Геймдизайнер Ubisoft про мобілізацію та перебування на фронті

Геймдизайнер Ubisoft Kyiv з позивним «Рейв» (своє справжнє ім’я розробник побажав не розкривати) розповів про те, як сперечався у військкоматі, щоб потрапити до лав ЗСУ, як проходив медкомісію і навчання, а також про фронтові будні на сході України. Наводимо його історію.

Про перший день війни

У перший день війни я згрупувався з друзями, і ми разом на Лук’янівці переживали 24 лютого, постійно спускаючись у бомбосховище. Організували авто і багато обговорювали, як і коли нам краще виїхати на захід: прямо зараз, чи завтра з самого ранку, по закінченню комендантської години.

Загалом я відчував повну ненависть до ситуації. Було важко прийняти масштаби й інтенсивність військового вторгнення в Україну. Так, відчуття повноцінної війни за порогом було з нами протягом багатьох місяців, але що це відбудеться аж у таких масштабах — мені не вірилось.

Про рішення приєднатися до ЗСУ

Уже в перший день війни, ховаючись від обстрілів Києва у бомбосховищі, я зрозумів для себе, що буду вступати в оборону, проте ще не знав, що це буде точно (ТрО чи ЗСУ). Мені треба було перевезти друзів із Києва у більш безпечне місце, адже я був єдиним, хто вмів керувати авто.

25 лютого ми прибули в Чернівці, а вже наступного дня я зі старшим братом порадились і пішли у військкомат. Зробили вибір на користь ЗСУ, тому що на той час ТрО працювала лише локально (у Чернівцях було спокійно), а в ЗСУ відправляли, куди буде необхідність.

На вступ до лав ЗСУ мене мотивували злість і бажання якось вплинути на ситуацію в країні. Мені просто дивно було б зараз займатися чимось іншим, аніж припиненням наступу та війни в цілому. Тут хочу дати величезний респект компанії, у якій я працюю, — Ubisoft, де з розумінням поставились до мого рішення та підтримали мене. Ще й колеги коліматори нам організували, а вони не з дешевих.

Про процес мобілізації та підтримку близьких

Процес мобілізації відбувався непросто — я довго сперечався у військкоматі, щоб мене оформили. Я не маю досвіду бойових дій та не проходив військову кафедру, це сильно не подобалось нашим військовим. Але після 10-хвилинного діалогу мене все ж відправили пройти медкомісію.

Це був довгий діалог, в якому я всіма фарбами описував свою мотивацію, розповідав що дуже швидко вчусь новому, нормально стріляю, з компами на «ти», що гарний бігун і бігав марафони (насправді півмарафон, але це я не уточнював 😁), ну і загалом описував, чим і як саме я там можу бути корисним.

Медкомісію мобілізовані проходили в дуже спрощеній формі й максимально швидко, проте мене змусили пройти абсолютно всі етапи у звичайному форматі — це була наша домовленість з людиною, яку я переконував мене мобілізувати. Він щось мені дописав на листочку і змусив всіх обійти, що зайняло суттєво більше часу. Але за результатами медкомісії мене нарешті оформили.

Перший час я не розповідав про це нікому, окрім найближчих. Батькам ми з братом зізналися про вступ у ЗСУ вже на навчаннях. Тато сказав цікаво: «У мене двоякі відчуття: одночасно хочеться вас міцно обійняти, але при цьому і відлупцювати». Загалом усі хвилювалися, але розуміли наш вибір і підтримували нас.

У якийсь момент нам конче були потрібні дрони, і я почав збирати кошти через Instagram. Тоді, по суті, я розповів усім, що я в ЗСУ. Багато хто підтримує та переживає, усі вдячні за позицію та захист. А ми дуже вдячні за чудовий тил, який безмежно сильно допомагає нам укомплектуванням і логістикою. По еквіпу я на початку війни та я зараз — це дві різні людини. І багато в чому ці позитивні зміни відбулися завдяки друзям і волонтерам.

Про навчання та службу

Після мобілізації нас відправили на двотижневе інтенсивне навчання з максимально армійським режимом. Жили в наметах, підйом о 4:45. Стріляли, повзали в багнюці, кидали гранати, вчились маскуванню, орієнтації в просторі, виживанню, різної військової теорії тощо.

На навчаннях мене зробили заступником командира взводу, тому я ще отримав цікавий досвід керівництва групою людей із 30 осіб. За декілька днів посадив голос.

Чим займаємось наразі, сказати не можу. Працюємо на сході на фронті, але поки без деталей. Місцями страшно, місцями важко, але адреналін та взаємопідтримка дуже допомагають. Багато сміємось і підбадьорюємо одне одного.

На війні з побутових речей найважче з гігієною та сном. Ну і з відсутністю сексу 🙂 Але з першим уже ситуація краща — наш кулеметник із тубуса використаного джавеліна зробив нам бойлер!

Вразило, що окрім фізично поранених, бувають також і психічно поранені, я чомусь про це не задумувався раніше. Проте ЗСУ багато працює і над цим: у роті є прикріплений спеціаліст із морально-психологічного забезпечення, а в бригаді є психотерапевти, із якими за потреби можна попрацювати.

Зараз я багато рефлексую на різні теми: чи може цей військовий досвід бути корисним нам у мирний час? Якщо так, то як і в чому? Чи сильно війна змінює людей, а особливо військових? І багато інших думок загалом. Проте в одному я впевнений — усе буде Україна!

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини

👍ПодобаєтьсяСподобалось27
До обраногоВ обраному0
LinkedIn

Схожі статті



Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Чистий, і взуття і одяг. Молодець, доглянутий. Не бачила таких бійців чистих. Але тил також має бути.
У будь-якому разі жичу здоров’я і сил!
Рвіть орків на шматки 🇺🇦

Друже, це тобі за башти та вишки :)
Звісно шуткую.

Бажаю пройти через все це без поранень. Та з новим життєвим досвідом робити ще більше цікавих ігор для сучасної цивілізації. Де війна тільки розвага.

Все буде Україна ✊

PS
Я тільки но 23.02 закінчив ностальжи проходження Assassin’s Creed 2, Brotherhood, Revelations.
А зараз вже не до ігор.

Підписатись на коментарі