Як навички, здобуті в геймдеві, допомогли на фронті. Досвід Client Development Team Lead в Plarium

Наш час дуже важкий для всіх. Війна руйнує все звичне й тягнеться до кожного. Усі шукають спосіб вижити як фізично, так і ментально. Моя історія — одна з багатьох про шлях людини крізь пекло.

Мене звати Іван Калугін. Я народився й жив у Харкові, 10 років працював в IT, пройшов шлях від iOS-розробника до Unity Team Lead у компанії Plarium. А з початком повномасштабної війни я став офіцером артилерії в ЗСУ.

Коли я був розробником, то проводив багато часу, читаючи статті й шукаючи інформацію, що допоможе мені стати кращим. Також я часто читав про досвід інших розробників, що став би в пригоді для розвʼязання різноманітних робочих завдань і питань.

Я вирішив поділитися знаннями військового, які можуть знадобитися тим, хто готується до мобілізації або хоче знати більше про бойовий досвід. У цій статті я розповім, як готувався до бойових дій, як навчався, які труднощі поставали і як доводилося їх долати. А також про те, які цивільні знання та навички допомогли мені на війні. Сподіваюся, це стане в пригоді й вам.

Посада тімліда й військова кафедра — шлях до офіцерської посади

Військового досвіду в мене не було, але 10 років тому, коли я навчався в університеті, закінчив військову кафедру. Тоді це позбавляло потреби проходити строкову службу після університету.

На цивільній роботі в Plarium я очолював команду розробки, скеровував її під час розвʼязання завдань, давав багато порад. Знав, що і як має працювати, бо мій код часто був основою для подальшого виробництва. Також я часто взаємодіяв з іншими командами для інтеграції певної функціональності в гру.

У мене не було й думки, що все це колись знадобиться на війні. Проте з початком повномасштабного вторгнення я зрозумів, що військові навички й досвід керування командою дають змогу стати гарним офіцером.

Перші дні війни стали для мене періодом, коли я намагався адаптуватися до змін у світі. Приходило розуміння, що ті кепські речі, які до цього я бачив тільки у фільмах, тепер є в реальному житті. Першим кроком було вивезення родини з Харкова на захід України. Це вдалося зробити через два тижні після початку повномасштабного вторгнення.

Я з дружиною

Поки виїжджали, наші шляхи перетиналися з людьми, які вже втратили близьких і втрачали сенс життя. Це вплинуло на моє рішення й вибір. У голові постійно повторювалася думка, що бездіяльність нікому не допоможе, тому я маю захищати себе, родину, друзів, місто, країну й кохану людину від темряви, що намагається все в мене забрати. Я був готовий заплатити за справедливість будь-яку ціну, тож вибрав важкий шлях — приєднатися до Збройних Сил України. Я розумів, що це стрес для близьких, проте був упевнений, що так родина зможе вціліти.

Підготовка до бойових дій: як знання мобільної розробки допомогло мені в навчанні

На службу я потрапив не одразу: понад два місяці ходив до військкомату, але місця для мене не було. Я вже думав, що досвідчених військових удосталь, і повністю сфокусувався на роботі й підтримці родини. Проте в травні з військкомату зненацька зателефонували й сказали приходити якнайшвидше. Часу підготувати спорядження в мене не було. Усе потрібне я замовляв уже на службі в ЗСУ. Багато із чим мені допомогли колеги з Plarium.

Сьогодні довгої черги на мобілізацію немає, тому раджу вам підготувати речі заздалегідь. У цьому матеріалі є корисна інформація, що може стати в пригоді.

Після мобілізації мене відправили в Академію сухопутних військ на перепідготовку. Зʼясувалося, що майже все, чому нас навчали на військовій кафедрі, застаріло. Керування артилерією й розрахунки для неї, які були моїм фахом, перейшли в застосунки для телефонів.

Мій досвід розробника дав змогу легко й швидко розібратися із застосунком. Ми навчалися керувати артилерією через «Кропиву» — ПЗ для планування, розрахунків та орієнтування. У цьому застосунку є багато функцій, які потрібно освоїти, і мій досвід дуже спростив цей процес. Пізніше я ознайомився із застосунком «Броня» (Armor), і це також вже було нескладно.

Навчання в академії тривало місяць. Я отримав базові військові навички — як загальні, так і за фахом. В академії кожна група учнів спеціалізувалася на чомусь конкретному: міномети, реактивні системи залпового вогню (РСЗВ), системи протитанкових керованих ракет (ПТКР), причіпні й самохідні артилерійські установки.

Після завершення академії було швидке розподілення в бригади. Ми одразу зіткнулися з тим, що офіцерів призначали на посади без урахування набутого досвіду. Через це потрібна була адаптація ще й у частині, але вже з урахуванням особливостей роботи. Тому рекомендую заздалегідь зʼясувати, де й ким ви будете, щоб під час навчання фокусуватися саме на цьому.

Моя група спеціалізувалася на самохідних артилерійських установках (САУ), і я не мав часу вивчати інші системи й те, як із ними працювати. Після академії я потрапив до новоствореної бригади протитанкової артилерії, тож потрібно було швидко адаптуватися.

Можливо, зараз ситуація трохи поліпшилася, але я однаково раджу заздалегідь вибирати місце проходження служби й домовлятися із частиною про відношення.

Продумайте, де поточні навички будуть найкориснішими. Можливо, ви гарний водій, медик, зв’язківець тощо. Якщо друзі чи родичі вже десь проходять службу, запитайте, чи можуть вони вас порекомендувати. Раджу пошукати посаду й через LobbyX чи інші сайти.

За місяць моя бригада була укомплектована. Ми з офіцерами налагодили діяльність нашого протитанкового дивізіону й швидко провели базову підготовку бійців. Проте після цього нас розформували через нестачу артсистем, а бійців спрямували до інших угруповань.

Якщо ви працюєте в ІТ, то могли стикатися з тим, як людей перекидають між проєктами. Ця ситуація чимось схожа. Потрібно бути готовими до змін і вміти швидко фокусуватися на новому проєкті. Тому раджу здобувати базові навички. З ними буде легше звикати до нових завдань.

Мене й багатьох інших офіцерів спрямували до бригад, що брали активну участь у бойових діях. Я потрапив до окремого стрілецького батальйону й став командиром протитанкового взводу. На озброєні знову була незнайома система (СПГ), ще й без бусолі та планшетів для керування.

В академії бусоль була основним інструментом для орієнтування артилерійських систем, тому я не мав уявлення, як підготувати артсистему без неї. Добре, що в мене був телефон та старенький ноутбук, тому я мав змогу швидко підлаштуватися. Мабуть, більшість інструкторів в академії навіть не уявляли, що в певних умовах артилерією можна керувати без бусолі.

Через те що батальйон був стрілецьким, мій взвод вважався окремим, а не складав частину батареї. Було трохи часу, щоб довчити й згуртувати команду з тими знаннями, що я мав, проте на моєму напрямку не було людини, яка мала б артилерійський досвід у стрілецькому батальйоні. Дуже допомогло те, що я продовжував спілкуватися з усіма хлопцями з академії. Саме тому під час навчань раджу зберегти контакти людей із досвідом, з якими можна буде порадитися.

Чому делегування важливе в офіцерській роботі

Першим напрямком, на який направили мій батальйон, став Херсонський. Саме там ми здобули повноцінний бойовий досвід. Оскільки батальйон був окремим, часто доводилося маневрувати між різними ділянками, щоб підсилити інші підрозділи. Ситуація постійно змінювалася, потрібно було підлаштовуватися, бути гнучкими, щоб ворог не мав переваги.

Мінус ворожа БМП

Мінус друга ворожа БМП

На початку жовтня ми перейшли до активної фази звільнення правого берега Дніпра: форсували Інгулець і швидко просувалися вперед. Місцеві мешканці дуже раділи деокупації та обіймали нас, але, на жаль, за час окупації вони зазнали чималих втрат. Хоча бої виснажували, батальйон підбадьорювали результати виконаної роботи. У середині осені нас відправили на ротацію, щоб ми мали змогу трохи відпочити.

Після цього наш батальйон направили на Донбас. Там було набагато складніше: знову довелося швидко адаптуватися й здобувати нові навички. Мабуть, ще складніше було контролювати власний психологічний стан і стан тих, хто був поруч. Втрата концентрації та швидкого реагування призводить до негативних наслідків.

На цьому напрямку нас періодично спрямовували на різні гарячі ділянки: то під Бахмутом, то під Соледаром, то між Соледаром і Бахмутом, де й були найскладніші зіткнення. Адаптуватися доводилося й до того, що ворог застосовував живу силу як м’ясо. Не так складно розбити групу військ, яка йде на тебе, але виникають певні труднощі, бо кулі та снаряди закінчуються, а зброя виходить із ладу. Саме тому раджу чистити зброю за кожної можливості й тримати запасний боєкомплект.

Нові враження отримали й від ворожих солдатів: здавалося, що перед наступом вони вживали наркотичні речовини. Вони починали наступати в повний зріст на відкритій ділянці, після чого перший ряд підривався на мінах, а другий просто переступав через поранених і йшов далі. Коли після відбиття наступу поранені бійці супротивника повзли, щоб «здатися в полон», підпускати їх не можна було, бо в руках вони тримали гранати.

Я продовжував бути артилеристом. Ми або самі підчищали скупчення ворожої сили, або виступали навідниками для дружніх підрозділів. Якось навіть із Юрою Луценком взаємодіяв. Його підрозділ дуже допоміг нам із наведенням, а Юра ще й пригощав моїх хлопців смаколиками після кожного влучання 🙂

Також тут були артдуелі. Ми готували багато позицій, щоб після того, як відстріляли чергу, могли швидко переміститися в підготовлені окопи.

На жаль, дружній підрозділ втратив командира, тож я взяв бійців під командування. Було важко, коли місця позицій двох взводів віддалені. Якщо немає кому тебе замінити, контролювати й підтримувати їх нереально. Саме тому я швидко перерозподіляв обов’язки між бійцями.

Пізніше в нас була ще більша нестача офіцерів, тож я став ще й командиром піхоти. Там майже всі мої навички артилериста виявилися непотрібними, однак базові вміння керувати командою стали в пригоді. Вони давали змогу чітко визначати завдання й мету, а також підлаштуватися під обставини.

Тоді я і зрозумів підхід військових у НАТО, де сержанти мають більше відповідальності. Офіцер може спланувати, обговорити й дати накази для виконання завдань, проте він не може перебувати в усіх місцях одночасно й усе контролювати.

Раджу підбирати людей із найкращими навичками для очолення кожної групи ваших бійців. Також майте власного заступника й не перебувайте з ним на одній позиції, бо в кепський ситуації ваші люди можуть втратити командування.

Зважайте й на те, що ваші бійці можуть бути досвідченішими за інших. Через це краще мати зв’язок з іншими підрозділами й допомагати правильно розвʼязувати проблемні ситуації, з якими вони стикатимуться. Також важливо детально інформувати командира, бо без даних з усіх позицій він не зможе допомогти.

Поранення та адаптація до нового життя

У січні 2023 року ворог вибив сусідній підрозділ. Щоб не залишатися з відкритим флангом, довелося втримувати його власними силами. Зайшовши на позиції, ми потрапили під ворожий артобстріл. Я отримав поранення.

Далі події були схожі на гру World of Warcraft: подолання шляху від поранення до зустрічі з янголом, що повертає до життя. Щоправда, мене повернув тільки частково, бо я втратив вухо, око й частково пам’ять.

Мій стан намагалися стабілізувати в п’яти лікарнях. Наступним кроком стала адаптація до нових умов: ходити, коли в тебе пошкоджене внутрішнє вухо, розмовляти, коли ти повільніше підбираєш слова, і, попри пройдений шлях, дивитися на світ позитивніше.

Після лікарень пройшов ВЛК та МСЕК: визнали інвалідом другої групи й обмежено придатним. Працівники комісії дуже обмежено ухвалюють рішення, тому вважаю позитивними обговорювані зміни в законодавстві щодо можливості звільнятися з військової служби в разі отримання інвалідності.

Висновок, якого я дійшов у цій ситуації: варто дивитися на речі позитивніше. Я вижив, я з родиною, я подолав важкий шлях і можу рухатися далі.

Я зробив свій внесок у перемогу й продовжую робити те, що можу

Наразі я досі військовий, проте через обмеження користі з мене небагато. Мої хлопці досі стримують ворога на Донбасі, тому я намагаюся підтримувати бійців так, як можу: закуповую їм дрони, допомагаю з ремонтом пікапів.

Який досвід я здобув і чи правильний шлях вибрав? У мене тепер немає внутрішніх хитань щодо того, чи зробив я внесок у порятунок світу. Важкий шлях, що я подолав, урятував багато життів: я виносив поранених побратимів, вибивав окупантів із наших земель, навчав хлопців логічно мислити. Чи змінив би я щось? Мабуть, заздалегідь вибрав бригаду, у якій із мене було б більше користі й де знадобилися б мої навички.

Проте навіть зараз я вірю, що Україна здатна перемогти, і для цього потрібно, щоб кожен допомагав у будь-який спосіб — хоч на нулі, хоч у тилу. Все буде Україна!

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини