Гра, яка ненавидить своїх гравців. Розбір пригодницького платформера La-Mulana
Всім привіт! Мене звати Богдан Павленко. Я Game Designer в Pingle Studio і в цій статті я хочу розповісти про оригінальну La-Mulana — це гра в жанрі platform-adventure, випущена компанією NIGORO у 2006 році.
Вона намагалась імітувати ігри епохи MSX і була натхненна іншою грою з цієї платформи — The Maze of Galious. Саме через цей вплив La-Mulana стала відомою як гра з дуже незручним керуванням, високою й несправедливою складністю, а також великою кількістю загадок, які майже неможливо розгадати. Сьогодні я хочу поговорити саме про останній пункт, а також торкнутися теми лору, візуалу та саундтреку у двох останніх іграх цієї серії: La-Mulana Remake та La-Mulana 2.
Також одразу хочу сказати, що La-Mulana сподобається далеко не всім. Це дуже унікальна і, у своєму роді, шедевральна гра... яка вас ненавидить. Якщо ви захочете у неї пограти, вона чинитиме максимальний опір. Ви будете вмирати, страждати від кривого керування, годинами не розуміти, як вирішити чергову загадку, втрачати купу прогресу через пастку, яку неможливо було помітити. Але через
Сетінг та Лор
У La-Mulana ви граєте за археолога (або доньку археолога в другій частині), якому доведеться досліджувати стародавні руїни. Ці руїни, по суті, є величезним лабіринтом, наповненим пастками, загадками та ворогами — все в найкращих традиціях Індіани Джонса. Руїни поділені на унікальні локації, натхненні різними міфологіями нашого світу. У La-Mulana Remake, наприклад, використовується ацтекська, єгипетська та індійська міфології, а в La-Mulana 2 — скандинавська, грецька та японська. Обидві гри інтегрують події та персонажів із цих міфологій, змінюючи їх на свій лад, щоб використати в загадках або для розкриття лору.
La-Mulana дуже вдало поєднує різні міфології зі своїми авторськими ідеями, що в сукупності створює цікавий всесвіт із великою кількістю персонажів і подій. Лор подається через таблички, розкидані по руїнах, які були написані стародавніми расами. Окрім сюжетних деталей, ці таблички дуже туманно підказують рішення більшості загадок у грі. Таке поєднання дозволяє відчути себе справжнім археологом, який намагається зрозуміти нісенітниці, написані тисячоліттями тому. Лор і сетінг значно підвищують імерсивність і є важливою мотивацією проходити гру, адже дізнатись, що буде далі — справді цікаво.
Загадки
Загадки й головоломки — основа цієї гри. Її буквально неможливо пройти, не вирішивши щонайменше 90% з них. Причому, на відміну від пазлів у The Witness, Baba is You чи The Talos Principle, де відомі правила і треба просто виконати дії у правильній послідовності, тут саме загадки. La-Mulana дуже рідко пояснює правила, натомість вона дає набір інструментів і натяків, за допомогою яких ви маєте самостійно дійти до результату. Загадки та підказки до них розкидані по руїнах так, що деякі з них ви можете побачити на початку гри, а розгадати — через 20 годин. І навпаки — ви можете знайти хінт, що стосується фінального пазла, коли вже давно забули, про що йдеться.
Це веде нас до важливого моменту — потрібно записувати все. Абсолютно все. Усе, що написано на табличках, усі слова персонажів, навіть описи предметів або об’єктів на фоні — усе це потрібно фіксувати в документі або блокноті. Локації, їх назви, розташування кімнат — усе знадобиться. Через величезну кількість зон ви годинами досліджуватимете кожен кут, намагаючись зрозуміти, до якої з десятків загадок стосується одна з сотень підказок, які ви записали.
Те, що я описав вище, може звучати як не надто приємний досвід — і частково це так. Але в цьому і полягає сенс гри: вона не веде вас за руку, не пояснює кожну механіку, не ставить чіткої мети. Ви загублені в лабіринті і намагаєтесь вибратись. І коли нарешті вирішуєте одну з головоломок, отримуючи апґрейд або доступ до нової локації — це приносить неймовірне задоволення. Ви здобули перемогу не тому, що знайшли сильну зброю чи підняли рівень, а тому що нарешті зрозуміли гру. Утім, у La-Mulana є чимало загадок, які майже неможливо розв’язати без допомоги ззовні.
Це логічно підводить нас до наступного питання: «А як я взагалі мав здогадатися, що мені потрібно зробити саме це?» Проблема в тому, що в грі є кілька моментів, де рішення не має сенсу -і хочеться просто подивитись гайд, що повністю руйнує задоволення від проходження. Це створює пастку: після першого підгляду в гайд ви починаєте шукати рішення для кожної наступної загадки вже через 5 хвилин. І так по колу. Я рекомендую в таких випадках шукати лише натяки, а не повні рішення. Ідеальний варіант — мати друга, який уже пройшов гру й може давати підказки, коли ви застрягли.
Контент та Візуал
Обидві гри мають просто величезну кількість контенту. Десятки локацій, де кожна кімната пропрацьована до дрібниць. Безліч предметів, зброї, апґрейдів. Боси, мінібоси, сотні ворогів з унікальними анімаціями та атаками. Особисто мене дуже вражає кількість мінібосів і рівень їх деталізації. Більшість з них можна перемогти з першого чи другого разу, але попри це кожен має унікальний і концептуально цікавий дизайн, власні анімації, атаки, саундтрек, лор тощо.
La-Mulana виконана у стилі піксель-арту, але виглядає напрочуд красиво. Кожен бос та фон ретельно деталізовані, а в другій частині навіть є окремі арти для кожного ворога та NPC. Кожна локація має свій унікальний вигляд і власний саундтрек, який складно сплутати з будь-яким іншим — це дуже допомагає орієнтуватися в руїнах.
Висновки
Я не закликаю кожного, хто прочитав цю статтю, спробувати пройти цю гру. Є велика ймовірність, що вона вам зовсім не сподобається — особливо, якщо ви не готові витратити 60+ годин свого часу на 2D-платформер. Проте, якщо я зміг вас зацікавити, то, можливо, La-Mulana стане однією з ваших найулюбленіших ігор — як сталося зі мною. Також рекомендую починати з другої частини. Хоч вона і є сиквелом, але в плані керування набагато зручніша й загалом більш доступна для новачків.
Иван Саинчук
Alexander Dyachenko
Віталій Бакал
Nocasuls Prikol
4 коментарі
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів