Чому «Туконі: Хранителі Лісу» — одна з найтепліших українських ігор року. Огляд гри

Рік тому ми вже оглядали затишний point-and-click «Туконі: Хранителі Лісу» від української студії Dream Operator, що створений у співпраці з українською художницею Оксаною Булою. Щоправда, тоді це було демо, але вже 17 серпня цього року нас чекає повноцінний реліз.

Минулого разу ми багато поговорили про механіки гри, її стиль, нахил до фольклору, тому цього разу спробуємо відповісти на питання, чи масштабували розробники якість демо на повну версію, що змінилося на краще і чи вдалося історії про Туконі стати завершеною казкою для гравця.

Пригадати про Явір

Попри все, нагадати про проєкт варто і «Туконі» вже сміливо можна вважати невеликою франшизою. Оригінально проєкт базується на роботі української художниці Оксани Були, яка є матір’ю візуального стилю всесвіту та його світобудови. У 2020 році світ також побачив невеликий проєкт Tukoni: Prologue, який, як не важко здогадатися, є прологом до подій «Хранителів лісу» (у майбутній грі є навіть дуже вдалий «кивок» до подій прологу).

Ідею зробити повноцінну пригоду Dream Operator пропрацьовують вже багато років, а сам пре-продакшн «Хранителів лісу» розпочався ще у 2022-23 роках — і, нарешті, гра близька до релізу, як ніколи.

Також варто визнати, що за усі ці роки творцям гри вдалося не втратити зацікавленість до проєкту з боку гравців: гра бере участь у різних фестивалях, потрошки набуває власних шанувальників і серед людей, що слідкують за розвитком української ігрової індустрії, стає дійсно довгоочікуваним проєктом. Чи не «перегріли» очікування своєю аудиторію розробники — нумо розбирати.

Повернення до казкового лісу

«Туконі: Хранителі Лісу» — це затишна пригодницька головоломка про духів лісу Туконі. Головний герой, туконі Мандрівник, присвячує своє життя допомозі лісовим тваринам у їхніх повсякденних справах і підготовці лісу до зими.

Очевидно, ні візуально, ні наративно (а ці два елементи у грі максимально пов’язані) гра після демо не постраждала, оскільки ніяких проблем з цими напрямками у гри не було від самого початку. У повній версії ще краще видно, наскільки органічно візуальна мова гри впливає на всі процеси. Коміксових вставок стало більше, замальовки олівцями виглядають дуже доречно, а сам світ наче став щільнішим у деталях. Можливо, це просто ефект повернення до гри після року очікування, але візуал і музика справді відчуваються сильніше, ніж у демо.

Те саме стосується наративу, сюжету і персонажів — все масштабувалося так, як це і мало бути. Героїв стало більше і всі вони запам’ятовуються своїм колоритом, локації виразні, коміксні вставки, що часто працюють замість катсцен, достатньо пояснюють загальну казковість. І так, чекати від «Туконі» глибини чи сильної драматургії не варто — проєкт продовжує працювати на рівномірний затишний стиль, подекуди комедійний, але неодмінно cozy на всі сто відсотків.

На користь грі пішла і дрібна анімація, якої стало більше. Головний герой смішно бігає, уважно реагує на простір, а предмети й персонажі мають більше маленьких рухів, які не впливають на проходження напряму, але роблять світ живішим. Саме в таких речах «Туконі» розкривається найкраще.

Після демо набагато цікавіше було зрозуміти, чи стане зручнішою взаємодія з цим світом і чи не почне повільний темп працювати проти гри, коли мандрівка триватиме не лише один рівень. І саме з ігроладом ситуація вийшла двозначною.

Листочки та мольберти

Тут варто одразу сказати: частину проблем, що мало демо, справді виправили. Керування стало помітно зрозумілішим, інтерфейс став цікавішим, а сама взаємодія зі світом — менш розмитою. У point-and-click проєктах це особливо важливо, бо гравець не має боротися з інтерфейсом, і повна версія ще краще пропрацювала це, ніж було в демо. Релізний «Туконі» краще підказує, з чим можна взаємодіяти, а в іконках з’явилися додаткові візуальні підказки (особливо відчувається це при грі на геймпаді). Не загубитися в кількох процесах та рішеннях одночасно допомагає щоденник, який теж працює значно практичніше.

Водночас загальний темп гри залишився таким самим повільним. Навіть якщо ви не грали в демо, не читали оглядів чи не чули відгуків від інших гравців, один погляд на трейлер дає зрозуміти, що гра має не швидкий темп. Мандрівник усе ще неквапно рухається локаціями (навіть якщо ви змусите його бігати), персонажі взаємодіють плавно, а кожна дія ніби просить не поспішати. Це точно не недолік, бо саме на такому ритмі тримається заспокійливий ефект гри — «Туконі» не намагається насильно підштовхувати гравця вперед (тому у грі є механіка «попити чаю» тощо) і не перевантажує події.

«Туконі» не змінює тон і не намагається здивувати гравця — не лише у наративі, а і у геймлеї. Ігролад тому і так добре прив’язується до світобудови, оскільки кожні окремі маленькі дії більше схожі на послідовність окремих казкових епізодів, де кожна головоломка додає ще один штрих до загальної картини. І через усе це: неквапливий темп, поступове накопичення знайомств, деталі і маленькі справи, які Мандрівник виконує для інших, і формується уся казка.

Але, як я писав у попередньому огляді, не усім гравцям і шанувальникам квестів це до вподоби, тому треба або занурюватися у такий настрій, або приходити до проєкту вже з ним. Але якщо ви йдете за відпочинком — ви його отримаєте.

Другою, але не менш важливою ланкою ігроладу цього жанру, є головоломки — і тут вже не так очевидно. Так, гра стала зрозумілішою, але деякі головоломки все одно можуть затримати значно довше, ніж на це розраховували розробники чи гравці (у відповідях для спільноти Dream Operator зазначали, що створювали квести з розрахунком на вирішення за 5-7 хвилин).

Гра загалом має нормальну складність для point-and-click, навіть доволі низьку, бо у всіх рішень є практична логіка, але подекуди проблема виникає через недостатньо очевидну взаємодію зі світом або надто обережну підказку з боку гри. Тобто ти можеш розуміти, чого від тебе приблизно хочуть, але не одразу зчитати, як саме гра дозволяє це зробити.

І це навіть біда не стільки одного окремого проєкту, скільки усього жанру. Спробую пояснити це на особистому прикладі, що є мінорним спойлером. В пролозі гри, фактично, навіть не першому рівні, я застряг з тим, що не розумів, куди застосувати червоний листочок, який отримав від одного з персонажів. На іншому боці локації є мольберт зі схожим листям, але іншого кольору, тож, очевидно, я намагався перетягнути лист зі свого інвентарю на цю точку інтересу. Не вийшло — і я пробігав хвилин двадцять реального часу, досліджуючи кожен піксель локації, перемикаючись з миші на геймпад і сумніваючись в своїх розумових здібностях (рекомендується жартувати над автором тексту в цьому моменті).

Через вищезгаданий час, вже на геймпаді, я знову спробував перетягнути листочок на потрібний піксель на мольберті — і цього разу вийшло. Не знаю, кого посварити в цій ситуації: себе або замалий «хітбокс відповіді», але це ще раз доводить, наскільки жанр залежить від ідеального геймдизайну цих самих головоломок і їхнього місця у просторі ігрового світу.

Попри все, головоломки у грі збалансовані. Я не можу сказати, що їхня логіка чи механіка є жанровим «ноу-хау», але вони приємні для розв’язання, візуально привабливі, переважно зрозумілі і дійсно вирішуються (більшість) за 3-5 хвилин. До того ж тривалість гри не довга, а кількість головоломок не те щоб мала чи захмарна, тому набриднути не встигає — з цим баланс, на мою думку, дотриманий.

Тим паче якщо поділити «Туконі» на два вечори з сесіями по 1-1,5 години. Минулого разу в огляді я легко дорікнув, що коротку тривалість проєкту можна рахувати мінусом для гри, але мушу визнати свою помилку: нам потрібні пригоди, що не розтягуватимуться на 60-100 годин, і які можуть добре проявляти себе у короткій формі. Розробники «Туконі», на мою думку, цю формулу короткої пригоди «намацали».

Цінність неквапливої пригоди

Повна версія «Туконі» краще працює саме тоді, коли сприймаєш загальну світобудову саме як одну довгу дорогу. Так, локації інколи просто змінюють одна одну за принципом «новий екран — нові завдання», але сюжет та персонажі добре зв’язуються це в однорідну історію. Так само поступово розширюють і відчуття світу: спочатку гра знову повертає до знайомої казкової інтонації, а потім починає показувати, що цей ліс більший за перше враження з демо. У кожній новій частині є власний настрій, свої мешканці, свої дрібні побутові проблеми, і саме через них гра створює відчуття руху вперед.

Саме через це повна гра не здається просто розтягнутою демоверсією. Так, вона зберігає всі ті самі елементи і не робить різкого кроку в інший бік, але нові локації дають світу більше простору й контексту. У деякі моменти гри ловиш себе на думці, що справді проходиш маленький шлях усередині цілісної казки.

Чи можу я рекомендувати «Туконі: Хранителі Лісу» всім гравцям, як універсальний якісний досвід? Точно ні. І не тому, що не якісний, а тому, що не універсальний для усіх гравців у світі — все ж це cozy-пригода, для потрібної атмосфери, з мінімальною кількістю викликів та під влучний настрій. Але це точно одна з найкращих сімейних ігор — під час проходження я ловив себе на думці, що це найкраща гра проходження разом з власними дітьми. Це світ, який народився з-під пензля художниці Оксани Були, і який розробники з Dream Operator змогли не лише оживити, а й змусити полюбити. Справжнє українське мистецтво, що однозначно варте уваги.