox чи sony. Зараз, після купівлі майками актівіжена, є сенс купити саме xbox. І на великому телевізорі можна гратися всією родиною.

Кажуть ігри дозволяють відійти від реальності. Не знаю, але з початку війни якось настрою взагалі немає. Хоча до цього полюбляв це діло.

Через свою надмірну пристрасть до ігр я мав не так багато друзів — в реалі

це так не працює. Плутається причина та наслідок. У вас мало друзів, тому багато часу, а не навпаки. Час, так забирає, але першочергово у вас небагато друзів, тому що ви такий (і чому не так багато друзів — це погано?). Замість ігор тут може бути книга тощо. Це мені нагадало, чому в школі у задротів немає дівчини, точно! Вони ж грають, чи там сидять в асемблері, чи в книжці по фізиці. Так від того, що вони не будуть свій час так заповнювати, дівчина не з’явиться.

На деякі ігри я витрачав свої гроші на їх покупку та оплату підписки, в деяких іграх навіть донатив

о боже, витрачав гроші на хобі. Який жах! А ще — ми на сайті геймдев. Я сам купую тільки оффлайн ігри (бо тільки в них і граю). І що? Підтримуємо тих, хто робить гарний продукт.

Хоч ігри і допомагають розвивати фокус уваги, уяву, стратегічне мислення, реакцію та вміння працювати в команді, але все те ж саме значно краще і швидше тренується в реальному житті

є задача тренувати щось з цього? Ігри як симулятори навіть в армії використовують. А так — це просто відпочинок. Типу листання фейсбучека чи інстаграму щось розвиває. Увагу і фокус так точно вбивають більше за ігри.

А це вид занять після роботи/поїздки etc.

Ігри — це безпечний майданчик з чітко визначеними правилами. Життя — не таке. Чим більше часу проводиш в іграх, тим менше здатність та бажання пристосовуватися до реальності та досягати успіхів

навпаки, завдяки чітким правилам в іграх можна отримати звичку добиватись цілі, бо вона осяжна. В житті багато таких цілей, що люди кидають на півдороги. Звідки менша здатність пристосовуватися до реальності? В чому це вимірюється? Чи це самоспостереження?

Ігри можуть заспокоювати, а можуть давати можливість виплеснути накопичений негатив, але це допомагає лише тимчасово, бо сама проблема, що є джерелом тривоги та стресу — не вирішується

хтось грає, щоб вирішити проблему irl? Я таких не знаю. Тоді це самообман.

Від геймерства ніхто не помер і переважно геймери задоволені своїм життям, тому ця залежність не лікується. Єдині і найкращі ліки від задротства — закоханість

чому це треба лікувати? Тобто, коли ти закохуєшся, то міняєш одне задоволення на більш сильне — так це не лікування. Організм сам вибирає, без «повинен кохати».

Моя думка — у вас дуже багато про вирішення якихось проблем, це не задача ігор. Реальність — як би смішно не була, дуже різна. Можна сказати гроші заважають пристосовуватися до реальності «життя без рошей на вулиці, де холодно і голодно». Так що, щоб ближче до реальності бути, треба перестати заробляти гроші? Зануритись у природу? Європеєць не розуміє реальності українця під час війни. Програміст не розуміє реальності пенсіонера. Життя — багатогранне.

І ігри — один з видів дозвілля.

Если не можешь играть пару часов в неделю на выходных, то лучше вообще не играть, имхо.

Вот я с сентября и не играю, сделал себе челлендж, посмотрю на результаты.

Еще бы комменты на Доу и итальянском не читать, было бы замечательно.
Но не все сразу :)

Играю в Fallout 76 — это игра в которой любую проблему можно просто расстрелять из тяжелого пулемёта. Очень не хватает в реальной жизни такого же простого способа решения проблем.

Якраз чекаю знижок на фолаут 76. Поки чекаю вже мільйон разів думав, а може вона мені не потрібна.

Без подписки там играть некомфортно (микроменеджмент возрастает в несколько раз), так что после первых двух недель советую оформить подписку.

А я гадав, що комюніті після 5 років роздає легендарки наліво і направо і що ця гра не потребуватиме від мене скілів і підписки.

Легендарки там падают после каждой миссии, а вот чтобы найти легендарку с нужными перками нужно пару недель фарма, правда их можно купить за 5-10 тыс крышек, но тоже придется побегать по серверам. Но кроме отдельных миссий они не нужны.

> Єдині і найкращі ліки від задротства — закоханість
Як казав наш викладач:
— Знаєте, як це [геймерство] лікується? Дівчата, наркотики і рок-н-ролл!
А знаєте, як лікується залежність від дівчат, наркотиків і рок-н-роллу? Іграми!

----
Пригадую єдину реальну користь від ігор для мене. Грав у шкільні роки в «Цивілізацію», то через це на географії добре знав столиці держав, а на світовій історії не нудьгував і краще усвідомлював деякі події)

Вивчив де які кнопки знаходяться на клаві, завдяки Циві :)

Цікавий досвід, правильні висновки :) Дякую за статтю!

Побачила тільки одну дівчинку в коментарях — хотілося б почути і від дивчаток коментарі — а в мене «велика гра» зруйнувала шлюб. З першим чоловіком ми не спілкуємось — він досі у грі. Я безперечно поважаю як людей бізнесу розробників вордофтанкс, але — але....До речі моя гра набагато цікавіша і з крутішими поворатами. Мої дві чудові донечки та час з ними та друзями, а також коханим чоловіком тому доказ. Гарного дня всім ))

В часи, про які пише ОР, серед дівчат «відеоігри» не вважалося за «прийнятне» хобі. Це було задовго до танків та часів коли «геймер» стало серед дівчат «прийнятним» заняттям. Особливо підвид «стрімер в спідній білизні», який заробляє непогані гроші :)

«Дівоча тусовка» тих років милостиво дозволяла собі інколи шось понатискати на вечірках, з поганим результатом. Але якщо десь випливало що дівчинка рве суперників в якомусь Стріт Файтері 2 то її цькували її ж подруги та відлучали від церкви.

Саме завдяки цьому була феєрична увага до будь-якого «дівочого» ніка в онлайн грі. Хочеш нафармити реси нахаляву? Заходь під жіночим нікнеймом. Товариш розповідав ;)

А давайте глянемо як проводять вільний час «не задроти». Дивляться "телевізор"(ютуб, фільми, серіали, нетфлікс не важливо), бухають, сидять в соц мережах (особливий привіт тим хто багато сидить в інстаграмі, твітері і тіктокі) або ж займаються чимось іншим що можна зашеймити. Якщо не займаються чимось корисним, то займаються чимось непотрібним в будь-якому випадку.
Навряд чи люди весь вільний час віддають спорту, турботою про здоров’я чи волонтерству.

Якось я був дуже приголомшений коли побачив що награв в Team Fortress 2 майже 800 годин. То було як крижаний душ. З тих пір граю дуже мало і переважно в старі сінгли які не встиг свого часу та які можна пройти за десять годин максимум.
З одного боку з вами можна погодитися, а з іншого боку існує багато зайнять значно складніших за ігри. В хорошому сенсі складніших. Навіть банальне марнування часу в гаражах буває значно цікавішим, бо ігри обмежені, навіть онлайн де наче купа варіантів розвитку подій, типу як в Rust чи в Minecraft, але все одно реальну варіативність, а не потенційну, не можна порівняти з найпростішими хобі з реального життя. Не можна порівнювати шлях людини яка все життя займається наприклад музикою, подорожами чи хай навіть просто город вирощує з тим хто все життя проводить в умовному Cyberpunk 2077, це просто неспіврозмірні речі, на мою думку. І до речі, пияцтво з друзями, якщо це справжні друзі, то це теж дуже і дуже високе і складне мистецтво.

Ну ви загнули. Музика, подорожі, садівництво. Зазвичай це нахрюкатись пива під серіал. От хобі дорослих людей. І не розумію яке мистецтво може бути в пияцтві з друзями)
Але якщо людина грає саме онлайн ігри одні і ті ж кожен раз, то це правда певна залежність. Зависати на одних і тих же ігрових механіках роками більше схоже ігроманію. Тобто пройти якусь гру офлайн з цікавою історією це цілком прийнятне проведення часу і альтернатива іншим хобі.

Насправді не дуже велика кількість людей відповідають образу «нахрюкатися під сериал» їх багато але це не більшість. Жінки коли половина «відгуляла» беруть тих в оберемок та займаються різними родинними активностями ака вихованням дітей, ремонтом, дачою, будівництвом, подорожами, шопінгом, тощо. І чесно кажучи, тато, який «сидить в танках» щовечора замість участі в цьому ну таке собі. Краще б вже пив пиво бо тоді він був би умовно з родиною.
Та і про ігри з цікавою історію. Я теж чув цю легенду. Кажуть що є чи то острів чи то інша планета і там таки ігри є. Я ж особисто можу згадати максимум десять історій за всі 50 років ігробудивництва, які б були варті уваги та не зливали в одну калитку одному сезону Гри престолів, вибачай мене бозя.

Тато який сидить в танках/доті/стрілялках і іншому онлайні то печаль. Як і тато який по кабаках гуляє. Все відносно. А ігри як і фільми. Хороших мало. Нормальні гіки зависають в іграх від парадокс. Де вони на економічно політичних і інших ігрових моделях мають щось типу легкої цікавої роботи) Або ж іграх де потрібно вирішувати інженерні задачі.

Зависати на одних і тих же ігрових механіках роками більше схоже ігроманію.

Це причина, з якої я не став багаторічним гравцем у Травіан. Романтика від побудови міст часів античності з військами минається і лишаються лише математичні і механічні моделі покращення ігрових показників — таке собі колективне задротство.
Я не аспі, в мене швидше ADHD і я знуджуюся на одному й тому ж :-)

якби ютуб чи фейсбук чи інстаграм рахував години як стім, то теж можна було б приголомшитись. Просто кажу as is, як кажуть, займатеся тим, що приносить вам задоволення :)

В смартфонах ця функція за замовченням. На браузери є розширення. Є системні трекері. Але справа не тільки в витратах часу. Ігри, якщо вони успішні, це штучний, жорсткий механізм дофамінової гойдалки. Він у переліку захворювань за міжнародною кваліфікацією поручь з героііновою та опіоідною залежністю, з нещодавно. Такого про фейсбук там немає. Бо механізми утримання уваги різні. Це як порівнювати залежність від нікотину та наприклад залежність від спорту ака від адреналіну. Наче і там і там залежність але є різниця.
Щодо задоволення тут теж не все так однозначно. Чи приносять ігри задоволення це велике питання. Знов таки порівнюючи з нікотином то паління не приносить задоволення а заспокоює незадоволення яке з’являється у вигляді симптому відміни після тижня примусового паління під впливом оточення. Ігри так само викликають незадоволення а потім попускають. Яскравий приклад всілякі Souls ігри. Такого щоб гра сама приносила задоволення я такого не зустричав. Ну може клікери якісь де є влучний звук на кліке.
Якщо ви прислухаєтеся до себе після гри то почуєте переважно спустошення. Бо дофамін не вічний.
А от зібрати стіл з ікеі це задоволення в чистому вигляді. Ікея про це здогадувалася тому і почала продавати розібрані меблі. Загалом з ментальним задоволенням все доволі складно. І це точно не про ігри.

Все відносно) Соулс лайки це доволі цікаві ігри з викликом. А збірка меблів то сумнівне заняття. Я збирав ліжко з юска. Просто витрачений час на доставку і збірку. Задоволення в районі нуля, звичайна рутина.

Маю сумнів щодо ліжка яке ви зібрали власноруч. Звичайна людина таке ще онукам показує та розповідає як при нагоді так і поза нею. Просто це не вкид дофаміну як під час виграної каточки. Це справжне задоволення — щось зробити самому. Воно не дуже помітне.

Не власноруч зроблені. А придбані в юскі і зібрані по інструкції) Там нічого складного немає, хоча бажано для збірки двоє людей.

Колись у 80х, був такий комп Yamaha MSX, і единим способом пограти на ньому — було написати свою гру ) ото мене і затягнуло. Там тож була своя тусня, опен сорс, продаж інтелектуальної власності, також розбірки, стартаппи і тд. На спектрум та його бейсик я вже прийшов готовим до подвигів, а те що воно можна було зберігати, а не набивати заново то підштовхнуло ) А зараз тільки DRL (drone racing league) по 35 хв на день )

в мене робота майже як ігри, в вечері та на вихідних я краще погуляю та поспілкуюсь зі знайомими

але в дитинстві задротила що капец ну і мені подобалось розбірати як воно працює

Ігри це хоббі,а не замінник реальності.

також граю з дитинства. В свідомому віці дозволяю собі пограти 2-3 рази на тиждень, а осовна сесія по суботам бижче до ночі — конектимось в тусовку з друзями в псн, бо всі в різних містах(і окупованому в тому числі) та країнах. Граємо в дуже широкий спектр — Hunt Showdown, Prominens Poker, Divinity Original sin 2, Division 2, навіть Fortnite. А під час онлайн покеру за віртуальним столом обговорюєм кіно та про життя-буття. Ігри і онлайн зв’язок, сьогодні, допомогають випустити пару, поспілкуватись з близькии друзями та соціолізуватись не тільки по робочим питанням. А кум взагалі зараз перебуває Ігри мають безліч переваг, але все має бути в балансі.)

Багато в своєму житті грав і буду грати, але напрацював звичку «споживати відповідально» і все стало ок:
— грати в онлайн ігри самому без друзів — це як спиватись наодинці
— покласти болт на ачівки, MMR, winrate та інше піськомірство
— слідкувати за якістю проведеного часу, по інерції можна довго задротити без задоволення, з підсвідомим відчуттям ніби другу роботу знайшов
— підбирати наступну гру пам’ятаючи, що Х годин життя будуть витрачені на неї, допомагає фільтрувати імпульсивні покупки і просто хайповий шлак
— посилати нафіг всіх зі своїм «краще б ... зробив», тому що це просто хобі, як будь-яке інше. Та й взагалі подібні закидони в реалі зазвичай чув від тих, хто свої вечори витрачає на соцмережі, бухло чи телемарафон

покласти болт на ачівки, MMR, winrate та інше піськомірство

Так це вас постійно кидає в мою команду і я програю? :-)

Я все рівно граю «на пабєдку», просто серія програшів не псує мені настрій і не змушує грати ще кілька каток прям зараз, щоб відбити втрату:)

Я граю лише одну щоб виграти.
А найгірше — це коли програв, і вже пізно і треба лягати спати. А програли через мене. І лежиш в ліжечку і думаєш: «Ну чому я зробив таку фігню?». В рази простіше коли команда ідіоти

покласти болт на winrate

то от хто всі ці нехороші люди, що грають компететів заради фану...

Маленький секрет — від цього мій скілл не змінився, змінилось лише особисте сприйняття перемоги і поразки. А нехороші люди то всякі подпівасники, але їх матчмейкінг опустить до відповідного рівня і я з ними навіть не зустрінусь

в мене в усім відомій грі є акки на 6, 4, і 3. підпіваси і «чого ти, це лише гра» є всюди. На 9 заважає вилізти поважний вік(і як наслідок реакція, скілл ,час) і робота. тому або ви вже там, або — таки зустрінетесь

До 9к ммр мені далеко і я навіть не буду намагатись потіти заради цього, власне це і є мій поінт в «покласти болт». А справжні підпиваси на 4к дуже рідко попадаються порівняно з 1.5к (дуже дякую поламаній калібровці) — ось там постійно бухі свині в клубах оруть в мікрофон і не відстрелюють що взагалі відбувається:)

Після першого пункту відразу стало ясно що автор пиздабол далекий від ігор. Начитався різних нісенітниць в інтернеті і типу стаття від «геймера» зі стажем

Як на це лайно можно витрачати час у дорослому віці ? Краще піти на прогулянку чи книгу почитать

Це ви про всі ігри так?

Це лайно не лайніше будь-якого іншого лайна за виключенням важких речовин. Людина вільна витрачати свій час і життя на власний розсуд.

читання книг виділяє гормони щастя, прогулянка сприяє виділенню гормонів щастя, вживання алкоголю так само. Ігри туди ж.
Якщо це не перетворюється на хворобу і залежність, що в цьому поганого?

читання книг виділяє гормони щастя,

— якщо сам їх вибрав, звісно. колишні школярі, яких катували Достоєвським, Чернишевським та іншими, з вами не погодяться ;-)

а я з вами погоджуюсь :-) Та там багато. Я до цих пір ненавиджу Вальтера Скотта і його «Айвенго». Довжелезна муть, а в мене хрестоматії не було, прийшлось всю прочитати.

Ігри дуже затягують і ти крім справжніх проблем також забиваєш на саморозвиток, спорт, стосунки, фінанси. Для мозку простіше і безпечніше зайти в гру і виконувати ігрові цілі, ніж ставити собі реальні цілі у житті і виконувати їх. Після того, як відмовився від ігор став набагато краще почуватись, комунікувати з людьми і почав нарешті розгрібати свої життєві тех борги)

забиваєш на саморозвиток, спорт, стосунки, фінанси

. В неробочий час можна відпочити. Яким чином ігри вплинуть на фінанси?

У мене забирали шнури, адаптери, вигоняли погуляти на вулицю свого часу. Геймерський досвід допоміг швидко опанувати авто.

было тоже самое, пришлось купить запасные)

Мне нравиться кооперативные игры. Например Rust. Если хочешь хорошо провести время с командой, то нужно составить план на вайп, поделить обязанности, работать в команде, уметь договариваться... Прям как на работе

Тема якось не розкрита, крім годин в лінійку щось нічого не сказано.
Ну грав, а награв в результаті що?
Може якесь ELO в ладдері WC3?
Чара до якогось GS зібрав в WoW?

Топ 1 по dps ретрібьюшен паладій в EU в лічкінг на одному з босів.

Одне із найкращих рішень в моєму житті, це перестати грати в комп’ютерні ігри.

Одне із найкращих рішень в моєму житті, це відновити сеанси в мережеві комп’ютерні ігри.

Година-два на тиждень. Допомагає добре перезавантажитись ;)

Фізичні вправи в рази краще і корисніше. Працювати за компом в відпочивати за компом дуже херова ідея.

У мене є вправи. І вєльчік.

А от яскравість та фарби життя тільки кращі стали. Звісно якщо я не хочу цього тижня грати у кс, то і не буду :-)

Нагадало як в 90 мій знайомий планакур розповідав про його «перезавантаження» і що він може курити а може і не курити. )))

Прикольні ви стереотипи сюди приносите)

Що людина не придумає аби виправдати власні слабкості і залежності. 🙂. Цікава річ людська психіка.

Фізичні вправи в рази краще і корисніше.

Любое физо, кроме какой-то лечебно-восстановительной физкультуры, несет определенные риски и издержки. Чем бы ты не занимался, будь то легкая/тяжелая атлетика, контактные виды спорта или командные, ибо всегда хочется улучшить результат, соответственно и риски получить травму, растут. В итоге на выходе получаешь хронические болезни и травмы. Которые годам к 35-40 начинают лезть со всех щелей. А если совсем без головы, можно загнать здоровье в 0 и стать инвалидом, или вобще дуба дать, для примера на марафонах с большим кол-вом участников, регулярно кто-то умирает или уезжает на скорой. Поэтому про полезность, я бы поспорил. Да и положительные эмоции сложнее получить. Сначала конечно можно кайфовать от самого процесса, но через время — нужны результаты. Ибо сам процесс уже не доставляет и уже недостаточно выйти на пробежку и побегать 40 минут, а хочется за эти 40 мин пробегать хотя бы 10км, потом смотришь на полумарафон, марафон и пошло поехало: спортпит, одежда, прием комплексов, мази, микротравмы...

так дофамінові рецептори скажуть спасибі

Півтори роки не граю, рівень задоволення від життя тільки впав

8-бітний персональний комп’ютер Крок
UFO Enemy Unknown

Што?

Release Year: 1995

Це тре було бути вже завзятим фанатом-спектрумістом.
(нещодавно із задоволенням подивився кілька відео про асемблер Z80, згадав юність, лол)

З висновками повністю погоджуюсь, як геймер зі стажем.
Як було в Дітях Шпигунів — «Реальність зла».
І як нам постійно казали дорослі дядьки в дитинстві — «Жити все одно доведеться в реальному світі».

Я звісно все розумію, але як можна було НЕ поставити поруч Mood i Doom???

Підписатись на коментарі