Космоодісея — комедійна франшиза, що народилась в жаху. Як і чому зроблені «Подорож до Марсу» і «Повернення до витоків»

Вітаю, я Віталій Чиж. І сьогодні я розповім вам історію своєї гри, що народилася в доволі незвичних для геймдеву обставинах — біля палаючого «Барабашово» і під гул авіації. І про те, як я не зробив фатальну помилку в розробці й ледь не загубив все, що можна. З неї і почну!

З чого все почалося?

А почалось все з анонсу. Стоїмо ми двоє, я та Ілля Худокормов, біля пам’ятнику «Павлуші» в Харкові, і знімаємо відоси. На одному з них, я, як той депутат, стою, і з поважним виглядом заявляю, мол, я, Віталій Чиж, анонсую «Getaway from Kharkiv». Хто знав, що цей «Гетевей» почнеться через декілька годин? Ніхто.

Тоді у нас було готово десять гіганських локацій Харкова, де були і станції метро, і знакові місця, і навіть мікрорайони цілі. Це мав бути доволі гарний бойовик, в якому головне — це сам Харків, такий тихий, і такий пустий.

Зрозуміло, що від розробки цього я відмовився вже через декілька днів. Але дивлячись на те, як роблять «Сталкера», хотів і собі робити щось подібне. Ненадовго повернувсь до ідеї під час першого травневого контрнаступу, і відкинув.

Проте зараз саме про початок. Тоді, після відосів, я приїхав до себе на Олексіївку, і написав довжелезний пост про те, що в цій грі, що я анонсував, все буде українською. І за шість годин до бомбардувань отримав комент:

«Национализм побеждает. Я коренной харьковчанин, но играть в игры на украинском — это зашквар».

Я згадав всі мати, які знав, але написав слова «на все добре»

А потім глянув кіно, випив (що дивно для мене в той вечір було) не пива, а «коли» і ліг спати. Не заснув. Крутився, вертівся, була без 10 хвилин 4 ранку, а мені на роботу треба було йти рано. Почув гуркіт чи то трактора, чи то ще чогось. Глянув у Вікно — танки. Все зрозумів. Постояв, трошки подивився в вікно, побачив перші «вогняні стовпи», і перші вибухи. І потім — 2 дні ступору.

Космоодісея, як «самоІПСО».

Я робив її для себе. Першу «Космоодісею». Я навіть не думав, що робив то. Вона була на Android і проходилася хвилин за 10. Але через те, що я не розібрався, як працювати з бандлами, адаптував її під ПК.

Велику роль тоді в цьому «самоІПСО» грав Ілля Худокормов. Тоді «Барабашово» підпалили, і воно дебело так палало. Він писав код для всього, бо так відволікався. Тож моєму програмісту честь та хвала. Він тоді кинувся робити все — від «Калини РП» і до коду до того, про що сам гадки не має. Не мав гадки і я, що роблю.

А чому ж це «самоІПСО» — бо треба було виходити зі ступору. Змінилося саме відчуття життя, як такого, з’явилося купа запитань: «А нафіга я то роблю, все одно ж грохнуть». І мовчки робив. Руки робили, не я.

Змоделив корабля, придумав прикол про те, що Ілля Маскін (ким він був спочатку в грі) послав космонавта Тараса в космос, аби той дістав йому метал. (Згодом він став Ігорем Маскіним, а після зашкварів Маска — Юрієм Кондраткіним). А проспонсорували то все Г. Кернес (Гепарденко) і І. Коломойський (Коломиїв). А космонавту обіцяли кредит на агрономію в «ПриватБанку» (ЛічноБанк). І Тарас, хитрий агроном, зміг обох їх обіграти, і обійти «боргову кабалу».

Ідея виникла у мене ще за 2 місяці до повномасштабної війни. І вона не була гумористичною. В основі ідеї лежить реальна історія чоловіка, якого забули в космосі. Він полетів туди одним громадянином, а повернувся іншим.

Ідея ж з «Енеїдою» Котляревського — дуже спонтанна. Зараз би я сказав, що це була одна з перших «байрактарщин». Але тоді то було треба, аби зняти психологічне навантаження.

Так народилась «Космоодісея: подорож до Марсу». Спонтанно. Ще й на телефони. Ще й першого квітня. А от між релізом на ПК і цим був період реанімації отої гри про Харків, яка остаточно померла влітку.

Космоодісея 2: повернення до витоків

Друга частина розроблена і вийде 17 лютого. Вона розповідає про тих, хто виїхав з міста в село, і там намагається жити.

Яка ж у неї історія?

Значить, стою я за гуманітаркою, слухаю розмови харків’ян, які, як і я, поїхали з міста. І одна з жіночок каже:

" - А я нє знаю, как лєпіть еті варєнікі, свєкровь учіт, учіт, а я всьо нє пайму, што дєлать«. І я зрозумів, що хтось з корінних місцевих, як і я сам, привіз міську жінку в село.

Мав також і власний приклад родичів, які теж поїхали з Харкова до нас в село, але робити вони взагалі нічого не вміли. На відміну від корінних місцевих, які, якщо можна так сказати, «Повернулися до витоків». Назва, як ви бачите, уже була точна і безповоротна. І я вирішив зробити гру саме про тих місцевих корінних, які виїхали в місто, а потім повернулись в село.

Найбільше, про що я тоді по поверненню думав, як там бабуся моя (якій вже під 90 років). Саме там, у бабусі, яка зараз мешкає зі мною по сусідству (якісь нещасні 150 метрів), я і виріс, слухаючи о дев’ятій «Казку від діда Стаса». А по п’ятницям ми з дідом дивилися «кіно вихідного дня». А ще згадав, як баба в нульових дістала якийсь бідон, і варила самогон на газу. Солодкий, але зносить на повал, як я дізнався вже в 16 років. Дід же постійно жадав піти на риболовлю. А коли вже не міг ходити туди, то постійно дивився «Трофей ТВ» і звав мене, аби я глянув, яка там щука і на що вона піймана. З часом на Новий рік в Харкові я в риболовному магазині купив собі спінінг, який мав назву «Космо». І почав ходити на рибалку. Спочатку з дідом, а коли його не стало — сам.

А те озеро маленьке, що в грі є — це такий же ставок, який до сих пір знаходиться від мене метрів за 200. А яблуневий сад уже висадив мій батько, і він зайняв весь город. У діда ж на огороді часто можна було зустріти ящірок, і постійно десь та й виростав один сонях, який ніколи ніхто не чіпав.

І головне, що я в дитинстві не розумів: шо то за шмурдяк дід колотить і труїть ним жуків. Такий же шмурдяк у грі доведеться колотити і вам.

Найцікавіше — це все є в тій же Космоодісеї 2. Тільки «Кіно вихідного дня» не додав. А так — це просто набір спогадів-тригерів, які я згадую, і повертаюсь в дитинство, де «Говорить Київ» по радіо грає «Школяда», «Джингл» і все оце, що кудись зненацька різко взяло і зникло.

Проте, є й інша сторона медалі «Космоодісеї 2» — її підтекст. Він дуже прямий, і наслідує ідеї з першої «Космоодісеї» — ідея перемоги та майбутнього після неї тягнеться крізь усю гру. Там немає росії, там Білгород в складі України, як районний центр і центр однойменної Республіки. Там ми диктуємо москалям, що і куди нас влаштовує, і тепер вони не мають переходити «червоних ліній», бо бояться нас до чорта, і виконюють всі наші вимоги тоді, коли ми захочемо. Бо витруїмо їх так само, як і колорадів на картоплі.

Наостанок

Уся гра — комбінація омажу на сучасність та спогадів. Омажу там настільки багато, що він не тільки про Україну, а і про тих, кого, як нації, вже практично не існує. Самі розумієте.

Ну а фінал показує майбутнє міста Харкова, який буде чепуритись до свого 370 річного Ювілею. Бо поки стоїть цей залізобетон, стоїть й Україна.