Як змиритися з поразками та стати майстром кунг-фу. Огляд інді-гри Sifu

У лютому 2022 року виходять не лише масштабні ігрові блокбастери, а й кілька цікавих інді-ігор. Серед них — Sifu, бадьорий екшен від третьої особи у кунг-фу сетингу. На ПК, PlayStation 4 та PlayStation 5 гра з’явиться восьмого лютого. Ми провели у стильному симуляторі східних єдиноборств майже двадцять годин і ділимося враженнями.

Про розробників Sifu, французьку студію Sloclap, потрібно знати два факти. По-перше, її організували вихідці з Ubisoft Paris, які займалися Watch Dogs та Tom Clansy’s Ghost Recon. По-друге, їхньою першою грою стала Action/RPG 2017 року — Absolver. Як і Sifu, вона присвячена бойовим мистецтвам.

Але якщо в Absolver розробники говорили про вигаданий світ Адал і необхідність боротися за місце під сонцем в імперії на межі краху, то Sifu зовсім про інше. Це винахідлива збірка всіх відмінних рис кунг-фу, які попкультура закріпила у нашій свідомості.

Beat’em up про відплату з легкою домішкою метроідванії

Починається Sifu з похмурого прологу. Таємничий майстер бойових мистецтв Янь із поплічниками вриваються до школи кунг-фу. Пробираючись китайськими інтер’єрами, вони не шкодують нікого, залишаючи за собою гори трупів. Їхня мета — загадкова скринька, яку охороняє глава школи майстер Сіфу. Після короткого протистояння Янь вбиває наставника та нарешті отримує доступ до заповітної реліквії.

Ось тільки виявляється, що в приміщенні є ще одна людина — дванадцятирічна дитина (тут же гравцеві пропонують обрати стать головного героя). Злочинці змушені його вбити. Коли Янь з компанією йдуть, з’ясовується, що головний герой має артефакт у вигляді зв’язки магічних монет. Монети повертають протагоніста до життя, але водночас роблять його старшим. Тут Sifu починається по-справжньому.

Ця гра — класична історія помсти. Через вісім років після першої смерті герой, вже досвідчений боєць кунг-фу, має знайти кривдників. Для цього йому необхідно розібратися з полчищами бандитів та заповнити дошку з доказами. Так він зрозуміє, що насправді сталося у тій школі. Паралельно протагоніст думає про свою спадщину. Адже залишаючи за собою гори побитих супротивників, він сам стає на шлях жорстокого Яня.

Територіально Sifu поділена на п’ять великих локацій, що складаються з більш дрібних рівнів. Усі вони давно стали традиційними для фільмів про східні єдиноборства. Головному герою доведеться битися в заповнених маргіналами нетрях і складах наркоторговців; у закритому клубі, що б’є по очах неоновими стробоскопами, на палаючих вулицях і в музеї сучасного китайського мистецтва. При цьому розробники додали елементи метроідванії — щоб дослідити на сто відсотків одну локацію, потрібно спочатку знайти ключ в іншій. Тільки потім, наприклад, замкнена кімната стане доступною.

Тут немає відкритого світу, як це було в Absolver. Sifu здебільшого складається з тісних коридорів, які потрібно зачистити. Це дозволяє назвати гру яскравим представником жанру beat’em up. Тим більш, що іноді гра переходить на такий собі псевдодвовимірний режим, змушуючи гравця продиратися крізь щільний натовп лиходіїв. Наприклад, до такого рішення розробники вдалися в одному з місць першого рівня, явно цитуючи культову сцену з «Олдбоя» Пак Чхан Ука. Та й загалом стилістика, атмосфера і більшість атрибутів гри багато в чому запозичені з кунг-фу бойовиків — «Ігри смерті», «Новий однорукий мечоносець», «П’ятеро отруйних» та інших.

Складність souls-like та вимогливість roguelike

Якщо підходом до зачистки локацій Sifu — чистий beat’em up, то за складністю геймплею вона може стати на один рівень з найкращими представниками жанру souls-like. Тут не вийде увірватися в натовп, розкидаючи всіх підряд. Герой, у найкращих традиціях ушу, завдає десятків блискавичних ударів, збиваючи супротивника з ніг. Але щоб перемогти навіть рядових мобів, потрібно ухилятися, відбивати та блокувати удари. Дуже часто тікати. Sifu постійно змушує гравця бути винахідливим та різноманітним.

Усього є два типи ударів — сильний і слабкий. Чергуючи їх у потрібній послідовності і поєднуючи з рухами вгору/вниз, отримуєте запаморочливі комбо, а також спецприйоми. Залишивши противнику певну кількість життя або проломивши його шкалу блоку, можна влаштувати добивання. Але з цією механікою треба бути обережними. Іноді противники несподівано блокують добивання та миттю заповнюють шкалу життя. Після цього вони б’ються вже з подвоєною силою.

У такій ситуації можна порадити таке — пробігтися по локації у пошуках підручних засобів. Як і будь-яка історія про кунг-фу, Sifu дозволяє використовувати як зброю все: пляшки, цеглини, уламки ширм, бамбукові тростини, швабри, труби, сталеві біти та ножі. Деяку зброю можна кинути, для решти є свій унікальний набір анімацій. Зброя недовговічна, але її міцність можна підвищити. У Sifu є цікава RPG-складова — перемагаючи ворогів, герой набирає очки. Їх можна витратити на вивчення нових прийомів, зміцнення шкали блоку, обнулення лічильника років чи поліпшення зброї.

Окремо згадаємо про босів наприкінці кожного рівня. Очевидно, їх п’ятеро. Лиходії репрезентують стихії — вогонь, землю, повітря, воду. І тільки Янь є уособленням темного кунг-фу. Кожен з них має набір власних ударів та зброю. У всіх по дві фази. Наприклад, Шон, якого герой зустрічає в клубі, озброєний жердиною. Якщо на вступних титрах гравець пропустив навчання, як саме боротися з мобами такого роду, то на нього чекає справжнє страждання — після чергової поразки хочеться жбурнути в стіну ґеймпад.

Втім саме цим цікава концепція гри. Розробники зазначають: стати майстром кунг-фу ось так одразу практично неможливо. Гравець повинен програвати, програвати, програвати та програвати. Аналізувати свої помилки, вдаватися до нових підходів та знову програвати. Тільки змирившись із фактом, що шлях східних єдиноборств тривалий і тернистий, у ньому можна досягти реальних висот.

Водночас саме тут криється одна зі слабких сторін гри — вона не дає часу звикнути до темпу та типу сутичок. Sifu з початку суворо карає за помилки та вкрай вимоглива до користувача, змушуючи постійно проходити той самий рівень безліч разів. Пов’язано це, звісно, ​​із системою старіння.

Вона — головний винахід розробників. Герой починає історію у двадцятирічному віці. Коли закінчується його шкала життя, він старіє. Спочатку на рік, потім на два. Що більше поразок поспіль, то більше додасться років до лічильника віку. Погіршується ситуація ще й тим, що кожне десятиліття кількість здоров’я зменшується, а шкода, якої зазнає гравець,— збільшується. Повноцінний game over настає у віці трохи за сімдесят: у героя лопається остання магічна монета, і він починає з початку локації.

Звичайно, є можливість не старіти, розпочавши рівень по-новому. Знову свіжим та молодим. Але в такому разі прогрес, покращення та нові прийоми (якщо вони не вивчені перманентно) забудуться. Залишаються доступними лише докази на дошці у штабі. Цим, до речі, Sifu нагадує інший недружній до гравця жанр — roguelike.

Проблемою стане також перенесення віку між локаціями. Якщо після проходження першого рівня герой постарів на сорок років, то в другий він увійде шістдесятирічним. Змінити це можна лише одним способом — знову пройти перший рівень, спробувавши покращити свій результат. Зрештою, наполегливий користувач помре за раунд один-два рази та до наступного рівня прийде молодим. Але є ризик, що багато хто, втомившись від монотонної біганини по одних і тих же декораціях, кине гру ще на початку.

Візуальна квінтесенція стилю кунг-фу та магія саундтреку

Такі гравці насправді припустяться великої помилки. Перші рівні зроблені добротно, але що далі, то яскравіше розкриваються локації. Sifu наповнена вдалими дизайнерськими та режисерськими рішеннями. Деякі моменти хочеться зафіксувати на відео і переглядати щоразу. Розробники вдало грають із кольором, формами, вміло поводяться з монтажними інструментами.

Все це їм дало змогу зробити деякі сцени максимально кінематографічними — кадри хочеться поставити обкладинкою на робочий стіл навіть з огляду на те, що у грі досить простенька графіка. Враження не псують навіть рідкісні технічні недоліки, як-от склянки, що висять просто у повітрі, чи зброя, що несподівано стала невидимою.

Іншою беззаперечною перевагою гри є її саундтрек. Нагнітальний, динамічний, він змушує гравця бігти вперед, не звертаючи уваги на те, що від гри вже болять пальці. Частина команди Sloclap, яка відповідала за звук, вміло підтримала магістральну концепцію — всі мелодії у грі побудовані на традиціях кунг-фу.


У підсумку найсерйозніший мінус Sifu, який може відштовхнути казуальних гравців, — це її вимогливість і недружність до користувача. Розробники не нарощують складність поступово, а одразу занурюють вас у жорстокий світ кунг-фу. У цьому світі будь-який пропущений удар може додати зайвих років. Це і недостатня кількість контенту на рівнях може багатьох розчарувати. Але якщо набратися смирення і віддатися драйвовим стереотипам, що існують в масовій культурі навколо кунг-фу, легко отримати унікальний досвід перетворення на майстра східних єдиноборств. Нам гра сподобалась, тож ставимо їй 8 з 10.

8/10

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини

👍ПодобаєтьсяСподобалось7
До обраногоВ обраному1
LinkedIn

Схожі статті



Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Підписатись на коментарі