У 34 роки почала життя з нуля та прийшла у геймдев. Історія рекрутерки з Kevuru Games

Привіт, мене звати Ксенія Макаркіна, я Middle Recruiter у геймдев-компанії Kevuru Games. Я почала свій шлях в IT у 34 роки — до цього понад 10 років була домогосподаркою та деякий час працювала вчителькою.

Щоб реалізувати себе, мені довелося розлучитися після 12 років шлюбу, у якому я народила трьох дітей. Своєю історією я хочу сказати, що ніколи не пізно почати з нуля, стати незалежною та здійснити свої мрії.

Зрозуміла, що божеволію у декреті

Я родом з Антрацита Луганської області. Батьки дали мені найкращу освіту, яка була доступна в місті: я закінчила спецшколу із золотою медаллю. З дитинства була суспільно активна: долучалася до молодіжних організацій, їздила за обміном за кордон, волонтерила. Сьогодні це — норма. А в маленькому шахтарському містечку в 90-ті — радше, виняток.

Після закінчення школи я поїхала до Харкова та вступила на фінансиста до ХНЕУ ім. C. Кузнеця. На 3 курсі у нас був предмет «Менеджмент персоналу». Викладачка багато розповідала про робочі поїздки до Америки, піраміду Маслоу, мотивацію тощо. Вона перевернула мої уявлення про роботу та роботодавців. У мене вже був досвід літніх підробітків, і я стикалася виключно з організаціями з «совковим мисленням». А тепер дізналася, що можна будувати робочі стосунки за моделлю win-win. Мені захотілося стати HR, щоб бути причетною до змін у взаємодії керівник-підлеглий.

Але у 21 рік я вийшла заміж і ще за рік народила дочку. Вона часто хворіла, і я не мала змоги влаштуватися на роботу. Тож не вигадала нічого кращого, як народити другу дитину.

Через 5 років декрету я усвідомила, що божеволію і втрачаю зв’язок з реальним світом. Вирішила, що треба все ж виходити на роботу. Переглянула вакансії HR-менеджера і зрозуміла, що мені потрібно отримати або фахову, або освіту психолога.

Чоловік не підтримав моє прагнення вчитися та був проти няні. Власних заощаджень у мене не було, адже весь цей час я була домогосподаркою. Втім, я заручилася підтримкою мами: вона погодилася оплатити освіту та сидіти з дітьми протягом сесій. Я промоніторила виші Харкова та зрештою вступила в ХНПУ ім. Г. С. Сковороди на психолога. Поки вчилася, народила ще одну дитину.

Розлучення після 12 років шлюбу та шлях до себе

За кілька років померла мама. Мені стало дуже страшно, що я не впораюся з побутом, дітьми, омріяною роботою HR-менеджером. До того ж не могла дозволити собі шукати вакансію на повний робочий день, бо мала забирати дітей з садочка та школи.

Враховуючи свій емоційний стан, моральний ресурс, рівень сміливості та впевненості у собі, я вирішила, що єдиний вихід — знайти роботу у сфері освіти. Зрештою влаштувалася Монтессорі-педагогом в одну з приватних шкіл Харкова.

У такий спосіб я почала спілкуватися з людьми поза дитячим майданчиком й отримала перші успіхи в роботі. Водночас покращила зовнішність, стала сміливішою. Відчула, що втомилася від постійних сімейних скандалів. Та вирішила, що краще бути розлученою, але вільною — мати змогу самостійно обирати, як жити та де працювати.

Рішення подати на розлучення з чоловіком після 12 років шлюбу, маючи трьох спільних дітей, далося нелегко. У мене не було тилу та власного житла, у тому числі батьківського, адже мій рідний Антрацит з 2014 року потрапив у зону окупації. А все, що належало чоловіку, — виявилося тільки його, як і буває в більшості випадків. Я ж мала лише багато страхів, негативних установок і сорому за те, що в мене немає збережень.

Але я змогла подивитися на ситуацію з іншого боку. У мене було дві вищих освіти, одна з червоним дипломом, я прослухала два річних курси та безліч майстер-класів з психології. Отже, є я, мій досвід, мої особисті якості, мої бажання, мої цінності, мої мрії, моє бачення комфортного життя та відповідальність за моїх дітей.

На першій роботі в IT мене вистачило на 4 місяці

Я знову переглянула HR-вакансії та зрозуміла, що найкращий варіант поєднати професію мрії та можливість бути фінансово незалежною — працювати в IT. На останню зарплату вчительки купила річний абонемент до спортзалу та свої перші курси з HR/рекрутингу у харківській ITHunt School.

Колишній чоловік у той час працював за кордоном і надсилав гроші на дітей. Але я вирішила не затягувати з працевлаштуванням і вже на другому модулі курсів почала розсилати резюме. Втім, стикнулась з ейджизмом: роботодавці скептично ставилися до того, що я у 34 роки претендую на джунівські позиції та зможу поєднувати роботу з доглядом за трьома дітьми.

Єдине місце, куди брали, — рекрутингові агенції. Тож я пішла на ресечера. Почала багато спілкуватися з колегами, питала у них професійні поради. Постійно вчилася, ходила на усі можливі мітапи.

Але мене вистачило на чотири місяці: при такому графіку справді було дуже важко суміщати роботу з материнством.

Звільнившись з рекрутингової агенції, я не припинила шукати можливості. Завдяки нетворкінгу почала долучалася до організації тематичних івентів, шукала кандидатів як фрилансерка. Згодом отримала постійний підробіток: контракт на 4 години на день з Харківським IT-кластером.

Перші кроки до геймдеву

Поступово мій досвід збільшувався, а професійний нетворкінг розширювався. Зрештою я отримала офер на омріяну позицію з датою виходу 17 березня 2020 року. Та у цей день у Харкові почався карантин, тож на роботу я так і не вийшла.

Водночас я розуміла, що мені не вдається поєднувати материнство зі світчерством. Довелося ухвалити нелегке рішення. І хоч як важко було, розум казав мені, що я обираю себе, свою незалежність від некоханої людини та комфорт дітей, хай і окремо від мене, а також бажання дати їм кращу освіту. Бо що буде далі з моїми дітьми, коли я буду жити лише на аліменти від чоловіка (які могли в будь-який момент перестати виплачуватися), без роботи та впевненості у завтрашньому дні?

Тому з початком карантину я віддала дітей до батьків чоловіка у село під Харковом.

У мене ж почалась низка різноманітних підробітків в поєднанні з ресечінгом на фрилансі. Я встигла побувати менеджеркою в культурно-освітньому проєкті з елементами AR, вожатою у літньому таборі, адміністраторкою у спортклубі, менеджеркою з партнерств в освітньому форумі, а також кависткою. Водночас пройшла курс по рекрутингу від школи Indigo Tech Recruiters school — до нього зробили відкритий доступ під час карантину.

Так минув рік. У кінці квітня 2021 року мені подзвонив засновник IT-школи, яка готує спеціалістів з геймдеву. Раніше я допомогла йому знайти AR-розробницю, і цього разу він запропонував мені стати рекрутеркою у штаті.

Саме з цього почалось моє занурення у світ геймдеву. Я цілими днями читала блоги 3D Papa та 80LVL, пройшла безплатний курс «Введення в ігрову індустрію» від XYZ School. Почала багато спілкуватися з представниками геймдеву.

Одним з цікавих завдань на роботі було знайти викладача за софт-скілами. Я почала збір інформації: нагуглила рейтинг геймдев-компаній, обрала топ-10. Знайшла профілі HR-директорів цих компаній у LinkedIn, потім у Facebook. Читала їхні пости та статті. Мене особливо вразив один пост колишнього HRD Kevuru Games — про відсутність ейджизму у компанії.

І у мене з’явилася надія, що я все ж таки маю шанс отримати роботу в IT-компанії. Ще й не просто в IT — а в геймдеві, найцікавішому для мене напрямі цієї галузі. Адже геймдев — це про створення фантастичних світів, вільних і творчих людей.

Нетворкінг став ключем до омріяного оферу

Я вірю, що коли людина рухається своїм шляхом і має мету, то перед нею відкриваються можливості. Треба тільки помічати їх — і мати сміливість брати.

В мене відбулося саме так. Я дізналася, що за місяць в Одесі має пройти конференція Games Gathering 2021. Розповіла про неї роботодавцю, і він погодився оплатити нашій команді білети, проїзд та проживання.

На конференції я потрапила у дивовижний світ. Зрозуміла, що головне відбувається на кава-брейках — і знайомилася з усіма, хто був не проти. Зокрема підійшла до команди Kevuru Games і сказала, що хочу до них. Тоді в компанії відкритих позицій не було, але ми обмінялися контактами з Іваном, Head of Recruiting.

Я повернулася до Харкова з повним розумінням, що хочу частіше спілкуватися з такими людьми та бути причетною до створення казки. Після цього почала всім розповідати про свою мрію. Одного разу заговорила про це з малознайомою на той час людиною, яка працювала продюсером у геймдев-компаніях. Виявилося, вони якраз шукали рекрутера, але треба було переїхати до Вінниці. І я переїхала.

Під час роботи я стикалася з задачами, яких не було на курсах — тому вирішила знайти собі ментора. Згадала про Івана з Kevuru Games, він погодився. Розробив мені план менторства на пів року, і я дуже швидко і якісно його виконувала. Згодом у компанії відкрилася вакансія, й Іван запропонував мені доєднатися до команди.

Зараз я вже рік працюю у Kevuru Games на позиції Middle Recruiter. За цей час пройшла ще два курси від EvoTalents School, зараз проходжу третій від Genius.Space. Також мала три менторські зустрічі та консультацію у кар’єрного консультанта. Завдяки навчанню отримала ще більше знань та навичок. Початківці вже навіть звертаються за менторством до мене.

Зараз я перебралася до Львова. Старша дочка обрала жити зі мною. Вона ходить до Ліцею мистецтв, малює на планшеті та мріє про роботу в геймдеві. Молодших дітей колишній чоловік з початком війни вивіз за кордон, вони навчаються в американській школі. Ми спілкуємося, і я надіюся, що після закінчення війни ми зможемо жити разом — фінансово я вже до цього готова.

Висновки

Мені знадобилося кілька років, щоб дійти до своєї мети. Не здаватися, постійно навчатися та рухатися уперед. Надихала кінцева мета — вільно та комфортно жити разом з усіма дітьми та дати їм гарну освіту.

Крім того, мій попередній досвід також виявився у пригоді:

• Під час навчання на фінансиста я навчилася та полюбила структурувати все у схеми та таблички — це допомагає більш ефективно засвоювати нові знання.
• За час роботи менеджеркою розвинула комунікативні навички. Заводити нові знайомства з колегами із галузі дуже важливо, адже оточення — 50% нашого успіху.
• Любов до мистецтва допомогла швидко розрізняти різні стилістики та жанри в геймдеві.
• Завдяки знанням та практиці психології можу розкривати кандидатів на співбесіді.
• Навички продажів, які я отримала під час роботи кавистом, допомагають продавати вакансію та компанію кандидату, а кандидата — компанії.
• Відмови під час пошуку інвесторів на проєкти навчили мене нормально сприймати відмови від кандидатів і не засмучуватися через це.
• Робота адміністраторкою, а головне — роль мами трьох дітей протягом 12 років — навчила досконало керувати своїм часом.

Якщо ви теж мрієте здобути нову професію, не бійтеся розпочати все з нуля. Мій досвід підтверджує, що все — можливо, якщо не опускати руки.

Три головні поради початківцям:

1. Постійно вчиться, розвивайтеся, вкладайте у себе час та гроші. Якщо немає зайвих коштів, шукайте безплатні або бартерні можливості. Зараз, під час війни, багато шкіл надають безплатний доступ до курсів, багато менторів роблять знижки на свої сесії або пропонують заплатити будь-яку комфортну суму.

2. Знайомтеся, розширюйте нетворкінг, розповідайте про свої цілі, демонструйте свій потенціал і бажання отримати нову професію. Не бійтеся писати людям у соцмережах, щоб запитати поради або навіть попросити знижку на навчальний курс. Останнє важливо робити з дорослої позиції «Ти — ок, я — ок». Запитайте, чим ви можете бути корисним, щоб досягти win-win. І, звичайно, треба нормально сприймати відмови.

3. Йдіть у свої страхи — самостійно або з психологом. Фахівець допоможе побороти відчай та сором.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини