Саундтрек до Assasin’s Creed Origins: історична чесність чи дешева підробка
Всім привіт! Я Микола Тетюк, Software developer в Renesas. Мені подобається розглядати вакансії. Якось я вирішив подивитись вимоги на посаду композитора на деяких ґеймінгових фірмах — вимоги, м’яко кажучи, серйозні.
Я світчер з музики. Свого часу я проводив час з багатьма сучасними композиторами. Більшість з них писали музику до кіно — ручкою по паперу, дехто ж зреалізувався як композитор музики, що зґенерована на комп’ютері. Відмінність між ними, на мою думку, — власна творча позиція.
Мені стало цікаво розібратися краще в питанні музики в іграх і на одному конкретному прикладі проаналізувати саундтрек з точки зору композиторського підходу та робочого процесу. В цій статті я вирішив провести аналіз музики до відомої гри: композиторка описує свій творчий процес, — а я додаю свої п’ять копійок.
Цю статтю я розбиваю на дві частини.
У першій частині я опишу як виглядає процес створення саундтрека. Я розкажу як без живих музикантів створюється завершений музичний супровід, які типи комп’ютерних програм для цього потрібно та що таке епічна музика з точки зору композитора. Я не пораджу конкретні програми чи бібліотеки — в інтернеті такого матеріалу багато. Хто зацікавиться, той знайде.
Друга частина буде присвячена власне аналізу саундтрека. Щоб стаття була корисна для композиторів-початківців, я дам історичну довідку про те, що відомо про музику тієї епохи, а тоді ми порівняємо як досвідчена композиторка підійшла до цього ж питання на конкретному прикладі. Ми розглянемо і питання музичної естетики, і виразових засобів комп’ютеної музики, і підбір бібліотек.
Частина 1
Людина-оркестр
Саймон Ландрі (Simon Landry), керівник музичного напрямку в Ubisoft, стверджує, що Сара Шахнер виконувала роль і композитора, і аранжувальника, і виконавця. «Це дозволило їй розробити унікальний почерк, який поєднує автентичні елементи з епохи гри з сучасним музичним супроводом», — зазначають у Billboard.
Сучасний підхід до творення комп’ютерної музики реалізується
Скажімо, звук гітари може мати звук медіатора на початку, тоді поволі стихати, якщо його різко обірвати, то може бути звук дзижчання струни під рукою. Якщо спершу звук був виключо один і варіювалась його гучність, то сучасні бібліотеки мають щонайменше по одному звукові на кожну градацію гучності, а часто по кілька звуків. Відповідно, музика створюється варіантивна, що відповідає задуму композитора — треба лиш якісно заграти це на клавішних.
Також зберігається інформація про натискання педалі та додаткових клавіш, фейдерів тощо. А можна й «намалювати» свої лінії, ноти, хвилі, затихання — і навіть автоматизувати градації всіх ефектів.
Такий підхід дозволяє сильно редагувати музику навіть після запису, як-от змінити динаміку чи темп не просто без втрати якості — а з переробленою якістю. Також можлива заміна інструментів.
Інший підхід — математичне моделювання звуку. Цей підхід використовують синтезатори. Саме синтезатори мають велику кількість потенціометрів, які дозволяються підібрати суміш елементів і дістати потрібний тембр.
Бібліотеки звуків широко представлені на ринку, для викоистання в комп’ютерному синтезі переважно це один зі стандартів VST (Virtual Sound Technology). Деякі бібліотеки софтварно дублюють реальні хардварні синтезатори.
Далі композитор слухає цю суміш і додає звукові ефекти. Всі артефакти дуже добре чути навіть в домашній студії — треба лиш хороший комп’ютер, звукову плату, яка зможе з малою затримкою прораховувати суміш звуків (мікс), — і звукові колонки з рівним діапазоном частот. Такі колонки називаються «монітори». Іноді використовуються також навушники-монітори.
Набір звукових ефектів звично є стандартний. Це ревер, — «акустика» від уявної кімнати, де музика виконується, — при чому він може бути взаємозалежний чи окремий; це також затримка (delay), еквалайзери різних типів тощо. Ці інструменти сукупно дозволяють звести звучання кількох інструментів до взаємодії (інтерференція та гармонічне накладання звукових хвиль) і створити враження ансамблевої гри.
Бібліотеки ефектів також широко представлені на ринку і також у форматі VST. Існують хардварні аналоги ефектів, які виглядають як окремі пристрої або складова стійки ефектів (effect rack).
За такої умови, синтез повної звукової тканини — чисто технічне питання. Переважно не використовуються хардварні ефекти, оскільки їх запис вимагає високої якості записуючої апаратури. Натомість синтез продукує ідеальний звук без сторонніх шумів, високої якості в музичному й технічному плані.
Програми, які використовуються як секвенсори, тобто такі, що послідовно включають певний уривок музики, а також зводять це все докупи називаються DAW, Digital Audio Workstation. Редагування в таких програмах подібне до редагування звуку в відеоредакторах. Всі DAW програми мають приблизно однаковий функціонал.
Віртуальні інструменти
Композиторка С.Шахнер розказує, що імпровізувала, поєднуючи синтезатор Yamaha CS-80 у стилі «Той, що біжить по лезу» (Blade Runner) зі старовинними інструментами, серед яких уд (сучасний родич тогочасних щипкових лютні), ліри, дзвони та духові інструменти, які були «оброблені таким чином, щоб зробити їх менш помітними, оскільки основна увага приділялася нестандартним звукам і почуттям, які вони викликають».
Yamaha CS-80 емулюється VST від фірми Arturia. Віртуальний інструмент повторює можливості оригінального хардварного інструмента, працює під Windows чи MacOs, коштує 149 євро. Існує також менш якісний аналог, Memory Moon ME80. Цей коштує 40 доларів і має імплементацію тільки для Віндовс. Гадаю, що композиторка використала саме перший варіант.
Які саме VST інструменти композиторка використала вгадати суттєво складніше, бо їх багато. Вибір настільки великий, що іноді не слід навіть мати достеменні вичерпні знання про епоху чи історичні інструменти — можливо навіть просто по назві підібрати собі набір, а також по звуку відібрати більш відповідний до задуму інструмент.
Як синтез музики сформував популярний сьогодні «епічний» стиль
Як вже було згадано раніше, особливістю синтезованих інструментів є чотири етапи звуку: attack, decay, sustain, release. Дуже легко підробити початок і завершення звуку якщо вони короткотривалі. Складніше підробити звук в тривалості.
Справа в тому, що тривалий звук не може бути рівний, рівномірний. Рівномірний звук має флейта, бо вона дуже бідна на обертони (вони ж, гармоніки, тембр). Від звуку взагалі очікується певна зміна: вібрато, коливання звуку (смичкові, духові) або зростання/затихання звуку без вібрато.
Вібрато також може бути звуковисотне (коливається частота) або динамічне (коливається гучність). В старовинній європейській музиці, скажімо, використовувалось динамічне вібрато, а з епохи романтизму і далі — звуковисотне.
Оскільки бібліотеки орієнтуються на звуковисотне вібрато, динамічне вібрато треба робити фактично вручну (чого, напевно, не слід очікувати від композиторів-звукорежисерів).
Звідси: легко синтезуються ударні інструменти, щипкові, струнні pizzicato (щипком), гра медіатором — і тяжко синтезуються повільні струнні legato (зв’язна гра) з вібрато чи духові, соло-вокал. Хор синтезується зі словами, але легко саме уривки, акценти, практично «хоровий крик» тощо. Струнні без вібрато синтезуються нормально (але не ідеально). До синтезованого неприроднього звуку, що не наслідує справжній інструмент, звісно, не може бути таких умов — бо це не підробка взагалі, а штучний синтез.
Ця складність зумовлює те, що набагато простіше з технічної сторони створити музику, яка має в більшості ударні звуки. Ударні звуки дають забарвлення динамічності, а тягучі звуки створюють контрапункт, противагу до ударів. Основне правило контрапункту — якщо в якомусь голосі (шарі музики) є тривала нота, інший голос має заповнити цю пустоту.
Постійні удари втомлюють слухача, — хоча й тонізують. Особливо тонус з’являється як мимовільна конформність до музики, і навіть конкретно — темпу. Зрештою, що виражають постійні акценти, постійні удари, та ще й в швидкому темпі? — агресія, гнів, поспіх тощо. Людські емоції, дихання, серцебиття підлаштовуються під темп музики. Постійні удари в однаковому темпі можуть спричинити зміну темпу дихання і серцебиття.
Частина 2
Естетичний аспект: Єгиптоманія та історично-поінформоване виконавство
Єгиптоманія — одна зі стильових течій, більшою частиною — епохи романтизму, яка має рису захоплення темою Єгипту. Іншими подібними течіями були екзотицизми шинуазері (захоплення Китаєм), жапонізми (захоплення Японією), ескапізм (втеча в іншу історичну епоху) тощо.
Єгиптоманія, як і інші течії романтизму, не вимагала навіть близького звучання до єгипетського, всі інструменти виключно класичні. Так само і метри, і ритми абсолютно класичні. Гармонія цих стильових напрямків часто використовує певні непритаманні класичній музиці лади, але завжди обмежено. Виконавці такої музики — класичні музиканті і на манері виконання не робиться акцент.
Ідея наслідувати спрвжнє автентичне виконання доволі свіжа. Лише на початку ХХ століття Арнольд Дольметч (Arnold Dolmetsch), Надія Буланже (Nadia Boulanger), Ванда Ландовска (Wanda Landowska) почали ставити питання, чи загальноприйнятий принцип виконання — виконувати сучасними інструментами музику будь-якої епохи — є правильний. Зокрема, прихильники історично-поінформованого виконавства намагаються створити інструменти такого ж кшталту, як виконувались раніше, наскільки це можливо, використовувати темпи, які теоретично краще наслідують оригінальні темпи, відмовляються від темперації, досліджують історичний контекст, щоб передати атмосферу виконання, коли були написані ці твори.
Станом на зараз, таке виконавство розвивається, набуває популярності, але є лише однією з течій сучасного розвитку музики.
Історичний аспект єгипетської музики птолемеївської епохи
«Найцікавіше в історії Стародавнього Єгипту та Єгипту до нашої ери те, що ми не знаємо, як насправді звучала музика. [...] Історики та археологи мають ідеї та можуть висувати припущення на основі більш пізніх часових періодів і того, що відомо про інструменти регіону, але ми не маємо записів. [...] Я хотіла створити гібридне звучання старого і нового з атмосферою двозначності і таємничості, щоб представити цю потойбічну культуру, яка була настільки занурена в міфологію.» — каже п.Шахнер.
Отже для аналізу історичної цінності музики слід перевірити тези Сари Шахнер стосовно того, наскільки музика відповідає епосі. Естетичний аспект також грає велику роль — особливо в контексті сучасного споживача такої музики, а також самого дійства.
Згадаймо, що дія гри відбувається в Птолемеївську епоху, у 48 році до н.е. Єгипет вже давно окупований греками, ще з часу Александра [Македонського].
Щоб зробити припущення про музику того часу, слід обов’язково взяти аспект конвергенції культур. Справа в тому, що коли дві культури накладаються, можливе або витіснення однієї культури, заміна слабшої культури на сильнішу, — або ж накладання, суміш культур. Від ступеню залученості до культури та сприйняття іншої культури залежить наскільки прийшла культура вплине на місцеву.
Відомо, що греки огречували окуповані території. Це могло торкнутись і музики — зокрема інструменти давнього Єгипту могли бути заборонені, лади Єгипетської музики могли замінятись на грецькі, а епос міг ставати огреченим.
Також слід зауважити, що світ античного середземномор’я ймовірно був поєднаний торговими зв’язками і поза війнами та окупацією. Це означає, що інструменти одного народу не могли бути не притаманні іншим народам. Звісно, це були модифікації, які якнайбільше відповідали вимогам місцевих музик, але це не могла бути зовсім унікальна розробка. Це означає, що найбільш імовірно вже в часі окупації Єгипту греками у IV столітті сильніша культура могла запропонувати хіба нові застосування для музикантів, які, звісно ж, вимагали б новий інструментарій, як-от музичні інструменти, нотацію, прийоми, фігури, звороти.
Однак слід також звернути увагу, що при культурній взаємодії пласти суспільства нерівномірно піддаються конвергенції культур: верхівка загарбників більш зацікавлена в високих жанрах, коли низовій культурі приділяють менше уваги.
Грецькі міста-держави мали свої лади, віддавали перевагу тому чи іншому ладові. Музичний лад — це система організації звуків. Якщо сучасна музика базується на переважно двох ладах (натуральному мажорі та мінорі), що відповідають сучасному уявленню про іонійський та еолійський лади, то греки послуговувались також іншими діатонічними ладами: міксолідійський, лідійський, фригійський, дорійський та іншими. В цих ладах інакший порядок тонів та півтонів. Сучасні назви цих ладів необов’язково збігаються з ладами давньогрецької музики.
Музика того часу визначалась натуральним строєм, темперації не було. Натуральний стрій — це стрій який виникає від неоднорідності коливання звичайного пружного тіла. Коли струна коливається, вона не коливається виключно цілою довжиною, а коливається також частинами. Аналогічно стовбур повітря в духових інструментах неодноріздний. Поділ іде зі зростанням дільника: 1/2, 1/3, 1/4...Коливання частин спричиняє менш гучні тони, які називаються обертонами.
Розробкою цього питання широко займалась піфігорівська школа. Піфагорівський звукоряд базується на «чистому строю», є відмінним від сучасного звукоряду, який називається темперованим. При використанні чистого строю з’являється ряд звукових дефектів і маса обмежень. Зокрема, при ансамблевій грі строї інструментів слід настроювати разом, зміни тональності дуже обмежені. Якщо строєння струнних справа проста і часта, до строєння духових інструментів — справа складна або неможлива.
Античні духові інструменти, на мою думку, було можливо підстроїти виключно заміною мундштука, — якщо вони його мали взагалі. Змінити довжину лабіальних інструментів (як-от, авлос) було неможливо. З іншого боку, музика, що створена з оглядом на нетемперований звукоряд має справжню фізичну гармонію, а саме: інтервали звучать як гармонічне накладання в правильних дробах: 1/2, 2/3, 3/4... В темперованому строї, яким послуговується сучасна музика це не так.
Ще один аспект на який слід звернути увагу — акустика. Акустика визначає доцільність використання того чи іншого інструмента. Скажімо, якщо інструмент тихий, то його доцільно використовувати в приміщенні і не доцільно використовувати на відкритому повітрі. І навпаки щодо гучних інструментів. Зробити ж ансамбль гучних і тихих інструментів можливо лише, якщо тихих інструментів багато.
Музичні інструменти в Давньому Єгипті птолемеївської епохи
Кордофони — це музичні інструменти зі струною. В єгиптян було три різновиди кордофонів: арфа, ліра, та лютня.
Арфа прийшла в Єгипет ймовірно з Месопотамії та проіснувала в Єгипті до початку християнства, далі щезла. [Emerit Sibylle].
Ліра (щипкова) прийшла в Єгипет з Близького Сходу. Згадується, що ймовірно на лірі грали переважно жінки, оскільки є більше їхніх зображень.
Лютня (прообраз гітари чи скрипки) також прийшла з Близького сходу. На лютні та лірі, на відміну від арфи, могли грати медіатором [Emerit Sibylle].
Аерофони це інструменти де звук досягається коливанням повітряного стовбура. Аерофони діляться на два основні види: з мундштуком та з тростиною. Замість тростини повітря може розсікатись об отвір вдування — це лабіальні духові.
В Єгипті того часу можна було виділити довгу поздовжню флейту (щось подібне до сопілки), подвійну флейту (аналог української дводенцівки), а в Птолемеївську епоху — авлос (римська назва — тибія). З рисунків відомо, що ці інструменти не щезли і в римський період.[Emerit Sibylle].
Одинарна флейта частіже зображалась в чоловіків, а подвійна флейта — в жінок [Music in Egyptian Cult.pdf, с.20-21]
Труба також була присутня в Єгипті, здебільшого як військовий інструмент. Прообразом труби є звичайний ріг великої рогатої худоби, де зрізають вузький край. Античні труби (як і взагалі труба до епохи пізнього класицизму) не мали пістонового механізму (кнопок). Це означає, що вони могли видавати тільки кілька нот по обертоновому звукоряду (тобто тільки гармоніки). Заграти гаму — як і заграти якусь самостійну мелодію — на такому інструменті складно і вимагає справжньої майстерності.[Emerit Sibylle].
В птолемеївський та римський періоди додались ще кілька інструментів: флейта пана та гідравлос (прообраз оргАна).
Мембранофони це інструменти, де звук створюється коливанням мембрани. В Давньому Єгипті були мембранофони з одною та з двома паралельними мембранами. Одномембранні ударні могли бути дуже великі, або як тамбурин (аналог українського бубна). Ймовірно грали лише руками, палички не використвували (подібно до гри на сучасних джембе, бубні тощо). [Emerit Sibylle]. Двомембранні ударні використовувались ймовірно з метою військової організації [Music in Egyptian Cult.pdf, с.23-24].
Ідіофони це інструменти які звучать твердим тілом. До цих інструментів давнього Єгипту відносяться плескалки, тріскачки (типу кастаньєт), дзвоники-бубенці (систра), менет- намисто, дзвони, тарілки. З них тріскачки, дзвоники та тарілки ймовірно впроваджені в птолемейську епоху.
Такі інструменти часто використовуються в танці: в русі рук та ніг. [Emerit Sibylle].
Менет-намисто та систра використовувались як ударні інструменти. Менет-намисто мало противагу — людина трусила противагу, чим трусила намисто, що й створювали шум. [Music in Egyptian Cult.pdf, c.31]
Оцінка опусу Сари Шахнер з музично-естетичної сторони
Вибір віртуальних інструментів. Не можна сказати, що вибір інструментів хоч віддалено нагадує ті інструменти, що відомі як автентичні інструменти Єгипту Птолемеївської епохи. Не чути нічого, що хоч віддалено нагадує арфу, ліру, авлос, «флейту» (сопілку) чи авлос, тріскачки, шумові ідіофони тощо. Жодні ударні мембранофони не використано такі, що граються рукою (бубон, джембе) — всі тим чи іншим чином граються паличками. Замість дзвонів ймовірно використано металофон.
Спів — є численні приклади використання болгарських, північномакедонських співачок для передачі голосінь (як-от Таня Царовска чи Ліза Джерард), або ж можна було використати більше чоловічий хор для мотиву жерців. Натомість використано якісь неясні беззмістовні уривки, скоріше за все чисто синтезовані, навіть не з хорових бібліотек.
Склад інструментів стабільний. Використовується обмежений набір бібліотек, щоправда, як підголоски або другорядні інструменти використовуються додаткові інструменти.
Може більш автентично зараз неможливо? Віртуальні інструменти — не дефіцит. Вибрані інструменти не відображають автентичні інструменти. Існують інші бібліотеки з менш «яскравим» (в тембровому плані) звуком.
Також всі інструменти в сучасних програмах (DAW) можна підлаштувати до справді автентичного звучання. Скажімо, арфа, інструменти на жильних струнах — доступні. Також нема сенсу використовувати один і той же смичковий інструмент в нижньому середньому та верхньому регістрі. Інструменти є на ринку і коштують дешево, можна купити заміну.
Електроніка. Використано дуже багато тембрів синтезатора. Синтезатор створює атмосферу «тягучості».
Використано дуже великий ревер (ехо) на кожному треку. Взагалі, великий ревер означає що звукорежисер пробує «згладити», «затушувати», «прикрити» проблеми. До речі, так простіше видати продукт: замість того, щоб виставляти баланс між всіма інструментами, «загладили» все ревером і досить.
Історична точність у манері виконання. Немає жодних натяків на спробу наслідувати манеру гри чи стиль епохи. Скажімо, ансамблева гра, детонація (розстроєність інструментів), темперація абсолютно не постраждали. Практично не використано хоч би кастань’єти. Ударні відображають тенденції «епічної» музики і не відображають інструменти епохи. Немає очікуваної «різношерстості». «Сопілки» не грають в два тони (бурдонний звук авлоса). Використання смичкових взагалі диспутивне, — іноді нагадує далекосхідні струнно-смичкові. Спів не наслідує жодні ідеї про спів в Єгипті чи античній Греції.
Лади. Лади не давньогрецькі, не східні навіть. Нетемперованого строю немає. Використана класична і сучасна гармонія, мінімальна фантазія в модуляціях. Мінімальні відхилення від ладів сучасної «класичної» музики тільки створюють хіба натяк на «близькосхідну» музику. В світлі згаданої вище ідеї єгиптоманії як стилю екзотизму, це нормально — але слід визнати, що це екзотизм, а не «риси автентизму».
Музичний тематизм та імпровізації. Теми дуже короткі. Можна виділити ймовірно два мотива і одну тему, але вони не тривають навіть період (4 такти). Тому це реально примітивні обрубки теми і обрубки мотивів на кілька нот.
Уд має переважно тільки дві ноти, альтерація. Іноді в імпровізації якийсь інструмент грає якусь гаму, що чимось нагадує близькосхідну, але це безтемна імпровізація. Справжня близькосхідна музика може здаватись спорадичною, але це ж не так. Імпровізація обмежена, постійно повторювана, без важливих прийомів. Імпровізовані фрагменти виключно підкреслюють мелодію, йдуть в такт з метром та ритмом.
Жанр. Немає жодних натяків на жанрову відповідність будь-яким жанрам давньої музики, робочої музики, бойової музики. Якщо теоретично можна припустити, що ритми танців наслідують танці, то гармонічне і смислове навантаження тут не пасують. Натомість ритму, який би міг би використовуватись в бою (цебто, для синхронізації військових рядів) не проглядається.
Ритми. Слід зазначити скромність ритмів. Реально всі "балканські"/"близькосхідні" ритми танців це один ритм з подібним аранжуванням, — просто в різних треках. Напружений «пульсуючий» ритм це просто гармонія 1/16ми тривалостями. І третій ритм — це протяжна мелодія (майже в абсолютно тривіальному метрі 4/4). Все дуже чітко — це класичний приклад сучасної комп’ютерної музики. Більше того, ці ритми вкладаються в метр 4/4 чи 6/8. (В близькосхідній музиці нормально натрапити на такі метри, як 7/8.)
Емоція. Засилля ударних створює агресивну атмосферу. Інші інструменти використовуються як ударні: струнні, щипкові, хор, синтезатор. Це точно не відповідає рисам епохи, але відповідає стилю «епіка». Музика взагалі доволі примітивна. Вона напевно відображає якісь «емоції», підтримує дійство та відповідає режисурі гри, але музика як «музика», на мою думку, не цінна.
* * *
Епілог
Колекція гри Еціо була розпродана у 2016 році сумарним накладом 100 мільйонів. Це означає, що музика, як складова гри, повинна була бути розрахована на значну аудиторію. Якщо можна говорити, що для інді ігор не слід витрачати багато часу та ресурсів — а також розраховувати на великі ресурси системи і вимоги гравців, — то тут видавці, з огляду на попередні успіхи і заплановане тиражування, могли і мали б вимагати музику, яка сприятиме успішності продукту.
А може так і треба писати? Якщо гравець сфокусований на грі та музика це тільки фон, — то навіщо старатись, навіщо продумувати, навіщо вибирати? Я написав цю статтю за кусок вихідного дня, і цього часу та моєї музичної ерудиції вистачило, щоб довідатись — і написати — те, що я написав. Якби п.Шахнер не висловилась з цього приводу, мабуть, я б не згадав скільки тривав мій research.
Все ж, не уявляю собі, яке має бути робоче навантаження на композитора, щоб він був настільки скутий — при роботі над грою з таким тиражем.
З іншого боку, гра є гра, не документалістика. Ніхто автентичності не вимагає, ніхто за автентичністю не оцінює — і не купує гру за цим критерієм. Зрештою, гравець і не знає, яка мала би бути та музика.
Все ж, результат змусив мене задуматись: що потрібно, щоб потрапити на стажування чи роботу в цікаву фірму ґейм-продакшина?
Закінчимо тим, що згадаємо, що за цей твір Сара Шахнер отримала нагороду Джеррі Ґолдсміта (відомий голівудський композитор. Автор музики до таких відомих к/ф як Planet of the Apes, Shadow, Mulan тощо) в номінації найкраща оригінальна партитура до комп’ютерної гри.
Бажаю хорошим українським композиторам пробитись нагору, здобути гарну посаду, мати цікаві проєкти і творити якісну музику на аудиторію 100 мільйонів.
Офлайн Джерела
- Emerit, Sibylle, 2013, Music and Musicians. In Willeke Wendrich (ed.), UCLA Encyclopedia of Egyptology, Los Angeles. digital2.library.ucla.edu/...m.do?ark=21198/zz002h77z9
- Τσακαλίδου, Αικατερίνη. «Music and Egyptian cult: another aspect to communicate with the gods.» (2021).
4 коментарі
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів