Ветерани проти розробників, силуети нацистів та «No russian». Хто і за що сварив творців скандальних ігор про війну

За останній рік вийшло та було анонсовано багато ігор про війну в Україні. Значна частина з них це суцільна байрактарщина, але є серед проєктів і такі, що претендують на серйозність. Одним з них став шутер Glory to the Heroes, який викликав жваву дискусію в суспільстві та поставив питання — чи потрібно взагалі зараз робити гру про велику війну в нашій країні? Ми своєю чергою пригадали, як на ігри про війну реагували в інших країнах та за що їх критикували.

Call of Duty: російська жорстокість та грамотний неймінг

Цього року має вийти Death from Above — ще одна гра про війну, де користувач виступає в ролі українського дроновода. Недавно ми поспілкувалися з її паблішером, засновником німецького видавництва Lesser Evil Гендріком Лессером. Однією з головних тез Гендріка є те, що політика може та має бути присутня в іграх і не важливо це The Last of Us, Far Cry, Civilization чи Tetris. Аргументів на користь такої позиції можна навести безліч, але зупинімося на такій конструкції: політика — засіб формування навколишнього; мистецтво — засіб віддзеркалення навколишнього; ігри — одне з головних мистецтв XXI століття. З іншого боку, війни це найтрагічніші та найпомітніші політичні катаклізми, які виникають знову і знову. Не дивно, що ігроробів туди тягне: матеріалу стає все більше, драматичних сюжетів набралося безліч, а гравцям завжди цікаво хоч на хвилинку зазирнути у туман війни.

Звісно, мова йде про різні жанри. Є, наприклад, феноменальний сайд-скролерний симулятор виживання This War of Mine від польської компанії 11 bit studios. Але саме шутери є найбільш популярними й прибутковими іграми з цієї категорії. Наприклад, минулого року вийшла Call of Duty: Modern Warfare II, яка лише за десять днів заробила мільярд доларів. А оскільки ми вже згадали цю серію, звернемося до однієї з найскандальніших її частин — Call of Duty: Modern Warfare 2 (2009 рік). Зараз критика сюжету цієї гри виглядає неоднозначно, але на релізі MW2 добряче підпалила «нижній корпус» багатьох росіян. Хоча не тільки!

По-перше, росіянам не сподобався їх образ в грі. Call of Duty: Modern Warfare 2 вийшла задовго до анексії Криму та окупації Донбасу, світ тоді вірив путінським посмішкам і ще не бачив Бучі та Ізюму. Тому особлива жорстокість цього народу у грі декого напружила. Нагадаємо, що один з епізодів MW2 розказує історію маленької дівчинки. ЇЇ мати гине під час російського бомбардування, а батька на її ж очах вбиває російський десантник. Згодом дівчина потрапляє до росіян в полон, де зазнає жорстоких тортур від знову ж таки російського генерала Баркова. Ба більше, в інших сценах представники країни-агресорки вішають людей без зброї, застосовують проти них отруйні речовини та і взагалі поводяться, як справжні терористи.

По-друге, в грі присутня місія «No russian». В ній агент ЦРУ під прикриттям стає членом російської терористичної групи, яку очолює персонаж, на ім’я Володимир Макаров. Останній своїм бійцям наказує не використовувати російську мову, щоб теракт виглядав як напад американців. Далі група (гравець також, хоча це не є обов’язковою умовою) відкриває вогонь по натовпу мирних громадян — під час розстрілу чути крики жертв, а поранені намагаються відповзти, залишаючи за собою кривавий слід.

Якщо зображення росіян у грі роздратувало здебільшого православних відеоблогерів з рф та парламентарів держдуми, то місію «No russian» обговорювали багато й емоційно. Оглядач The Daily Telegraph Том Гоггінс засудив момент, коли ігровий персонаж кидає гранату в натовп — за його словами, так розробники можуть заохотити гравця «ставитися до мирних, як до живих кеглів у боулінгу». Проти гри навіть виступив британський політик, член Лейбористської партії та депутат парламенту Великої Британії Кіт Ваз. Він був «абсолютно шокований» місією «No russian».

Кіт Ваз, британський політик, член Лейбористської партії

«Гра містить настільки жорстокі сцени, що розробникам довелося додати попередження всередині гри, як їх можна пропустити. Так що тут мова не про цензуру, а про захист наших дітей».

У відповідь на критику Activision заявили, що сюжетна кампанія — лише один з режимів гри і є «вигаданою історією, що не відображає події реального життя». В компанії наголосили, що Call of Duty: Modern Warfare 2 не робить політичних заяв про будь-яку конкретну країну чи конфлікт, а заглиблюється в особисті трагедії.

Втім, до певних змін студія все ж вдалася. У рф гра вийшла тільки на ПК і без місії «No russian». Таке рішення розробники пояснили там, що в росії немає «офіційної рейтингової організації», яка б контролювала ігровий контент. Певних змін гра зазнала і в японській редакції. По-перше, фразу «Remember, no russian» там локалізували, як «Kill ’em, the russians». По-друге, у сцені розстрілу цивільних людей гравець нікого не міг вбити — це автоматично призводило до програшу. Аналогічно проблему вирішили у версії для Німеччини.

Поки що ігри про українську війну ніхто не звинувачував у надмірній жорстокості чи особливо кривавому зображенні воєнних злочинів, але прецедент Call of Duty: Modern Warfare 2 певним чином все ж перегукується з критикою в бік ігор про нашу війну. Наприклад, в бік наративної рольової гри Hollow Home. Її розробляє українська команда Twigames studio, а йдеться там про підлітка, який намагається пережити російську облогу Маріуполя.

Валерій Міненко, засновник Twigames studio

«Наратив гри справді будується за мотивами облоги Маріуполя російськими військами минулого року. Тобто в нас немає реальних людей. Ми намагаємося не розповідати 1—в—1 реальні трагічні історії його мешканців. Ми робимо проєкт про велике і гарне місто, яке крок за кроком знищується разом з нормальним життям його мешканців. Ми використовуємо реальні події як референс. Щоб умовно не можна було сказати що „ці події стались ось з цією людиної“, але можна було уявити, що така людина існувала і що ці події справді сталися. Ну, тобто, це художній твір, а не документальний».

Основна претензія до Twigames — вони не змінили назву Маріуполя на щось вигадане. Аналогічні звинувачення чули й творці Ukraine War Stories — візуальної новели про перші місяці повномасштабного вторгнення росії в Україну. Вона розкривала історії мирних жителів Гостомеля, Бучі та Маріуполя.

То що ж тут спільного з Call of Duty: Modern Warfare 2? В американській грі до дрібних деталей простежується сирійський конфлікт, але усі натяки на реальні місця змінено, а країна в грі взагалі називається Урзикстан. Схожий приклад — вже згадана This War of Mine. В польській грі досить чітко простежується історія облоги Сараєва в Боснії (1992-1995 роки), але жодних балканських топонімів у грі немає. Є лише вигадане місто Погорень, столиця вигаданої країни Гразнавія.

Дмитро Яринич, креативний директор видавництва Osnovy Publishing, один з критиків Hollow Home

«Я утримаюсь від оцінок щодо етичності. Як приклад — This War of Mine — це була дуже важлива для суспільства гра, яка показувала жахи війни. Що б я порадив, то це максимально абстрагувати будь-які референси і взагалі якомога сильніше уникав будь-якої можливості зачепити реальну історію або людину — це велика сценарна робота. Ми планували кілька проєктів у видавництві, але сховали їх в шухляду, саме через те, що нам було неспокійно в цій площині — відчувалось, що це спекуляція на нашому спільному горі, яке, хоч і спільне, але в усіх дуже різне і в когось на порядки більш глибоке і гірке».

Тож через призму досвіду MW2 та This War of Mine стає зрозуміла помилка авторів Hollow Home та Ukraine War Stories — реальні місця, топоніми та історії в іграх про війну в Україні широкий загал вважає неетичним та неприпустимим. Можливо, це поки що. Але проблема наразі не обмежується тільки ігровою індустрією. Минулого року Українська Кіноакадемія критично висловилася про зйомки ігрового фільму «Буча».

«Тема подій війни росії проти України потребує максимально делікатного підходу. Зображення трагічних подій в ігрових фільмах у той час, поки триває війна, тягне за собою ризик кон’юнктурного використання трагедії, що ми вважаємо неприйнятним», — зазначили в установі.

Шість днів у Фаллуджі, дві спроби і нуль ігор

Історія тактичного шутера Six Days in Fallujah — хрестоматійний приклад гри про війну, яка зазнала нищівної критики. Забігаючи наперед зазначимо, що ситуація з SDiF дуже схожа на ту, що склалася навколо Glory to the Heroes та якісно відрізняється від скандалу навколо Call of Duty: Modern Warfare 2.

Трошки історичного контексту. Друга битва за Фаллуджу, або ж операція «Примарна лють» — штурм іракського міста Фаллуджа у листопаді-грудні 2004 року. Там зійшлися сили американських, британських військ і іракського уряду з ісламістами (Аль-Каїда, Ісламська армія тощо). За даними Червоного Хреста кількість загиблих серед цивільного населення перевищила 800 людей, а загалом операцію вважають однією з найкривавіших битв для американських військових з часів війни у В’єтнамі.

Про те, що за мотивами цієї трагедії планують випустити гру стало відомо навесні 2009-го. Розробляла її тоді студія Atomic Games. Засновник компанії Петер Темт зазначав, що натхнення прийшло від морських піхотинців, які повернулися з Фаллуджі. Початково розробники описували Six Days in Fallujah як survival horror, а вийти вона мала у 2010 році на ПК, Xbox 360 та PlayStation 3.

Але дуже скоро навколо гри розгорівся скандал. Британські ветерани, члени сімей загиблих солдатів та різноманітні антивоєнні групи закликали припинити роботу над SDiF. Наприклад, Рег Кейз, батько одного з загиблих в Іраку солдатів, заявив — через величезні втрати глорифікація таких подій в грі є невдалим рішенням і свідченням поганого смаку.

«Це особливо грубо, якщо взяти до уваги те, що насправді сталося у Фаллуджі. Ці жахливі події потрібно зафіксувати в анналах історії, а не знецінювати їх і перетворювати на сценарії для любителів адреналіну, що знову і знову будуть відтворювати їх. Я вимагатиму заборони цієї гри, якщо не в усьому світі, то точно у Великій Британії, — зазначив він.

Зрештою, японська компанія Konami, яка мала видавати гру, відмовилася від ролі паблішера, хоча Atomic Games роботу продовжила. Втім, вже в серпні 2009 року студія заявила, що не змогла знайти нового видавця та була змушена звільнити частину працівників. У 2011-му Atomic Games збанкрутувала.

Та історія Six Days in Fallujah на цьому не закінчилася. У 2012 році Темт заявив — гру «точно не скасовано». У 2018-му він ще раз підтвердив цей факт, а у лютому 2021-го стало відомо, що паблішером виступить компанія Victura (її також заснував Темт). Працювала над нею студія Highwire. Цікаво, що концепція дещо змінилася — жанр трансформувався з survival horror на тактичний шутер, а історія розділилася на дві кампанії. В першій гравець мав керувати загоном морської піхоти, при цьому уникаючи втрат серед цивільного населення. В другій йому б довелося взяти на себе роль голови іракської родини, яка має втекти з зони бойових дій.

Випустити SDiF планували до кінця 2021 року, але знов завадив скандал. Цього разу Рада з американсько-ісламських відносин (CAIR, одна з найбільших мусульманських благодійних організацій у США) назвала гру «симулятором вбивств арабів», який «нормалізує насильство проти мусульман».

Хузайфа Шахбаз, представник CAIR

«Ігрова індустрія повинна припинити дегуманізацію мусульман. Такі ігри, як Six Days in Fallujah служать лише для того, щоб прославляти насильство, яке забрало життя сотень мирних жителів Іраку, виправдовувати війну в Іраку та посилювати антимусульманські настрої в той час, коли антимусульманський фанатизм продовжує загрожувати людському життю».

Дуже скоро розробники відклали гру на 2022-й через брак часу та ресурсів, а восени минулого року у твіттері Victura зазначалося — поки вони не готові назвати точну дату релізу. Втім, там й досі публікується щоденник розробників.

We know this question in particular is extremely important for us to answer, but we're not ready to lock this in just yet. Please hang tight as we check some more things off our list to ensure we can deliver on a specific date.

— Victura (@VicturaGG) December 22, 2022

Чому ж саме на цю гру про війну так гостро відреагувала світова спільнота? По-перше, знову ж таки реальність наративу. Розробники Call of Duty: Modern Warfare 2 хоч і лишили у грі безліч алюзій на події в Сирії, та жодної існуючої назви не використали. Можна згадати вигадану країну Кастовія та велике кастовійське місто Верданьск, яке фігурує в кількох частинах CoD — в ньому легко розгледіти український Донецьк.

Але змінивши назву, певні аспекти географії та навколишній ландшафт ігророби створили для себе захист від звинувачень у спекулюванні на українській війні. Тому на будь-яку претензію вони можуть знов і знов повторювати, що не робили політичних заяв про конкретну країну чи конфлікт. Творці ж Six Days in Fallujah пішли іншим шляхом. Вони намагалися створити саме документальну гру, про що Петер Темт і заявляв.

Петер Темт, засновник та генеральник деректор Victura

«Важко уявити, яким насправді є бій, спостерігаючи за фальшивими персонажами, що виконують фальшиві дії у фальшивих місцях. Це покоління виявило таку ж саму відвагу та самопожертву в Іраку, як і будь-яке інше в історії. І тепер вони пропонують нам новий спосіб розуміти одну з найважливіших подій нашого століття. Настав час кинути виклик застарілим стереотипам про те, якими можуть бути відеоігри».

По-друге, гру за мотивами «Примарної люті» почали робити зарано. За різними підрахунками під час операції в Фаллуджі залишалося до 90 тисяч цивільних. Очевидно, що для них ця бійня була травматичним досвідом, від якого за п’ять, десять чи навіть п’ятнадцять років позбавитися неможливо. Про це свідчить, наприклад, заява Наджли Басім Абдулели, яка була свідком тієї війни та виросла під час неї. З часом дівчина переїхала до США, але коли почула про Six Days in Fallujah то відчула справжній жах.

«Мені огидно від того, що це щось комерційне, а тим часом люди страждали від наслідків цієї війни і їм доведеться дивитись, як інші люди грають в це для розваги. Я не можу просто змиритись з цією безглуздістю. Думка про те, що сценарій трагічної ситуації, коли людина втікає від чогось страшного, може бути використаний для створення гри змушує мене плакати. Чому це взагалі нормально?», — дивувалася вона.

Тут буде актуальним порівняння з Glory to the Heroes. ЇЇ розробників сварили не тільки за можливість грати за росіян у багатокористувацькому режимі (хоча це й була левова частка претензій) — багато хто назвав неетичним сам факт використання в комерційних цілях ірпінсько-бучанської карти, а також патріотичних та трагічних образів війни, яка ще триває. Насправді критика команди Glory to the Heroes подекуди не відрізняється від заяв Абдулели — обурені українці здебільшого ставлять такі самі питання й описують такі самі емоції.

Цензура на нацистів, обурення Кенеді та англіканьска церква

Серед найекзотичніших претензій до творців Glory to the Heroes було звинувачення в порушенні 436 статті Кримінального кодексу України. Мовляв, гра на стороні росіян є публічним закликом до агресивної війни. Такий юридичний твіст поки що виглядає малоймовірним, але в ігровій індустрії є приклади, коли через певні матеріали гру цензурували на законодавчому рівні.

Так сталося, наприклад, з глобальною стратегією про Другу світову війну Hearts of Iron IV від шведської студії Paradox Development — у Німеччини вийшла окрема її версія.

«Розповсюдження певних матеріалів у Німеччині є незаконним. Ми не створювали ці закони, і не наша справа з ними боротися. Наша версія створена за консультаціями німецьких юристів і не базується на випадкових припущеннях. Для нас незаконно рекламувати, продавати та розповсюджувати „іграшки“ (так класифікують комп’ютерні ігри в Німеччині) з певним вмістом», — зазначали розробники.

Однією з проблем Hearts of Iron IV стала можливість грати за нацистів. Через це у німецькій версії:

• група нацистських лідерів зображена темними силуетами, а не портретами, як в інших країнах;
• розробникам довелося переписати деякі промови;
• з кашкетів генералів СС зникли черепа;
• зображення з Гітлером зацензурували.

Також HoI IV мала окрему версію для китайського ринку, хоча розробники так і не розказали, який саме закон порушував їх продукт.

Звісно, чутливий контент в іграх не обмежується тільки військовою тематикою — багато невійськових ігор зазнавали публічної критики через контроверсійні теми, механіки чи сюжети. Відома історія з Mortal Kombat, який американські політики критикували за надмірну жорстокість та кривавість. Під час слухань у Конгресі США професор кафедри педагогіки Університету Маямі Юджин Провенцо навіть заявив, що подібні ігри «мають графіку майже телевізійної якості, але разом з тим є надзвичайно насильницькими, сексистськими та расистськими».

Якщо ж казати про менш відомі випадки, то варто згадати шутер від першої особи 2004 року JFK Reloaded. Гравець бере на себе роль Лі Гарві Освальда та має відтворити три постріли в 35-го президента США Джона Кеннеді. Чим точніше до реальних пострілів це зробить користувач — тим більше він набере балів. Прессекретар сенатора Теда Кеннеді (брата Джона Кеннеді) назвав гру «відверто мерзенною», але деякі фани запропонували розробникам не зупинятися та зробити щось аналогічне про смерть принцеси Діани.

Ще більш екстремальний приклад — рольова гра Super Columbine Massacre RPG 2005 року. Нагадаємо, що у 1999 році двоє учнів школи Колумбайн (Колорадо) вбили 13 людей та поранили ще понад двадцять, після чого вчинили самогубство. Трагічна подія є одним з найвідоміших випадків так званого скулшутингу і відображена в багатьох медіа. Втім, відгуки про Super Columbine Massacre RPG були переважно негативними, а батько однієї з жертв стрілянини зазначав: гра викликала у нього огиду, бо «унормовує поведінку вбивць».

Інколи виникають і більш екзотичні суперечки. У 2006 році студія Insomniac Games випустила шутер від першої особи Resistance:Fall of Man. Серед локацій там був Манчестерський собор в Англії, що викликало обурення лідерів англіканської церкви. За їх словами, зображення собору в грі було не просто оскверненням їх святині, але й порушенням авторських прав. Хоча це не завадило грі стати успішною та отримати ще три частини. Ба більше, перед виходом другої частини один з розробників зазначив, що у сиквелі буде ще більше церков, мечетей та синагог.

Отож, як видно, ігри вже досить давно досліджують «дорослі теми». Як ставитися до цього — відкрита дискусія. Видавник Death from Above Гендрік Лессер питає: чому ігрова індустрія не може рефлексувати війну, що триває, але це дозволено іншим формам мистецтва, таким як книги, документальні й художні фільми, музика та поезія? В чомусь він правий, в чомусь — помиляється. Бо, як не крути, українське суспільство обережно ставиться до таких випадків. Книжки, фільми, рекламні кампанії й навіть напої, що безсоромно використовують образи повномасштабної війни в Україні доволі жорстко засуджуються.

Та від певного рівня лицемірства все одно нікуди не дітися. Простий приклад — ніхто з фейсбук-експертів та обурених на Hollow Home публічно не вимагав минулої весни відшмагати розробників гри «єБайрактар», що вийшла в застосунку «Дія». Навіть більше: в Мінцифри зазначили, що за три тижні в неї зіграло 1,7 млн людей. Також ніхто особливо не обурювався маленькою браузерною грою Sniffer Dog Quest, де пес Патрон шукає вибухонебезпечні предмети та конфліктує з ведмедем-рашистом. Тому в контексті ігор, що використовують темі нашої війни актуальним є питання — де знаходиться та межа, за якою гру будуть сварити?

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини