«Not Russian. Ukrainian». Чому українці бояться кирилиці та як будують свою спільноту у World of Warcraft під час війни

World of Warcraft існує понад двадцять років, і весь цей час у грі були українці. Вони створювали персонажів, ходили в рейди та сперечалися за лут, проте довгий час ця присутність не мала чіткої форми — спільнота фактично була розчинена всередині ширшого пострадянського ком’юніті. Повномасштабне вторгнення змусило геймерів мігрувати на європейські сервери та будувати власний простір, але цей процес виявився набагато складнішим, ніж здавалося на перший погляд.

Щоб дізнатися, як створюється українське ком’юніті в грі, ми поговорили з Андрієм «Спік», одним зі співзасновників великої PvE-гільдії Mok’Natal. У цьому тексті — про те, чому наші гравці змушені переходити на англійську в загальних чатах і як на це реагує модерація Blizzard, чому гравці зі стажем не чекають на офіційну локалізацію, як військові приєднуються до рейдів прямо з фронту та що насправді тримає людей у всесвіті Азероту через багато років після його запуску.

Примітка: Спік побажав залишитися анонімним, тому не розповів про свою діяльність у реальному житті і не надав особистого фото.

Українці в Азероті

Українська спільнота у World of Warcraft існувала давно, але довгий час залишалася майже непомітною як окреме ком’юніті. Принаймні так це описує Спік, який почав грати ще у 2004 році, фактично з моменту появи WoW.

До повномасштабного вторгнення львів’янин Спік майже не стикався з українськими гільдіями. Це не означає, що їх зовсім не існувало, але вони точно не були настільки помітними для гравців, які проводили час на російськомовних серверах. Більшість українців тоді грала в змішаних спільнотах разом із росіянами, білорусами, казахами та іншими гравцями з пострадянського простору.

Для людей, що не знайомі з WoW, варто зазначити: гравці обирають сервер, на якому створюють персонажа. Для різних мовних спільнот існували свої сервери, і після запуску російської локалізації у грі ще багато років тому, значна частина російськомовних гравців опинилася саме там. Українці теж часто йшли на ці сервери — через розуміння російської мови, наші співвітчизники легше знаходили рейдові команди та активні гільдії.

Спік каже, що сам до 2022 року також грав у російській гільдії. Ба більше, українців там було дуже багато. Однак вони були розчинені всередині російськомовного простору й не мали потреби або можливості організовуватися окремо.

Ситуацію змінив повномасштабний напад рф на Україну. Саме в лютому 2022 року, за словами Спіка, українці стали значно активніше відокремлюватися від російських гільдій і шукати власний простір у грі.

«Проте і досі є частка українців, що грають в російських гільдіях. Я не знаю, що вони там забули. Як тільки дали безплатно переносити персонажів на європейські сервери, то я одразу всіх своїх персонажів переніс. Всі, кого я знав, так зробили», — зазначає Спік.

Однією з перших помітних для нього українських гільдій стали «Патріоти України». Він побачив її у грі, приєднався, а згодом разом з іншими гравцями почав допомагати розвивати спільноту. На старті ця гільдія радше існувала як символічне об’єднання українців, ніж як повноцінно організована структура. Але поступово активні гравці почали брати її під своє крило: збирали рейдові групи, допомагали новачкам одягати персонажів, водили людей у Каражан — один із найвідоміших рейдів епохи Burning Crusade. У WoW такі сталі групи гравців часто називають «статіками»: це команда, яка регулярно ходить у рейди одним складом і поступово проходить складний PvE-контент.

Згодом почали з’являтися й інші українські гільдії. Спік згадує, зокрема, «Бавовну» та ще кілька об’єднань, назви яких уже не пам’ятає. Для нього це був помітний злам: якщо раніше українці переважно були частиною російськомовного середовища, то після початку повномасштабної війни вони почали свідомо формувати окремі спільноти.

Ще одним важливим етапом став перехід частини українських гравців на європейські сервери. Коли з’явилася можливість переносити персонажів, «Патріоти України» одразу перевели своїх героїв із російськомовних серверів до європейських. За його словами, так вчинили майже всі знайомі українці, з якими він тоді грав. Щоправда, цей процес не був миттєвим і тотальним. Частина гравців залишилася на старих серверах, хтось просто перестав грати, хтось і далі перебував у змішаних спільнотах. Але загальна тенденція стала очевидною: після 2022 року українська WoW-спільнота почала значно чіткіше усвідомлювати себе окремою від російської.

Взаємодія з росіянами та політичні конфлікти

Після лютого 2022 року контакти з російськими гравцями для Спіка фактично зійшли до мінімуму. Проте важливо, що російські гравці не зникли з європейських серверів. Навпаки, за словами гравця, частина російськомовних серверів зараз має слабкий онлайн, тому багато гравців переходить до Європи. Там існують російські або змішані гільдії, де можуть бути росіяни, українці, білоруси й гравці з інших країн.

Попри це, відкритих політичних конфліктів у загальних чатах Спік майже не бачить. На його думку, більшість гравців розуміє, що публічна лайка, провокації або агресивні політичні суперечки швидко закінчуються скаргами й обмеженнями. У WoW за порушення правил спілкування можна отримати так званий silence — тимчасове обмеження на використання чатів і соціальних функцій. Для MMO це болісне покарання, бо без чату гравець фактично втрачає частину соціального життя гри.

Співзасновник гільдії також розповів про інше цікаве спостереження: європейці можуть скаржитися навіть на кирилицю в чаті, просто не розуміючи, що саме написано. Наприклад, у публічних чатах українські гравці здебільшого переходять на англійську. Це стосується навіть простих ігрових ситуацій і причина не лише в тому, що англійська стала універсальною мовою європейських серверів. Частина гравців боїться писати кирилицею, бо вважає, що за це можна швидко отримати скарги й тимчасове обмеження чату.

Спік описує це як одну з побутових проблем українців у WoW. Для більшості європейських гравців кирилиця часто автоматично асоціюється з російською мовою. Вони не завжди розрізняють українську й російську, тому реакція може починатися зі стверджувального: «Russian». У таких випадках, каже співзасновник гільдії, достатньо відповісти: Not Russian. Ukrainian", і тон зазвичай змінюється. До українців більшість європейських гравців, за його спостереженнями, ставиться позитивно.

Але це не означає, що конфліктів немає. Спік згадує випадки, коли окремі гравці писали українцям образливі повідомлення вже через війну.

«Одного я такого знаю, то от він мені в особисті виписував: «О, бідна Україна. Що ви? Йдіть на фронт, ви ще не поздихали?» і тому подібну дурню. У мене є друг у грі, поляк, і він правильно каже: «У світі є люди і людські істоти», — зазначає керівник гільдії.

Водночас загальне враження у українців від європейських серверів радше позитивне. Більшість європейських гравців поводяться коректно, і це проявляється навіть в дрібницях, які для MMO мають велике значення: гравці перепитують, чи можна взяти ресурс у підземеллі, домовляються, кому дістанеться руда, не намагаються просто забрати предмет і втекти тощо.

На цьому тлі старий досвід гри на російськомовних серверах українці згадують значно жорсткіше. Для Спіка тамтешня культура чатів була значно токсичнішою. Він навіть пригадує окремі локації, де достатньо було одного повідомлення, щоб у чаті починався довгий срач. І саме контраст між цим досвідом та європейськими серверами, схоже, для багатьох українських гравців є одним із важливих аргументів на користь переходу.

Всередині українських спільнот

Після 2022 року українську гільдію у World of Warcraft стало знайти легше, але це не означає, що всі такі спільноти автоматично стали одномовними або ідеологічно однаковими. У випадку з гільдією Mok’Natal, за словами Спіка, головним критерієм лишається не мова, а поведінка людини всередині комʼюніті.

Він каже, що в їхній спільноті немає жорсткого мовного принципу. Частина гравців спілкується українською, частина — російською, а дехто переходить з однієї мови на іншу залежно від ситуації та співрозмовників. У гільдії багато військових, що розмовляють російською, і для Спіка це ще один аргумент не зводити внутрішнє життя спільноти лише до мовного питання.

«Якою мовою ти говориш, для нас не проблема... В нас є дуже багато військових, і багато хто з них говорить українською, багато хто говорить російською. Інколи хлопці спілкуються мовою, якою розмовляє той, з ким вони говорять. Тобто для нас головне, щоби ти був людиною адекватною і не був токсичним», — каже Спік.

Варто зазначити, що для частини гравців мова справді стала принциповим маркером відокремлення від російського простору — і автор тексту зустрічав і інших гравців, які розмовляли в побуті російською, проте в грі спілкувалися лише українською або англійською, що було демонстрацією власної позиції.

У гільдії Mok’Natal це питання намагаються не загострювати. Спік пояснює, що для нього важливіша внутрішня етика гільдії: як люди поводяться в рейдах, чи готові допомагати іншим, чи не намагаються обманювати команду. У MMO це має цілком практичне значення, оскільки гільдія — структура, яка регулярно збирає людей на складний груповий контент, розподіляє спорядження, організовує рейди й тримається на довірі між учасниками.

Окремим питанням, на яке все частіше звертають увагу з 2022 року, є українська локалізація.

За словами Спіка, всередині гильдії це точно не є головною темою. Він не чув про активний офіційний діалог з Blizzard щодо повноцінної української версії WoW і сам грає англійською. І причина тут не лише в байдужості до локалізації.

Для багатьох ветеранів MMO англійська давно стала робочою мовою гри: назви предметів, здібностей, рейдів, босів і механік простіше розуміти в тому вигляді, в якому ними користується більшість міжнародної спільноти. У World of Warcraft це має практичне значення. Якщо гравець іде не лише зі своєю гільдією, а й з пугами — випадковими групами, зібраними поза сталим складом, — йому все одно доводиться розуміти англійські назви. Наприклад, якщо весь інтерфейс перекладений українською, а решта групи говорить англійськими назвами, гравцю доведеться постійно звіряти, про що саме йдеться.

Саме тому Спік обережно ставиться до неофіційних українізаторів. Такі аддони існують і перекладають більшу частину текстів гри, але вони радше ускладнюють звичний процес.

Поруч із цим існують і більш принципово україномовні спільноти. Спік згадує гільдію «Світанок» за Альянс, де, за його словами, акцент роблять саме на українській мові й не приймають російську в комунікації. Він не засуджує такий підхід, але для Mok’Natal обирає іншу модель.

Окремо Спік багато уваги відводить питанню справедливості. Він пояснює: у гільдії є офіцери та люди, які організовують рейди, збирають статіки й допомагають іншим гравцям. За це вони не отримують окремої плати або спеціальних привілеїв. Принаймні такою Спік бачить правильну модель роботи гільдії: якщо хтось бере на себе організацію, він робить це для спільноти, а не для того, щоб першочергово забирати собі найцінніші предмети.

У World of Warcraft розподіл луту — одна з найболючіших тем у будь-якій рейдовій команді. Після перемоги над босами гравці отримують спорядження, зброю, аксесуари або рідкісні косметичні нагороди. Часто саме навколо цього виникають головні конфлікти: хто справді заслуговує предмет, кому він потрібніший, чи має офіцерський склад перевагу, чи не забирає хтось річ лише тому, що може.

Спік наводить приклад з А’ларом — рідкісним маунтом із рейду Tempest Keep. У деяких гільдіях, за його словами, подібні нагороди можуть заздалегідь закріплюватися за офіцерами або керівництвом. У Mok’Natal, каже він, підхід інший: важливіше, хто реально викладається в рейдах, стабільно приходить, готується до боїв і приносить користь команді. Інакше кажучи, рідкісна нагорода не має діставатися людині лише тому, що вона формально стоїть вище в ієрархії. Це ж стосується й звичайного спорядження.

За всією цією розмовою про лут стоїть дуже проста соціальна механіка: якщо людина регулярно грає з командою, готується до рейдів і не «слакає», вона має бачити, що її внесок цінують.

Питання менталітету

Саме у WoW, за словами Спіка, українська спільнота має не лише сильні, а й слабкі сторони. Він прямо називає її сварливою, що, на його думку, відповідає загальному менталитету українців. І не в тому сенсі, що українські гравці принципово гірші за інших, а радше в тому, що всередині невеликих MMO-спільнот швидко накопичуються особисті конфлікти, образи, суперечки навколо луту, а можливість розмовляти один з одним рідною мовою інколи може загострювати сварки.

«Серед усіх гільдій можуть зустрітися як порядні гравці, так і дурні. Але українське ком’юніті дійсно сварливе. За всі часи існування нашої гільдії було стільки „Санта-Барбари“... Але зараз у нас доволі спокійно», — зазначає Спік.

Водночас Спік визнає, що схожі проблеми є й серед європейських гравців. Просто, за його спостереженнями, іноземні спільноти часто виглядають спокійнішими та менш конфліктними. Українська ж спільнота після 2022 року зростала швидко, часто будувалася на особистих знайомствах, волонтерській організації та сильному емоційному тлі. Це створювало відчуття близькості, але водночас робило конфлікти гострішими.

Mok’Natal сьогодні налічує майже понад 300 учасників, хоча активний онлайн, як і в більшості MMO-гільдій, значно менший за загальну кількість персонажів у списку. Спік каже, що вдень у грі може бути кілька десятків людей, а основна активність починається ввечері, але для нього, як для керівника спільноти, важливіша не цифра онлайну, а те, що в гільдії є живий Discord.

Спік зауважує, що для MMO живий спільний чат — окремий показник здоров’я спільноти. Якщо люди заходять у голосовий чат не лише під час рейдів, а й просто посидіти, покидати меми чи обговорити побутові речі, гільдія по справжньому стає середовищем, куди хочуть повертатися.

Звісно, є і інші українські гільдії з активним середовищем, однак про частину спільнот він чув протилежне. Резюмуючи, буває різне, проте з активних спільнот поступово народжується те, що Спік називає майже сімейною атмосферою. Частина людей залишилася з Mok’Natal після конфліктів, переходів і спроб переманювання. Дехто зустрічався офлайн, хтось робив футболки й светри з назвою гільдії. Звісно, такий рівень залученності зустрічався протягом історії WoW і в інших іноземних спільнотах, проте Спік зауважує, що приємно, коли це існує саме серед українських гравців.

Байдужа модерація від Blizzard

Окремо Спік говорить про проблему банів, яка вже не має прямого стосунку до соціальних або політичних конфліктів, але сильно впливає на довіру гравців до адміністрації. За його словами, останнім часом у спільноті побільшало історій про несправедливі блокування через фарм, довге перебування в одній локації або масові репорти. Самі гравці часто пояснюють це автоматизованою системою боротьби з ботами, яка не завжди відрізняє живу людину від скрипта.

Найбільше роздратування в українських гравців викликає не сам факт помилкових банів, а робота підтримки після них. Саппорт у грі часто повільний і непрозорий: гравці отримують шаблонні відповіді, подають кілька апеляцій і сподіваються, що справу врешті перегляне реальна людина. Один із гравців їхньої гільдії зміг повернути акаунт лише після кількох тижнів очікування й масових звернень від інших учасників спільноти. Компенсації за втрачений час гравець не отримав.

Усе це формує доволі суперечливе ставлення до Blizzard. З одного боку, правила й модерація стримують відкриту токсичність у чатах і саме через ризик репортів ті ж росіяни не спамлять українцям образи. З іншого боку, коли мова заходить про бани, ботів і підтримку, українські гравці бачать ту саму систему вже як джерело ризику.

Історії, що виникають

Найголовнішим клеєм спільноти є історії, які виникають під час її життя. За словами Спіка, таких історій були десятки, але найбільше йому подобаються дні народження, які гільдія святкувала прямо в грі.

Наприклад, гравці могли зібратися в Discord, увімкнути камери, придбати алкоголь й піти у спільну вилазку. Це може звучати дивно, але з таких ритуалів і складається життя онлайн-спільнот: десяток людей збирається по відеозв’язку, годинами сидять біля Мародона, потім ідуть бити гравців Альянсу на кораблях, а наприкінці доходять мало не до воріт Штормграда (столиця ворожої фракції).

Саме в цьому й видно різницю між гільдією як ігровою структурою та гільдією як спільнотою. Звісно, основна ціль гільдії — рейди, лут, статіки та прогрес, але на практиці люди залишаються не лише через боссів або спорядження.

Попри це, коли розмова переходить до майбутнього української спільноти у WoW, Спік не говорить про стабільне зростання. Навпаки, він вважає, що нові люди приходять, але частина старих поступово відходить. І це природно. World of Warcraft — гра, яка вимагає багато часу. Щоб регулярно рейдити, потрібно не лише прийти у визначений вечір, а й готувати персонажа, і для багатьох дорослих гравців це поступово стає складніше.

У гравців з’являється робота, сім’я, діти, інші пріоритети. Спік каже прямо: коли перед людиною стоїть вибір між реальним життям і Warcraft, більшість обере реальне життя, і це абсолютно правильно.

Війна цю логіку змінила. Частина українських гравців зараз проводить у WoW більше часу не тому, що гра раптом стала важливішою за життя, а тому, що саме життя стало обмеженішим. У гільдії є військові, які заходять у гру, коли мають таку можливість. Є люди, які багато часу проводять удома. Є ті, для кого вечірній Discord із гільдією став одним із небагатьох стабільних соціальних просторів.

Спік припускає, що після завершення війни онлайн в українських гільдіях може впасти. На його думку, люди повернуться до речей, які зараз для багатьох стали складнішими. Хтось і далі приходитиме на рейди, хтось залишиться в Discord, хтось заходитиме лише час від часу. Але навряд чи всі гратимуть так само інтенсивно.

Один із прикладів у гільдії — гравець-військовий, який активно грає, коли перебуває в зоні служби й має таку можливість. Але коли приїжджає додому, то може не заходити в гру взагалі. У нього є дружина, син і дуже обмежений час поруч із ними.

«У такі моменти Warcraft просто не повинен конкурувати з реальним життям», — ділиться думкою Спік.

Загалом, саме війна і всі залежні від неї соціальні фактори дозволили вітчизняним гравцям самозібратися. Українські спільноти зростають через десятки різних факторів: розрив із російськомовним простором, потреба в безпечнішому середовищі та бажання мати своїх поруч. Але ця ж спільнота існує в дуже непростих умовах, де онлайн іноді є боротьбою з втомою, ізоляцією, важкою службою або банальною потребою ввечері почути знайомі голоси.

Тому активне українське ком’юніті, ймовірно, почне руйнуватися після кінця війни. Звісно, це не стільки про числа онлайну — WoW найпопулярніше MMORPG у світі, яке ще десяткі років буде приваблювати нових гравців. Скоріше, саме соціальні зв’язки у спільнотах стануть менш міцними.

У цьому сенсі історія Mok’Natal (а схожих гільдій ще десятки, якщо не сотні) не стільки про World of Warcraft, скільки про бажання українських гравців будувати власний простір. Не ідеальний, не безконфліктний, не повністю україномовний і не завжди стабільний. Але свій.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини