«Дехто плакав і обіймав нас, кричали: „Слава Україні“». 3D Animator про свій досвід на війні та визволення Харківщини

Вітаю, мене звати Сергій Радченко, я працюю 3D аніматором у Pingle Game Studio. Останні півтора роки як старший солдат у складі Національної гвардії України я провів на війні. У цьому блозі хочу розповісти про свій досвід: як відбувалася операція зі звільнення Харківщини і оборона під Кремінною, а також поділитися думками про майбутнє.

З чого все починалось

Моє дитинство почалось в 1993 році в Харківському пологовому будинку під номером 6. Я народився в робочий сім’ї, мати та батько працювали на заводі ХТЗ і мешкали з моєю сестрою в гуртожитку неподалік. Через появу в родині другої дитини батькам вдалося отримати квартиру в новобудові мікрорайону Горизонт. Дитинство припало на скрутні часи, батьки важко працювали, щоб просто було, що поїсти. Тому на першу ігрову приставку Sega Mega Drive довелось заробляти разом з друзями: ми продавали яблука, які " здобували" у саду неподалік.

На той час досвід гри на консолі справив велике враження, з часом з’явився комп’ютер і понеслось... На декілька років ми з друзями перетворились у задротів, грали у Warcraft, Fable, Козаків — список ігор був доволі великий. А потім у нас на районі з’явився локальний інет, а з ним і онлайн-ігри... На той час я навіть не мріяв, що зможу приймати участь у створенні чогось подібного.

До служби в армії навчався у Харківській зооветеринарній академії на технологічному факультеті, в останній рік навчання відбулась Революція гідності та почалась АТО. Я відчув несправедливість щодо своєї країни, це спонукало мене щось з цим робити. Наступного року я вже опинився в новоствореному «Барсі» військової частини 3027 Національної гвардії України, де отримав військову спеціальність — топогеодезиста мінометної батареї. Мене навчили керувати розрахунками, використовуючи артилерійську буссоль (ПАБ2-АМ). Завершив службу в армії, опинився у кінологічному підрозділі, бо там бракувало людей, а у військовому квитку була відмітка про освіту у ветеринарній академії.

Після служби в армії я шукав себе і врешті-решт вирішив поїхати у Польщу, щоб заробити на курси програмування. Коли повернувся, моя дівчина вже проходила навчання в «3D Maya» на курсі 3D Generalist. Ця професія стала для мене відкриттям, і я теж вирішив спробувати. Після цього курсу вчився 3D анімації в іншій школі, де здобув більш поглиблені знання. Згодом отримав досвід роботи над анімаційним фільмом. У геймдев я потрапив завдяки чудовим HR-ам харківського офісу Pingle. Дуже хотів спробувати створювати анімацію саме для ігор, і мені дали цю можливість, за що я безмежно вдячний.

У Pingle я працював 3D-аніматором, це був мій перший досвід в ігровій індустрії. Ми з колегами робили анімації зброї для гри Insurgency: Sandstorm та імплементували їх у рушій.

«В перервах між роботою над анімаціями я дивився відео з наведення мінометів та нюансами стрільби з автомата»

За тиждень до початку війни нас всіх зібрали в нашому новенькому харківському офісі, ми тоді розмовляли про різні сценарії розвитку подій, про евакуацію і всілякі компенсації в разі переїзду... Але здається, ніхто всерйоз не вірив у велику війну у 21 сторіччі, ще і в центрі Європи. Це ж безглуздя!?

Я також до кінця не вірив, але дії рф з намаганням зробити casus belli на сході України все ж таки змусили оновити знання з військової спеціальності. В перервах між роботою над анімаціями я дивився відео з наведення мінометів та нюансами стрільби з автомата.

Зустрів 24 лютого о 5 ранку з дзвінка товариша по службі з Миколаєва: «Почалася війна, поруч з нами розбомбили аеропорт», через декілька хвилин пролунали вибухи у Харкові.

Ранком 26 лютого, передавши всі паролі від рахунків і склавши план дій для дівчини, я пішов у військкомат. На той час на вулицях майже нікого не було, крім військових патрулів та цивільних в черзі біля АТБ. Нас з товаришем відвезли у військову частину, де запитали, чи ми не передумали, на медогляд часу не було. Мене записали, назвали три цифри, які я записав ручкою на лівій руці: 224 — це була моя рота, віділення та взвод. Видали зброю, боєприпаси. На той час над містом літала ворожа авіація і працювали диверсійні бронегрупи, яким вдалось прорвати оборону і заїхати в місто. Через декілька днів ми виїхали з військової частини в іншу будівлю, це був зал для дресирування собак в центрі міста.

Тиждень ми провели у Харкові в круговій обороні нашого розташування та патрулях біля Південного вокзалу, після чого поїхали на Балаклійський напрямок, де зайняли назначену лінію оборони.

Визволення Харківщини і оборона під Кремінною

Для нашого підрозділу визволення Харківщини почалось з Балаклії, ми займали оборону в селищі Пришиб та на цементному заводі. Хлопці заходили на штурм одні з перших, разом з бійцями Кракена та Інтернаціонального батальйону. Я в невеликій групі потрапив вже після штурму на зачистку. Після Балаклії ми вирушили за 80 ДШБ по містах та селах Харківщини. Заходили одразу після штурму в пошуках «потеряшек» та перевіряли всі будівлі на наявність мінування.

Всі місцеві, яких я зустрічав, були доброзичливі, дехто плакав і обіймав нас, кричали «Слава Україні» і дякували за звільнення.

Харківська операція для нас закінчилась визволенням міста Борова, після чого нам дали відпочити та пройти підготовку для виїзду під Кремінну. В перший виїзд на позиції нас накрили шквальним артилерійським вогнем. На той час наша розвідка не знала, де саме знаходяться росіяни, тому нашою задачею було зайти невеликою групою вглиб лісу на декілька км, викопати собі укриття та провести там дві доби. Наступна зміна заходила ще далі — і так майже місяць.

В останні дні таких прогулянок доводилось йти пішки майже добу з ночівлею на півдороги у підтопленому підвалі. Весь цей час ми майже не зустрічали опору піхоти, всі втрати були від ворожої артилерії та мінування. На другий місяць ми дійшли до підготовлених ворожих бліндажів. На Кремінному напрямку я провів 5 місяців.

Коли ми вже дійшли до облаштованих вогневих рубежів ворога, відстань між нами складала до 200 метрів. В перші дні ми намагались штурмувати ворожі позиції, але без важкої техніки ця спроба провалилась, бо через ліс на ній не проїдеш. І ми почали облаштовувати свої окопи та траншеї. Наші будні складались з постійного напруженого огляду на 360*. Ми мінялись між собою кожні дві години упродовж двох діб: поки один стоїть на варті, в іншого з’являється час на свої справи — просушити одяг, зробити кави або поспати.

З росіянами спілкуватися не довелося. Тільки чув їхній стогін і матюки після невдалого штурму наших позицій.

Які думки з’являлися в окопі? Думки там виникають здебільшого про несправедливість і руйнування, які несе вся ця наволоч. Але такі роздуми виснажують, тому ми намагались тримати фокус на задачах — не пропустити ворога та повернутися живими.

Триматись допомагає військовий гумор, посмішки товаришів та розуміння, заради чого ми тут опинились.

Напевно, я змінився за цей час. Вважаю, що кожна людина, яка зустрічається в житті, в чомусь нас змінює. А мені так взагалі довелось перебувати майже півтора роки з чудовими, самовідданими та патріотичними громадянами нашої країни. За собою почав помічати оптимізм з приводу нашого майбутнього як нації. 😉

Про майбутнє України

Через особисті обставини мені довелося звільнитися зі служби. Зараз допомагаю батькам і восени планую повертатися до роботи у Pingle.

Мені подобається фраза «Роби, що маєш, і будь, що буде». Кожен на своєму фронті, але перемога для всіх нас повинна стати спільною метою. Україна обов’язково відновиться, стане ще сильнішою і розвинутішою, бо в нас розумні, творчі, сильні духом люди. Війна нас згуртувала, навчила любити свою країну і цікавитись її історією.

Не знаю, що там буде у майбутньому росії, цих версій вже і без мене повно. Бажаю їм бути вщент розгромленими, бо тільки в цьому випадку у них з’явиться шанс на рефлексію... а може це вже буде і не росія, з часом побачимо.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини