«З перших днів я відчував, що потрібно повернутися». Саунддизайнер про повернення з Іспанії в Україну та організацію шелтера у Львові
Музикант Антон Панфілов за два роки до війни став саунддизайнером в геймдеві. За два тижні до війни Антон разом зі своїм гуртом Cloudless виступав на сцені фіналу нацвідбора на Євробачення. Його музична кар’єра та шлях у геймдеві зупинилися після 24 лютого. На початку війни Антон був в Іспанії, але повернувся в Україну, щоб допомагати біженцям. Про львівський шелтер, волонтерську діяльність та роботу геймдеві під час війни він розповів у нашому інтерв’ю.
«Із 10 співбесід 9 були невдалими». Про пошук роботи та перші проєкти в геймдеві
З 2011 року я працював з українськими продакшенами по звуку і музиці, і мені це давно вже набридло. У 2020 році, коли почалася пандемія, я психонув, оскільки не було роботи. І я подумав, якщо є стільки вільного часу, треба зайнятися тим, чим планував зайнятися кілька років — перейти у геймдев. І ось у березні
Звісно, що будь-яких тримісячних курсів не вистачить, щоб вийти на роботу. На курсах ми вивчили звуковий рушій wwise. Забігаючи наперед, я зараз на fmod, але в той час я одразу замахнувся на wwise. Там було багато практичних занять, які допомогли мені швидше освоїти базу.
Минуло три місяці, я почав вливатися в тусовку, знайомитись з іншими фахівцями в індустрії. Познайомився з Кирилом, який зараз у Wargaming працює, з іншими різними саунд-дизайнерами, фрилансерами. Виявилося, що вся українська спільнота ігрових саунд-дизайнерів раз на місяць-два збирається на тусовки. Я туди потрапив і зрозумів, що у нас є індустрія і багато людей, які роблять світові тайтли на кшталт Far Cry, Crysis та інші.
«Всі ці співбесіди для мене були чимось новим — я завжди був по інший бік геймдеву»
Влітку того ж року я шукав роботу, відіслав понад 150 листів компаніям в Україні та Європі. З них відповіли лише приблизно 20%, а врешті у мене було близько 10 співбесід. У VOKI Games, наприклад, була співбесіда — я виконував тестове. Ще були якісь компанії, які онлайн-казино створюють. Були потужні компанії з дуже красивим артом.
Всі ці співбесіди для мене були чимось новим — я завжди був по інший бік геймдеву. Це все було дуже складно. В NetEnt, наприклад, мені дали два тижні на тестове — треба було озвучити три великих відео. А ще було завдання зі скриптингу.
Щодо скриптингу, я так зрозумів, що у них була імплементація на рівні коду, без рушія. Бо масштаби у них інші, специфіка гри така. Я за кілька років до цього основи JS проходив, закінчив курси, та все одно моя спеціалізація — це звук і музика, безпосередньо продакшн.
У тестовому завданні треба було відповісти на десять базових питань, а потім було три великих ролики. Перші два відео — це скрінкасти, де два геймплеї. А третій ролик — це анімоване інтро. Це вже більш маркетингове відео, там трохи інша специфіка. Треба було зробити там все: звук, музику, інтершуми. Це все треба було десь взяти, скомпілювати та синхронізувати. А два геймплейних ролики були для казино.
Ну і з 10 співбесід 9 були невдалими. В тому сенсі, що роботу я не отримав. Натомість здобував досвід. Більшість давали мені розгорнутий фідбек, що у майбутньому допомогло мені правильно себе позиціонувати.
Ось так потроху я прийшов до того, що у грудні 2020 року мені через знайомих запропонували роботу в компанії Plarium. Я зробив тестове — мене взяли.
Робоче місце саунддизайнера
Якщо не брати до уваги дрібні підробітки, це була моя перша робота в геймдеві. Хоч і парт-тайм. У Plarium я пропрацював приблизно п’ять місяців. Мені там все подобалося, команда неймовірна. Там лише три-чотири людини було в команді по звуку, але з кожним було круто співпрацювати. Був великий контраст з українськими телеканалами, продакшенами, які працюють над серіалами. Тут краще ставлення до працівників, вища якість комунікації. Перші місяці я навіть відчував, що тут має бути якийсь підступ, але ні.
Зараз працюю у київській геймдев-компанії 4Friends. Сюди я потрапив досить несподівано. Все почалось на початку 2021 року, коли я ще працював у Plarium. І хоч компанія мені подобалася, але сама робота у мене була доволі одноманітна, і мені хотілося більшого. Я постійно розсилав резюме. І ось мені написав HR з однієї студії. Я пройшов дві співбесіди — одну з HR, іншу технічну. Навіть тестового не було, бо вони хотіли швидко знайти співробітника. Зі мною на співбесіді спілкувався досвідчений саундпродюсер. Він ставив стандартні технічні запитання: що ти робиш, чим, яка твоя логіка — це, звісно, все було на словах, але дуже зрозуміло. Відповіді на такі питання показують спосіб мислення. Були питання на кшталт «ось тобі треба озвучити це — який твій пайплайн, послідовність дій?». Очевидно, що це аналіз, прототипування у декілька етапів, отримання фідбеку від продюсера тощо. Він побачив, що я адекватний. Ну і ще були питання про софтскіли.
Через кілька днів після співбесіди мені надіслали офер. Це був мій перший офер, який я отримав без допомоги знайомих. І у травні
«Я відчув, що мене кинули в самісіньке пекло, і я пройшов його». Про co-dev та роботу
Коли я прийшов у 4Friends, вона займалася сумішшю Hidden Objects та Mach3. Ринок диктував умови, коли потрібно було схрещувати жанри. Тим більше, що у головної компанії, яка володіє нашою студією, взагалі свій всесвіт ігор. Наш проєкт, який розроблявся близько двох років, закрили у січні
Я робив ту частину, яка мала б піти у софтлонч. Звісно, там було декілька ітерацій, які треба було ще узгодити з продюсерами, але загалом для мене це солідна робота, я пишаюся нею. Хоч і шкода, що не зможу її показати. Мені дуже хотілося подивитися на реакцію гравців, на результати. Однак нас відправили на co-dev у січні. А co-dev мені подобається, бо ти постійно перетинаєшся з фахівцями з різних проєктів, у яких ти вчишся.
У мене влітку, до речі, був co-dev. Він тривав близько двох місяців, а найбільш інтенсивна частина була останні два тижні. За цей час я імплементував понад 300 івентів, бо там вже реліз був. І я відчув, що мене кинули в самісіньке пекло, і я пройшов його.
З цієї точки зору co-dev мені подобається, я отримую нову інформацію, навчаюсь. І ось приблизно так в мене починався цей рік. Але ще була музика.
«Ми остаточно впевнилися, що це профанація, і заспокоїлись». Про нацвідбір на Євробачення
Крім того, що я композитор і саунд-дизайнер у геймдеві, я ще музикант і у мене є гурт Cloudless. І ми у 2020 та 2022 роках брали участь у нацвідборі на Євробачення. У
Обидва рази це були прямі ефіри. Це така можливість показати себе як на українській, так і на європейській музичній арені. Тому що в Європі за стільки років сформувалася своя тусовка фанатів Євробачення, які стежать за нацвідборами в інших країнах.
У
Гурт Cloudless у повному складі
Ми не образились, що нас обійшли Go_A. Однак було неприємно дізнатись, як шоу влаштовано зсередини. Були дивні моменти, наприклад, Тіна Кароль нам поставила 2 бали, а цього року це повторилося, і вона поставила нам 3 бали. Ми чесно йшли брати участь, але в обох випадках переконалися, що там дуже брудно і нечесно.
Як досвід це все одно круто, ми щиро хотіли поборотися за можливість представляти Україну. Але вони кажуть одне, а в кулуарах вирішують інше.
Щодо Go_A в мене жодних сумнівів. Вони опинилися у потрібний момент у потрібному місці. І правильно, що вони врешті тоді поїхали представляти нашу країну на конкурсі. Тому що вони принесли країні багато позитивного іміджу. Вони вперше у європейський Billboard потрапили. З цього погляду правильно, що поїхали вони. Бо ніхто не знає, як би ми себе там показали.
Після нацвідбору 2020 року ми розсталися з вокалістом і рік не спілкувалися. Але згодом зрештою відновили співпрацю з Юрою, тому що, творячи музику спільно, у нас відбувається магія. Навесні 2021 року ми знову почали разом працювати. І якось природно вирішили знову взяти участь у нацвідборі на Євробачення у 2022 році.
Восени ми обрали пісню, відправили. Потрапили спочатку в лонглист, потім у шортлист, було внутрішнє прослуховування, а потім пройшли у фінал. Була підготовка, репетиції, потім два дні прогонів і на третій виступ. Нас знову засудили: Тіна Кароль поставила 3 бали, інші по одиниці.
Там узагалі все було погано. В ефірі ми виступали першими, і на репетиціях такого не було, а тут у нас два чи три рази зупинялася музика. Оскільки на Євробаченні неможливо швидко відстроїти гурт, то живий там тільки голос — музика йде у записі. І це не секрет — таке відбувається і на головній сцені Євробачення. Тобто живий тільки голос, а ми імітуємо гру на інструментах. Але з усім тим, треба викладатися на повну. І от у нас кілька разів музика припинялась на секунду-дві, а потім починалася з того місця, де зупинилася. Потім ми впевнилися, що це була випадковість, нам дали можливість ще раз виступити. Ну й врешті зовсім не заслужено нам поставили якісь жахливі оцінки, як і половині учасників. Почали тягнути на перші місця інших учасників. Ми остаточно переконалися, що це профанація, і заспокоїлись. Хоча, звісно, було неприємно від того, що нас використовували.
Коли організаторами стали тільки «UA: Перший» без СТБ, то спочатку здалося, що організація заходу стала тільки кращою — у сенсі попередніх кастингів і того, що відбувалося напередодні підготовки до ефіру. А найголовніша частина — з репетиціями, прогонами та ефірами — була огидною. Навіть ведучі критикували організаторів. Тобто там були дитячі помилки, які збиралися сніжною кулею.
«З Києва мені вдалося евакуювати чужу сім’ю на чужій машині». Про початок війни
12 лютого відбувся ефір нацвідбору на Євробачення. 14 лютого я мав полетіти в Іспанію до родичів та дівчини. Але ситуація в країні загострювалась. Я пропустив виліт і спостерігав, що буде далі. Мої родичі та дівчина вилетіли заздалегідь — хто за два тижні. хто за місяць. З усієї моєї родини в Україні залишився тільки я і мій батько, який був у Харкові.
У нас в Києві було дві машини, моя і брата. Я перегнав їх до Львова. І врешті все ж вилетів
Був жах, звісно, нікому вже не було діла до робочих процесів. Але спочатку нам на роботі сказали чекати, ніхто не вірив, що це понад тиждень триватиме. Нам компанія дала оплачувані вихідні, щоб врятуватися. Дали додаткову зарплату — і всі витратили її на порятунок своїх рідних, на донати та волонтерство.
«Пощастило, що саме тоді, коли я приїхав у Київ, я не чув жодної повітряної тривоги та жодного пострілу»
У нас в компанії трохи більше ніж 100 осіб. І я задоволений і захоплений ставленням колег та CEO. Всі з розумінням поставилися до ситуації, сказали, що передусім всі співробітники мають рятувати себе та близьких і не думати про роботу. Пояснювали також, куди звертатися за юридичною консультацією тощо.
Вже майже через місяць вони запропонували потроху повертатися до роботи тим, хто в безпеці. Сказали: «Якщо ви не під бомбами, якщо у вас є хоча б година на день посидіти за ноутбуком — працюймо, хоча б щоб відволікатись і не зійти з розуму».
Більшість співробітників працюють як можуть, донатять, волонтерять. Хтось взагалі тільки волонтерить — і компанія ставиться до них з розумінням. У нас, наприклад, з’явилися окремі чати, де ми обговорюємо збір коштів.
Щодо мене, то коли все почалося, у мене був ступор декілька днів. Врешті ми вирішили полетіти до Польщі, щоб чимось допомагати біженцям. Коли прибули туди, побачили, що поляки й так неймовірно допомагають українцям і від нас там користі небагато. Тоді я вирішив поїхати до Львова.
Я з Кракова у Львів гнав польський пікап з волонтерським вантажем. У Львові з’ясувалося, що оскільки машину через кордон перевіз я, то, крім мене, ніхто до Києва не зможе її повезти. Я поїхав у Київ. Було дуже страшно. Але я відвіз. З Києва мені вдалося евакуювати чужу сім’ю на чужій машині — там була мама з двома дітьми. Їх вивіз до Львова.
Пощастило, що саме тоді, коли я приїхав у Київ, я не чув жодної повітряної тривоги та жодного пострілу.
Вже повернувшись у Львів, дивом вдалося винайняти двоповерхову мансарду. Це наш шелтер, де ми приймаємо біженців. Якщо дуже постаратися, там можна до 20 осіб вмістити. А загалом через нас уже пройшло 50 осіб — жінки, діти, люди похилого віку. Зазвичай вони залишаються на одну, дві, три ночі, а потім їдуть у Польщу чи ще кудись в Європу. Зараз у нашому шелтері постійно
Шелтер у перші дні. Нині все обжито
Мені вже двічі вдалося успішно ініціювати збір коштів. Першого разу вийшло
Ще трохи лампочок і світильників придбав. Це мансарда — поставив кілька теплих ламп, і вже людям приємніше і спокійніше. Ще різних дрібниць придбав: сушарки для одягу, побутова хімія. Ще до 15 тисяч гривень витратив на їжу. Ми купували ящики з пляшками води, 10 кг цукру, 20 чи 50 кг картоплі, коробки з печивом, ще продукти, які можуть зберігатися довго.
Мала частина того, що покупалося для шелтера
В обох випадках гроші вдавалося зібрати за півтори доби — робив дописи в Instagram та Facebook, друзі скидали гроші, колеги. Але, звісно, свої гроші також витрачаю. Комусь закинув 4000 грн, комусь купив одяг, комусь іще щось. Плюс багато грошей витрачаю на бензин, бо я часто їжджу на кордон — відвожу жінок, дітей і пенсіонерів до піших пунктів пропуску. За місяць війни вже 5 тисяч кілометрів наїздив.
Паралельно намагаюся працювати, але війна сильно вплинула на всі мої робочі процеси. І мені просто не встигають видати таску, тому що люди зайняті. Мені ось видали одну, і я вже тиждень чекаю, коли її підтвердять. В цей час волонтерю. За цей місяць, як я повернувся з Іспанії, у мене не було вихідних. Було тільки пів дня, коли я нічого не робив. А так постійно треба кудись їхати. З часом графік трохи налагодився. Зменшився потік біженців. Я намагаюся дотримуватися певної психологічної гігієни, спати певний час, вчасно їсти. За принципом надівання кисневих масок в літаках, коли людина спочатку собі допомагає, а потім іншим. Інакше в такому темпі довго не протриматись.
«Це не ура-патріотизм, це людяність, єдність». Про повернення в Україну
З перших днів я відчував, що потрібно повернутися. І я вважаю, що мені хоч трохи вдається допомагати тут. Бо, коли ти далі, ці переживання посилюються. Ти багато чого домальовуєш собі в голові. Я не порівнюю це з тим, що відчувають люди, які були під обстрілами. Але коли я повернувся до Львова з Польщі, мені стало трохи легше. Я розумію, що це мій дім, мені тут все знайомо. Коли дивишся в очі людям, що втекли з-під обстрілів, бачиш, що їм стало трохи легше, що хтось знайомий їх зустрів. І вже своєю присутністю можеш робити комусь краще. І це хоч обмежене коло знайомих і приятелів, але з усім тим враження, що ти як патрон в магазині, разом з такими ж, як ти.
Ось нещодавно була інформація, що за 33 дні в Україну повернулося понад пів мільйона українців, з яких 80% чоловіків. 80% від половини мільйона таких патронів у ріжку волонтерському, військовому тощо — це багато про що говорить. Це не ура-патріотизм, це людяність, єдність. І це круто!
Коли я повертався в Україну, то розумів, що не зможу перетворитися на велетенського безсмертного дракона, який знищить всіх орків. Але навіть якщо щодня кожен буде робити якусь невелику добру справу, разом це зрушить цілі континенти.
Vasily Karpets
1 коментар
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів