×

Остання з війн, або «The Last of Us» про Україну

У час, коли більшість з нас не може уявити свого життя без техніки і комп’ютерних ігор, ми почали забувати про реальність. Ні, це не повчальний монолог про те, як шкідливо 24/7 знаходитися в інтернеті, а навіть навпаки. Після підступного вторгнення рф на наші території, ігри стали чи не найкращим способом врятувати свою нервову систему та ще й стимулювати роботу мозку.

Гейм-дизайнер Джейк Макгонігал каже, що доволі корисно приділяти увагу іграм хоча б 60 хвилин на тиждень.

Чому? Бо багато з них створенні для того, аби гравці проходили певні завдання, які можливо вирішити лише за допомогою критичного та логічного мислення гравця. Ігри розвивають когнітивну гнучкість, яка, у свою чергу, дає людині можливість розвинути навички робити кілька справ одночасно.

Впевнена, що на цій платформі є чимало прихильників action-adventure ігор. Саме тому ми з командою вирішили вперше розповісти про свій проєкт, «The last of Wars» — перший політичний серіал на YouTube, саме тут.

Так, якщо вам здалося, що назва досить знайома, то ви не помиляєтеся. Вона виникла за допомогою гри слів «The last of Us» — відомої гри в жанрі action-adventure, з елементами survival horror — та англійського war, у перекладі — війна. Якщо в оригіналі головні герої живуть у світі постапокаліпсису, який виник через епідемію вірусу, то у нашій адаптації вони мешкають в Україні, у період з 2014 року і до сьогодення. У момент, коли все почалося.

Але не стільки важливі самі головні герої, як їхні супротивники: жертви російської пропаганди та зрадники, чи як називаємо їх ми — промиті. Глядачу надається можливість пізнати усю суть кровожерливої війни на території України.

Чому саме це і чому саме так? Війна торкнулася і мене — одного зі сценаристів «The last of Wars». 23 лютого я виїхала зі свого рідного міста, навіть не підозрюючи, що о шостій ранку мені зателефонує мама і скаже: «Шукай квитки на потяг! Почалося!». Я не повірила. Вирішила, що це лише перевірка сирен, проте, вийшовши до коридору, побачила, що прокинулися всі, отже, телефонували не тільки мені. Сидячи на кухні, в голові було лиш одне питання: «Що відбувається?» Думки пливуть, руки дрижать. В момент — вибух, вібрація по вікнах і потроху прийшло усвідомлення.

Я почала шукати квитки. Пам’ятала, головне — не панікувати. Квитків на обрану дату немає. Страх. Що буде з моїми рідними? Куди їм бігти тепер?

Перші тижні ми були на голках. Хтось намагався впоратися із нервами алкоголем, хтось абстрагувався від усіх і з ранку до ночі грав у комп’ютер. Жінок, які більш схильні до сильних емоцій, охоплювала паніка під час кожної повітряної тривоги. Що стосується мене, я намагалася тримати себе в руках. Сподівалася на краще.

Кожен день я просиналася з думками: чому через якогось старого діда, з комплексом Наполеона, і доволі нестабільною психікою, повинні мучитися тисячі людей. Чому хтось повинен розплачуватися життям за його непропрацьовані дитячі травми?

Моя родина місяць знаходилася в окупованому місті Херсон без можливості виїхати, лякаючись усіляких звуків гелікоптерів, ракет, вибухів.

У день, коли мої рідні виїхали і повідомили, що з ними все добре і вони дісталися безпечного місця, я розридалася. Це був плач радості, мене охопила ейфорія, наче я отримала такий жаданий подарунок на день народження.

Коли мені написав один із авторів проєкту і запропонував стати частиною команди, я погодилася, бо всі ми зараз боремося за свободу, волю і не тільки свого народу, а й усієї Європи. Наші захисники — на фронті. Волонтери, творчі люди — інформаційно допомагають вибороти перемогу. Тому було прийняте рішення починати творити і доносити до всіх людей правду!

Наша команда складається з небагатьох людей. Ми звичайні українці, окрім одного з нас. Один з авторів проєкту і його засновник є громадянином іншої країни, і для нас стало доволі дивно, як це людина, яка жодного відношення не має до України, вирішила створити таке. Це, мабуть, нас і зацікавило.

Ми усіляко намагаємося зберегти характери головних персонажів. Адже, так чи інакше, їхні долі можуть бути схожими із долями багатьох українців, що залишилися без домівок, рідних, роботи.

Цікаве питання, яке ми отримали — чому титри російською, якщо ви підтримуєте Україну? Все просто. Ми прагнемо показати правду не тільки тим українцям, які вирішили перейти на «темний бік», а й тим, хто ніколи не намагався зрозуміти Україну, саме «промитим». До того ж, у нас є канал, де відео публікуються англійською мовою, для того, щоб і люди ледь не з будь-якого куточку світу могли зрозуміти, що коїться.

Зараз, коли ворог намагається залишити нас у пітьмі, ми хочемо, щоб люди зрозуміли, що вони не самі. Ми всі маємо величезну жагу до перемоги і обов’язково це станеться!

Аби усі глядачі ще краще зрозуміли, що відбувається у нашій країні, ми вирішили почати спілкування з нашими підписниками. Хочемо розповісти реальні історії людей, які стикнулися з війною, показати усім, що вони пережили, що відчували, про що вони не забудуть, і що не пробачать «асвабадітєлям».

Тому, якщо вас зацікавила наша стаття, ми пропонуємо зв’язатися з нами через коментарі на YouTube-каналі, або прислати свою історію нам на пошту [email protected].

Українці — один з наймогутніших народів світу і тепер про це знають всі. Ми сподіваємося на вашу підтримку і співпрацю, аби ті, хто ще хоч на один відсоток сумніваються у словах вище, переконалися остаточно, що ми — непереможні! Україна — незалежна, сильна та крута країна! Разом до перемоги!

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини про геймдев

👍ПодобаєтьсяСподобалось1
До обраногоВ обраному0
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Підписатись на коментарі