«Кіберпозняки» та пострадянський декаданс у роботах Concept Artist Валентина Поради
Влітку 2022 року ми запустили топік для обміну профілями на ArtStation. Періодично показуємо роботи художників та художниць, які залишили там посилання на свої портфоліо.
Нині хочемо показати вам роботи Валентина Поради (Val), Concept Artist в PlaySide Studios. Він родом з Кропивницького, та вже понад 3 роки мешкає в Мельбурні. Художник розповів історії деяких зі своїх артів і запустив нас за завісу того, що його надихає.
Далі пряма мова
Почну, мабуть, з цієї роботи, бо так вийшло, що вона найвідоміша. У свій час розповзлася по українському сегменту інтернету і про мене дізналося трохи більше людей, ніж звичайне вузьке коло спілкування.
Історія її створення досить прозаїчна. Вже більш як три роки я проживаю в Австралії і, як у багатьох емігрантів, мав період туги за Батьківщиною (та й досі трохи маю і навряд це колись мине).
Робота називається «Кіберпозняки», хоча сам я родом з Кропивницького, а в Києві жив лише 6 років під час навчання в університеті і не на Позняках, а на Солом’янці. Позняки у мене пов’язані з періодом студентської юності: я дуже багато там проводив часу, бо там мешкала моя тодішня дівчина, з якою ми зустрічалися протягом кількох років. Я частенько їздив туди ввечері після пар, робив пересадку на станції «Позняки» і уся ця атмосфера вечірнього хаосу з пошарпаними маршрутками, стомленими людьми, що повертаються з роботи, МАФами з дешевою шаурмою, величезними новобудовами з сяючими вікнами, м’яко падаючим снігом у світлі вуличних ліхтарів, сильно відбилася в моїй пам’яті.
Тож, коли я сидів в Австралії і згадував студентські часи, мені захотілося створити таку ось квітесенцію атмосфери лівого берегу, змішавши її з Cyberpunk 2077, який на на той час вийшов нещодавно, та з купою відсилок до української та інтернет культур.
Я взагалі люблю наповнювати роботи купою різноманітних деталей, хоча через це іноді втрачається основна композиція. Тут треба шукати тонкий баланс. У створенні самої роботи я стикнувся з тим, що в інтернеті вкрай важко знайти фотографії новобудов Києва у високій якості з правильного ракурсу (вся робота — це майже повністю колаж з фоток). Тож мені довелося брати те, що знаходив в інтернеті, й уважні спостерігачі можуть помітити, що на роботі є панельки московських серій. Каюся, треба було шукати краще)
Ця робота була натхнена маленькою текстовою грою Seedship, де головна задача — керувати космічним кораблем з колоністами і знайти ідеальну планету для майбутнього поселення. Поселення, звичайно, можна створити і на холодній безатмосферній планеті, але люди будуть вимушені жити в герметичних печерах.
Гра дуже цікава за багатьма параметрами «успішності» місії. Наприклад, можна доставити колоністів в цілості, але протягом польоту пошкодити базу даних з науковою інформацією і колоністи будуть змушені починати технічний прогрес заново, деградувавши до племен мисливців-збирачів. Ну і загалом я з дитинства захоплювався космосом, мріяв про колонізацію далеких невідомих світів, надихався історіями з енциклопедій про пульсари, чорні діри й усяке таке. Я і досі цим захоплююся. Єдина гра, в котру я іноді зараз граю, — Stellaris. Можливості для створення різноманітного ролплею там дуже великі.
У своїх роботах я люблю міксувати різні підходи до створення зображень. Іноді малюю «по-нормальному» пензликами у фотошопі, іноді фотобашу, іноді роблю 3Д-моделі в блендері і потім їх обробляю в фш, як у цьому випадку.
Не люблю бути сильно прив’язаним до певного стилю. Але це, мабуть, професійна деформація через студію, де я зараз працюю, і де ми робимо як стилізовані, так і реалістичні проєкти, тож потрібно вміти адаптуватися до різних напрямів.
Маю також кілька робіт, присвячених пострадянському декадансу, панельній естетиці і всьому такому. Люди часто не розуміють, як таке може подобатися. Особливо, коли живеш в Австралії у 10 хвилинах від берега океану і навколо усе таке красиве — пальми, пісок, охайні вулиці та будиночки, красиві заходи сонця. Але панельки — це частина мене. Я народився та виріс у пострадянському занедбаному індустріальному місті, а мої підліткові роки пройшли на різноманітних «заброшках», котрих повно в моєму рідному місті. Тож, усі ці пейзажі руїн колись великих заводів, сірих панельок, занедбаних вулиць — це все мене, в якомусь сенсі, надихає.
Я люблю романтизувати повсякденність та декаданс, хоч і прекрасно розумію, що романтизація має мало спільного з реальністю. Але серцю, як кажуть, не накажеш.
У деяких з цих робіт я також випробовував нові методи та технології створення світів в концепт арті, наприклад, Unreal Engine 5 у зв’язці з Blender. Не сподобалося, бо UE вантажиться надто довго, жере дуже багато ресурсів і простіше завантажити асети з Quixel прямо в Blender, хоч і система освітлення і real time render в UE5 шикарні.
Оце також дуже стара робота в тему «декадансу». Я в той час сильно любив грати в Factorio, де головна задача — будувати заводи заради будування нових заводів. В якійсь зі своїх сесій я вирішив покинути стартову локацію і побудувати новий, більш ефективний завод в іншому місті. Через деякий час я вирішив повернутися на своє старе місце і дивився на усі ті древні, давно не працюючі машини. Це мене надихнуло на створення цієї ілюстрації.
Ці роботи, власне, відображають дві сторони війни.
Перша — персоніфікована Україна: поранена, обгоріла, але попри це — усміхнена, бо настала Перемога.
Друга — рускій мір, гнила гидотна потвора. Більше нічого сказати не можу, окрім побажання їй здохнути якнайшвидше.
1 коментар
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів