Художниця з Херсона — про світчинг у геймдев та особливості пошуку роботи в Канаді

Валерія Капелюш — Concept Artist родом з Херсона, яка нині працює в студії Gameloft у Торонто. В інтерв’ю GameDev DOU вона розповіла, як перекладачка за освітою змогла потрапити в геймдев, чим пошук роботи в Канаді відрізняється від пошуку в Україні та як художникам опинитися в омріяній компанії.

«У Херсоні зазвичай не замислюєшся над тим, щоб стати художником». Про любов до малювання та самонавчання

Ще з дитинства я любила малювати. Це завжди було моїм хобі. Але довкола бракувало інформації, яка б підштовхнула до думки, що малюванням можна заробляти, — у Херсоні ти зазвичай не замислюєшся над тим, щоб стати художником. Зрештою, коли потрібно було обирати майбутню професію, просто вирішила вивчати мови, бо мені це добре давалося. Я отримала диплом перекладачки з англійської, але після університету зрозуміла, що не хочу працювати за фахом. Також була опція піти вчителювати: спробувала — виявилося, це не моє.

Що лишалося робити? Я все ще любила малювати, але тільки на папері. Тому пішла працювати в типографію ілюстраторкою. Втім, довго там не протрималася. Перший місяць мені не платили, пояснюючи це тим, що я ще вчуся (хоча вже виконувала робочі завдання). Крім того, я мала самостійно виставляти ціну за свою роботу, орієнтуючись на модель взуття й годинника в клієнта, — так заявив бос першого ж дня. Словом, це була жахлива робота.

Після двох місяців співпраці з типографією я звільнилася й почала атакувати фриланс-сайти в пошуках підробітку. Паралельно переглядала низку уроків з малювання у Photoshop та Illustrator, що були у відкритому доступі, збирала портфоліо. І, коли трошки навчилася працювати в графічних редакторах, влаштувалася віддалено 2D Artist у студію, яка робила мультиплікаційну рекламу. Це мені подобалося в рази більше. З командою я пропрацювала зо два роки, але зрозуміла, що хочу рухатися далі. Як? Відповідь була очевидна: потрібно було продовжувати вчитися. Тож, коли мені вдалося призбирати грошей, я оплатила перші у своєму житті приватні курси з комп’ютерної графіки (жартома називала їх чимось на кшталт «Photoshop для нубів», бо там пояснювали, що таке інструмент Brush, що таке Lasso [сміється]). Додатково дивилася багато безплатних відео на ютубі та вчилася самотужки. А оскільки тоді була заряджена на розвиток, незабаром придбала ще один курс — уже щодо концепту персонажів.

Вчитися було непросто. Річ у тім, що я мала базу, але вона здебільшого допомагала мені малювати на папері. Тут же спочатку доводилося користуватися мишкою, а коли дійшло до графічного планшета, я взагалі була шокована. Тривалий час не вдавалося призвичаїтися до роботи з ним. Та попри те, що спершу нічого не виходило, я продовжувала займатися. Запал і бажання вчитися взяли гору, тож за кілька років, завдяки курсам і самонавчанню, я змогла створити непогане як для новачка портфоліо.

«Я кілька разів передивилася намальоване й зізналася: з таким артом мене не візьмуть». Про провальне тестове та роботу над помилками

Коли я вчилася малювати, про геймдев не думала. Хотілося працювати з мультиками, у студіях штибу Disney та Pixar. Я виросла на анімації від них і прагнула стати частиною великого мультиплікаційного проєкту. Але в Україні нічого подібного не було. Знайшла хіба Animagrad — і все. Втім, у цю студію мені не хотілося.

З геймдевом усе склалося випадково. Я виставляла свої роботи на ArtStation, і одного дня мені написала HR з Room 8 Studio: «Чи не хочете виконати тестове?». Їхній мультиковий стиль був мені до вподоби, тож подумала: чом би й ні? Я ніколи не була затятим гравцем, лише в студентські роки час від часу грала в мобільні ігри. Але пропозиція роботи видалася цікавою.

Тестове передбачало три-чотири теми на вибір, з яких я обрала малювати заправку для черепах. Виявилося дуже складно! Я була тотальним новачком, хотіла зробити все якнайкраще і... перемудрила. Напевно, забагато нервувалася, бо прагнула надіслати найкрутіший витвір у своєму житті. Мої скетчі затвердили, але коли дійшло до полішингу, роботу вже не коментували. Я прочекала з тиждень, кілька разів передивилася намальоване й урешті зізналася собі: з таким артом мене не візьмуть.

На щастя, ще раніше я підписалася на ArtStation на одного артиста з дуже крутими роботами. Ми з ним познайомилися, і я попросила дати рев’ю, мовляв, а підкажи, як покращити роботу. Він неабияк допоміг: зробив оверпейнт, а не просто написав, що можна змінити. Я розуміла, що виправити все точнісінько так, як він сказав, — непрофесійно, але дослухалася до зауважень, оновила черепашкову заправку та надіслала HR нову версію. І після цього Room 8 Studio запропонували мені співпрацю як 2D Stylized Artist. У штат, щоправда, одразу не взяли — малювала для них на фрилансі.

У такому форматі (з погодинною оплатою, до речі) я пропрацювала пів року. І врешті, коли мене спитали, скільки я хочу за чергову роботу, сказала, що хочу в штат, аби здобути більше досвіду [сміється]. Так я стала повноцінною частиною команди, з якою пропрацювала понад два роки.

Спочатку доводилося чимало вчитися. І тепер я дуже вдячна лідам, які не просто приймали роботу, а буквально вимагали посунути щось на два пікселі чи додати рефлекси. Раніше це дратувало, звісно, бо доводилося переробляти одне й те саме силу-силенну разів, усе це здавалося непотрібними дрібницями... Але тепер, зокрема й завдяки таким правкам, у мене натреноване око: я швидко помічаю, що не так і з моїми роботами, і з роботами молодших колег.

Робота Валерії Капелюш

Критики спершу теж не бракувало. Але я не брала її на свій карб. Розуміла: зараз критикують не мене персонально, а роботу. Чому критикують? Бо лід має більше досвіду й краще розуміє, чого хоче замовник. Це робота, і критика в ній — звична річ. Хоча, коли доходило до критики персональних робіт, а не тих, що для замовника, я була чутливішою [сміється].

Насправді мої очікування від роботи в Room 8 Studio перевищили те, що я отримала в реальності. Як і будь-яка компанія, вони виставляють у портфоліо найкращі проєкти. Тож склалося враження, що студія завжди реалізовує великі проєкти у стилі Disney. Але фактично в роботу мені давали трошки інше. Звісно, я була новачком, та навіть коли доросла до мідла, все одно не отримувала завдань, про які мріяла. Хоча ліди й проєктні менеджери часто запитували, чи подобалися нам завдання, і по змозі давали ті таски, які ми просили. Тобто якщо умовні трикутники тобі не до душі, натомість давали малювати квадратики. Це дуже круто!

Та зрештою я знудилася на своїй посаді 2D Stylized Artist і неабияк зраділа, коли в компанії відкрився відділ персонажки. Я дуже хотіла туди потрапити, навіть спеціально підготувала роботу, так би мовити, домашню, яку виконала в рамках чергових курсів. Однак мене не взяли. Сказали, що soft skills — топові, а от над hard skills треба ще попрацювати. Чи були крутіші кандидати за мене? Звісно. Та чи засмутило те, що мене не перевели в інший відділ? Ще б пак! Тому я вирішила потрохи дивитися в бік інших компаній.

«Щоб знайти роботу в канадській студії, потрібно нетворкати». Про переїзд у Торонто й особливості канадського ринку праці

Війна заскочила мене в Києві. Я провела лише день у такій атмосфері, але цього було більш ніж достатньо — мене неабияк трусило. Тому я швидко зібралась і виїхала до Варшави.

Ще до початку повномасштабного вторгнення я розуміла, що хочу піти з Room 8 Studio. Уже тоді прагнула чогось нового, крутішого. І переїзд до іншої країни тільки загострив це бажання.

Залишатися в Європі не хотіла — ніколи не мала цього в планах. Тому я дуже зраділа, коли почула про програму CUAET (спеціальна міграційна програма для українських біженців, яка передбачає прискорене отримання канадської візи з дозволом на роботу та фінансову допомогу в розмірі 3 тисяч канадських доларів, — ред.). Отож я відразу націлилася на Канаду.

Проте тоді й припустити не могла, що пошук роботи виявиться настільки непростим. Перебуваючи у Варшаві, я ще певний час продовжувала працювати в Room 8 Studio, тож мала повноцінний робочий день, після якого сиділа за своїм портфоліо й далі розсилала резюме — до ліжка добиралася вже ближче до опівночі. Наступного дня цикл повторювався знову, і так тривало не один тиждень.

Я знайшла всі можливі канадські геймдев-студії. Спочатку надсилала CV і портфоліо лише в ті, які подобалися за стилем. Але звідти або не відповідали взагалі, або надсилали стандартну відписку: «Ми вирішили продовжити співпрацю з іншим кандидатом». Тож незабаром я розсилала резюме вже в усі студії, і так тривало доти, доки список не вичерпався. Охоплювала паніка: за три місяці летіти до Канади, вже й квиток є, а робота досі не майоріла на горизонті. Я ніби й була готова працювати в умовному Starbucks, але... не хотілося [усміхається]. Сумно ставало ще й через те, що я не була геть новачком у професії: натоді вже мала чотири роки досвіду як 2D Artist.

Робота Валерії Капелюш

Було очевидно, що я роблю щось не так. Звісно, в мінус грала відсутність канадського досвіду, та навряд це було єдиною проблемою. Я дивилася чимало мотиваційних відео від художників про те, як вони знайшли себе. Усі вони казали одне: щоб знайти роботу в канадській студії, потрібно нетворкати. А мені завжди було цікаво: як це? Що ж таке цей нетворк, про який усі говорять? На практиці виявилося, що спрощено це означає писати просто всім та встановлювати контакти. Так я і стала робити. Наприклад, ділишся своєю роботою в LinkedIn, бачиш, що хтось з Канади вподобав допис, — і пишеш цій людині, мовляв: «Дякую за вподобайку! А я, до речі, шукаю роботу — чи немає в тебе варіантів?». Або ж вводиш у пошуковому рядку в тому ж LinkedIn «Concept Artist», відфільтровуєш за потрібним містом, студією — і так само пишеш людям щось на кшталт «я хочу у вас працювати, чи є варіанти?».

У моєму випадку спрацювало перше. Я написала художнику, який залишив уподобайку під моєю роботою. Він, щоправда, працював у незнайомій мені невеличкій студії, сайт якої нагадував ті, які робили в Херсоні 20 років тому, але я все-таки вирішила спробувати. Виявилося, їхня команда якраз шукала артиста. Цей художник сказав, що покаже моє резюме та портфоліо в компанії, і зрештою мене найняли за контрактом у Jumb-O-Fun Games.

Це була прекрасна студія з чудовими фахівцями й людьми. Та, на жаль, проєкт виявився не зовсім тим, чого я прагнула. У центрі гри — ферма, де був і сторітелінг, і елементи стратегії... Словом, багато всього намішано. Добре, що хтось у таке грає, але це просто не моє. Тож я пропрацювала в Jumb-O-Fun Games чотири місяці, до кінця 2022 року, і врешті перейшла на більш омріяну роботу.

У Gameloft я писала ще в часи активного пошуку, коли спамила повідомленнями буквально всім. Одного разу мені порадили звернутися до спеціаліста, який з’єднує художників і різні компанії. Я розписала йому, чого хочу: стиль, роботу в офісі в Торонто, а за компанію вказала Gameloft (бо мені подобалися їхні арти, близькі до Disney, та й саму студію я знала, адже грала в їхні ігри, коли ще була студенткою). З’ясувалося, що в цього фахівця знайома працює HR у Gameloft. Він підказав її контакти, і я зверталася вже до неї, але посилалася на спеціаліста, який мені допоміг. Тобто для HR я вже не була зовсім абиким. Я розповіла, чому хочу працювати саме в Gameloft, і, коли за місяць у них відкрилася вакансія артиста, HR повідомила мені про це.

До речі, я думала, що коли вже звернувся до HR, то вони самі далі надсилатимуть твоє резюме на розгляд усередині компанії. Насправді ж ні: я, як і зазвичай, робила це самотужки, наче ні з ким раніше й не спілкувалася. Втім, зрештою команда дала тестове, над яким я попрацювала з тиждень, а за результатами мені запропонували офер. І з січня 2023-го я працюю Concept Artist у Gameloft. Тішуся, що нарешті отримала ту посаду, яку хотіла. Наразі я всім задоволена — від команди до проєктів і завантаженості.

«Не варто сприймати Канаду як суцільний рай на землі». Про те, на що звертають увагу роботодавці, і чим українські артисти відрізняються від інших

Що можна порадити художникам, які шукають роботу в Канаді (окрім нетворку, звісно)? Насамперед зверніть увагу на своє портфоліо. Його потрібно почистити: забрати слабкі роботи, хай які вони дорогі вашому серцю, й залишити з десять найкращих. Перш ніж надсилати портфоліо в Gameloft, я видалила старий арт. І через це отримала схвальний відгук від Lead компанії. Вона сказала, що, коли робіт багато, хороші губляться на фоні поганих, і в підсумку фахівця оцінюють за найгіршою роботою.

Також варто виконувати тестове. Чомусь багато артистів відмовляються, але мені в Gameloft, наприклад, додатково за це подякували. Це демонструє, що ви налаштовані серйозно. Та й навіть якщо вас не наймуть, не бійтеся витратити час на тестове — зайвий раз прокачаєте скіл та отримаєте нову роботу в портфоліо.

Ще важливо, що вакансій для художників у Канаді не захмарна кількість. Коли я їхала сюди, таких практично не було. Нині ситуація потрошки покращується, та знайти роботу все одно непросто. Наприклад, моя подруга, яка мала кращий за мене скіл, коли ми працювали разом у Room 8 Studio в Україні, уже пів року шукає роботу в Канаді.

Здебільшого компанії хочуть бачити спеціалістів в офісі, пропозицій віддаленої роботи майже немає. Це варто враховувати, бо, наприклад, у Торонто, де я і перебуваю, офісів геймдев-студій не так і багато. Їх у рази більше у Ванкувері чи Монреалі (далі поясню, чому не поїхала туди).

А от те, що ви з України, мало кого бентежитиме. Канада — країна мігрантів, де всім байдуже, звідки ви. Найголовніше — знати мову, аби розуміти інших. Я, наприклад, попри те, що добре знаю англійську, ще певний час погано сприймала її тут на слух. Іноді й досі можу «зависати», коли говорю на тих же мітингах. Але люди привітні та завжди готові допомогти, підказати.

Я зауважила, що в Україні художники набагато більше працюють. Особливо це стосується джунів: вони настільки бояться звільнення, що ладні перепрацьовувати скільки завгодно. Я сама такою була. Але канадцям це не притаманно.

Водночас в українців кращі скіли. І в Канаді наймають українців (чи то на фриланс, чи на аутсорс), бо це хороша дешева робоча сила. На жаль, наші люди часто просто не знають, що можуть заробляти більше, і тішаться зарплаті в розмірі 500 доларів (що взагалі не гроші для артиста).

Однак не варто сприймати Канаду як суцільний рай на землі. Ти не багатієш тут за мить. Що вчитель, що прибиральник, що художник подекуди мають одну й ту саму зарплату. І спочатку мені здавалося, що я отримую непогані гроші, та фактично я жила від зарплати до зарплати, поки не знайшла додатковий фриланс. Тепер жити куди легше [усміхається]. Звісно, мої ліди мають вищу зарплату, бо вони тут давно, а я тільки починаю на новому місці — до цього слід бути готовим.

«З Канадою в мене то безмежна любов, то люта ненависть». Про особливості життя в Торонто та плани на майбутнє

Коли я вибирала канадське місто, куди емігрувати, зупинилася на Торонто. Чому? Бо в мене там уже були друзі й знайомі. І цей фактор дуже допоміг на старті. З місяць я жила в них на дивані, доки не знайшла помешкання. Крім того, вони часто допомагали мені розбиратися з нюансами життя в новій країні.

Наприклад, уже згадане житло. Віддалено знайти квартиру практично неможливо. Тут потрібно особисто приходити на зустріч з власником, аби він переконався, що ви адекватна людина. Або ж розглядається співпраця через рієлтора. У Канаді за законом дуже складно виселити орендаря, навіть якщо він перестав сплачувати оренду, тому власники доволі прискіпливі.

Крім того, тут важливий ваш кредитний рейтинг. Як його отримати? Потрібно оформити кредитну картку в банку, всюди розраховуватися нею та вчасно погашати кредит. Новоприбулим банк видає кредитку, на яку потрібно одразу покласти певну суму, щоб довести наявність грошей у принципі. Я плачу кредиткою за хліб, кіно — будь-що, але стежу, щоб не перевищити половину суми, яка є на ній, інакше це негативно впливатиме на рейтинг. Дрібні витрати з кредитки раз на кілька днів погашаю коштами з основного рахунку — і все, сьогодні в мене гідний довіри кредитний рейтинг.

Що більше ви маєте з собою грошей на старті після приїзду в Канаду, то краще, звісно. Я їхала з тисячею доларів і ще 3 тисячі отримала тут у рамках програми CUAET. Тисяча доларів досі лежить у мене на рахунку. Та мені пощастило знайти квартиру через знайомих, крім того, я одразу почала працювати. Загалом життя в Торонто дуже дороге. Це overpriced місто, націлене насамперед на бізнес. Лишень за квартиру я плачу 1,5 тисячі канадських доларів. Ще орієнтовно 500 доларів на місяць іде на харчування. До того ж тут потрібно платити за чимало такого, що в Україні є безплатним, як-от повісити верхній одяг у закладах.

Наразі я вагаюся, де бачу своє майбутнє. З Канадою в мене то безмежна любов, то люта ненависть [сміється]. Можливо, згодом я зміню Торонто на інше місто, яке буде більше до душі і за краєвидами, і за атмосферою. Але факт у тому, що всі круті художники їдуть до США. Тож, можливо, згодом я спробую свої сили деінде.

А поки що зростатиму тут. Я постійно беру участь у конкурсах, челенджах, аби покращувати скіл. Не так давно в рамках фрилансерського проєкту лідила одну художницю — мені дуже сподобалося, хоча це обов’язки, які з артом не дуже пов’язані. Тож, якщо мені запропонують таку роль, я стовідсотково погоджуся, хоча нині це взагалі не моя мета.

Чи вдалося б мені облаштуватися в Торонто, якби не було досвіду роботи за плечима? Теоретично — так. Але краще, звісно, їхати тоді, коли тобі не бракує знань, навичок і, звісно ж, нетворку в новому місці. Останнє — чи не ключове, разом зі сміливістю та впевненістю у власних силах.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини.