Про AI, досвід гравця та відсутність трендів в індустрії. Геймдев-фахівці відповідають на запитання про розробку ігор

Що відбувається, коли в одній кімнаті зустрічаються людина, яка думає, як зробити ворогів для сюжетних трилерів напруженими, але чесними для гравця, та продюсер мобільних пазл-ігор для мільйонів людей? Це перевірили на DOU Day 2026 під час відкритої AMA-сесії про геймдев, штучний інтелект та те, як сьогодні змінюється індустрія.

Євген Тур — продюсер у Burny Games, продуктовій геймдев-компанії з власним паблішингом. Серед відомих тайтлів студії — Colorwood Sort, Colorwood Words та Colorwood Associations. Його щоденний контекст — розвиток пазлових mobile-first продуктів: робота з аналітикою та монетизацією, тестування гіпотез, масштабування успішних механік і координація команд у швидкому циклі розробки.

Андрій Петкевич — Lead Combat Designer у Frogwares, українській студії, відомій серією The Sinking City та іграми про Шерлока Холмса. Його робота — придумувати, як мають поводитися вороги у грі, які емоції вони повинні викликати і чому гравець має отримувати задоволення від сутичок з ними.

Різний бекграунд, різні підходи до одних і тих самих питань — і повний зал айтівців, які розпитували про все: чому тренди в геймдеві переоцінені, як зібрати мінімальну команду для першої гри і не злити бюджет на художника, чого Dark Souls навчив нас у контексті задоволення від програшу та чи є майбутнє в українського геймдеву на світовому ринку?

Хочу зробити гру. Які ролі потрібні в команді?

Євген Тур: Мінімум три ролі. Геймдизайнер — людина, яка розуміє, як зробити так, щоб у це було цікаво грати. Це не обов’язково окрема посада, але хтось має взяти цю функцію на себе. Девелопер відповідає за технічний бік. І людина, яка відповідає за візуал — хоча вона може бути й не потрібна, якщо збирати гру на готових асетах з Unity Asset Store чи Unreal Engine Marketplace.

Андрій Петкевич: Найстрашніший ворог маленьких проєктів — ітеративність. Платиш художнику за персонажів, концепція змінюється — і вони більше не підходять. Для людини з обмеженим бюджетом це катастрофа. Найбезпечніше рішення — якомога довше розробляти на готових асетах. Коли проєкт буде готовий на 80–90% і тобі стане абсолютно очевидно, що нічого вже не зміниться — ось тоді йди до художника з конкретним завданням і плати один раз.

Чи варто рухатися за трендовими жанрами чи краще робити щось своє унікальне?

Андрій Петкевич: Суб’єктивно — тренди майже не існують. Якщо вже є Fortnite — неймовірно важко змусити людину, яка щодня в нього грає, спробувати твою гру і вирішити, що вона краща. Зворотний приклад — ARC Raiders: всі казали «черговий екстракшн-шутер, це вже було», а виявилася дуже успішною грою. Найголовніше — зробити якісний продукт.

Євген Тур: Погоджуюся, і це особливо справедливо для гіперказуальних ігор. Там відштовхуєшся насамперед від своєї експертизи та специфіки бізнесу, а не від того, що зараз у тренді. Ринок гіперказуалок дуже насичений, цикли трендів там короткі: якщо не встиг вийти за два-три місяці — ніша вже зайнята. Стала перевага завжди за власним продуктом із сильною механікою, а не за спробою зловити хвилю.

Чи є тренд на складні ігри і як ви підходите до побудови складності?

Андрій Петкевич: Я б сказав не «тренд на складніші ігри», а «прийняття складних ігор аудиторією». Ігри на кшталт Dark Souls привчили нас програвати. Раніше думка «я прийшов з роботи, не хочу ще й тут працювати» була поширеною. Вона змінилася в тому сенсі, що програш — це теж не робота, це задоволення. Поступово вчитися і зрештою перемогти боса — по-своєму цікаво.

Щодо підходу: в ідеалі гра на різних рівнях складності має бути дуже різною. Коли «висока складність» означає лише те, що у ворога більше здоров’я (він не став розумнішим чи небезпечнішим, просто «жирнішим») — це не складніша гра, це довша. Ми намагаємося, щоб складність була цікавою, а не примітивною.

Євген Тур: Різна складність — це задоволення різних потреб різних аудиторій. Якщо випускаєте преміальний проєкт на ПК — треба заздалегідь визначити складність, яка сподобається гравцям. Якщо це free-to-play з живим сервісом — значно більше можливостей реагувати в процесі: бачите аналітику, бачите, де гравці відвалюються, і можете постійно файн-тюнити баланс.

Андрій Петкевич: Будь-яка людина потребує челенджу — і casual-гравець, і хардкорний. Питання лише в рівні навичок і в тому, скільки часу вони готові витрачати. Врешті-решт, усім потрібен виклик — просто на різних планках.

2D чи 3D — як приймається це рішення?

Андрій Петкевич: Давно минули часи, коли це було бізнесовим рішенням. Зараз і 3D, і 2D бувають настільки вдалими, що питання не в тому, що варто зробити, а в тому, що ти можеш зробити. Немає поганих інструментів — оцінка існує тільки в контексті конкретного проєкту. Якщо є геніальний 2D-художник з оригінальною концепцією — робиш 2D. Є ресурси для чудового 3D — робиш 3D. Плюс деякі жанри просто більше підходять для того чи іншого формату.

Євген Тур: Погоджуюся — це залежить від гри, яку ти робиш. Зараз це не концептуальний вибір.

Як AI допомагає у розробці ігор — і як працює створення ігрового AI для персонажів?

Андрій Петкевич: З генеративним AI — поки що розчарування. Головна проблема: він тягнеться до середнього значення й усереднює все. Картинки схожі одна на одну, тексти схожі один на один. Як геймдизайнер я пробував черпати з нього ідеї — поки що не вдалося. Ще він погано витримує логічний ланцюжок із більш ніж кількох ланок — в якийсь момент просто втрачає зв’язок. На професійному рівні реальну користь отримати поки що важко.

Євген Тур: У Burny Games ми активно впроваджуємо генеративний AI в продакшн. Підключаємо його у Figma і використовуємо, щоб швидко переносити елементи з одного проєкту на інший — із типовими стандартизованими компонентами він справляється непогано. Також використовуємо для розрахунку балансів. Загалом є низка завдань, де він реально допомагає — це повторюване, стандартизоване, схоже від проєкту до проєкту. Специфіка мобільного дизайну в цьому плані більш вдячна.

Чи є шанси в українського геймдеву на ринку AA та AAA ігор?

Андрій Петкевич: Для мене цей розвиток пов’язаний із розвитком рушіїв. Ми зараз робимо гру на Unreal Engine 5, і це неймовірний стрибок у швидкості. Раніше дизайнер практично нічого не міг зробити самостійно — кожна дія перетворювалася на довгий ланцюжок погоджень. Зараз я практично все роблю сам: оперую анімаціями, скриптами, збираю структуру. Це дозволяє працювати меншим колективом, швидше і складніше. Компанія, в якій я зараз працюю, каже, що робить Double-A, — але це найбільш схоже на Triple-A з усього, що я колись робив.

Євген Тур: Доступність технологій плюс західний тренд: багато людей пішли з AAA-студій, мають хороший досвід і можуть залучати інвестиції. Як сталося з Clair Obscur: Expedition 33, де команда з Ubisoft просто пішла й зробила власний продукт. На українському ринку це теж може відбуватися. Але це буде той самий світовий конкурентний ринок — і щоб виграти на ньому, потрібно робити сильний власний продукт.

Які механіки старих ігор ви хотіли б повернути в сучасний геймдев?

Євген Тур: Особисто для мене — серія Commandos. Була лише одна студія, яка робила подібні проєкти, вона закрилася — і тепер цього жанру фактично немає. Ця механіка мені дуже подобалася, і її більше немає.

Андрій Петкевич: Мене завжди захоплювало фехтування, і пам’ятаю, як вразила Gothic. У більшості ігор до неї блок — це стан: затискаєш кнопку, персонаж піднімає зброю і блокує все. У Gothic вперше побачив інше: натискаєш — і персонаж на мить піднімає меч. Немає пасивного захисту, є тільки дія. Якщо натиснув вчасно — чуєш той «дзинь». Для дитини це було неймовірне відчуття справжності.

Ще одна річ зі старих RPG — анімований автобій. У Star Wars: Knights of the Old Republic це буквально як у кіно: дуель на світлових мечах, дзинь-дзинь-дзинь, іскри. Зараз персонаж завдає удару — і просто з’являється повідомлення. Участь гравця у сцені не зменшується, але відчуття справжності зростає неймовірно. Я не розумію, чому перестали так робити.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини