Як змінилося ваше сприйняття ігор та стиль геймінгу з віком?

Привіт, спільното! Нещодавно на форумі ми спитали, в яких іграх ви здобували 100% досягнень. Серед коментарів нашу увагу привернув такий:

Ясна річ, що з віком у більшості стає менше часу для геймінгу чисто заради задоволення.

Та стало цікаво, а чи змінилося з віком саме ваше сприйняття ігор і стиль геймінгу? Що загалом тепер відчувається не так, як у дитинстві/юнацтві? Як би ви описали ці зміни? Стало краще чи гірше? Можливо, з віком змінилися і ваші уподобання щодо ігрових жанрів? Розповідайте в коментарях!

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини про геймдев

👍ПодобаєтьсяСподобалось3
До обраногоВ обраному1
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Раніше грав у FIFA 13, Dark Souls, Bloodborne.
Зараз граю у FIFA 23, Demon Souls, Elden Ring.

Смак мало змінився. Знов хочеться пройти fallout3.
А старфілд не хочеться.

Дивлюся іноді огляди нових ігр або проходження на ютюбі. Ну а що — там люди цікаво щось розповідають, компи у них топові і грати вони добре вміють. Куди мені там до того. А ще часто можна написати в ютюбі «музика з гри ...» і медитувати, слухаючи. Під фончик з Відьмака можна програмити, гарний і не відволікає.

Досягнення були придумані тими розробниками ігор, які не змогли в нормальний сюжет та іграбельність, щоб хоч якось пролонгувати час гравця в грі, замінивши вкрай обмежені сценарії на тупняковий грінд ачівок.

Візьмемо класичний приклад. Fallout 2. В нього можна грати роками, при цьому щоразу знаходити цікавинки. Можна вигадати гру в грі та грати в неї. Наприклад, спробувати пройти гру за самого тупого персонажа. Спробувати всіх вбивати на своєму шляху. Спробувати прокачати найтупіші перки та використовувати їх. Варіативність просто шикарна була.

Тепер беремо Діаблу 4. Рівень графіки, атмосфера, звуковий супровід, все на висоті. Але гра — одноденка. Статистика показала падіння онлайну ледь не в 5 разів з моменту виходу гри. Нічого не врятує її від занепаду. Бо все тупо та лінійно. Ніякої особливо варіативності. Ачівки є, але вони не мають жодного сенсу.

Наостанок беремо CS:GO. Найтупіші правила, які не змінювалися роками. Суперпримітивна механіка. Така собі графіка. Але онлайн б’є всі рекорди. Чому? Бо нескінченну варіативність грі надають гравці. Ачівки просто нікому не потрібні. Суперачівкою є виграш на Мажорі, а не черговий ранг чи ще щось в грі.

останній раз грав в 2019 році в «неоклассику» типу black mesa, stalker, counter strike, unreal
накупляв під сотню гарних ігор на роспродажах, і буду купляти ще :)
зараз не маю часу, все відбирає робота і сім’я
коли в моїх відбій — то я сам вже не маю сил грати) максимум ютуб хвилин 40 подивитись

коли був малий — іграв багато.
в пам’яті закарбувався такий момент: мама приходить з роботи, а я кличу її показати ігру, яку зараз іграю, на що мама відповідає щось на кшталт, що їй ігри не цікаві.

а тепер от і сам вже багато років як не цікавлюсь іграми взагалі.
марна трата часу.

мене навіть дратує, коли редактори ДОУ створюють топіки на форумі у ГеймДев гілці в стилі, котрий звучит так, ніби крім геймерів тут нікого немає.

як можна виключти ГеймДев із загальної стрічки, щоб взагалі їх не бачити?

Теперь есть деньги, купил пс5, могу покупать игры, но нет времени играть, вот и покупаю почти каждый месяц 🫤. Еще удовольствия от игр меньше, редко что цепляет. Думал на пенсии переиграю во все, но похоже будет плевать на игры

В детстве и до конца института активно играл на ПК. Как в сюжетки, так и в сессионки, в мморпг, даже в браузерные текстовые игры. В конце нулевых решил завести экселину с пройденными играми и там порядка 130 штук накопилось за период с 1998 по 2012. Пройденных — это без ачивов, просто сюжет.

Потом лет 6 не играл вообще. На последнем курсе осознал, что в игры я эскапирую жизнь, они меня не особо радуют даже, поэтому решил волевым решением бросить и погрузиться в диплом, поиск работы и изучение всяких актуальных технопоебеней для прогресса по карьере.

Году в 2018 вернулся в гейминг, но уже на PS4 и сейчас PS5. Теперь тщательно отбираю тайтлы и играю в основном в ААА глыбы (ну или в JRPG, которые в Японии тоже ААА). Даю себе до 8 часов первоначального порога входа и если не заходит за это время, то бросаю без сожалений. Если увлекло, то играю хоть каждый день, пока не пропадает запал. Если запал пропал, могу не включать консоль и месяц и два и три. То есть, такими волнами получается.

На консолях очень скучаю по RTS и по пошаговым стратегиям типа Цивы, а также по всяким Tycoon, которые на консоли вроде и есть, но без мыши управляются плохо. Поэтому эпизодически могу играть во всякую классику на ноутбуке со второй осью виндой. Под классикой понимаю игры нулевых — начала десятых. Вот например, «Lord of the Rings: Battle for Middle Earth» (2006) прошёл в 2021 во второй раз, впервые играл в 2007 в неё. Ну и другое всякое в таком духе, вроде NFS: Most Wanted (2005) или Ведьмак 1 (2007), но их ещё не прошёл, хотя начинал году в 2020. :)

В общем, с играми давние отношения и довольно сложные. Что-то прямо заходит, что на работе сидишь и думаешь «шпильнуть бы», обычно не больше 1 тайтла в год (сейчас такой тайтл — death stranding), а что-то даже приходится заставлять себя помылить, чтобы игра «раскрылась» к своему какому-нибудь восьмому часу. Вон как RDR2, например.

В дитинстві я був всеїдним. Байдуже на скільки погана, довга, складна чи нудна була гра, я все проходив і все любив. Я міг пройти гру декілька разів і вона мені не набридала.
Десь в 2013 почався перехідний період. Грав частіше у бестселлери, але перегравав лише, якщо ігри прям сильно сподобались. До старих ігор не повертався.
У 2018 набор звівся до декількох ігор + одна актуальна гра на одне проходження десь раз на 3 місяці.

Зараз в одну онлайн-гру граю, та й те не дуже довго на день. Придбав близько 30 ААА-ігор по знижкам. Взагалі не знаю, коли я їх проходити буду. Якось немає пешшену грати.

В дитинстві не була помітна крива входу. Типу сідав на годинку і через добу без їжі та сну вже знав всі хоткеї та таймінги. Зараз такий — Окей Гералть нумо будемо три години вчити каст ігні зі швидкою зміною меча на арбалет. І це трохи заважає. Раніше цієї втрати часу не помічав. З іншого боку з’явилися режими телеглядача, і це добре, хоча баланс за таким режимом підтримувати можуть не всі ігри.
За великим рахунком до тих пір доки HL буде гратися так ніби вона вийшла разом з Сайберпанком, надто очевидних змін не відчується. Пошкодження на капоті виглядають як на фото? NPC не ходить по колу? Ну добре, ігровий світ 2023.

Так, піймав себе на тому, що таки стала більш цікавою ігрова ефективність, а не фан від графіки чи геймплею. Ачіверство в мені перемогло фан :-)
Граю нечасто, більше все одно в стратегії, часто в старі.

Як пройшов Space Invaders Extreme на PSP, то й очі відкрились або з глузду зʼїхав. Раніше незрозумілі мені Pac-Man, Galaxian тощо тепер стали одними із ключових ігор. Бачу в продажу Bubble Bobble, аналог Puyo Puyo по Bomberman чи ще якусь аркаду і такий: о, треба зіграти.

В дитинстві не розумів нащо грати в Super Mario Bros. коли є Flintstones, Batman Returns чи Battletoads and Double Dragon, а тепер Super Mario Bros. є однією з тих серій, які граю за замовчуванням. (Поверніть мені Super Mario Bros. 35!) Бо коли до тебе доходить, що насправді в грі є певний такт і цьому такту підкорюється абсолютно все в грі... це вражає! В дитинстві до такого я просто не дійшов.

Також незрозумілим для мене був жанр шмапів, особливо такі представники, як Gun-Nac та TwinBee. Я просто не розумів як космічний винищувач може потерпати від паперового листа чи моркви. А ще рівень складності в них такий, що складалося враження гри, яку неможливо пройти. Звісно, на сьогодні я залишаюсь таким собі гравцем у цьому жанрі, але принаймні можу проходити прості ігри, як ото Steel Empire чи Sky Force.

Брак часу у дорослому віці також вплинув на сприйняття ігор і здебільшого не на те, що нема бажання витрачати час на забавки, а на те, що тепер прекрасно бачу, як ігри можуть пожирати час гравця. Бо коли тобі треба йти в грі пів години тільки для того, щоб почався квест, чи коли в складній грі після кожної смерті доводиться дивитись катсцену на пів хвилини, чи коли в активній грі навіть рестарт рівня перезавантажує всесвіт — це занадто довго!

Тому з віком почав більше грати в аркади та інді. І більше екшонових ігор замість рольових.

Майже нічого не змінилось
Лише трохи менше став грати
Але набір ігор залишився без змін — обов’язково CS, і ще 1-2 які проходжу (зараз це Oxygen not Included, Mini Motorways)

Ще почав купувати ігри

Граю в Го і горя не знаю) Графіка/правила не змінюються тисячоліттями, можна грати й онлайн, й офлайн, й з ботами, й з людьми. Ще круто розвиває концентрацію і абстрактне мислення, що допомагає як в роботі, так і в житті.

Из японских игр ещё Chu Shogi классная вещь

Начинал с аркадок (прошёл Treasure of Usas, Vampire Killer, Metal Gear), потом прошёл Doom 1 и 2 и понял что стрелялки то не моё ваще, стал диким фанатом RTS и TBS, а потом увидел у друга на компе Балдур и с тех пор только RPGшки и гоняю практически.

Коли з’явилася дитина рідше граю онлайн ігри де потрібно занурюватися в гру на 30-50+ хвилин, наприклад Доту чи ЛОЛ. Частіше граю в ігри де можна поставити гру на паузу.

Змінилося ставлення з «гра як щось самобутнє» до «гра як альтернатива серіалам/кіно».
В дитинстві наприклад, грав в GTA Vice City, San Andreas просто бігаючи по місту і займаючись всякою фігнею. Абсолютною нормою було скіпати діалоги між пресонажами, навіть якщо це була доволі сюжетна гра.
Зараз навпаки граю тільки в ігри з глибоким сюжетом, типу відьмак, GOW. Detroit become human взагалі супер зайшов, т.я. це по суті майже інтерактивне кіно.

З віком став платити за ігри

То часи змінились коли купити простіше ніж вкрасти.

Років 20 практично не грав, а от останні пару років серіальний і кіно контент настільки втратив в якості, що спробував пограти... і виявилось що сучасні ігри можна сприймати просто як дуже якісні серіали. Cyberpunk, Last of Us, RDR2, Horizon Zero, The Witcher 3, God of War, Baldurs Gate 3 — просто чудові

Колись кинув грати бо якось часу не стало / стало не цікаво. А от зараз якийсь ренесанс просто відбувається. Мабуть це форма ескапізму бо реальність курвить куди не кину оком стомленим.
Раніше любив сімулятори. Зараз мабуть вже ні, надто складно, треба вчитися, розбиратися. Краще всього повештатися по відкритому світу на кшталт Fallout. Або TBS: Герої, Цива.
Що характерно, багато інтересу до ігор було коли ледь вистачало на залізо. А зараз коли можеш дозволити собі будь-яке залізо, тієї пристрасті вже нема.

Перестав грати у будь-що, де вид не від третьої особи.
Перестав грати в ігри, де треба дуже багато читати/думати.
Перестав грати в ігри, де треба вибирати зі списку що відповідати/робити.
Сюжет та кінематографічність тепер на першому місці.

Тому улюблені ігри за останні роки:
God of War (2018)
Hellblade: Senua’s Sacrifice
A Plague Tale (Innocence & Requiem)

— полностью завязал со стратегиями реального времени, очень напряжно в голове держать столько информации
— склонность к простым играм с короткими сессиями, на что-то эпическое и с большим контекстом время невозможно выкроить годами (Witcher 3 прошел пару лет назад на рождественских каникулах, BG 3 может пройду ближе к 2030-му году ))

Та ніяк.
Як раніше грав в варік 3 так і зараз граю.

Перестав грати в шутери та інші ігри що потребують дуже швидкої реакції). Не граю в ігри до яких регулярно виходять гемплейні/балансні оновлення — взяти ту ж доту — я її закинув ще років вісім тому назад, і не в останню чергу тому що задовбало читати патчноути, аналізувати їх і заново звикати до нових кулдаунів, радусів дії і т.п. Майже повністю відмовився від багатокоритувацьких ігор, в першу чергу від тих які потребують регулярного онлайну, зіграності команд. Не граю в свіжі ігри, яким менше року — і без них є в що в що пограти, вибір зараз величезний, а в сире гівно грати бажання немає). Граю лише в англійські версії — раніше бувало грав українською/росіською.

Ця ваша крута графа, великі значення fpc та заплутані сюжети з купою епічних кат сцен повна туфта. Я doom 1 проходив, бляха муха, на mp3 плеєрі! В дитинстві грав у деякі англомовні ігри не знаючи англійської і проходив їх і мені було насрати що там кажуть персонажі
Дайте мені нормальний геймплей і я буду в це грати. Тому мабуть ставлення не змінилось, тільки відпала необхідність пантуватись перед друзями своєю відухою. Іншими словами -тепер я чесний із собою і роблю те, що мені подобається а не іншим. Слава Богу, що у 35 рочків це вкурив

Оказуалився. Раніше я міг витрачати купу часу проходячи умовний Дарк Солс, або іншу складну гру. Зараз, я вже не можу витрачати купу часу на такі ігри, і дуже люблю, коли гра дає можливість поставити себе на легку складність.

Раніше вважав фіговою грою, якщо там не було контенту на 80+ годин. Але зазвичай цей контент — фетч квести. З віком ігрові сесії стали коротше, як результат, поки усі фетч квести виконаєш, то вже забуваєш про що взагалі основний квест. Тому зараз полюбляю ігри на 40-50 годин і без open world. Ну хоча от купив Xbox задля старфілду, буду на крістмас вік занурюватися

Ігри з інструменту розвитку (в дитинстві майже все дає певний розвиток, але я полюбляв історичні штуки, такі як Civilization, Zeus, Pharaoh, Caesar або захоплюючий сюжет та геймплей в Command&Conquer, Starcraft, Half-Life) перетворились на форму ескапізму.
Дійсно, як багато вже тут писало, важко дозволити собі пограти в щось серйозно, є відчуття провини за дарма витрачений час.

Тому з початку повномасштабного обмежувався bullet chess, які за 2 хв можуть дати заряд дофаміну (насправді часто сидів годинами). Також витрачав час на Rise of Cultures. Такоє. Але нещодавно вирішив собі дозволити відволіктись повноцінно, завантажив Doom Eternal і отримав справжнє задоволення. На улюблену циву дійсно вже не вистачає терпіння (та і АІ з кожною серією все гірше, нецікаво грати), а ось красивий шутер (особливо коли уявляєш, що мочиш русню) — це топ.

Вирішив написати коментар хоча зазвичай це відбувається рідко, але багато хто пише про відчуття витрати часу та докори сумління, тому я вирішив написати свою думку. В мене з віком прийшло розуміння що ігри справді стали не просто самоціллю, а дійсно просто якісним видом відпочинку. Години в baldur’s gate 3, pathfinder wotr, crusader kings стали способом видихнути між роботою, саморозвитком та просто побутом. Так тепер речі сприймаються інакше, але я все ще з купою ємоцій продовжую грати і обговорювати ігри. Хоча моя дружина і не розділяє повністю моє захоплення відеоіграми, але ми полюбляємо обговорити ті чи інші сюжети що я зустрів в ігрових світах :)

У меня тоже как отрезало в первые полгода, а потом отпустило и стало ± как раньше. Похоже на симптом депрессии, когда что-то радовало, а потом перестало. Но тебе видней. Если ты вместо игр активничаешь — спорт, общение, то наверно это и к лучшему, а вот если в телефоне сидишь и войну наблюдаешь, то всё же похоже на симптом депрессии.

Попробуй дать себе 1-2 часика поиграть во что-нибудь, что тебе нравилось бы до войны. Может, втянешься? Особенно, если взять что-то с отличными отзывами из достаточно свежих, но настоявшихся игр.

Меня обратно в игры втянул Stray, который в июле 2022 вышел. При том, что я его даже не прошёл весь, просто поиграл один вечер, другой, третий просто по паре часиков, а потом он мне надоел, но захотелось во что-то другое сыграть. Именно захотелось, чего полгода не было.

Кинув грати десь років в 20. Не жалкував жодного разу. Марна втрата часу, як на мене

А что лучше делать? Пет-проекты делать по вечерам? Вторую работу брать?

невже все настільки погано, що вільний час можна заповнити лише іграми?

Ну я не знаю. Я вот гуляю по вечерам часа по полтора, сериальчик смотрю с женой, с кошкой играю и всё равно остается время на игры. Правда, бывает, что не остается сил и тогда я просто в телефон втыкаю, но лучше уж игры, чем думскроллинг. А так ну понятно, есть какие-то мероприятия на выходных, отпуска, но обычный будничный вечер или ленивый выходной — чем его занять, как не играми?

можна заморочитись FIRE — en.wikipedia.org/wiki/FIRE_movement
доречі, і на ДОУ було вже — dou.ua/...​s/specialists-about-fire
а ще можна знайти собі хоббі. цікаве хоббі навіть від усіх інших захоплень крастиме час.
а ще може бути хоббі комбіноване з FIRE, наприклад колекціонування.
хороша колекція з часом лише дорожчатиме.

Про файр я знаю больше твоего. Жил по файру с 2017 по 2023, купил две квартиры. И кстати гейминг консольный очень хорошо на файр ложится. Это по сути дешевое хобби. Все тайтлы через 1-2 года появляются в копеечных подписках ну или покупаются на OLX в виде б/у дисков. Если ты хочешь именно играть для души, а не надрачиваешь на новинки текущего года, оно вообще не жрёт денег. Если покупать всё подряд ААА по 50 баксов диск, а потом не играть, то конечно, лучше за эти 50 баксов марки покупать актуального года, например, или монеты. И коллекционировать их, они уж точно подорожают, в отличие от дисков. Но марки и монеты в привод плейстейшн не вставляются и в них играть неинтересно :)

до чого ці понти про «я знаю больше твоєго»? я хіба міряюсь рівнем пізнань?

про те, як геймінг лягає на ФАЙР я так і не зрозумів. судячи з опису — також витрати, просто менші, бо б.в.
але в мому розумінні геймінг — це не стільки про витрату грошей, скільки про витрату часу.

Файр — это не про тотальную экономию, а про разумное потребление. Проще говоря, нормально купить подписку, которая тебе приносит удовольствие или б/у диск за $5. Ненормально покупать новинки за $50, а потом ещё и в них не играть тот год, в который они еще новинки. В год не поиграл, удовольствия не получил — вот тебе $45 убытка на пустом месте. А так, если разумно потреблять, то отлично ложится на файр — дешевое хобби. Удовольствие за 5 баксов в месяц. Или вообще бесплатное, если шарить аккаунты с друзьями или меняться дисками.

То что ты говоришь про коллекционирование, что оно более файровое, да, но только при условии, что это приносит удовольствие уже. Иначе это не хобби, а еще одна работа. А файр без удовольствий — это не файр, это выживание.

Про потерю времени — я опять не понял. Любое хобби — это потеря времени. Но время, потерянное с удовольствием, не считается потерянным, не так ли?

колекціонування я привів як один з можливих варіантів хоббі, відповідно ця комбінація вже включає в себе щось, що приносить задоволення і одночасно те, що принесе певні вигоди з часом.

якщо час проведений лише для задоволення — це в більшості випадків також втрачений час. наркомани ставлять лайк.

та й сам через 10-20-30 років будеш озиратись в минуле і питати себе: «що я звідти виніс для себе?»

колекціонування я привів як один з можливих варіантів хоббі, відповідно ця комбінація вже включає в себе щось, що приносить задоволення і одночасно те, що принесе певні вигоди з часом.

Отказываться от того, что только приносит удовольствие ради того, что может принести удовольствие и выгоду я считаю разновидностью обыкновенной работы. Моя самая обыкновенная работа в начале карьеры и была по сути таким же «хобби» как ты говоришь. И деньги приносила и удовольствие. Но потом стала просто работой, когда десятки тысяч часов уже были в неё вложены. Так будет и с другим таким «хобби». Оно станет работой, потом надоест и будет поддерживаться только ради денег. Настоящих или гипотетических.

якщо час проведений лише для задоволення — це в більшості випадків також втрачений час. наркомани ставлять лайк.

Не согласен в корне. Зачем мы вообще живем? Разве не для удовольствия? А работаем мы разве не для того, чтобы иметь возможность позволить себе больше удовольствий?

та й сам через 10-20-30 років будеш озиратись в минуле і питати себе: «що я звідти виніс для себе?»

Воспоминания. Впечатления. Это же опять-таки то, ради чего живут люди. Нормисы за этим в отпуск ездят и берут впечатлений и воспоминаний по неделе-двум в год. А тут есть возможность черпнуть впечатлений и воспоминаний просто сидя на диване. Что плохого?

Та хоббі якесь. З друзями зустрітись, погуляти, в зал сходити(я три рази на тиждень хожу, 5 років вже, ще не набридло), на гітарі повчитись грати, кіно, книги, якийсь новий заклад відвідати

Дуже не вистачає сил і очей читати велетенські діалоги і тексти лору в рпг, а в дитинстві це мені найбільше і подобалося. Є величезний вибір ігор на будь який смак, а грати нема ні часу ні наснаги. Постійне гнітюче відчуття, що поки я в свої дурні ігри граю колеги програмісти вивчають нову мову чи фреймворк і зароблятимуть мільйони. Стало гірше. Хочу назад в 2001, коротше

Те, кто десятилетиями только и делают, что изучают технопоебени на работе, а потом ещё и после неё делают пет-проекты рано или поздно закончат в дурке. Ну или как минимум получат выгорание и депрессию, возненавидят работу. Человеческая психика так устроена, если тебе что-то нравится поначалу, а потом ты это в себя запихиваешь насильно, начинает тошнить или вообще травишься.

Самый заряженный сладкоежка, если кормить его исключительно сахаром, возненавидит всё сладкое довольно быстро. Так что всё хорошо в меру, играя в игры ты тратишь время на себя, а это важно для психического здоровья.

Зараз краще ніж в дитинстві:
1. Будучи малим грав в те що було доступним — куплене чи взяте в друзів, хоч в більшості це були відомі і класні ігри. А зараз став більш перебірливий — не хочеться витрачати кілька десятків годин на проходження типової 100500-ї частини роздутої франшизи
2. Маю нормальне залізо щоб в 4К без проблем, а раніше були старі поюзані компи, в той же Warcraft 3 довго не міг пограти — тоді мав ще Pentium MMX і ATI Rage 2 вкупі з 64Мб оперативки, з сталкером те ж саме — спочатку виходить гра і потім через пару років вже купляється комп аби якось пограти
3. Можу сидіти допізна і за це мама по шиї не надає :D

Колись ганяли Doom/Qauke до глибокої ночі, Старкрафт/Тотал анігілейшн, а зрання — код писати :)
Хватало ж здоров’ячка. Ганяли ж з пивом частенько :)
...
багато вибігав у Фалауті.
і, як то — про підрозділ десь у латинській америці.
...
останнє що проходив, і закинув, Alice in Madness. Заради самої Аліси — улюблені мульти, і яскравого сюра.

Стало простіше подивитись проходження кимось хітових ігор. За 10-20 хвилин отримуєш задоволення, і можна братись за іншу. Запамав’ятався Scorn, що навіть подивився розповіді про те що «не вішло в кадр».

А так — останні роки — цікаві всякі нетипові боард геймс. Коли сходу не зрозумілі виграшні патерни, саме освоєння духу гри, тіпа Hive, Feud, Ontaria — зацікавлює.
Тобто коли відчуваєш себе повним нубом — ну от же прості і чітки правила, а ти й сам бачиш що самий низький рівень бота тренувальний! — а лупить тебе як першачка.

Бігай-стріляй швидше, будуй те а потім те, і т.і. — все зрозуміло — просто набивай руку, «щоб перед пацанами не було соромно».
Ну а все більша реалистичність — то взагалі незрозумілий для мене тренд. Якщо я без компа можу побачити оту траву, нашо її ще й в грі бачити? Покажіть — що не побачиш у житті! :)

Чекаю на вихід по Лєму — Непереможний. Може навіть пограю трохі, а не просто подивлюся огляд.
Заради роману звісно.

Ну і — кожному віку — свої ігри.
Коли ще нічого іншого не досяг — то 99.9% на ультра — теж треба.

О, дуже цікаво, що вам сподобався Scorn. Бо гру дуже хвалять за Лавкрафтіанський дух, але сварять, що нудна. а тут прямо її виділили, круто)

але сварять, що нудна

геймплей там точно провальний.
проходити тільки заради настрою.

не вдалося їм збалансувати. з одного боку — не можна робити активні бої, атмосфрера скоріше меланхолічна. а з іншого — гра де практично тільки роздивляєшся — теж не зовсім гра.

За 20+ років іграм стало складно мене спокусити на витрачання часу. Коли гра пропонує якийсь новий, цікавий, глибокий геймплей то можу грати днями. Але такі ігри трапляються 0-3 рази на рік і вистачає їх на тиждень (інколи місяць). Скіпаю майже все ААА.

с возрастом понял что надо учиться пользоваться джойстиком ради автонаведения в СOD и других играх, что бы малолеток кемперить

Радості стало більше)

Тому що тепер можна грати й в ігри «не для дівчат»?)))

та ні, просто малою ставилась до цього трохи серйозно, засмучувалась через помилки, почувалась нікчемою, якщо щось не виходило з першого разу. Зараз, на щастя, відпустило, а захват від класних релізів нікуди не дівся.

Я досі матюкаюсь коли мене якийсь бос мочить.

Можу виділити 2 поінти особисто для себе:

1. В моєму дитинстві доступ до нових ігор був обмежений, грали ми здебільшого у те, що могли виміняти, випросити чи скопіювати у друзів на дисках. Купували ігри дуже і дуже рідко. Як наслідок — кожну гру затирали до дир, бо кожен завжди знав, що альтернатива цій грі може в тебе з’явитись не скоро.

2. В дитинстві було не шкода витрачати час на ігри. Майже не було докорів сумління з того приводу, що «краще б чимось корисним зайнявся, або вирішив би якісь нагальні проблеми». Зараз такі докори є, тому якщо гра вимагає багато часу, або в ній повільний розвиток сюжету, то через внутрішні сумніви починаєш думати — «життя коротке, в усе на світі я зіграти не встигну, треба грати в найкраще». І якщо гра не відповідає внутрішнім крітеріям «найкращого», то витрачати багато часу на неї стає шкода. В дитинстві я міг грати десятки годин навіть у посередні ігри.

Стало менше «дитячого захвату», як от наприклад при купівлі нового бажаного авто в Need for Speed на яке я довго збирав. Проте більше мені тепер «вставляє» проходження складних вибробувань — деякі передбачені грою, деякі я для себе вигадую сам. Наприклад, я нещодавно пройшов обидва перших пришестя Serious Sam на складності Mental не зберігаючись і не помираючи, і це принесло якісне задоволення, «майже» як в дитинстві.

Просто стаючи старше, в нас зникає це відчуття що ми відкрили щось нове. В мене колись був ледь не істеричний захвати коли я вперше пройшов Half-Life у підлітковому віці, хоча ця гра не раз втрапляла раніше в моє інфополе. Просто немає такого захвату від чогось нового, але по великому рахунку все те саме

Дуже важко у щось грати навіть декілька годин підряд, виключення є, але їх дуже мало. З останнього що запамʼяталось відьмак 3, god of war, та серія dishonored, все інше грається пару годин та видаляється

Підписатись на коментарі