God of War — церемонія посвяти в чоловіка
Вступ
У цьому топіку-роздумі я вирішив поділитися своїми висновками стосовно гри God of War (2018), у якій події перемістилися з античної Греції до Скандинавії.
В аналізі я висвітлюю те, що, на мою думку, автори намагалися донести своїй аудиторії. Чому бог війни за концепцією та комерцією орієнтований на масового гравця, проте душею залишається із своїми відданими фанатами, які полюбили гру ще з перших частин і її основний посил — підготовка до самостійного життя.
В статті не буде інформації у вигляді класичного огляду з розбором всіх аспектів гри з оцінками і т.і.
Коротко про себе: Я — Микола. Геймдизайнер-початківець, який намагається закріпитися в ігровій індустрії. Ну і робити те, що подобається, а саме — створювати ігри та грати в них.
Усе це я пишу суто із власних міркувань та висновків, які зробив, пройшовши God of War. Якісь огляди, статті, аналізи і т.і. я ще не переглядав. Тож якщо ви бачили чи читали раніше щось подібне до того, що буде описано нижче, буду радий, якщо поділитеся матеріалом, аби я міг порівняти своє та чуже, тим самим покращивши навички. А також обов’язково висловлюйте свою думку стосовно написаного, гри чи власних поглядів.
⚠️ Нижче будуть спойлери сюжету, тому будьте обережні ⚠️
Відлучення від матері. Передача досвіду від батька до сина!
Гра починається з того, що мама Атрея та дружина Кратоса помирає і тепер на них чекає довга дорога на шляху до головної мети — виконати останню волю матері.
Із розмов між Атреєм та Кратосом ми дізнаємося, що до цього часу головною у вихованні сина була Фей (мама Атрея). Поки Кратос завжди десь пропадав і практично не спілкувався із сином, Фей навчала малого полювати, вчила древніх мов, доглядала та піклувалася про нього. Вона займалася його опікою та турбувалася, як це зазвичай роблять матері.
Проте цей безтурботний час минув і у віці
Зі смертю матері помирає і дитинство Атрея.
Відступ від теми гри, щоб далі ви могли зрозуміти хід моїх думок
В усі часи сімейні обов’язки інстинктивно були поділені між батьком і матір’ю. Батько старався забезпечити сім’ю необхідними для життя ресурсами, в той час, як мати займалася вихованням дитини. Доглядала, годувала, опікувала і захищала. Між сином та мамою виникав емоційний зв’язок. Син прив’язувався до неньки ментально оскільки був залежний від неї фізично.
Проте такий зв’язок для хлопчика ставав деструктивним в дорослому житті, оскільки материнська опіка не давала синові зустрітися з життєвими викликами, всіляко оберігаючи дитя, в результаті чого індивід не отримував потрібні для самостійності знання. Що в результаті приводило до того, що юнак не здатен приймати рішення, не прагне досягати нових висот. Боїться різного роду викликів. Він завжди намагається потрапити під чийсь вплив, щоб мати відчуття комфорту та захисту. Після матері до дружини. Якщо не до дружини, то таке дитя шукає «втіхи» в отриманні задоволення в короткостроковому терміні. Такі люди часто стають залежними від азартних ігор, наркотиків чи, якби це дивно не звучало, в надмірній залежності від відеоігор. Такі люди часто піддаються чужому впливу і саме такими людьми часто користуються різні терористичні організації, релігійні секти чи просто недоброзичливі люди, які через ментальну слабкість індивіда вербують його в свої кола задля досягнення власних цілей.
Хочу наголосити, що такі наслідки часто, але не завжди, стосуються тих людей в чиєму вихованні був відсутній батько(або інший наставник) фізично чи психологічно(наприклад батько практично не спілкувався з дитиною, не займався його вихованням або сам не мав достатньо досвіду для цього). В такої дитини немає досвіду та знань для подальшого самостійного життя, які би мав передати батько.
Тоді хлопчик хоч і виростав фізично, проте розумово він залишався все ще підлітком. У древній Греції цьому був термін «вічна дитина»
В давнину, щоб боротися з цими панівними наслідками хлопчиків, по досягненню статевої зрілості їх відлучали від матері. Часто це було більше психологічно. Вони переходили під опіку батька, старійшин або інших мудреців чи авторитетів суспільства. Обов’язком їхнім було навчання хлопчика, передача йому власного досвіду та підготовка до самостійного життя.
Фізичне відлучення від матері полягало у тому, що дитина відправлялася у довгу самостійну подорож, де йому протягом певного терміну потрібно було самостійно виживати у суворих умовах лісів, горів чи степів. У тих же вікінгів відлучення від матері полягало в тому, що хлопчиків брали в походи, де вони повинні були проявити себе, після чого на них чекав обряд посвяти у воїни, а в інших культурах у лицарі і тому подібні явища, що означало, що хлопчик готовий до викликів дорослого, самостійного життя.
В часи, що ближче до наших, таку функцію передачі досвіду від батька до сина частково виконувала армія.
Повертаючись до гри
Схожий процес дорослішання хлопчика ми бачимо і в God of War. Де Атрей розлучається з матір’ю, потрапляє під опіку батька і відправляється з ним у довгу дорогу, яка закінчиться церемонією посвяти в чоловіки.
Протягом гри ми бачимо який Атрей ще легковажний, наївний, завжди спішить або необережно поводиться, в результаті чого потрапляє в небезпеку. Опиняється в лапах ворогів, губить зброю, десь падає чи потрапляє в пастку.
Кратос йому завжди каже: «Ти ще не готовий», коли той просить його понести мішечок із прахом матері. Кратос розуміє, що Атрей ще занадто безвідповідальний, щоб довірити йому таку важливу справу. Він знає, що Атрей обов’язково загубить мішечок. Десь покладе і забуде. Розсипить ненароком і т.і.
Влада бога не в тих руках
По ходу гри ми бачимо, що Атрей вчиться. Він стає сильнішим, більш відповідальним та уважним. І навіть скупий на слова Кратос каже йому: «Ти став краще», «не погано». І воно насправді так і є. Атрей отримує перші ази батькового досвіду — це базові навички по самозахисту. Далі на нього чекає урок по керуванні власною силою.
Після того, як Кратос повідомляє сину, що він теж бог, а не звичайний смертний. Він усвідомлює, що не такий простий і, певна річ, мав би мати якусь силу. І тут стаються карколомні зміни в поведінці Атрея. Він стає жорстокішим, неслухняним, сперечається з батьком і підло добиває вже понівеченого Моді, який не становив загрози, проте він маніпулював Атреєм. Ображаючи його матір, Атрей втратив контроль над собою, що завжди несе за собою погані наслідки. Кратос про це дуже добре знав. Він розумів, що Атрей, хоч і став краще, проте все ще не готовий. Він не вміє контролювати гнів. Влада бога змінила Атрея. Він почув в собі величність. Він вважав себе кращим за інших і був зверхнім та самовпевненим. Апогеєм цієї божої влади стало те, що Атрей переоцінив свої можливості вирішивши, що сам може перемогти Бальдра, знову ж таки піддаючись емоціям, що знову ж таки наразило його і Кратоса на небезпеку наблизивши обох до смерті.
Хоч Атрей і вдосконалився фізично, проте характер його все ще слабкий. Ним маніпулюють інші чіпляючи за живе розуміючи, що той ще не зрілий ментально і його можна використати у своїх цілях. Як? Напевне спитаєте ви. Дуже просто. Вороги майже переможені і єдиний в них вихід — це зробити так, щоб суперники втратили пильність та відкрилися для підступного удару. Розізливши Атрея він накинеться на них. Кратос піде його рятувати незважаючи ні на що, тим самим відкриваючись для удару. Кратос це розуміє і зберігає холоднокровність, проте Атреєм все ще легко маніпулювати і стається те, що стається.
Що тут сказати. Це проблема не Атрея. Кожен не підготовлений при отриманні влади став би таким. І Кратос був таким. Отримавши владу бога він зазнався, став жорстоким та панівним. Він, маючи силу, досягав всього жорстокістю та злістю, в результаті чого Зевс покарав Кратоса — позбавивши його сили та прирік на вічні муки. Проте Кратос не розумів чому Зевс так вчинив. Він вважав, що з ним вчинили несправедливо, тому він вирішив помститися. Що призвело до катастрофічних наслідків.
Так ми розуміємо, що Зевс недолугий батько і що, якби він поступив мудріше, то і Кратос би нарозумився і нічого поганого більше би не сталося.
Проте Кратос — не Зевс. Він все добре усвідомив. Він зрозумів свої помилки і, напевно, знає, що зробити з Атреєм, щоб той не став другим «Привидом Спарти».
Атрей готовий. Посвята
Впродовж гри ми бачимо, як Кратос навчає Атрея. Він йому каже як варто і не варто робити. Вказує на помилки та дає фундамент для їх вирішення. І вже в кінці гри ми бачимо, як Атрей стає, з того неуважного, наївного та слабкого хлопчика в добре підготовленого воїна. В битві з Бальдром він не просто підстраховує Кратоса тримаючи осторонь основної битви. Атрей б’ється з Кратосом в унісон — доповнюючи його. Приймає активну участь, що допомагає безпосередньо перемогти в битві прийнявши головне рішення(викликав Світового Змія).
І вже після битви саме Атрей не дає Кратосу остаточно вбити розбещеного Бальдра, наполягаючи на милосерді. Після цього батько розуміє, що Атрей готовий, що він засвоїв повчання батька, що він не стане жорстоким, він не буде «Привидом Спарти», що він готовий взяти мішечок з прахом матері і віднести на вершину гори. Тепер Атрей відповідальний і він розуміє всю важливість події. На нього можна покластися. Він готовий до самостійного життя!
Варто зазначити, що Кратос і сам разом з Атреєм вчиться. Він вчиться бути батьком. Виховувати дитину, адже в нього не було такого прикладу. Він виростав серед сурових буднів спартанця, де про батьківство і мови не було, де основна твоя життєва мета — це бути воїном. І якби бог війни не змінився, усвідомивши свої вади, то замість того, щоб займатися вихованням Атрея та виконати прохання дружини, він би із ненавистю в очах відразу би оголив свої мечі Хаосу та відправився на пошуки Бальдра, щоб здолати його.
Тому Кратосу батьківство давалося важко і він робив помилки, проте він достатньо зріла особистість, щоб усвідомити свої недоліки, проаналізувати їх і виправити пристосувавшись до ситуації.
Бальдр — альтер его Атрея та інфантильна особистість
На противагу Атреєві ми маємо Бальдра, який все своє життя виростав без батька будучи під гіперопікою своєї матері Фрейї. Під гіперопікою тут мається на увазі те, що Бальдр був абсолютно невразливий через чари матері. Він вийшовши у самостійне життя не міг дати собі ради. Він не відчував насолоди від життя. Не міг знайти себе. Він ставився до всіх зверхньо намагаючись найти, хоча би крихту якоїсь насолоди. Бальдр був розбещений та егоїстичний. Не маючи гіркого досвіду від невдач, знову ж таки через гіперопіку матері, він не міг вирішити будь-яку проблему. Замість того, що знайти корінь своїх проблем, через які він не має насолоди від життя він раз за разом шукав будь-якої втіхи. Будь-чого, щоб принесло йому задоволення ухиляючись від можливості зустрітися з проблемою один на один та вирішити її.
Значить ще раз: замість того, би заглибитися в проблему, проаналізувати та вирішити її, він шукав те, що задовольнить його. Якби він взяв на себе відповідальність усвідомити, що проблема саме в ньому, що йому потрібно знайти можливість позбутися материнських чар, а не шукати чогось міфічного, що принесе йому задоволення(аналог до вищесказаного, що в таких дітей розвивається тяга до азартних ігор, наркотиків і т.і.), то Бальдр був би зовсім іншим.
Проте в його житті не було наставника, який би зі сторони повчав його, як це робив Кратос для Атрея. Одін не опікувався своїм сином. Не давав йому знання, тому він став таким. Тому Бальдр завжди перекладав вину за своє недолуге життя на інших. На матір, на батька, на Кратоса, на Атрея, на всіх окрім себе боячись брати на себе відповідальність.
І вже коли проблему Бальдра вирішено, коли здавалося б всі задоволені і можна далі жити мирно. Коли він позбувся гіперопіки матері, коли вирішено корінь всіх його негараздів. Що робить Бальдр? Все те ж саме, що і робив до цього. Намагається вбити Кратоса з Атреєм, бо він розуміє, що вони обоє кращі, як фізично так і морально. Звинувачує знову ж свою матір і намагається і її вбити, щоб хоча б десь самоутвердитися. Відчути, що його вчинки мають вагу. Знову ж така короткострокова мета, насолода, яке по великому рахунку нічого взагалі не змінить в його житті.
Ми бачимо, що Бальдр хоч досяг мети, але не знає, що далі робити. Немає цілі. Немає мети і шукає першого ліпшого, що принесе йому задоволення. Він «вічна дитина». Інфантильний хлопчик. Підліток у тілі здорового чоловіка, ба більше — бога.
Тому ми повинні зрозуміти, що Бальдр — це Атрей, якби другий виростав без батька, без Кратоса(тут мова про передачу досвіду від батька до сина)
Висновок або чому God of war душею із своїми фанатами
Я, як відданий фанат серії ще з перших частин, запускав гру в очікуванні добротного олдскульного слешеру, який би зіграв на струнах жорстокої ностальгії. Натомість я побачив зовсім іншу гру. Левелінг ворогів, прокачка, зміна екіпірування, підсвічений лут, як в Diablo, напіввідкритий світ і т.і. І я дещо засмутився. Проте вирішив взяти себе в руки і поставитись до гри не з точки зору «ностальгії», а точки зору нового гравця і, насамперед, геймдизайнера. Трохи пізніше я полюбив гру.
Я усвідомив, що ігри повинні відповідати сучасним стандартам індустрії, а саме аудиторії для якої гра робилася. В першу чергу нової аудиторії, якій потрібно більше ніж просто слешер, а і все інше вищеперечислене(левелінг, лут). Тому я сховав найжорстокішу зброю гравця — гнівний коментар, що гра скотилася, а Santa Monica робить ігри заради грошей підлаштовуючись під массового гравця і підійшов до гри з іншого боку.
Незважаючи на всі рпг аспекти гри, які і справді розраховані на масового гравця, я зрозумів, що God of war душею залишається віддана своїм старим фанатам. Розробники розуміють, що всі ті діти, що грали в їх ігри в середині нульових уже давно не діти, а дорослі люди, які мають свої сім’ї, своїх дітей, свої обов’язки. І що вони вирішили нам запропонувати? Одну з найцінніших речей, що може бути — досвід. А саме досвід батьківства і всіх його глибинних речей, досвід дорослого життя і відповідальності за інших, досвід вчителя та опікуна, які (при умові, що я правильно зрозумів) я описав вище. Santa Monica намагаються навчити нас стати гідними людьми, батьками і, можливо, гідно виховати своїх дітей і самим стати кращими
Ювженко Денис
Ops
Invisible insider
4 коментарі
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів