Як за допомогою ігор проводиться державна політика країн та здійснюється пропаганда способу життя

Не секрет, що через ігри сьогодні здійснюється вплив на маси людей. Цей факт очевидний і не викликає сумнівів. А що, як я вам скажу, що ігри використовують елементи політичної пропаганди?

Вітаю! Мене звати Віталій Чиж. За освітою я фаховий історик та соціолог. Проте вже ось близько 10 років я займаюсь розробкою ігор, і в останні роки я почав використовувати технології впливу на маси, котрі було взято з політики.

Для того, аби розібратись, яким же чином все відбувається, я розповім вам про приклади, певно, найвдалішої політичної кампанії — Барака Обами.

Так, Барак Обама зміг комбінувати ігри та соцмережі для збільшення електорального поля. Його метою була проста демонстрація того, що вони робитимуть. У виданні CBS News ще в 2009 році Чарльзом Купером була опублікована стаття, яка описувала цю нестандартну кампанію.

Коли Барак Обама був з робочим візитом в Гані, то його виступ транслювався до гри Second Life, де викликав жваву реальну дискусію між людьми, що ховались за аватарами. Окрім того, до цієї дискусії був залучений і африканський історик Тім Берк. Тобто все було в грі, проте мало серйозний характер.

Як пише сам журналіст, такого роду події були й раніше, ще до президентства Барака Обами. Державний Департамент і раніше проводив такого роду зустрічі, і це здалось людям реально ефективним. По суті, Барак Обама скористався «демоверсією» свого строку, і ми вважаємо, що зміг показати свої політичні амбіції.

То ж розберімося, як це все працює!

Трохи теорії

Я не хочу перераховувати всіх вчених, які займались теорією впливу на маси. Це дуже широкий спектр, починаючи від П’єра Бурдьє з його «Суспільною думкою», і закінчуючи «Гарольдом Лассвелом» з його теорією військової пропаганди. Але на деяких ми все ж таки з вами зупинимось.

І почну я з того ж П’єра Бурдьє, який казав, що суспільної думки не існує. Я б додав, що й індивідуальної думки в чистому вигляді також. Всі наші думки — це рефлексія на щось. І вони можуть бути викликані різними тригерами, починаючи від музички, під яку у вас був перший поцілунок і до «Берем його тьоплінького!». Все це — тригери.

Проте в цих тригерів є цілком наукова назва, і прийшла вона, як не дивно, з історичної політики. Всі вони звуться «медіаторами пам’яті». В політиці це виглядає як: «Знизимо тарифи, піднімемо зарплати». В геймдеві «У нас тут гра про „Гоуста!“, цікаво, як той вижив?». Таким чином, якщо ви піддались на цей трюк, то вам вже точно цікаво, хто такий «Гоуст», і як він вижив. А якщо знали — тим паче цікаво! Вас змусили зацікавитись підсвідомо. Ви на гачку.

Тепер поговоримо про інше, більш серйозне: ігри — інструмент держави.

Всі вже чули скандал з Atomic Heart, де ми граємо за типового КДБ-шника, який все має вирішити та зробити Совєцький Союз знову справним та передовим. Тепер я, як то кажуть, «розкладу по полицях», що і як там не так.

Подивимось на саму суть гри та на вислови топчиновників країни-терориста. Міністр нападу рф Сєргєй Шойгу на одному з засідань говорив, що буде все добре, і знову буде Совєтський Союз. Це вже було після початку тої ж повномасштабної різанини, яку влаштували БНР і компанія.

Фактично, найвідоміший оленевод світу виступив з пропагандою ірредентизму і моделлю Pax Moskovia. А гра Atomic Heart є «промороликом» цієї ідеї. Проте, як ми знаємо, проморолики часто можуть бути завищеної якості та брехати.

Я не стану сперечатись з тим, що сам рухаю ідею Pax Ukraina. Вона була притаманна для всіх історичних держав України, окрім сучасної. Я вбачаю Україну в її етнічних історичних землях, і це демонструю у своїх іграх. Прикладом тому слугує той же «Мольфар: Поклик серця», в якому Україна мало того, що встояла у 1918 році, так ще й зайняла місце росії на міжнародній арені. Більш комедійним, але не менш ідейним є «Космоодісея: подорож до Марсу», яка показує Україну такою, якою вона була б без росії — з космосом, наукою, і зі своєю самобутністю.

Проте в такій роботі є цілком логічна, і цілком потрібна для всіх нас мета — зміна самоідентифікації. Чи потрібно це? О так, бо комплекс меншовартості, культивований «докторами фальсифікаційних наук» і академіками «вєлікопобєдних мишебратних факультетів» живучіший за пам’ять про «долар по 8».

Гляньте просто на лідерів прослуховувань Spotify в Україні. Страшно. І це «страшно» виливається в «Х-щось-то там» по наших з вами об’єктах енергетичної інфраструктури. Україна зарекомендувала себе світу, як слабка і покірна держава, і це сталось не без допомоги росії. Сьогодні ж весь світ в шоці з того, як «другу армію світу» чихвостить «країна без армії». Вважаю повним гріхом та неповагою в цей час не просувати українського самобутнього, бо як казав Сер Вінстон Спенсер Черчилль «за що ми тоді в біса воюємо?». В будь-якому разі має щось змінитись, і в першу чергу — ми.

Дискредитація «Великого бра...» Совєтського Союзу

Також в Україні є цікавий досвід саме дискредитації совєтщини в ігровій індустрії, а не тільки в політиці. Тут варто згадати про You are Empty:experiment. На заході таких проєктів повно, починаючи від Call of Duty і закінчуючи такою грою як Singularity.

Росіяни називали це «клюквою в іграх» — набором стереотипів про цих же росіян, які нічим не підкріплені. Але на сьогодні, мною, як українцем, цей сюрреалізм і сатира вже не сприймається як такі.

Тепер про погане

Такого роду ігри як S.T.A.L.K.E.R. чи Metro 2033 хоч і є цікавими, і можна сказати, «культурним феноменом», насправді ж мають свій негативний вплив на українську аудиторію. Причина тому — побудова ігор на ностальгії.

Вчений Моріс Альбвакс зазначав, що за давніх часів ностальгія була «болячкою». Вона є наслідком заломлення пам’яті. І тому S.T.A.L.K.E.R., використовуючи цю пакосну здатність нашого мозку, мимоволі вганяє в якусь ностальгію. Особливо це видно з його російської аудиторії, яка дала йому клеймо — «отєчествєнний». А те, що цього «отєчества» нема вже як 30 років, то нікого не хвилює.

«Метро» має точно таку ж проблему, і підсилена вона тим, що гра про росіян. Через те, що гравець асоціює себе напряму з героєм гри. То нічого дивного в тому, що він не бачитиме в росіянах чужих потім.

Те ж саме, по факту, робить і Atonic Heart, бо грає на відчуттях ностальгії. Не дивно, що ця гра направлена на внутрішню аудиторію, адже продаватись вона ніде, окрім боліт, не буде. Тому вона сприйматиметься росіянами, як «отечєствєнний отвєт» якомусь міфічному Заходу. Певно, це «отвєт» Заходу Сонця над імперією мордору, і та, своєю чергою, вирішила в останній раз показати себе такою, як є.

Висновок

Висновок в цьому простий. Сьогоднішній технічний прогрес з його гіперреальністю та глобалізацією затягує в себе все більше того, що нещодавно не було навіть зримим. Сьогодні я можу зайти на сторінки до друзів, які посміхаються з фото, і на відео щось роблять, але тих друзів немає в живих.

Політика, де і як би вона не була, завжди буде скрізь. Не існує нічого поза політикою, бо все наше життя, виходячи з найпростішої дефініції цього брудного слова — політика, бо так влаштована наша з вами психологія. І в будь-якому творінні людини буде простежуватись її політична орієнтація. Тому, панове, грайте, і думайте!

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини