«Я не відчуваю себе в небезпеці в Україні». Чотири історії від співробітниць Pingle Game Studio, які не покинули країну

До другої річниці повномасштабного вторгнення співробітниці компанії Pingle Game Studio розповіли про свій вибір залишатися в Україні. Хоча геймстудія від самого початку заявила, що не збирається релокуватися, співробітники мають змогу працювати віддалено з будь-якої точки світу.

Фахівчині можуть обирати, в якій країні жити, і обирають Україну — попри ракетні атаки, загрози ескалації і інші фактори. Чому — далі у тексті.

Мала можливість переїхати за кордон, але не захотіла цього робити

Дар’я Незовибатько, Head of Project Management Office

Я обожнюю наших людей, а ще в нас є Монобанк, Нова Пошта та АТБ. А якщо серйозно — в мене був досвід життя в інших країнах, але мені більше подобається туди подорожувати і кожен раз повертатися додому.

За два роки війни я виїжджала двічі, але обидва рази було «зʼїздити в гості». В мене була можливість саме переїхати за кордон, але не було бажання.

Проте я вважаю, що ніколи не треба приймати рішення, допоки ти не спробував, тому я спробувала і тоді вже з чистою совістю зробила висновок, що в Україні я на своєму місці.

Після десь року війни я вперше виїхала з України — мене запросила сестра в Нідерланди на gender party. Ще за кілька місяців я поїхала в Париж — було класно, правда. Але я отримувала набагато більше задоволення, коли їхала з Харкова в Одесу, зі Львова — в Ворохту, а ще більше, коли поверталася потягом з Польщі у Львів.

Я ніколи цілеспрямовано не сідала думати над списком «плюси та мінуси життя в Україні зараз», просто кожен раз повертаючися додому я була настільки щаслива, що списки не мали жодного значення (а я страшенно люблю списки як такі).

Так вийшло, за час війни я жила в усіх містах, де наразі є офіс Pingle :) Це Дніпро, Львів і Київ. На даний момент я вже довгий час живу у Дніпрі. А дніпровський офіс — мій улюблений, тим більше у Стіча, мого собаки, тут є своє підвіконня, тому тепер ми are rooted to the spot.

В мене з Дніпром не було раніше «історії кохання», хоча я доволі часто приїжджала сюди, коли жила у Харкові. Я думаю, що Dnipro office став моїм фаворитом, коли, ще живучи у Львові, я вперше приїхала в гості до своєї «Risk of Rain 2» команди. Висновок такий, що офіс класним роблять саме люди і моєму переїзду до Дніпра посприяла саме моя команда мрії <3

Я не відчуваю себе в небезпеці в Україні. Сирени звучать страшно — це факт, вибухи звучать жахливо — це теж факт, але «Наступна станція — Перемога» (зелена гілка, Харків) звучить чудово, як на мене.

Я відчуваю себе набагато спокійніше там, де я оточена класними людьми (ви маєте побувати в дніпровському офісі Pingle, щоб зрозуміти), ніж в безпечному закородоні. На роботі я приймаю рішення базуючись на факти, не на роботі — на власні відчуття, бо не на роботі це винятково моє рішення, яке впливає лише на мене і Стіча, і я готова повністю взяти на себе цю відповідальність. Тут я керуюся правилом — either you feel it or you don’t.

Під час блекаутів виїхала на 1 місяць за кордон і повернулась в Україну

Марія Сакович, Unreal Developer

Повномасштабну війну я зустріла в Києві. Як і всі, прокинулася від вибухів. Перша думка була, що треба їхати зі столиці, але тоді ніхто не думав, в якому напрямку, тож ми із сім’єю вирушили в Горенку (Бучанський район). Побачивши на власні очі, як збивають ворожі гелікоптери, стало зрозуміло, що напрямок обрали не дуже правильний. А коли стало ясно, що вибухи стають все ближче до нас, то ми на кілька днів повернулися до Києва, і потім вирушили до Львова. Ми всі думали, що це ненадовго. Але дні перетворилися на тижні, тижні на місяці. Тож ми провели у Львові півроку, і знову повернулися додому, до Києва.

Коли у Києві почалися блекаути, я виїхала на пару місяців за кордон. І хоча там було безпечно і спокійно, та я засумувала за своїми рідними, друзями, за тим особливим відчуттям дому, яке є лише тут. Я так само кожен день читала новини, донатила і спілкувалася з родиною, але відчуття, що я маю бути вдома, мене не залишало.

Життя в Україні багато чого дає.

На першому місці — це звичайно ж бути вдома з рідними. Також мені важливий комфорт у спілкуванні з людьми, спільні традиції та культура. Не можу не відмітити, що жити в Україні дуже комфортно (якщо на секунду відкинути, той факт, що йде війна). У нас цифрова держава, зручно, коли багато речей можна вирішити просто у себе в телефоні. Це стосується і таких банальних речей, як оплата будь-яких товарів чи послуг, ми вже майже не користуємося готівкою. Звісно, в Україні досі є багато речей, що мають бути змінені, але я також дуже тішусь, коли бачу якісь зрушення.

Оскільки я вже спробувала пожити за кордоном, зараз із впевненістю на своєму досвіді можу сказати, що жити в Україні для мене найкращий варіант. Окрім основного обов’язку цивільних, а саме донатів, важливо сплачувати податки тут, залишати гроші всередині країни. Навіть такі прості кроки, як купівля різних продуктів чи послуг у українських бізнесів, які, в свою чергу, також підтримують країну та збройні сили, важливі для нашої економіки.

Звичайно, хотілося б, щоб наші сусіди просто зникли і світ таким чином став в рази кращим. Але поки ми на це чекаємо, я збираюся продовжувати працювати і донатити. Вірю, що скоро ми побачимо мирне небо і будемо відбудовувати нашу країну.

Перший рік війни жила в Італії, але вирішила повернутися додому

Марія Волкова, Graphic Designer Illustrator

Я жила з мамою та братами на краю маленького містечка Торре Маджоре на півдні Італії. Не знаю, як вмістити весь спектр емоцій в декілька речень, але за домом я сумувала весь час. Мені постійно здавалось що от-от і я повернусь. Так йшли місяці. Коли ми з сімʼєю тільки виїжджали, я і уявити не могла, що пробуду в Італії рік. Це було абсолютно не заплановано і тому я весь час перебувала в стані «скоро додому». Думок, що я не повернусь, взагалі не було. Це було тільки питанням часу.

В Італії мені було самотньо. Англійську там знають лічені одиниці, а італійську я тільки починала вивчати. Тому в мене не було друзів, знайомих, з якими можна було б просто погуляти чи мати кумедні small talks. Тож мені довелось навчитись бути наодинці з собою і не відчувати при цьому самотності.

Але була одна італійська сімʼя, яка за прожитий там рік стала буквально рідною. Ці люди наповнені щирим бажанням допомагати та ділитися усім, чим тільки можна. Саме завдяки їм той рік мав також і радісні спогади.

В Італії мені не вистачало друзів, близьких, сімʼї, рідного улюбленого міста, комунікацій рідною мовою, та й мого звичайного життя.

Остаточно я вирішила, що вже не можу там знаходитись, у січні 2023. Сказала собі, що повернусь, як тільки знайду роботу, бо не хотіла їхати додому без фінансової стабільності. І, власне, як тільки отримала офер від Pingle — купила квиток додому. Повернення принесло відчуття щастя, радості, полегшення. Коли зайшла в свою кімнату — заплакала. Дуже сумувала за домом. Опинится тут після такої довгої незапланованої розлуки було неймовірно.

Чому я залишаюсь в Україні? Тут моя сім’я, мій дім, мої друзі. Тут мобільність, швидкість, інноваційність. Тут моє місто, сповнене мистецтвом, красою, неймовірними сильними людьми та дуже смачною їжею.

Мені краще вдома. Після того як я провела рік в Італії — я ще декілька разів виїжджала за кордон провідати друзів і кожен раз мене вже на 3й день тягнуло додому. Мені, дякуючи ЗСУ, добре жити в Києві з тою безпекою, яка є.

Місяць жила в карпатському селі і повернулась назад в Київ

Вікторія Єфименко, UI/UX Designer

В перші дні війни було враження, що життя водночас і зупинилось, і змінюється. Були дивні думки, на кшталт: «Тепер про нас дізнається весь світ. Тепер весь світ нарешті зрозуміє, яка гниль — ця сусідня країна.» Вдома я відчувала себе захищеною (у мене вдалий район, в якому я майже нічого не чула і не чую зараз). Не вірилось до кінця, що все дуже серйозно і це справжня війна. Здавалось, що вона затягнеться на 2 дні, максимум — на тиждень. Був якийсь різкий підйом гордості і патріотизму. Враження, що ми персонажі якогось апокаліптичного фільму, і саме через це було ось таке відчуття «несерйозності»... А от через декілька днів дійшло, що з нами трапилось...і тоді вже була тільки одна думка: що робити, щоб вижити і не втратити рідних і коханих...

Під час війни я виїжджала на місяц в далеке-далеке карпатське село на краю Землі:) Насправді, я б напевно нікуди не поїхала, але всі мої друзі, батьки, знайомі — всі казали, що їхати треба обовʼязково, бо якщо Київ візьмуть в коло, то не буде ані їжі, ані спокою... Тому я здалася і поїхала. Але мене вистачило тільки на місяць)

Я не змогла довго сидіти в селі і сказала: «все до чорта, краще я загину від ракети, ніж від нудьги». Ну і все, повернулась до Києва і потім вже їздила у гості до родичів за кордон і в інші міста України.

Ставлення моє до виїхавших таке: не слід нікого переконувати або наполягати на іншій точці зору. Питання їхати/залишатися — це питання справжнього страху і самозахисту. Рішення має прийматися людиною, яка відповідає за своє власне життя. Уявіть: ви наполягли на тому, щоб людина виїхала з міста, а по дорозі авто обстріляли, і вона отримала жахливі поранення... Вона відчувала, що не слід їхати, а ви змусили. Тому звинувачувати когось в тому, що він боїться смерті, або навпаки вважає, що вдома безпечніше — навіть звучить не по-людськи. Тому я за вільний особистий вибір.

Чому я залишаюсь? Робота, найкращий друг, собака і любов до своєї країни. Я завжди відчувала потяг до коріння і, здається, у мене ніколи не було великого бажання жити в якійсь іншій країні. Тому і з війною ця думка не змінилась, принаймні поки що.

Напевно, головна причина моєї позиції — це розуміння структури самої країни, людей, менталітету, мови, правил і законів. Система співпраці з держустановами починає працювати на людей. Вже набагато зручніше ставати в черги (електронні, або у відділенні через автомат), не треба чекати тижнями на чийсь лист на відділення пошти. Відкрити та закрити рахунок, отримати картку можна за лічені хвилини, не виходячи з дому. Замовлення продуктів, товарів набагато швидше, зручніше. Наприклад, замовивши ввечері якийсь товар, отримати його вже на наступний день — це ж магія) Такого в країнах Європи, наприклад, я не зустрічала) Тут можна дуже легко і швидко стати підприємцем, без зайвих клопотів, сплачувати податки і подавати звітність. За будь-яким питанням майже в будь-який день і час доби звернутись в техпідтримку, і не листом або поштою, а просто подзвонивши. Якщо ти захворів, тобі не треба місяць чекати прийому лікаря. Ти просто записуєшся до лікаря, який тебе цікавить, прямо на сьогодні. І це ± доступно по коштам. В Європі здоровʼя коштує дорожче... Коротше, у нас все просто і зручно)

У мене є жага до подорожей, поїхати туди, де я ще не була, але коли думаю про переїзд, знаходжу дуже багато «проти».

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини