«Ніхто вам про це не розкаже, але у Вроцлаві багато щурів». Історія релокації до Польщі під час війни

Всім привіт! Мене звати Дар’я. У попередньому блозі я розповідалаа про свій досвід навчання на спеціальності «геймдизайн» у польскому Uniwersytet Dolnośląski DSW. У цій статті, я хочу детально розповісти про сам переїзд до Польщі, про особливості життя у Вроцлаві, плюси та мінуси.

За кордоном ти не зможеш прожити чиюсь історію. У тебе буде своя. Навіть, якщо я напишу мільйон переваг про життя у Польщі, немає гарантії того, що саме тобі тут буде добре і комфортно. Мій переїзд був вимушений і трагічний тому, що це сталося через війну. Як було у інших я не знаю. Можу тільки зробити припущення, що є люди, які обрали для себе Польщу, бо вона за менталітетом подібна до України. Я її вибрала, тому, що тут на мене чекали друзі. Їхати у невідомість з дитиною на руках я б не наважилась. Мій найголовніший Робін у житті — це мама. Без її допомоги було б важко впоратись. Не менш вагомими є друзі. Вони підтримували мене весь цей час.

Я живу у Польщі більше року. Зараз мені важко сказати чим вона відрізняється від України, тому, що від самого початку вирішила злитися з натовпом. Не знаючи польської мови це було складно зробити, але мотив вивчити її за пів-року у мене був.

Живеш у Польщі — розмовляй польською

Вчити мову доведеться. Хоча, у мене є знайомі, які тут живуть шість років і не знають. На таких не варто рівнятись. По-перше, знання мови показує, що ти поважаєш народ країни, в якій живеш. По-друге, у поляків навіть міняється вираз обличчя, коли звертаєшся до них польською. Напівсуржиком, дивними словами, жестами, як завгодно, але розмовляй польською, вони це обожнюють. Поляки дуже пишаються своєю мовою, вважають її однією з найскладніших у світі. По-третє, це полегшить тобі життя. Зможеш бути самостійним, а не просити друзів сходити з тобою до тьоті в ужонд.

Моїм першим вчителем польської мови був пан Янек. Наше з ним знайомство було неминуче. Пан Янек, як завжди, з ранку, йшов патрулювати район. Подія, що в його будинку з’явилась нова сусідка не могла пройти повз нього. Він знає все, що відбувається довкола. Навіть, дорога біля дому будувалася під його чітким контролем (мені цікаво було коли у хлопців-будівельників закінчиться терпіння і вони закатають його у бетон). Звісно, пан Янек підійшов поговорити зі мною. Наш діалог був з ним дуже «змістовним»: я не знаю польської, а він української. Вагомим фактором було те, що в нього була вставна щелепа і він нею клацав під час розмови. І сміх і гріх. Поляки відомі своїм мовним «шелестінням», а пан Янек до нього додав колорит клацаючої щелепи. Хто б міг подумати, що наші з ним щоденні розмови стануть дуже дієвим тренінгом. Йому треба було з кимсь щодня поговорити і дізнатись новини з України, а мені треба було «тренуватися на котиках» розмовляти польською. Він розповів мені історію чому у Вроцлаві багато щурів. До речі, ніхто вам про це не розкаже, але у Вроцлаві їх дійсно багато. Це сталося після Великої Повені 1997 року і протягом більш ніж 20-ти років мешканці міста з ними воюють. Я до ікоти боюся мишей, а зустріти нахабного щура, за яким гониться сорока по тротуару — це історія про мене.

«Клацаюча щелепа пана Янека натренувала мене так, що зараз я можу зрозуміти будь-якого поляка. А його жага до спілкування не дала шансів з’явитися у мене мовному бар’єру, за що я йому вдячна»

Потім я потрапила на інтенсивний курс польської мови в Uniwersytet Dolnośląski DSW. Там мені теж пощастило з викладачем. То був приклад того, коли людина на своєму місці. Пан Лукаш віддавав нам своє серце, як Сухомлинський віддавав його дітям. Окрім цього, я дивилася фільми, слухала музику і читала дитячі книжки (дорослі спочатку були складні за лексикою). Пригоди білки Юлії тішили мою малу, а мені збагачували активний словник. Три місяці інтенсиву і щоденні розмови з паном Янеком — ось мій рецепт успіху по підкоренню польської. Звісно, я не знаю її на філологічному рівні, але даю ради під час навчання і побуті.

Життя у Польщі не має явних мінусів, але є нюанси, які потрібно враховувати

Якщо отримуєш заробітну плату у гривнях, то буде складно. У перерахунку доведеться ділити на майже 10.

Є вірогідність, що твій український диплом тут нічого не буде вартий. Після 2017 року Польща змінила систему освіти і усі українські дипломи, отримані після 2017 року підлягають процедурі визнання. Мені, наприклад, щоб працювати вихователькою потрібно зробити нонстрифікацію, яка коштує від 4000 злотих (мінімальна заробітна плата викладача університету) і не факт, що диплом визнають. Без диплому можна піти до «жлобку» (яслі у них окремо від молодших і середніх груп у дошкільних закладах). Там можна працювати помічником. Для дипломів, які були отримані до 2017 року, більш спрощена процедура, але варто про ці нюанси дізнаватись заздалегідь.

На заводи раніше брали без знання мови і дипломів. Зараз ходять чутки, що знання мови вже вимагають. Багато хто починає з них тому, що там не погано платять. Але працювати важко. «Гірше, ніж працювати на LG, тільки курей щипати», — найпоширеніша цитата українців у Вроцлаві.

Варто наголосити, що без сертифікату знання польської мови до вишів не беруть. За навчання доведеться виложили кругленьку суму, якщо тобі не пощастило потрапити за програмою обміну чи результатами якогось конкурсу.

Є така думка, що біженці з України живуть тут безкоштовно. Скажу за себе. Я жила у друзів безкоштовно перші два місяці. Починаючи з третього переїхала і почала платити за житло за ринковими цінами. А вони на той момент були і залишаються шалені. Раніше за 1500 злотих (майже 15000 гривень) можна було зняти однокімнатну малогабаритку. Зараз за ці гроші можна знайти кімнату.

Усі, хто приїхав до Польщі після 24 лютого 2022 року мають статус УКР. Це дає певні переваги. Наприклад, я отримую, як всі поляки, державну соціальну підтримку на дитину (віком до 18 років) у розмірі 500 злотих щомісяця. Погодьтеся, що 500 злотих (майже 5000 гривень) — це приємна «плюшка» для іммігранта. Звичайно, є «але». Харчування, додаткові години перебування та заняття у садку коштують в середньому 350 злотих щомісяця. Тож, «за що купила, за то продала».

Є дуже багато нюансів з легалізацією перебування, відкриттям бізнесу і ринком праці. Америки вам не відкрию, якщо скажу, що найкраще тут почуваються працівники сфери IT. Але конкуренція при цьому тут теж жорстка.

Спільні і не зовсім вайби

Знаєте, що мене найбільше здивувало, коли я сюди приїхала? Тут немає бездомних тварин. Вважаю це вагомим суспільним досягненням.

Поляки дуже великі шанувальники активного способу життя. Я не звикла, що для велосипедистів є окремі доріжки. Мільйон разів в навушниках перлася по них, а мені щоразу сигналили, щоб прибралася на доріжку для пішоходів. Лазити по горах поляки люблять навіть більше, ніж ровери. І знов ми з ними на різних вайбах... Один раз пішла на найменшу гору у світі і скажу відверто, гори — це не моє.

А ось, що єднає мене з поляками, так це кухня. Червоний борщ з грибними вушками, журек, налисники та піроги с сиром (вареники у них називають пирогами) смакують мені, як корінній польці. До речі, я досі не спробувала їх традиційну «зупу помідорову».

Інсайт в майстерність керування емоціями. Моє натхнення

Художники геймдеву часто шукають натхнення у щоденності. Наприклад, вдивляючись у будинки довкола можна побачити багато референсів для створення нового оточення у грі.

Творче натхнення я знайшла у вроцлавському Театрі Ляльок. Усім відоме слово «колаборація» там набуває іншого змісту. Тільки уявіть: анімація, спецефекти, акторська гра, ляльки і неймовірні діалоги у дитячій виставі, хоча за філософським підтекстом її не можна назвати дитячою. Кожен майбутній геймдизайнер хоче навчитися керувати емоціями гравців, як це зроблено в The Last of Us. Я вважаю, що театр може у цьому допомогти. По закінченню дитячої вистави про мишку, яка мріяла полетіти на веселку, плакали дві особи у залі: головна актриса і я.

Як я встигаю поєднувати роботу, навчання і виховання доньки

Насправді, немає ніякого секрету. Мені пощастило зустріти тут свого другого Робіна — Олександру (я кличу її Сашка).

Ми познайомились на дитячому майданчику. Я всім кажу, що «знайшла її по білим шкарпеткам». Ми сміємося з цього (вона не ображається на мої жарти). Всесвіт нас почув і звів, тому що Саша теж шукала собі сусідку. Кожна з нас розуміла, що самотужки виховувати дитину і працювати за кордоном важко, особливо, коли родичі за тисячі кілометрів.

Стан обставин виглядає так, що на двох ми маємо: дві дитини (у Саши теж є донька), чотири праці, моє навчання в університеті і трохи часу на себе. Зазвичай складаємо графік на тиждень. Плануємо, наприклад, хто відводить дітей до дитячого садка, а хто забирає. Ми королеви тайм-менеджменту і такого насиченого життя, як у Польщі, у нас ніколи не було. Більш того, за цей час ми стали, як сестри і підтримуємо одна одну у складні моменти.

Я пишу ці рядки сидячі на траві під деревом у парку. На годиннику друга година дня.

В університеті у мене канікули, тому можна трохи видихнути. У звичайний день зараз були б заняття.

Звісно, мені подобається жити у Польщі. Вона нічим не краща і не гірша за Україну. Я роблю усе, щоб жити, а не виживати. Інколи здається, що ця хитрунка просто не хоче мене відпускати. Кожного разу, коли я потребую допомоги вона посилає мені рішення чи людину. Можливо, я б навіть з часом змогла у неї закохатись. Хоча любов до Батьківщини це інша історія.

І так, я продовжую молитись за наших солдатів, щоб усі вони повернулися додому разом з перемогою.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини.