«Я не відчуваю себе в небезпеці в Україні». Чотири історії від співробітниць Pingle Game Studio, які не покинули країну

До другої річниці повномасштабного вторгнення співробітниці компанії Pingle Game Studio розповіли про свій вибір залишатися в Україні. Хоча геймстудія від самого початку заявила, що не збирається релокуватися, співробітники мають змогу працювати віддалено з будь-якої точки світу.

Фахівчині можуть обирати, в якій країні жити, і обирають Україну — попри ракетні атаки, загрози ескалації і інші фактори. Чому — далі у тексті.

Мала можливість переїхати за кордон, але не захотіла цього робити

Дар’я Незовибатько, Head of Project Management Office

Я обожнюю наших людей, а ще в нас є Монобанк, Нова Пошта та АТБ. А якщо серйозно — в мене був досвід життя в інших країнах, але мені більше подобається туди подорожувати і кожен раз повертатися додому.

За два роки війни я виїжджала двічі, але обидва рази було «зʼїздити в гості». В мене була можливість саме переїхати за кордон, але не було бажання.

Проте я вважаю, що ніколи не треба приймати рішення, допоки ти не спробував, тому я спробувала і тоді вже з чистою совістю зробила висновок, що в Україні я на своєму місці.

Після десь року війни я вперше виїхала з України — мене запросила сестра в Нідерланди на gender party. Ще за кілька місяців я поїхала в Париж — було класно, правда. Але я отримувала набагато більше задоволення, коли їхала з Харкова в Одесу, зі Львова — в Ворохту, а ще більше, коли поверталася потягом з Польщі у Львів.

Я ніколи цілеспрямовано не сідала думати над списком «плюси та мінуси життя в Україні зараз», просто кожен раз повертаючися додому я була настільки щаслива, що списки не мали жодного значення (а я страшенно люблю списки як такі).

Так вийшло, за час війни я жила в усіх містах, де наразі є офіс Pingle :) Це Дніпро, Львів і Київ. На даний момент я вже довгий час живу у Дніпрі. А дніпровський офіс — мій улюблений, тим більше у Стіча, мого собаки, тут є своє підвіконня, тому тепер ми are rooted to the spot.

В мене з Дніпром не було раніше «історії кохання», хоча я доволі часто приїжджала сюди, коли жила у Харкові. Я думаю, що Dnipro office став моїм фаворитом, коли, ще живучи у Львові, я вперше приїхала в гості до своєї «Risk of Rain 2» команди. Висновок такий, що офіс класним роблять саме люди і моєму переїзду до Дніпра посприяла саме моя команда мрії <3

Я не відчуваю себе в небезпеці в Україні. Сирени звучать страшно — це факт, вибухи звучать жахливо — це теж факт, але «Наступна станція — Перемога» (зелена гілка, Харків) звучить чудово, як на мене.

Я відчуваю себе набагато спокійніше там, де я оточена класними людьми (ви маєте побувати в дніпровському офісі Pingle, щоб зрозуміти), ніж в безпечному закородоні. На роботі я приймаю рішення базуючись на факти, не на роботі — на власні відчуття, бо не на роботі це винятково моє рішення, яке впливає лише на мене і Стіча, і я готова повністю взяти на себе цю відповідальність. Тут я керуюся правилом — either you feel it or you don’t.

Під час блекаутів виїхала на 1 місяць за кордон і повернулась в Україну

Марія Сакович, Unreal Developer

Повномасштабну війну я зустріла в Києві. Як і всі, прокинулася від вибухів. Перша думка була, що треба їхати зі столиці, але тоді ніхто не думав, в якому напрямку, тож ми із сім’єю вирушили в Горенку (Бучанський район). Побачивши на власні очі, як збивають ворожі гелікоптери, стало зрозуміло, що напрямок обрали не дуже правильний. А коли стало ясно, що вибухи стають все ближче до нас, то ми на кілька днів повернулися до Києва, і потім вирушили до Львова. Ми всі думали, що це ненадовго. Але дні перетворилися на тижні, тижні на місяці. Тож ми провели у Львові півроку, і знову повернулися додому, до Києва.

Коли у Києві почалися блекаути, я виїхала на пару місяців за кордон. І хоча там було безпечно і спокійно, та я засумувала за своїми рідними, друзями, за тим особливим відчуттям дому, яке є лише тут. Я так само кожен день читала новини, донатила і спілкувалася з родиною, але відчуття, що я маю бути вдома, мене не залишало.

Життя в Україні багато чого дає.

На першому місці — це звичайно ж бути вдома з рідними. Також мені важливий комфорт у спілкуванні з людьми, спільні традиції та культура. Не можу не відмітити, що жити в Україні дуже комфортно (якщо на секунду відкинути, той факт, що йде війна). У нас цифрова держава, зручно, коли багато речей можна вирішити просто у себе в телефоні. Це стосується і таких банальних речей, як оплата будь-яких товарів чи послуг, ми вже майже не користуємося готівкою. Звісно, в Україні досі є багато речей, що мають бути змінені, але я також дуже тішусь, коли бачу якісь зрушення.

Оскільки я вже спробувала пожити за кордоном, зараз із впевненістю на своєму досвіді можу сказати, що жити в Україні для мене найкращий варіант. Окрім основного обов’язку цивільних, а саме донатів, важливо сплачувати податки тут, залишати гроші всередині країни. Навіть такі прості кроки, як купівля різних продуктів чи послуг у українських бізнесів, які, в свою чергу, також підтримують країну та збройні сили, важливі для нашої економіки.

Звичайно, хотілося б, щоб наші сусіди просто зникли і світ таким чином став в рази кращим. Але поки ми на це чекаємо, я збираюся продовжувати працювати і донатити. Вірю, що скоро ми побачимо мирне небо і будемо відбудовувати нашу країну.

Перший рік війни жила в Італії, але вирішила повернутися додому

Марія Волкова, Graphic Designer Illustrator

Я жила з мамою та братами на краю маленького містечка Торре Маджоре на півдні Італії. Не знаю, як вмістити весь спектр емоцій в декілька речень, але за домом я сумувала весь час. Мені постійно здавалось що от-от і я повернусь. Так йшли місяці. Коли ми з сімʼєю тільки виїжджали, я і уявити не могла, що пробуду в Італії рік. Це було абсолютно не заплановано і тому я весь час перебувала в стані «скоро додому». Думок, що я не повернусь, взагалі не було. Це було тільки питанням часу.

В Італії мені було самотньо. Англійську там знають лічені одиниці, а італійську я тільки починала вивчати. Тому в мене не було друзів, знайомих, з якими можна було б просто погуляти чи мати кумедні small talks. Тож мені довелось навчитись бути наодинці з собою і не відчувати при цьому самотності.

Але була одна італійська сімʼя, яка за прожитий там рік стала буквально рідною. Ці люди наповнені щирим бажанням допомагати та ділитися усім, чим тільки можна. Саме завдяки їм той рік мав також і радісні спогади.

В Італії мені не вистачало друзів, близьких, сімʼї, рідного улюбленого міста, комунікацій рідною мовою, та й мого звичайного життя.

Остаточно я вирішила, що вже не можу там знаходитись, у січні 2023. Сказала собі, що повернусь, як тільки знайду роботу, бо не хотіла їхати додому без фінансової стабільності. І, власне, як тільки отримала офер від Pingle — купила квиток додому. Повернення принесло відчуття щастя, радості, полегшення. Коли зайшла в свою кімнату — заплакала. Дуже сумувала за домом. Опинится тут після такої довгої незапланованої розлуки було неймовірно.

Чому я залишаюсь в Україні? Тут моя сім’я, мій дім, мої друзі. Тут мобільність, швидкість, інноваційність. Тут моє місто, сповнене мистецтвом, красою, неймовірними сильними людьми та дуже смачною їжею.

Мені краще вдома. Після того як я провела рік в Італії — я ще декілька разів виїжджала за кордон провідати друзів і кожен раз мене вже на 3й день тягнуло додому. Мені, дякуючи ЗСУ, добре жити в Києві з тою безпекою, яка є.

Місяць жила в карпатському селі і повернулась назад в Київ

Вікторія Єфименко, UI/UX Designer

В перші дні війни було враження, що життя водночас і зупинилось, і змінюється. Були дивні думки, на кшталт: «Тепер про нас дізнається весь світ. Тепер весь світ нарешті зрозуміє, яка гниль — ця сусідня країна.» Вдома я відчувала себе захищеною (у мене вдалий район, в якому я майже нічого не чула і не чую зараз). Не вірилось до кінця, що все дуже серйозно і це справжня війна. Здавалось, що вона затягнеться на 2 дні, максимум — на тиждень. Був якийсь різкий підйом гордості і патріотизму. Враження, що ми персонажі якогось апокаліптичного фільму, і саме через це було ось таке відчуття «несерйозності»... А от через декілька днів дійшло, що з нами трапилось...і тоді вже була тільки одна думка: що робити, щоб вижити і не втратити рідних і коханих...

Під час війни я виїжджала на місяц в далеке-далеке карпатське село на краю Землі:) Насправді, я б напевно нікуди не поїхала, але всі мої друзі, батьки, знайомі — всі казали, що їхати треба обовʼязково, бо якщо Київ візьмуть в коло, то не буде ані їжі, ані спокою... Тому я здалася і поїхала. Але мене вистачило тільки на місяць)

Я не змогла довго сидіти в селі і сказала: «все до чорта, краще я загину від ракети, ніж від нудьги». Ну і все, повернулась до Києва і потім вже їздила у гості до родичів за кордон і в інші міста України.

Ставлення моє до виїхавших таке: не слід нікого переконувати або наполягати на іншій точці зору. Питання їхати/залишатися — це питання справжнього страху і самозахисту. Рішення має прийматися людиною, яка відповідає за своє власне життя. Уявіть: ви наполягли на тому, щоб людина виїхала з міста, а по дорозі авто обстріляли, і вона отримала жахливі поранення... Вона відчувала, що не слід їхати, а ви змусили. Тому звинувачувати когось в тому, що він боїться смерті, або навпаки вважає, що вдома безпечніше — навіть звучить не по-людськи. Тому я за вільний особистий вибір.

Чому я залишаюсь? Робота, найкращий друг, собака і любов до своєї країни. Я завжди відчувала потяг до коріння і, здається, у мене ніколи не було великого бажання жити в якійсь іншій країні. Тому і з війною ця думка не змінилась, принаймні поки що.

Напевно, головна причина моєї позиції — це розуміння структури самої країни, людей, менталітету, мови, правил і законів. Система співпраці з держустановами починає працювати на людей. Вже набагато зручніше ставати в черги (електронні, або у відділенні через автомат), не треба чекати тижнями на чийсь лист на відділення пошти. Відкрити та закрити рахунок, отримати картку можна за лічені хвилини, не виходячи з дому. Замовлення продуктів, товарів набагато швидше, зручніше. Наприклад, замовивши ввечері якийсь товар, отримати його вже на наступний день — це ж магія) Такого в країнах Європи, наприклад, я не зустрічала) Тут можна дуже легко і швидко стати підприємцем, без зайвих клопотів, сплачувати податки і подавати звітність. За будь-яким питанням майже в будь-який день і час доби звернутись в техпідтримку, і не листом або поштою, а просто подзвонивши. Якщо ти захворів, тобі не треба місяць чекати прийому лікаря. Ти просто записуєшся до лікаря, який тебе цікавить, прямо на сьогодні. І це ± доступно по коштам. В Європі здоровʼя коштує дорожче... Коротше, у нас все просто і зручно)

У мене є жага до подорожей, поїхати туди, де я ще не була, але коли думаю про переїзд, знаходжу дуже багато «проти».

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини

👍ПодобаєтьсяСподобалось5
До обраногоВ обраному2
LinkedIn


Найкращі коментарі пропустити

А чого їм боятись це ж особливий сорт громадян які нічого нікому не винні і не мають жодних забов’язать, їх не ловить тцк щоб відправити в якесь чергове пекло на забій, їм ніхто не забороняє виїзжати за кордон.

Стаття — типовий «совок вишневий коло хати» про особливу душевність рідних місць та теплоту родинних зв’язків. А закордон — фуфуфу, злий, не їдьте туди, бо не приживетесь, ви там нікому не потрібні і взагалі там всі посмішки нещирі.
1. Авторки побували закордоном і зробили власний вибір на користь Батьківщини. У чоловіків таких можливостей немає.
2. Авторкам зручно та безпечно в Україні. Молодці! А от чоловікам батьківщина несе загрозу не меншу, ніж рашистські окупанти.
3. Власне видно, що деякі жіночки тут страждають нафронтництвом та в ЗСУ добровольницями записуватись не поспішають, зате досить агресивно відписуються з цого приводу чоловікам.

Коротше кажучи, подвійна мораль, подвійні стандарти у всій красі.

П.С. Цікаво, як ви заспіваєте якщо (коли) держава закриє і вам кордон, заборонить контрацепцію з абортами і розлучення, (поліція перестане реагувати домашнє насилля) та законодавчо змусить народжувати щонайменше трьох хлопчиків, бажано від різних чоловіків? А, ну і не забуваємо про охоту на «ухилянток» та примусове запліднення.

Співробітниці, ймовірно, й не відчувають себе в небезпеці в Україні. А от співробітники...

Дорога редакція, ви ж це викатили чисто щоб забайтить на коменти?)

Чому ж це жінки (причому, походу не одружені і бездітні) не виїхали з країни. Бл*дь загадка на 100 мільйонів, давайте ще їх абсолютно банальні історії опишемо, можливо тоді зрозуємо їх глибоку загадкову мотивацію

Побуду капітаном очевидність: для цих людей війна НІ*УЯ НЕ ЗМІНИЛА. Пройшла паніка — та і живуть як жили до війни. Працюють де працювали, подорожують (на gender party в Нідерланди), ходять розважатися, ходять по тим же магазинам що і ходили, по тим же кафе. Поруч рідні, друзі. Та навіть в комендантську годину, по факту, можуть гуляти — бо штрафу нема, а більше жінці нічого не загрожує.

Ну да, тривоги буває виють, та прилітає десь кудись. Але принципово для жінок НІЧОГО не змінилось. Зміниться до нестерпності — зберуть речі, на ранок уже в Перемишлі.

То навіщо їм виїжати? Щоб що?

Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
60% дітей в Україні не відчувають себе у безпеці / результати дослідження «індекс майбутнього» проведеного Фундацією Олени Зеленської /

на скільки я розумію Олени Зеленської це Перша Леді

44% дітей в Україні мають ознаки потенційного ПТСР й 40% один раз на місяць або частіше стикалися з булінгом. Через емоційну напругу спричинену війною може зростати кількість насильства над дітьми в родинах і вони можуть ставати свідками агресії. Внаслідок цього дитина може також чинити насильство щодо інших.

при цьому

Міністерство освіти й науки України оголосило про плани переведення всіх освітніх установ на захід від Києва на очне навчання до початку осіннього семестру (2024).

а про це я вже писав там де «війна на довго» я писав про більш конкретні терміни та більш конкретні події як от наступну хвилю міграції «від землі де люди не відчувають себе у небезпеці»

моя «ідея» полягала у тому що за 3 роки мають статися 2 доповнюючі суттєві зміни суспільства

по перше люди які поїхали одразу вже обживуться і вже зможуть надавати конкретну допомогу щоб обжитися а не навіть просто «загальну думку що жити тут можна»

по друге люди які не поїхали так чи інакше почнуть «думати в довгу» і ставитися питанням «ок а що далі?» і якщо тут «далі ні чого» то може є якісь інші варіанти де «далі щось є»

... а тут якраз кум брат сват вже «в оттуда» і вже може і розказати і показати і просто конкретно помогти

а може вже й натякає та запрошує бо як то кажуть гуртом і батька лекше бить

... тож я підозрюю за те що міністерство освіти (і науки) таки почали підозрювати що все може бути не так однозначно і що певна частина учнів які лише формально «навчаються української школи» але онлайн але при цьому фактично вже теж «в оттуда»

формальна цифра кількості українських дітей шкільного віку 3.7 млн дітей ... а фактична?

тож схоже речі просуваються таки у напрямку куди я їх таки послав тільки відбувається це (чомусь) значно швидше ніж я очікував

тож схоже те моє «друге сходження» може початися вже до літа а не те щоби тільки «почати думати» аж восени і відповідно «почати діяти» аж навесні аж наступного року

от така ... малята «в небезпеці в Україні»

Сирени звучать страшно

Сирени це річ, яка підвищує безпеку, а не знижує її. Дивно втікати від сирен.

Стаття насправді дійсно дивна (особливо заголовок) і мало б бути очевидно що вона лише розпалить срачі.
У жінок все-таки немає обмежень по виїзду за кордон і вимоги йти на службу.

бо такі статті треба писати американською мовою і розповсюджувати на відповідну авдиторію

і мало б бути очевидно що вона лише розпалить срачі.

звісно ж бо всі вже знають що це брехня а «срачі» досі не переслідуються як це було за того ж срср де максимум де можна було «посратися» це у себе на кухні і то тихо щоб сусіди не почули а зараз звісно «свобода» розпалюй не хочу

Про те, щоб орієнтувати цю статтю на іноземну аудиторію — це, насправді, гарна ідея. Вони в іншому контексті і їм би таке зайшло.
А другу частину коментаря чесно кажучи не зрозуміла.

Зубная боль — пустяки — если зуб у другого болит 😏

С экрана аж патока льется...
Лично я выехал и ни разу не пожалел об этом.
Семью вывез с собой, по работе общение как было в MS Teams, так в нем и осталось, в этом плане ничего не изменилось. Без друзей, конечно, не очень, но так они тоже разъехались все, от Ужгорода до Лиссабона.
Если мелочно сравнивать условия, затронутые в статье, то практически по всем пунктам маленькая балканская страна Украину уделывает, без обид. Люди добрее, честнее, вежливей и радушнее; в госорганах если и отказывают, то только на прямом основании закона, денег не вымагают; еда потрясающая. Про то, что можно ходить по улице, не боясь прилета чего-то взрывающегося или просто группы людей в камуфляже, я уж молчу. И да, банковские карты тут принимают практически везде, а в банках даже не страшно держать сбережения, представьте себе!
Очевидные минусы переезда — повышенная налоговая нагрузка и цены. Но первое частично компенсировала компания, а второе.. ну, за все нужно платить, не так ли? В том числе и за возможность жить без страха.

Ви відкривали собі ЧП? Якщо так, то який % налогу?

Нет, к сожалению моя компания не работает иначе, кроме как с официальным трудоустройством. Потому и пришлось их убеждать, чтобы взяли на себя, в таком случае, львиную долю возросшей налоговой нагрузки.

Стаття — типовий «совок вишневий коло хати» про особливу душевність рідних місць та теплоту родинних зв’язків. А закордон — фуфуфу, злий, не їдьте туди, бо не приживетесь, ви там нікому не потрібні і взагалі там всі посмішки нещирі.
1. Авторки побували закордоном і зробили власний вибір на користь Батьківщини. У чоловіків таких можливостей немає.
2. Авторкам зручно та безпечно в Україні. Молодці! А от чоловікам батьківщина несе загрозу не меншу, ніж рашистські окупанти.
3. Власне видно, що деякі жіночки тут страждають нафронтництвом та в ЗСУ добровольницями записуватись не поспішають, зате досить агресивно відписуються з цого приводу чоловікам.

Коротше кажучи, подвійна мораль, подвійні стандарти у всій красі.

П.С. Цікаво, як ви заспіваєте якщо (коли) держава закриє і вам кордон, заборонить контрацепцію з абортами і розлучення, (поліція перестане реагувати домашнє насилля) та законодавчо змусить народжувати щонайменше трьох хлопчиків, бажано від різних чоловіків? А, ну і не забуваємо про охоту на «ухилянток» та примусове запліднення.

Тут на 100% згодна, чоловікам зараз безумовно в країні небезпечно та обмеження для них виїхати — це обмеження їх прав на вільне пересування. Ця стаття більше виглядає, як необдуманий та романтизований, типу акт патріотизму.

А я відчуваю, нажаль. Від життя тут плавить просто не по-дитячому і я по-доброму заздрю тим, хто в Україні зараз по своїй волі і кому досить комфортно живеться. В моєму випадку це радше існування за ради ліпшого майбутнього.

Про особистий вибір — молодці.
Про небезпеку — вірогідність пошкодження цивільних досить невисока, на відміну від військових. Вірогідність стати військовими проти волі у дівчат також не висока.
Тому стаття і заголовок про небезпеку, в поточних реаліях, дивна.

Стаття про те, чому жінки вирішили залишитися в Україні: «так звичайно ж, вони перший сорт громадян, для них нічого не змінилося, можуть так само подорожувати як і до повномасштабного на концерти в Нідерланди. Знову тригерять українських чоловіків що не можуть виїхати. Стаття заказуха і байт на коменти»

Стаття про те, чому чоловіки вирішили залишитися в Україні: «ой бл9 наче у них є можливість виїхати з нашої УНДР, та це до першої бусифікації, це знущання над людьми що не можуть виїхати. Знову тригерять українських чоловіків що не можуть виїхати. Стаття заказуха і байт на коменти»

Стаття про те, як жінки облаштовуються закордоном: «ну так, звичайно, вільна країна вільних людей випустила громадян_ок першого сорту штурмувати шлюбний фронт і постити в інстаграм фоточки з іспанських пляжів, розповідаючи усім як їм важко адаптуватися до того що немає Лєри що за 10 баксів зробить ноготочкі. Знову тригерять українських чоловіків що не можуть виїхати. Стаття заказуха і байт на коменти»

Стаття про те, як чоловіки облаштовуються закордоном: «ну молодці, кому хабарі дали? як там Тиса? правильно, поки одні сидять під обстрілами, інші розповідають про те, що їм не подобається шведський лагом і німецький орднунг і що податки треба платити. Знову тригерять українських чоловіків що не можуть виїхати. Стаття заказуха і байт на коменти»

Пропоную адміністрації доу взагалі не писати нічого про життя за межами України, так ні у кого не буде відчуття несправедливості.

На перший погляд найчисленніша категорія дописувачів — ті, хто хоче, але НЕ МОЖЕ виїхати. То може якщо написати про проблеми цієї категорії, то це знайде підтримку?

Але тема не вкладається у політику редакції, тому таку статтю не напишуть.

Пропоную адміністрації доу взагалі не писати нічого про життя за межами України

Стаття про те як офігенно живеться в Україні тригерить ще більше, бо я тупо не стягую в цьому болоті ненависті.

Наші героїні ❤️
Дякую редакції доу за цікавий, актуальний та своєчасний матеріал про таких неординарних колегинь

Молодець, тонко, гарне почуття гумору

Я також не відчуваю, що робити? Вихід один, вчитися. Це відволікає від реальності. Та якщо ви станете провідним фахівцем у вашій сфері, вас витягнуть. Мій товариш так релокейтнувся у Дубаї. Наразі пише софт для однієї з місцевих авіакомпаній. C++

Раніше коментатори хейтили матеріали про життя закордоном і рекомендували писати про життя українців в Україні. Вийшла стаття про про людей, які зробили свідомий вибір жити в Україні і тут недогодили.
А дівчата молодці. Дуже радісно читати, що молоді і освідчені люди, які мають можливість виїхати і професійно реалізуватися закордоном все ж вибирають Україну.

Навіть не дивлячись що це бот одноденка, підпишуся.

Раніше коментатори хейтили матеріали про життя закордоном і рекомендували писати про життя українців в Україні.

Рекомендували не писати фігні. Писати як добре живеться закордоном при закритих кордонах для чоловіків — тригерити чоловіків в Україні. Писати як добре живеться в Україні будучи жінкою — трігерити чоловіків в Україні. Є деякі речі, про які краще взагалі не писати і не говорити. Ви ж не розповідаєте однорукій людині як класно вам живеться з двома руками, вірно?

Вийшла стаття про про людей, які зробили свідомий вибір жити в Україні і тут недогодили.

А тут більшість чоловіків зробили свідомий вибір покинути країну, але їх не випускають.

А дівчата молодці.

Ващє по***

Дуже радісно читати, що молоді і освідчені люди, які мають можливість виїхати і професійно реалізуватися закордоном все ж вибирають Україну

Ага, прямо з патріотичних міркувань вони обирають Україну

Рекомендували не писати фігні. Писати як добре живеться закордоном при закритих кордонах для чоловіків — тригерити чоловіків в Україні. Писати як добре живеться в Україні будучи жінкою — трігерити чоловіків в Україні. Є деякі речі, про які краще взагалі не писати і не говорити. Ви ж не розповідаєте однорукій людині як класно вам живеться з двома руками, вірно?

шановний пане, а які статті зараз не тригерять чоловіків в Україні?
До чого тут аналогія з однорукістю? Чому ви пропонуєте ставитися до чоловіків в Україні як до людей з інвалідністю?
Ця стаття для всіх, хто вірить, що в України ще є майбутнє, роблять свідомий вибір тут залишатися і будувати своє життя, при чому тут стать?
Зачепило це не «чоловіків в Україні», а тільки тих хто мріє успішно Тису переплисти.

А тут більшість чоловіків зробили свідомий вибір покинути країну, але їх не випускають.

знову ж таки, ця стаття для людей, що вибрали жити в Україні.
А ви можете розпочати свій топік і там обговорювати виїзд. Все ж таки багато чоловіків якось опиняються закордоном, тому і у вас все може вийти.

Ага, прямо з патріотичних міркувань вони обирають Україну

А де у статті сказано що з патріотичних міркувань? вони наче писали, що це для власного ж комфорту, бо хочуть бути з рідними/спілкуватися рідною мовою/жити в улюбленому місті.

а які статті зараз не тригерять чоловіків в Україні?

Безліч таких — не треба тільки вихвалятися

До чого тут аналогія з однорукістю? Чому ви пропонуєте ставитися до чоловіків в Україні як до людей з інвалідністю?

Бо це схоже на обмежені можливості.

Ця стаття для всіх, хто вірить, що в України ще є майбутнє, роблять свідомий вибір тут залишатися і будувати своє життя, при чому тут стать?

Це стаття від тих, хто по тим чи іншим власним причинам не може виїхати і подає це як патріотизм. От тільки на відміну від більшості чоловікам — авторИНЯМ не погрожує насильна бусікофікація.

Зачепило це не «чоловіків в Україні», а тільки тих хто мріє успішно Тису переплисти.

Вважай що всі хто хоче виїхати, але їх не пускають — мріють переплести тису

знову ж таки, ця стаття для людей, що вибрали жити в Україні.

Ха-ха-ха

В Італії мені було самотньо. Англійську там знають лічені одиниці, а італійську я тільки починала вивчати. Тому в мене не було друзів, знайомих, з якими можна було б просто погуляти чи мати кумедні small talks. Тож мені довелось навчитись бути наодинці з собою і не відчувати при цьому самотності.

Спочатку не змогла в Італію, після чого вирішила повернутися і своє небажання вчити італійську перекрутила на патріотизм.

А ви можете розпочати свій топік і там обговорювати виїзд.

Так суть писанини ради писанини?

Все ж таки багато чоловіків якось опиняються закордоном, тому і у вас все може вийти.

Вийшло, навіть не через тису.

А де у статті сказано що з патріотичних міркувань? вони наче писали, що це для власного ж комфорту, бо хочуть бути з рідними/спілкуватися рідною мовою/жити в улюбленому місті.

Наратив про «пожили деякий час закордоном, але вдома краще» не про патріотизм, ага.

і своє небажання вчити італійську перекрутила на патріотизм.

eine Sprache ein Volk ein Reich

«пожили деякий час закордоном, але вдома краще» не про патріотизм, ага.

або у більш не побоюся цього слова класичному виконанні ))

але я звісно більше люблю саме «патріотичне» виконання яке для мене особисто на мою особисту думку і було саме «оригінальним»

ЗЫ: ну і звідти ж прямо дотичне до моменту

Вважай що всі хто хоче виїхати, але їх не пускають — мріють переплести тису

Чому ви пропонуєте ставитися до чоловіків в Україні як до людей з інвалідністю?

у срср було таке «пісьма мєртвого чєловєка» посилання на вікі ru.wikipedia.org/...​/Письма_мёртвого_человека

... дивно я думав то є книжка але виявляється тіко кіно

совєти взагалі любили таке кіно особливо мене забавляло що при цьому треба було «показувати західний не совєцький світ» ну там типу учасників звуть не совєцькими іменами і сети (як це вітчизняною постановка сцени де знімають) теж типу «не совєцькі» якийсь там не названий не совєцький город nville

тож толіка іронії у цьому єсть як то буквально «пішітє пісьма» ))

Ця стаття для всіх, хто вірить, що в України ще є майбутнє

так це якраз було влучно

Іноді враження, що доу просто байтять на реакцію)

Шановні мужчинки...
А хто із вас зробив щось щоб змінити ситуацію???
Думаєте багато знайдеться жіночок які підпишуться під мобілізацією жінок? 😂
Жодного разу, ЖОДНОГО, не бачив мітингу за права чоловіків, де ви усі поховалися?
Хто як не чоловіки повинен вимагати рівних обов’язків?

> де ви усі поховалися
Зареєстрований 23 лютого, коментарі: 1

а от спробуй зібрати мітинг прямо тут.

Якщо суспільство настільки нездорове, що не бачить проблеми в ситуації, мітинги тут не потрібні. Мітинги замінить статистика закритих ФОПів та сальдо виводу капіталу

Чомусь я впевнений що нікого з цієї четвірки не били ногами і не закидували в бусік незламності. Тому це все тільки псевдопатріотизм на чужих кістках. Топік — говно.

Співчуваю. Це були представники ТЦК? Якщо так, це абсолютно неадекватно. Але якщо так, про це треба писати не на форумі айтішників а йти в поліцію чи ЗМІ щоб був розголос і такого неадеквату було менше.

А що робити якщо при цьому поліція стояла в стороні і все бачила?

Писати заяву в поліцію, в тому числі описувати дії поліцейських. Знову ж, йти до ЗМІ щоб був розголос.

йти до ЗМІ щоб був розголос.

вітчизняні чи іноземні? ))

а у нас є хоч одне незалежне ЗМІ? Чи ви пропонуєте у «Єдині інформаційні новини» з цим піти. Щоб отримати такий розголос «Ухилянт намагався втекти від ТЦК, бо не хоче виконувати свою повинну .... кхе кхе ... захищати свою Україну».

а вас, ну наприклад, гвалтували? ну то розкажіть нам тут усе, в подробицях.
чомусь думаю, не схочете

Якби русня зайшла в Київ, то могли б. Але ЗСУ і добровльці захистили мене, як і ще багатьох сцикунів які зараз шукають будь-яку відмазку щоб нічого не робити і їм всі винні.
Тому я залишаюся, хочу допомагати країні і щоб всі мої гроші — і донати, і податки — по-максимуму підтримували країну.

та нехай вже сцикуни донатять.
А ви — записуйтесь у штурмовики. отам такі відчайдухи конче потрібні.

А ви донатите (тільки нормальні суми, а не 100 грн з кілобаксової зп)? Клепаєте дрони? Волонтерите? Взагалі хоч щось корисне робите щоб допомогти вйськовим зараз, чи тільки ниєте на форумі?
А взагалі прикольний у вас профіль — зареєстрований 31 січня, сидить на форумі і розводить зраду...

ви з теми не з’їжжайте.
називати когось ссикунами має право тільки людина з окопу. давайте фото.
і в чомуж моя зрада? в тому що зазіхаю на ваші дамські привілеї?

називати когось ссикунами має право тільки

це де таке написано? А про захист України написано в Конституції. І це обов’язок кожного, в тому числі жніок. Але за законом жінок поки не призивають (хоча я була б не проти цього), а для чоловіків — це обов’язок теж. І те, як я назвали тих хто нічого не робить і ниє — це ще дуже м’яко, бо фактично всі ці люди порушують закон.

І так,

ви з теми не з’їжжайте.

Захист <> оборона, оборона — прерогатива ЗСУ.

Перепрошую, а ви чому ще не в ЗСУ?

і в який тцк ходили? пруфи є? а то тут вас багато таких: «призовуть — піду»

Де ви такі беретесь...

Ну тоді куди слати нафронтниць — чоловіча справа і не дивуйтеся, що ваша думка ваги не має

Я за мобілізацію жінок на рівні з чоловіками, це насправді вирішило б багато питань. Але закон поки вимагає цього тільки від чоловіків.
І я не вважаю що всі мають служути — є багато людей/професій які дійсно більше користі приносять в тилу. Але ж є ті, хто взагалі нічим допомагати не хоче своїй країні і людям в той час коли на нас напав сусід-дегенерат.

Та не важливо за що ви, поки для вас мобілізація не є обовʼязковою і поки ви не мобілізувались добровільно — ви нічим не відрізняєтесь від тих, кого назвали сцикунами. Тож йдете лісом зі своїми думками і зауваженнями з цього питання

ти ба, як йти воювати самій, то «закон від мене не вимагає»

це насправді вирішило б багато питань.

звісно ж ні це би лише додало ще бардаку у стару добру радянську армію

навіть славетні ізраільтяни цахал мають певного бардаку з призовом жінок до армію і американці також

І я не вважаю що всі мають служути — є багато людей/професій які дійсно більше користі приносять в тилу.

таких людей слід мобілізовувати у трудові резерви скажімо скільки має середню з.п. середній програміст? зараз гляну... медіана $2500 або близько 100,000 грн в еквіваленті отже якщо мати мобілізованого виплати 20 тис грн і ще до 20 тис грн на утримання то все інше запровадити до державного «більше користі» у кількості близько 60 тис грн з кожного мобілізованого програміста

є багато людей/професій які дійсно більше користі приносять в тилу.

загалом це наступне ще не проблема

Але ж є ті, хто взагалі нічим допомагати не хоче своїй країні і людям в той час коли на нас напав сусід-дегенерат.

проблема буде тоді коли буде вже певна кількість «але є ті хто» просто нічим не може навіть просто забеспечити себе але ж їм так само якось треба жити як то буквально на те саме

і ще до 20 тис грн на утримання

як було у попередньому пункті

і звідки тоді брати ці гроші? усіх на програмісти теж не кинеш і на трактористи також

Я на початку війни волонтерив для одного підрозділу тро, який потім став регулярною армією. Уявіть собі, контактував з жінкою, яку потім разом з іншими трошниками взяли до зсу. Тож казки розповідати не потрібно, хто хоче — то беруть

Дякую, що волонтерили.
Але судячи з коментарів і настроїв людей які добровільно допомагати військовим не хочуть, у держави альтернативи для закриття кордонів і примусової мобілізації немає. Хоча якби все суспільство активно включилося і допомагало, можливо вистачило б лише добровольців у самому війську.

ну то що, можу, деяким сцикухам підказати адресу тцк

Ми говоримо не про інших, а про вас. Якби ви та інші нафронтниці нормально включилися і мобілізувалися добровольцями — то і кордони би закривати не потрібно було. Але язиком про сцикунів плескати — то не складно, поки закон від вас мобілізуватися не вимагає. Вуман.гіф

до чого ти приплітаєш

людей які добровільно допомагати військовим не хочуть,

звідки ти це взяла? ти в їх гаманець заглядала?

PS так, ми на ти не переходили. я зробив це сам, бо зневажаю істот , які нічим не допомагають ЗСУ

Я теж за мобілізацію як чоловіків, так і жінок, але ВИКЛЮЧНО ДОБРОВІЛЬНУ. Відчуваєте різницю?

Я теж (в ідеальному світі). Але добровольців занадто мало щоб боротися з агресором у якого населення в чотири-п’ять разів більше і безліміт по грошам.

Але добровольців занадто мало щоб боротися з агресором

вам (тут узагальнення) дуже не варто піднімати цю тему бо це пряма тема за «добровольців занадто мало а хто ж тоді висловлює політичну підтримку щоб боротися з агресором і чи є та політична підтримка взагалі?»

у якого населення в чотири-п’ять разів більше і безліміт по грошам.

і це так само не варто «піднімати» бо і який же ж тоді власне план? бо те що висловлюють саме зараз «політичне» воно вже трохи занадто «не здраво»

Підтримка велика, але ви забуваєте про тих людей які з об’єктивних причин не можуть йти у військо:
Багатодітні родини чи родини з дітьми де є лише хтось один із батьків.
Люди старшого віку чи молодь (які ще самі фактично діти).
Люди призовного віку які за станом здоров’я не можуть служити.
Люди, які працюють на критичній інфраструктурі.
Також люди які вже залучені у волонтерство (хоча багато хто з них і так мобілізується з часом).

і це так само не варто «піднімати» бо і який же ж тоді власне план?

Такий, як і до цього — бороти кількість якістю, отримувати перевагу за рахунок асиметричних дій, працювати з іноземними партнерами для посилення підтримки. І це все робиться.

То може, створити умови щоби добровольців стало більше? Наприклад, обмежені за часом контракти, і чим на довше, тим більше плюшок і грошей? А може, збільшити вдвічі компенсацію, особливо на «нулі» та за поранення яи каліцтва? А ще як вам варіант гарантуванням, що віськову професію контрактора не можна змінити без його письмової згоди? А ще, можливо, ввести покарання для командирів-довбограїв за «мʼясні штурми» та вимагати детальні доклади за кожного втраченого бійця?

НЄЄЄЄЄ, ЦЕ ВСЕ «СЛОЖНА»! Давайте просто нахапаємо цивільних на вулиці, дамо їм автомати і пзрк, і най вони відстрілюють ворога чи розміновують ногами ворожі мінні поля. От тільки є 1 нюанс: дійде до того, що з 10 бусифікованих 7-9 просто підуть у СЗЧ.

та кому і нащо ви все це розказуєте )

не беруть.

Точніше кажучи, в тцк ви не ходили і не підете))))

Ви впевнені що податки підуть в правильне русло? В мене друг дронами займався ще до війни, на початку війни в нього замовили 1шт (ціна там до 20тис у.е бо купа всього там). Ще 1 замовили коли прийшов Умеров... Отже 2 дрона за 2роки...Карл. ще раз 2шт. за 2роки. Ви думаете нашій владі якнайшвидша перемога? Бо я щось сумніваюсь. Ще такий факт — ми платили 1.5% на армію з 2014року...як там в пісні «где деньги Зин?» Як ви думаєте що трапилось з українським фондовим ринком? Хінт: всім дякую, всі вільні ))
А ще прикол хочете.. уявіть що ви директор Київміськбуд і вам кажуть друзі з верховної ради влітку 21року що буде війна...що б ви зробили? Хоча не суть, пан Кушнір просто подумав ’війна все спише’...а якщо ні то все одно не посадять.

Той дрон протестований спеціалістами? Чи у нього там на папері супер характеристики, а на практиці половина не відповідає заявленим ТТХ?
Він може забезпечити виробництво не 1-2 штуки за місяць, а десятки чи тисячі? Купувати товар поштучно держава не буде, там треба можливість замовлення великих оптових поставок..
Може на ринку вже є перевірені дешевші/доступніші аналоги?

Якби гроші до армії не доходили, повномасштабна війна б дійсно тривала 2-3 дні. Я не кажу, що проблем немає, але постійні запитання «де гроші» — це дурне русняве ІПСО в яке повірила сама русня, і досі чомусь вірить частина наших.

Про Кушніра окрема тема. У мене теж негативний досвід з Кивміськбудом але держава і влада — це її люди, якщо нам всім було норм коли ми жили мирно і бачили корупцію, коли обирали владу, то зараз маємо те, на що самі заслужили. Але це не привід відмовлятися від допомоги Збройним Силам.

Які сміливі жіночки! Дякую за таку гарну статтю!

Normalization of Deviance це не значить що наступного разу ракета на впаде на голову

В Італії мені було самотньо.

Дуже шкода її

Після того як я провела рік в Італії — я ще декілька разів виїжджала за кордон провідати друзів і кожен раз мене вже на 3й день тягнуло додому.

От мучиться людина, страждає, а збирає силу волі в кулак, і їде за той клятий кордон. Нам би в неї повчитися, панове!

та прекрасно все, особливо інша авторкинессиня, яка як почалися блекаути виїхала працювати з комфортом, а не танцювати з генератором

Так ця пані каже

У нас цифрова держава, зручно, коли багато речей можна вирішити просто у себе в телефон

То все логічно. Блекаути — телефон не зарядиш — нафіг тут жити :)

Дорога редакція, ви ж це викатили чисто щоб забайтить на коменти?)

Чому ж це жінки (причому, походу не одружені і бездітні) не виїхали з країни. Бл*дь загадка на 100 мільйонів, давайте ще їх абсолютно банальні історії опишемо, можливо тоді зрозуємо їх глибоку загадкову мотивацію

Побуду капітаном очевидність: для цих людей війна НІ*УЯ НЕ ЗМІНИЛА. Пройшла паніка — та і живуть як жили до війни. Працюють де працювали, подорожують (на gender party в Нідерланди), ходять розважатися, ходять по тим же магазинам що і ходили, по тим же кафе. Поруч рідні, друзі. Та навіть в комендантську годину, по факту, можуть гуляти — бо штрафу нема, а більше жінці нічого не загрожує.

Ну да, тривоги буває виють, та прилітає десь кудись. Але принципово для жінок НІЧОГО не змінилось. Зміниться до нестерпності — зберуть речі, на ранок уже в Перемишлі.

То навіщо їм виїжати? Щоб що?

у кожного чоловіка також є моливість прийняти участь у gender party в бусіку

Причому якщо дуже пощастить — навіть в Нідерланди потім повезуть! (або на навчання, або на реабілітацію)

ну то не факт...можуть просто поза штат

Схоже на помилку виживших. Є багато історій як люди непогано виживають при різних обставинах і навіть не відчувають небезпеки, але є також і багато історій коли люди не виїхали за кордон і до них в будинок влетіла ракета чи шахід і від них інтерв’ю ми вже не побачимо... І таке можливо в будь-якому місті, в Києві чи Дніпрі, не тільки в прифронтових містах і селах.
Тому оці заклики та залишайтесь вдома, тут все найкраще і можна жити майже без обмежень, це якийсь бред. Чи нормально такі «радники» будуть себе почувати якщо по їхнім закликам люди не виїхали і померли? Звісно що кожен сам собі голова, повинен вирішувати сам і тд, але ж оці численні історії і статті якраз таки пропагандують на те що «залишайтесь вдома бо тут ваш дім, рідні і друзі, піднімайте економіку і тд».

Чувак, тебе може машина збити, кирпич на голову впасти, та будь що, якщо ти не живеш в радіусі досяжності с300/400 чи не в прикордонних містах то заливати про те що треба їхати кудись — це якесь панікерство і підтримка ворожого іпсо

чи далеко від фронту Одеса
Далеко
чи я маю «щастя» спостерігати, як збивають шахеди з вікна ( та чути як збивають ракети) і розраховувати подумки, що якщо трасера вже близенько від дому то точно небезпечно —так ми маємо таке «щастя»

це якесь панікерство

чи ще ні?

з якою ціллю ти «спостерігаєш» у вікно коли щось летить? правило двух стін колись чув?

1. з метою знати, коли дійсно небезпечно.
коли я в коридорі довго — то це дуже гнітюче — не знати.
я розумію, що це не зовсім вірно, ну так психіка влаштована, мабуть.
але то таке
(я ось вам написав сьогодні і десь через годину в км 5 від мого будинку впало, троїх повезли у тяжкому стані у лірарню, впало, я так зрозумів, на приватний будинок, а там що ти в коридорі що не в коридорі ) — але цього разу я був у коридорі, грюкнуло добряче.
----
ви не відповіли на основне питання — щодо неприфоронтових міст та панікерства.

2. І мабуть в моєму випадку слово

«спостерігаєш»

в лапках писати не треба з натяком , мовляв шпигун.
Я все життя був за Україну, відкрито та послідовно, а це знаєте в Одесі на певному етапі вважалося щось на кшталт ознаки міського божевільного.
так що всі ці закидони як у нас кажуть мимо каси.

ну ондо перша історія про затишний дніпровський офіс. я хз де він у авторки розташований, а от в район південмаша, де у мене хата, прилітає як за графіком просто. чи це теж іпсо і мені наснилось, що балкона в моїй квартирі більше не існує?

якось ви не дуже уважно читали мій коментар, і ту частину де я кажу про дальність стрільби с300, до Дніпра до Харкова воно достає а тому вам справді є сенс думати про передислокацію

Якщо ти своїм близьким подругам скажеш залишатись а на них впадуть уламки ракети, ти нормально себе почувати будеш? Чи теж потім будеш розказувати що ймовірність була не велика... Якщо ти живеш десь на закарпатті то звісно що можна не паритись, але насправді прилітає і в глибокі села у приватні будинки і далеко не про всі прильоти розповідають в новинах. Можуть написати десь там в області збили 2 ракети і 3 шахіда, а насправді там чиїсь будинки рознесені і добре якщо там нікого не було бо виїхали кудись, а якщо не виїхали то ті люди більше економіку піднімати не зможуть...В сраку такий економічний фронт.

Чувак, тебе може машина збити, кирпич на голову впасти, та будь що,

якщо не шариш що до цих ймовірностей додається ще шанс на приліт шахідів то не мели херні.

є також і багато історій коли люди не виїхали за кордон і до них в будинок влетіла ракета чи шахід і від них інтерв’ю ми вже не побачимо
28 квітня 2022 року, у власній квартирі у Києві в багатоповерховому будинку загинула продюсерка Радіо Свобода Віра Гирич. У її будинок влучила російська ракета. Віра загинула на місці, а її тіло під уламками знайшли вранці наступного дня

www.radiosvoboda.org/...​sliduvannya/32384851.html
Моя колишня колега

Як замінусувати статтю?

Пропоную юзати ваш коммент як лічильник дизлайків

До речі, цікава тема:
— під статтею залишати коммент «дизлайк»
— хто хоче, ставить лайки, і рахувати їх як дизлайки

поїхати самому і розказати як там краще ))

А чого їм боятись це ж особливий сорт громадян які нічого нікому не винні і не мають жодних забов’язать, їх не ловить тцк щоб відправити в якесь чергове пекло на забій, їм ніхто не забороняє виїзжати за кордон.

Єдине що хочеться спитати автора поста- що він хотів доказати? Що у нас процвітає нерівність за статевими ознаками, є девочкі якім можна все і від них нічого не нада і всі решта?

Я думаю, що тут справа не в авторі поста, а в редакції в цілому у якої є план на відпрацювання правильної інформ повістки, нерозуміння аудиторії і того, як цю повістку їй передати.
Так само як і серія інших статей останнім часом, які мають по факту протилежний ефект (тцк боєць наприклад).
Більша частина редакцїі не мають по факту ніякого відношення до цільової доу — це не технічні люди, не розробники і т.п. Зроблю припущення, що випускничиня філологічного чи жур факу (навіть із дуже гарним редакторським досвідом(!)) думає трохи не так, як більшість присутніх.
Вони просто не помічають і не можуть осягнути в чому проблема їх текстів.

Співробітниці, ймовірно, й не відчувають себе в небезпеці в Україні. А от співробітники...

І в Харкові не відчувають? І в Дніпрі з Києвом? Особисто знаю людей яким русня знищила ракетами будинки чи шахед в квартиру залетів. Дронам і ракетам на стать людини, вік і інші особливості якось чхати.

Схоже, ви сперечаєтеся не зі мною, а з заголовком статті:

«Я не відчуваю себе в небезпеці в Україні». Чотири історії від співробітниць...

З вами. Перечитайте власний комент, а потім мій.

Ваша теза: «Дрони і ракети убивають людей незалежно від їх статі, а отже, співробітниці у Харкові-Дніпрі-Києві-Україні відчувають себе у небезпеці».

Заголовок статті: «я НЕ відчуваю себе у небезпеці: чотири історії від співробітниць».

Отже, ви сперечаєтеся з заголовком статті.

У бідної Анастасії вступило в конфлікт два бажання:

— Бажання 1: показати себе «сильною та незламною українською патріоткою», як оті «співробітниці» з заголовка
— Бажання 2: показати, як жінки страждають.

Але конфлікт получився нерозв’язний)))

Залежно з чим порівнювати. Якщо з умовним Копенгагеном — дійсно є небезпека і страшно. Якщо з мобілізацією чи безпосередньо війною — дискомфорт в межах похибки.

Підписатись на коментарі