Найбільш експериментальний атракціон в історії серії. Огляд сюжетної кампанії Call of Duty: Black Ops 6

Я чекав на реліз Call of Duty: Black Ops 6 з однієї причини, і називається вона Raven Software. Ця студія відповідала за сюжетну кампанію Black Ops Cold War. І вона була найкращою в серії з часів першої Black Ops. Звісно, на мій суб’єктивний погляд. Тому хотілося побачити, що студія підготувала в новій частині. На які експерименти піде цього разу, й чи зможе перевершити попередній успіх.

Скажу відверто, під час проходження Black Ops 6 я дивувався багато разів. Чого-чого, а експериментів і нетипових для серії рішень в грі вистачає. Настільки вистачає, що я інколи не розумів, чи це взагалі все ще Call of Duty. Тому за сміливість Raven отримує вподобайку авансом.

Проте не всі нововведення були однозначно вдалими. Деякі — відверто дратують, інші ж — викликають суперечливі емоції. То ж зараз розберемося, що такого наварили в Raven, і чи стала Black Ops 6 проривом в серії.

Шпигунські ігри на фоні війни

Цього разу головним ворогом стало парамілітарне угрупування «Пантеон». До нього входять колишні військові з країн Європи та США. Про існування цієї організації гравці дізнаються ще в першій місії, яка розгортається біля іраксько-кувейтського кордону. Ціллю буде евакуація Алаві — міністра оборони в уряді Садама Хусейна. Звісно ж, завдання піде не за планом, і сюжет почне швидко набирати оберти.

Деякі дійові особи в історії відомі ще з Cold War і навіть старіших частин. Це Рассел Адлер та добряче побитий військовим життям Френк Вудс. Решта персонажів нові, як от оперативник ЦРУ Трой Маршалл чи колишня вбивця з кримінальної організації «Гільдія» Севаті Дюма.

Однак сюжет переважно подається від особи Кейса — ще одного працівника Центрального розвідувального управління. В грі не вдасться почути його голос чи побачити зовнішність. Швидше за все, розробники хотіли, щоб гравці краще асоціювали себе з персонажем. Проте, як це часто буває, ефект вийшов зворотним. Кейс переважно відчувається стороннім спостерігачем. Розкриття героя в одній з місій трішки покращило ситуацію, та кардинально нічого не змінило.

Зате інших персонажів постаралися добре прописати. Raven явно зробила ставку на те, щоб гравці перейнялися їхніми історіями, переживаннями та мотивацією. І місцями між членами команди дійсно відчувається хімія. Але щоб пізнати героїв, з ними потрібно говорити. Тут ми підходимо до першого вагомого експерименту в Black Ops 6 — структури кампанії.

Вже після першої місії персонажі відійдуть в тінь, щоб боротися з «Пантеоном». Команда облаштує штаб у колишньому прихистку КДБ на території Болгарії. Після кожної операції користувачі повертатимуться сюди й зможуть вільно досліджувати маєток. Такі інтермедії якраз і призначені, щоб розмовляти з персонажами.

Діалоги з товаришами значно збагачують сюжет. Вони дають додаткову інформацію, дозволяють дізнатися про минуле героїв та зрозуміти їхні окремі рішення. Фактично, Black Ops 6 добряче так кивнула в сторону RPG, чи навіть JRPG. І це лиш перший елемент зі списку, далі — більше.

Як ставитися до цих діалогів, мені було складно визначитися. З одного боку, вони збивають динаміку між місіями, а з іншого — гарно доповнюють історію. Але загалом це необов’язкова функція, тож можна і не тратити час на розмови.

Сюжету в Black Ops 6 дійсно багато. Починається він аж надто сумбурно та швидко. Проте далі темп вирівнюється, а історія починає інтригувати. Хочеться дізнатися, які цілі переслідує «Пантеон», чому він діє на Середньому Сході, і як глибоко проникнув у безпекові структури США.

Дорогою історія закручується й навіть пробує обманути гравців. Вона відчувається, як доволі непоганий, хоч і часто гіпертрофований шпигунсько-політичний трилер. За атмосферою найближчі орієнтири — це фільми «Місія нездійснена 4» і «Ворог держави», а з ігор — перша Black Ops, Cold War і Alpha Protocol. Зверху на це накинули антураж війни в Перській затоці й операції «Буря в пустелі» зокрема.

З відвертих мінусів сюжету я б відзначив аж надто сильне бажання розкрутити драму. Особливо це відчувається в фіналі. Акцент на внутрішніх переживаннях і навіть психологічних проблемах не дуже пасує адреналіновому бойовику. Тому відчувався певний дисонанс.

А ще варто відзначити, що Black Ops 6 закінчується в дусі Deus Ex: Mankind Divided і Call of Duty: Modern Warfare 2. Тобто кліхенґером. Це не проблема, якщо гра отримає продовження, але варто підготуватися, що відповідей на всі питання сюжет не дасть. Зате він підтримує інтерес до фіналу й довгий час закручує інтригу, що дуже важливо.

Повернення до канонів видовищності

Після відверто слабкої Modern Warfare III дуже хотілося побачити Call of Duty з гарною постановкою місій. Бо особисто я люблю серію за атракціон з подій та подорожей в різні місця світу, які приправлені епічними сценами. Тому радісно писати, що в цьому плані Black Ops 6 не розчарувала.

Сюжетна кампанія поділена на 11 місій. Гравці побувають на Середньому Сході, в штаті Кентукі, видуманому місті Авалон і на півночі росії. Завдання відрізняються за своєю структурую та динамікою. Але важливо, що всі вони ретельно зрежисовані. Винятком стала лиш одна операція в Іраку на відкритій карті. Тут я спіймав не найприємніші флешбеки з торішньої Modern Warfare III.

Та навіть це завдання поставлено краще, ніж місії у MWIII. На карті є знаки питання — другий кивок до рольових ігор, — які позначають додаткові цілі. Можна зібрати розвіддані, допомогти захистити групу солдат після падіння літака, зачистити ворожі аванпости тощо. Така місія одна, і вона загалом додає різноманіття.

Взагалі «різноманіття» — це саме те слово, яким керувалася Raven. Розробники явно проєктували операції, щоб вони відчувалися унікальними й дарували свіжі емоції. У грі є дві напружені шпигунські місії з проникнення у закриту зону й одна з диверсійною роботою під прикриттям. Кожне з цих завдань чудово зрежисовано й розвиває ідеї, закладені у знаменитій місії Cold War з проникненням у московський офіс КДБ.

Окрім шпигунських операцій, є класичні для серії, наприклад, штурм маєтку Хусейна. Це дуже напружений квест з високою інтенсивністю ігроладу. За схожою манерою поставлено інше завдання — прорив на аеродром, який знаходиться в епіцентрі бойових дій. Тобто постріляти дадуть з головою.

Важливо також відзначити гарне чергування епізодів в рамках місій. Розробники рідко змушують довго бігти та стріляти у ворогів. Вони стараються варіювати ситуації та умови. Розглянемо третю місію: тут є сегмент з необов’язковим стелсом, снайперський фрагмент, відкритий бій з втечею, проникнення і погоня з сутичкою в умовах щільної ринкової забудови.

Коли епізоди змінюють один одного, відчувається вивірений темп та прекрасно налаштована динаміка. А головне, що розробники часто додають якісь нові елементи постановки. Ось сповільнена сцена, де треба швидко вбити ворогів, тут заставка на рушієві, там поїздка на танку, а потім — стрілянина з кулемета на гвинтокрилі. У такі моменти я згадував найкращі частини Black Ops та Modern Warfare і щиро радів.

А режисура в фіналі точно зʼїла добрячу частину бюджету. У двох останніх місіях є сцени, які надовго запам’ятаються своєю епічністю. І за такі моменти Black Ops 6 хочеться щиро хвалити та рекомендувати до проходження. Тим паче що на цьому позитивні моменти не закінчуються.

Ще один аспект, вартий уваги — це варіативність на завданнях. Гравцям часто дають певну свободу — підірвати установку ППО чи зіпсувати снаряди до неї; обійти будинок збоку чи спробувати прорватися через центральний вхід; зібрати розвіддані про розташування ворогів чи одразу виконувати основну задачу. Спроба розсунути рамки традиційної для Call of Duty лінійності вийшла дуже вдалою, і це ще один безперечний плюс нової частини.

Однак патока не така солодка, як може здатися. Якщо брати загалом, то постановка та реалізація місій зроблені вельми якісно. Проте окремі фрагменти й навіть цілі операції викликають питання. Наприклад, шосте завдання фактично інтегрує зомбі-режим у кампанію. Як саме, спойлерити не буду, проте реалізація вийшла не дуже вдалою.

Попри те, що атмосфера горору вносить різноманіття, місія дуже розтягнута й включає чотири схожі одна на одну битви. Тут є один сюрприз, який непогано розбавляє ігролад, та все ж завдання вийшло далеко не найкращим. У передостанній операції спостерігаються схожі проблеми. При цьому обидві місії відтягують на себе багато часу, щоб сформувати драму навколо окремих персонажів та краще розкрити їх.

Щодо окремих фрагментів, то є не дуже вдалий форсований стелс. В деяких боях дизайн рівнів відверто дає збій, змушуючи просуватися через тісні проходи під високим тиском. Такі епізоди перетворюються на довгі посиденьки в укритті зі спробою поцілити у ворогів, що особливо відчутно на високій складності.

А ще дуже дратує реалізація контрольних точок. Після смерті відкинути може доволі далеко, через що доводиться декілька разів дивитися зрежисований епізод або виконувати монотонні дії. У вже згаданій шостій місії проблема особливо відчутна. За сукупністю позитивні фактори переважують негатив у постановці, причому з великим запасом. Та варто пам’ятати, що деякі моменти все ж здатні неприємно полоскотати нерви.

Жанрове застілля в гостях у шутера

Протягом багатьох років ігролад Call of Duty зводився до принципу «біжи, стріляй, дивися видовищні сцени». Але у Black Ops 6 все інакше. Тут є повноцінний стелс, трішки RPG, дрібка платформингу і навіть елементи roguelike забігли на вогник в одній з місій. А ще — головоломки та багато мініігор.

Побалакати є про ще, але почнемо з бази — реалізації шутерних механік. Зараз заведено вважати, що популярність Call of Duty обумовлена брендом, який в минулому завоював культову славу та пережив всіх конкурентів. Однак це лише частина правди. Творці CoD за роки роботи над серією прекрасно відточили навички реалізації стрілянини. Тому навіть в найслабших частинах франшизи зброя виконана непогано. А Black Ops 6 до таких не входить.

Шутерний фундамент у грі дуже приємний. Зброї дійсно багато, хоч вона все ще не ліцензована. Певне, в Activision не вистачає грошей на це — контора ж маленька. Кожна одиниця в арсеналі ретельно опрацьована як зовнішньо, так і в плані використання. Гравець бачитиме й чутиме різницю у звуках, шкоді, віддачі та вазі зброї. Вона також часто має свої апгрейди, як от коліматорний або оптичний приціл, глушник чи полум’ягасник. Наявність модифікацій впливає на відчуття від ведення вогню.

Щодо перезаряджання, то його тривалість теж відрізняється. Чим важче озброєння, тим довше доведеться чекати. Анімації зміни магазину непогані — у MW та MWII були трішки кращі, але й тут вони доволі реалістичні, плавні й при цьому швидкі. Якихось відвертих проблем із перезаряджанням зброї я не помітив.

Вороги адекватно реагують на влучання, реалістично падаючи додолу. В цей момент також з’являється невеличкий маркер на екрані, однак набагато кращий орієнтир — це бризки крові, які розлітаються у всі сторони. Виглядають такі вбивства доволі ефектно. А от передсмертних викриків від ворогів не вистачило. Так, на постійній основі вони б дратували, але якби звучали нечасто, то могли б чудово підкреслити бойові сцени.

Стрілянину доповнюють різноманітні гаджети та додаткові засоби. Тут є вже стандартні вибухові, димові та електрошокові гранати, міни та ножі для тихого усунення цілі. До них додалися машинки на радіоуправлінні з бомбами всередині, паралітичні пастки та шприци з адреналіном, які сповільнюють час. А з потужніших засобів — виклик авіаудару та мінометний обстріл в окремих місіях. Таке різноманіття насправді чудово збагачує стрілянину та відкриває більше тактичних можливостей. Я активно застосовував весь арсенал гаджетів.

Глобальна проблема стрілянини в Call of Duty одна й дуже стара — штучний інтелект. Обмеженість в поведінці ворогів кочує між частинами, й помітна вже в першій місії. Стандартні противники — це часто мішені для розминки, які або займають виключно одну позицію, або бігають між двома.

Підвищення складності ніяк не розв’язує цю проблему, а навпаки — поглиблює. Зростає вхідна шкода і час на регенерацію, плюс противники стають читерами. Вороги інколи знають про положення гравця, навіть якщо міняти позицію за межами їхнього зору. Рішення відверто дешеве.

Raven спробувала додати розмаїття ворогів, щоб нівелювати слабкий штучний інтелект. Але й тут мимо. Так, у Call of Duty зустрічаються джаггернаути зі щитами, кулеметами та дробовиками, асасини, які постійно посилають в бій вибухові машинки, і хіміки з газовими гранатами. І так, вони роблять бої різноманітнішими, але водночас — більш в’язкими.

Всі противники вищого класу мають смужки здоровʼя, що вже є тривожним сигналом і змушує згадувати деякі частини Far Cry. Тому кожного такого ворога потрібно розколупати декількома обоймами куль. І якби вони зустрічалися вряди-годи — це одне. Але ж в останній третині ледь не у кожній сутичці нападають по декілька джаггернаутів з групою підтримки. Такі бої просто руйнують високу динаміку.

Під час стелсу обмеженість штучного інтелекту теж частенько дає збій. Уважність противників хоч трохи й підтягнули, проте підкрастися до них все ще дуже просто. Коли вороги бачать труп і входять в режим настороженості, то не те щоб дуже активно шукають гравця. Але водночас — можуть побачити героя через якусь невелику щілину й підняти тривогу.

Тому стелс частенько викликає суперечливі емоції. Однак він все ще працює. Під опцію тихого проходження відведені окремі сегменти з відповідним дизайном рівнів. Тут гравці можуть підкрадатися зі спини, стріляти з пістолетів з глушником та кидати ножі, щоб усувати ворогів. А тіла герої здатні переносити у віддалені місця, де їх ніхто не знайде, бо маршрути ворогів дуже обмежені.

У вакуумі механіка стелсу виглядає рудиментарною, але Raven і не планувала робити новий Splinter Cell. Як і у випадку з постановкою, головною задачею було створення різноманіття та ефекту новизни. І з цього ракурсу опція прихованого проходження цілком виконує свою задачу, збагачуючи загальний ігролад.

Те ж стосується й інших елементів. Мініігри зі зломом дверей, замків та комп’ютерів реалізовані дуже просто, але вмикають дві звивини, доповнюють шпигунські місії й дозволяють перепочити від стрілянини. Платформинг в деяких завданнях теж елементарний, але він відкриває нові ігроладні можливості й загалом гарно поєднується зі змінами антуражу.

А сегмент roguelike, де потрібно за обмежений час дістатися до точки, поступово відкриваючи коротший шлях — взагалі приємна несподіванка. Навіть великий пазл у сховищі КДБ гарно працює на різноманіття ігрового процесу. Єдине, що відчувається лишнім — це прокачування пасивних навичок.

На кожній з операцій можна знайти гроші, за які купуються вміння. Сюди входять збільшення здоров’я, вища шкода по джаггернаутах, зменшення часу перезаряджання, додаткова комірка для бронепластин тощо. Шукати валюту на рівнях відверто не хочеться, і це виглядає як спроба розтягнути гру. Проте бонуси суттєві й здатні полегшити проходження, тому доводиться обшукувати оточення. Ось це вкупі з відкритою мапою, на якій розкидані знаки питання, можна було б прибрати з гри. Від цього Black Ops 6 нічого б не втратила.

Технічні нюанси

Про графіку Call of Duty: Black Ops 6 теж є що сказати. Спочатку про хороше. Розробники покращили лицьові анімації та моделі персонажів, які тепер виглядають реалістичнішими. Зросла кількість деталей в кадрі та дальність промальовування, а візуальні ефекти здаються більш пропрацьованими у порівнянні з минулими частинами.

Проте проблем з графікою теж вистачає. На рівнях зустрічаються мильні текстури та артефакти, особливо вдалині. Інколи відчувається, що освітлення занадто яскраве. Є також питання до якості тіней, колізій та геометрії обʼєктів. Але якщо дивитися загалом, то стилістика намагається приховати недоліки. Тому в комплексі картинка в Call of Duty: Black Ops 6 виглядає прийнятно.

Щодо багів, то я їх особливо не зустрічав. Траплялися лиш маленькі візуальні недоліки, хоча в мережі вже активно жаліються на технічний стан. Внутрішній лончер Call of Duty — це справді біль, бо поки відкриєш кампанію, гра перезапуститься двічі. А ще одна неприємність пов’язана з необхідністю постійного підключення до інтернету навіть під час проходження сюжету. У мене одного разу з’єднання перервалося, і на екрані почав відображатися чорний квадрат.

Ось це відвертий мінус, як і відсутність української локалізації. Activision на переклад явно плювати. Видавництво навіть не додало Україну як регіон при створенні акаунта у своєму сервісі. Зате там є росія.

Чи варта гра уваги

Я довго не міг вирішити, яку оцінку ставити Call of Duty: Black Ops 6. У грі дійсно багато глобальних позитивних моментів, але й недоліків чимало. Відверті проблеми не усунули, а в погоні за різноманітністю наповнили гру деякими відверто суперечливим рішення. Однак сміливий підхід Raven мене підкупив. Хочеться бачити й далі експерименти в серії без втрати її ідентичності. Black Ops 6 відчувається як атракціон, часто дивує й навіть викликає захоплення в окремих сценах. Тож заради цього гру все ж варто пройти.

8/10

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини