Бездушний атракціон. Огляд «Hogwarts Legacy»

🎮 Пишете або знімаєте огляди на ігри? Надсилайте їх нам на форум!(публікуємо лише унікальні текстові огляди, а відео-огляди — з текстовим супроводом)

Пройшло вже півроку з моменту виходу однієї із найбільш гайпових ігор цього року — «Hogwarts Legacy». Попри те, що зараз про неї майже не говорять, на старті вона одразу полюбилась, як критикам, так і гравцям, отримавши високі середні оцінки на агрегаторах. Майже усі огляди завершувались висновком: «Якщо ви справжній фанат серії, то вам обов’язково треба спробувати цю гру».

Я не відношу себе до категорії справжніх поттероманівських гіків, але з дитинства обожнюю світ, створений Джоан Роулінг, мінімум тричі перечитавши кожну із книг. Звичайно, вихід гри я очікував з величезним ентузіазмом, оскільки розробники обіцяли абсолютно нову історію у чаклунському світі Гаррі Поттера.

Але вже через 5 годин у новому всесвіті я зрозумів, що щось із «Hogwarts Legacy» не так. Спочатку це викликало легке роздратування, але після закінчення основного сюжету мене спіткало повне розчарування — в погоні за розвагами, розробники повністю забули про дух історій Роулінг.

Намагаючись згенерувати побільше контенту, розробники повністю порушили логіку світу першоджерела

Особисто для мене у серії «Гаррі Поттер», окрім, власне, головного героя, найважливішою дійовою особою є школа Гоґвортс. Це чарівне та величне місце, куди мріяв потрапити кожен, хто читав книги, містило сотні давніх таємниць.

Першокурсникам треба було витратити декілька тижнів, щоб вивчити хоча б основні маршрути до класів навчання, не кажучи вже про весь замок та прилеглу територію. Знаєте, скільки часу гри у «Hogwarts Legacy» ви будете проводити у замку? За моїми враженнями — десь 10%.

Сучасна ігрова індустрія диктує свої правила. Масовий гравець вже не буде грати у гру в стилі перших двох лампових ігрових адаптаціях «Гаррі Поттера» від ЕА, де усі події відбувались виключно у школі. Сьогодні обов’язково зробити величезний відкритий світ з купою активностей, щоб затримати геймерів у своєму продукті подовше. І розробники «Hogwarts Legacy» пішли саме таким шляхом. Вони створили просто величезну прилеглу територію до Гоґвортсу, яку можна вільно досліджувати. Одразу скажу, що я взагалі не проти сучасних тенденцій. Але ці віяння мають органічно вплітатись у канон першоджерела. А з цим у «Hogwarts Legacy» величезні проблеми.

Сам замок відображений у грі доволі точно. Це стосується як самої архітектури та точності відтворення локацій відповідно до книг та фільмів, так і «чарівних» особливостей школи. Тут у нас і картини, що живуть своїм життям, і сходи, що рухаються, і привиди, і навіть веселі деталі, як-от лати двох лицарів у одному із коридорів, що постійно намагаються побитись.

Та з іншої сторони, окрім цього він не здається тією загадковою містичною спорудою, якою він є у книгах. Більшість побічних квестів, пов’язаних зі школою — це класичні «допоможи зібрати n загублених речей» чи «збери інгредієнти для зілля». На моїй пам’яті лише в одному із квестів можна знайти кабінет Салазара Слизерина та хоч якось дослідити лор самої школи.

Теж стосується й інших канонічних локацій першоджерела. Джоан Роулінг описує Заборонений Ліс як смертельне місце, яке під страхом виключення заборонено відвідувати всім учням. А майже усі описані випадки відвідування цього лісу закінчувались намаганням вбити головних героїв. Що ми маємо у грі? Ми можемо вільно, без будь-яких обмежень, у будь-який час доби піти на прогулянку у Заборонений Ліс і нічого нам за це не буде.

Інший приклад — Гоґсмід. Про існування цього містечка ми дізнаємося лише у третій книзі серії. Відвідувати його було можливо лише за дозволом батьків чи опікунів та у чітко визначені дні. За сюжетом «Hogwarts Legacy» нашого героя відправлять у Гоґсмід у перший же день навчання.

Всі інші локації, яких у грі ну дуже багато, — це вже повністю фантазія розробників. І всі вони населені різними чаклунами, відьмами, гоблінами та магічними тваринами. І тут ми теж маємо проблему із каноном. Кількість чаклунів у цьому світі занадто перебільшена. Сама Роулінг казала, що у школі, в якій навчаються діти усіх чаклунів Британії, було до 600 учнів. Це десь по 85 осіб на курс. Повторюсь, це кількість учнів на всю країну. Тобто кількість чаклунів у світі Роулінг не така вже й велика. У грі ж ми можемо побачити десятки чи навіть сотні мирних NPC, що мешкають у селах лише навколо Гоґвортсу.

До речі, цікавий факт. За більш як 30 годин проходження я не побачив у школі жодного учня, який би виглядав як першо- чи другокурсник. Усі мають вигляд, наче вони одразу потрапили на четвертий курс і вище.

«Hogwarts Legacy» всіляко намагається обертати весь магічний світ навколо гравця, але це виглядає, як звичайний атракціон розваг

Проблеми із відповідністю першоджерелу наздоганяють «Hogwarts Legacy» не лише в експозиції та побудові світу, а й у сюжеті. Особисто для мене це було найбільшим розчаруванням. Розробники навмисно обернули весь магічний світ навколо нашого персонажа, що викликає лише роздратування. За сюжетом, наш герой потрапляє у Гоґвортс лише на 5-й рік навчання. Насправді, логічних причин цього нам так і не дадуть. Найпростіше пояснення — розробникам треба було зробити головного героя більш-менш дорослим, щоб виправдати використання заборонених заклять. Але в школу наш герой потрапляє не як усі учні, а у супроводі професора на диліжансі, запряженого тестралами, на який нападає цілий дракон. А згодом наш герой дізнається, що він володіє таємною магічною силою, яка підвладна лише йому.

Звичайно, ви можете мені заперечити, що і персонаж Гаррі Поттера точно такий же. Він же взагалі був одним із найвідоміших чаклунів у світі. Але різниця полягає у тому, що Гаррі Поттера ще й боялися, бо не знали як він переміг Волдеморта. У школі він був таким же, як усі, ніхто не робив йому поблажок серед вчителів, а серед учнів були й вороги.

У «Hogwarts Legacy», складається враження, що нашого героя обожнюють абсолютно всі. Ніхто не ставить питань, чому людина пропустила 4 роки навчання — кожен хоче подружитися з тобою. Якщо за результатами квесту «подай-принеси» ти вирішиш залишити квестовий предмет собі, це ніяк не вплине на ставлення інших. Вчителі теж усі люблять нашого персонажа. Навіть кімнату на вимогу нам покаже один із професорів школи.

Інколи це доходить до абсурду. Я відігравав учня Ґрифіндору — факультету, який усю свою історію ворогує зі Слизерином. І у перший день навчання один із професорів без жодних питань відправляє нас, нагадаю, — героя, який потрапив у школу на 5-й рік навчання та знайомство з яким було 10 хвилин тому, у Гоґсмід скупитися в магазині, а в супутники дає хлопця зі Слизерину, який згодом може стати вашим найкращим другом.

Загалом відносини між факультетами — це ще одна проблема. Окрім унікальної гілки квестів та, власне, кімнатами, вони не відрізняються абсолютно нічим. У книгах доволі чітко описано, що у своїй більшості учні спілкувалися лише з представниками свого факультету. Звичайно, існувала дружба між учнями з різних «домів», але зазвичай вона зав’язувалась через певні унікальні події.

У «Hogwarts Legacy» у нас можуть бути компаньйони з кожного факультету. І вони стають такими просто так. Ні тобі якогось цікавого квесту, після якого зав’язується дружба, ні хоча б якогось її обґрунтування.

Окремо хотів би зазначити механіку одягу. Лише нашому герою дозволено вдягати на себе абсолютно будь-що. У мене склалося враження, що розробники спеціально хотіли, аби гравці не носили шкільну форму. Але, знову ж таки, це зовсім не відповідає канону.

Ну і наостанок — це застосування непрощених заклять. Знову ж таки, у грі ви можете вчинити хоч геноцид усього живого, але це жодним не вплине на вашого персонажа в ігровому всесвіті. Зрозуміло, що розробники не могли просто викинути одні із найбільш відомих заклять (привіт, «Експекто Патронум»), але ж можна було підійти до питання з більшою творчістю.

Особисто для мене, що «Імперіус», що «Круціатус» у боях не відрізнялись за силою від інших звичайних заклять. Так, «Авада Кедавра» — це ульта, яка ваншотить будь-якого супротивника. Але навіть із довгим перезаряджанням його сутність, як найстрашнішого закляття у магічному світі, була повністю знівельована.

Попри відстуність «поттерівського духу», у «Hogwarts Legacy» все одно цікаво грати

Плюси, бо не все так погано

Можна подумати, що це повністю розгромний огляд і ниття запеклого фаната «поттеріани». Так, у гри є величезні проблеми із відтворенням духу історій, написаних Джоан Роулінг, але «Hogwarts Legacy» є й за що похвалити.

Візуально магічний світ переданий просто чудово. Це стосується як замку з його купою дрібних деталей, так і Гоґсміду з купою крамничок, у які можна зайти. Розробники доволі точно відтворили головні локації відповідно до книг та фільмів.

Також слід похвалити бойову ситсему. Битви у «Hogwarts Legacy» достатньо цікаві. Так, заклять дуже багато і треба деякий час, аби пристосуватися до їхнього використання, але після вивчення системи бої стають дуже динамічними. Єдине зауваження, що заклять у грі більше, ніж доступних слотів для використання. Тому доводиться постійно витрачати час на заміну заклять, щоб поствити те, що тобі зараз необхідне.

Ігровий світ дійсно величезний, його хочеться досліджувати, знаходячи щось нове. Так, світ в основному наповнений стандартними активностями, притаманними для всіх ігор ігор із відкритим світом, але це все одно добре. Одного разу я зловив себе на думці, що користуюсь фасттревелом лише для переміщень в кімнату на вимогу. Літати на мітлі так само весело, як і літати на павутинні в «Людині-Павуку».

Коли автори перших рецензій на «Hogwarts Legacy» казали, що її треба обов’язково спробувати всім фанатам Гаррі Поттера, вони помилились. Цю гру точно треба спробувати усім, кому сподобались фільми про Гаррі Поттера. Візуально гра просто прекрасна. Але деякі рішення щодо відповідності саме духу книг, швидше за все, розчарують тих, хто очікував нової історії від Роулінг.

6/10

Сподобався огляд? Відзначайте його вподобайкою або додавайте до обраного! До 14 серпня триває розіграш річної підписки на PC Game Pass за публікацію ігрових оглядів на GameDev DOU!