Насичений, але вторинний нащадок It Takes Two. Огляд Split Fiction

В четвер, 6 березня, виходить Split Fiction — пригодницький бойовик від компанії Hazelight Studios. Нова гра від геймдизайнера Юсефа Фареса та його команди є духовним нащадком кооперативної пригоди It Takes Two. Остання отримала нагороду «Гра року» на The Game Awards 2021, а станом на жовтень 2024-го розійшлася накладом в 20 мільйонів копій. Ми пограли у Split Fiction до релізу та розповідаємо, чи вдалося Hazelight повторити успіх та чому їхня нова гра може не отримати звання GOTY цього разу.

Велика частина контенту Split Fiction опиниться за лаштунками цього огляду. По-перше, чинне ембарго стосується багатьох сюжетних моментів, які довелося оминути. По-друге, гра сповнена найрізноманітнішим контентом — кожні пару хвилин проєкт намагається розважити гравця новою механікою. Саме тому далеко не всі з них потрапили в публікацію. Наостанок також нагадаю, що огляд гри є винятково суб’єктивним жанром. Якщо ви не погоджуєтеся з якимись думками чи висновками — обов’язково пишіть про це в коментарях.

Сюжет та світ: контракт двох письменниць та свині, як сайдквест

Все починається з видавничої корпорації, що розробляє нові технології сторітелінгу. За сюжетом, компанія запрошує кількох письменників взяти участь в експерименті — кожен автор має опинитися в віртуальній симуляції власного оповідання і вже там будувати вигаданий всесвіт. Серед письменників гравці зустрічають двох головних героїнь: Міо Гадсон та Зоі Фостер. Вони і є рушійною силою Split Fiction. Якщо точніше, цією силою є різниця в їхніх характерах.

Самі розробники описують Міо, як стриману, рішучу та інтровертну реалістку. Вона виросла в великому місті з батьком і останні кілька років переживає певні фінансові проблеми. Міо не прагне слави, пише виключно заради грошей і створює суворі науково-фантастичні сюжети. Своєю чергою Зоі — харизматична й оптимістична екстравертка, що має надзвичайно високий рівень емпатії. Дівчина зростала в сільській місцевості й за допомогою фентезі сподівається довести своїй родині, що вона не така вже й невдаха.

Через низку дещо каламутних подій Міо опиняється у світі Зоі. Машина, що відповідає за симуляцію, поєднує їхні сетинги. Відтепер письменницям потрібно працювати разом, щоб пройти випробування двох різних всесвітів та вибратися з віртуальної пастки. Це буває дуже непросто, оскільки сповнені насильством оповідання Міо інколи дуже контрастують з затишним фентезі її напарниці.

На контрасті в Split Fiction побудовано багато чого і сюжет не є виключенням. Спочатку головні героїні дещо дратують одна одну, однак змушені працювати спільно і шукати тріщини між всесвітами. Така співпраця поступово відкриває їхнє минуле та дає зрозуміти, чому авторки обрали саме ці жанри. А ще дозволяє розібратися в реальних мотивах корпорації, що влаштувала експеримент.

Заклавши різницю в світах Міо та Зоі, команда Hazelight Studios відкрила собі стежки до багатьох тропів з фантастики та фентезі. Наприклад, кіберпанкові сюжети Міо наповнені пейзажами з хмарочосів, футуристичною зброєю та перегонами. В них дівчатам доведеться стати кіберніндзями, битися проти злочинних синдикатів та продиратися місцевим аналогом Найт Сіті.

У Зоі своєю чергою можна знайти будь-який елемент з фентезі книжки — тролі, велетні, дракони, енти, білко-саламандри, єднання з природою, магія тощо. І хоча сетинг Зоі менш похмурий, він так само небезпечний.

Побічні місії Split Fiction є такими собі жанровими вкрапленнями. Наприклад, коли основний сюжет розгортається у фентезійному сетингу, то сайдквести ненадовго відправляють гравців у науково-фантастичний світ і навпаки. Зокрема, досліджуючи місцевий кіберпанковий мегаполіс можна знайти віконце у «поросячий квест» — гравцям запропонують взяти на себе роль двох свинок, єдине завдання яких насолоджуватися багнюкою та шукати яблука.

Якщо підсумовувати враження від історії, можна сміливо говорити про три моменти. По-перше, гра не гає час на експозицію. Ось ви прийшли в компанію підписувати свій перший контракт, ось ви вже в спеціальних костюмах, ось Міо потрапляє в симуляцію Зоі, ось вже треба вчасно натискати якісь кнопки. Лише кілька хвилин відділяє гравців від першого запуску гри до першого виклику і це, без сумніву, потішить людей, які прийшли в Split Fiction за механіками. По-друге, сюжет в цій грі відверто другорядний аспект — з самого початку відчувається, що Hazelight Studios зосередили більшість своїх сил на ігровому процесі. По-третє, скільки в цій грі тропів з фантастики та фентезі, стільки ж і великодок.

Ігровий процес: всі механіки, які тільки можна придумати

Глобально ігровий процес можна описати трьома словами: вторинний, інтенсивний, насичений. Давайте по черзі. Вторинність Split Fiction є її найбільшим мінусом. Враження навіть від найвидовищніших механік завжди супроводжуються думкою «це дуже круто, але, здається, таке вже було в It Takes Two». Особисто я за цю проблему не буду знімати бал у гри, однак впевнений, що буде багато гравців, які вимагатимуть більше інновацій від ігроладу. Якщо бути зовсім відвертим, то неоригінальність — чи не єдина проблема гри.

Тому що рівень і щільність задоволення (той самий горезвісний fun) команда Hazelight тримає просто на найвищому рівні. І це про інтенсивність. Як я вже зауважував вище, кожні пару хвилин гра намагається здивувати і розважити новою механікою. В одну мить ви летите на парапланах, не встигли змигнути оком — вже ковзаєте на водних лижах, а ще через секунду б’єтеся з босом в стилі ретрогеймінгу.

На релізі It Takes Two в ігровому ком’юніті був такий жарт: Юсеф Фарес приходить до розробників і питає: «Хлопці, скільки у нас є цікавих механік для гри?», а команда йому відповідає — «Так». Аналогічна ситуація і в Split Fiction. Нова гра надзвичайно насичена механіками з найрізноманітніших ігрових жанрів.

Наприклад, в одному з квестів є такі собі перегони на піщаних хробаках (привіт, Шай-Хулуд). В іншому гравців саджають в спеціальний джет і розподіляють функції: Міо доведеться керувати ним під час шторму, а Зоі має відстрілюватися від ворогів. Здавалося б, і там, і там приблизно схожа ситуація з керуванням. Навіть вигляд ці зони мають схожий. Однак відчуття та емоції від двох ігрових моментів абсолютно різні.

Примітно, що розробники заклали фундаментальну різницю в ігровий процес світів. У Sci-Fi сетингу Міо має спеціальну катану, яка дозволяє їй міняти для себе вектор гравітації. Зоі ж отримала гравітаційний батіг. Цей набір можливостей дозволив левелдизайнерам Hazelight Studios сформувати візію кіберпанківських рівнів — вони обертаються, міняють кут камери, закидують героїнь на такі площини, про які спочатку можна було і не здогадатися.

З іншого боку, у світах Зоі мінливі не стільки локації, скільки самі письменниці. Вони можуть ставати менше чи більше, або ж перетворюватися на істот з унікальними здібностями. Дивлячись на цю гнучкість можна тільки позаздрити тому, як добре відчувають розробники криву пейсингу у своїй грі. Кожна нова механіка чи здібність відкриває цілий простір можливостей. Робить вона це саме в той момент, коли це одночасно найбільш необхідно і неочевидно.

Однак найголовніше, що треба сказати про ігровий процес Split Fiction — він набагато простіше, ніж здається. Гравця не карають за помилки, тендітно підштовхують до правильних рішень, не рахують його здоров’я чи кількість життів. Ба більше, в цій грі одні з найпростіших платформ-механіки, які я тільки бачив. Головне стрибнути в необхідний бік, а персонаж вже сам приклеїться до необхідної точки. Фанатам хардкорних платформерів це може дуже не сподобатися, однак для пересічних гравців ілюзія складності може стати окремим типом задоволення.

Замість підсумків: успіх It Takes Two, як перепона до звання GOTY

В аудіовізуальному плані Split Fiction не робить ніяких революцій, але це може бути найуспішніша гра, що зроблена на Unreal Engine 5. Звісно, можна причепитися до не дуже спірного реалізму героїв, незграбної ходи NPC чи до місцями не дуже вдалого освітлення. Однак, як на мене, це будуть дещо натягнуті претензії — ігровий процес в будь-якій сцені відчувається динамічним і не напружує око бодай на секунду. Водночас переходи між всесвітами виглядають дивовижно. Здебільшого, як і самі всесвіти.

Якщо підсумовувати, то у Hazelight Studios вийшов гарний проєкт, в який цікаво і весело грати. Він не гає час на нескінченні діалоги та відверту драму. Split Fiction пропонує гравцю зазирнути зі скелі вниз, а потім лагідно штовхає його в густий фентезійно-фантастичний мікс з усіх механік, які тільки можна вигадати. Подобається битися на мечах? На тобі катану. Подобається стріляти? Ось бос в жанрі булет-хелу. Подобаються просторові загадки? Вітаємо у всесвіті Зоі!

Та треба визнати, що це не чергова революція в жанрі кооперативних ігор. На жаль, нова гра Юсефа Фареса та команди ризикує залишитися в тіні безапеляційного успіху It Takes Two. З-під шарів чистого задоволення та захоплення іноді вперто вигулькує кучмівське «це ж було вже». Немає сумніву, що Split Fiction в цьому році буде змагатися за головні нагороді в ігровій індустрії. Чи отримає вона їх? Час покаже.

8/10

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини