Леон повертається додому. Огляд Resident Evil Requiem

У п’ятницю, 27 лютого, виходить Resident Evil Requiem — перший по-справжньому великий реліз цього року і вже дев’ята основна гра культової серії. Пряме продовження RE Village вводить нову героїню, дає неочікуваний погляд на зірку попередніх частин і повертає гравців до Раккун-Сіті. Я пройшов Requiem до релізу і в цьому тексті розповідаю, чим гра може зачепити та скільки знадобиться часу, щоб розплутати чергову загадку від Capcom.

Раніше я вже зазначав, що будь-який огляд — це суб’єктивна форма, яким би детальним та прискіпливим текст не був. Для повноцінної деконструкції потрібно набагато більше часу і зовсім інший підхід. Написання конкретно цього огляду ускладнилося ще й тим, що я є давнім фанатом Resident Evil. Бути об’єктивним в такій ситуації непросто. Втім, я намагався не виходити в зону «фанбойства». Я також прагнув утриматися від критичних спойлерів, однак усе одно закликаю вас бути обережними.

Леон стає ikeoji і «рятує» нову героїню. Про що Resident Evil Requiem

Розділяти історію на двох протагоністів — не новий прийом для ААА-ігор. Лише за останні кілька років були Алан Вейк та Сага Андерсон у Alan Wake 2, Пітер Паркер та Майлз Моралес у Spider-Man 2, Наое та Ясуке в Assassin’s Creed Shadows. Для Resident Evil кілька головних героїв — теж звичайна практика. Однак у Requiem їх розділили не тільки і не стільки історією. Грейс та Леон мають не просто власні ігроладні нюанси чи суттєві розбіжності в атмосфері оточення. Вони, фактично, втілюють два різні жанри. Про них — нижче, а зараз давайте про сюжет.

Грейс Ешкрофт — це інтровертна і замкнута аналітикиня ФБР, яка почувається безпорадною через відсутність бойових навичок. Для гравців вона нова дійова особа, однак у міфології RE персонаж давно має власний закуток. Грейс є донькою Алісси Ешкрофт, репортерки-розслідувачки видання Raccoon Press. Вона була однією з ігрових персонажів Resident Evil Outbreak (2003 рік) і фактично стала тоді єдиною вцілілою особою. Після анонсу Resident Evil Requiem пильні гравці навіть знайшли її записку з Resident Evil 7 про розслідування щодо зниклих людей.

Померла Алісса за вісім років до подій Requiem у готелі «Ренвуд». За злою іронією, саме сюди відправляють Грейс розслідувати серію загадкових смертей. Це викликає у головної героїні неабияку емоційну реакцію і призводить до її викрадення. Спочатку Грейс опиняється у пастці Центру тривалої терапії «Роудс-Гілл», а згодом її переправляють до наріжного каменю всіх «Резидентів» — Раккун-Сіті.

З іншого боку, у нас Леон Кеннеді. Цього поціновувача необов’язкових «сальтух» та дивних коментарів фанати франшизи знають ще з другої частини. За хронологією гри він востаннє з’являвся чотирнадцять років тому в Resident Evil 6. Однак у 2023-му Capcom почала готувати для пана Кеннеді сцену і випустила високо оцінений ремейк Resident Evil 4.

Та в Requiem уже досвідчений агент Відділу операцій з питань безпеки (DSO) отримав нове амплуа — зрілого, але ще дуже «гарячого» чоловіка. Це не моє визначення, так сказав геймдиректор Коші Наканіші. За його словами, жінки в команді розробників брали активну участь у «тюнінгу» зовнішності Леона і зрештою створили дизайн, «від якого серце будь-кого затріпоче». Героя навіть охрестили ikeoji, що з японського сленгу перекладається приблизно як «привабливий, крутий літній чоловік».

За сюжетом нової частини DSO відправляє Леона на Середній Захід — люди, що пережили знищення Раккун-Сіті, починають один за одним підозріло вмирати. Розплутуючи цю загадку, Кеннеді виходить на колишнього вченого корпорації Umbrella Віктора Гідеона. За неймовірним збігом, саме Гідеон є головним лікарем «Роудс-Гілл» і відповідальним за викрадення Грейс.

Може скластися враження, що дев’ята частина повертається до вже звичного тропу: Леон, лицар з обмеженим інвентарем, має рятувати діву в біді. Як це було, наприклад, у четвертій частині. Тільки тепер замість Ешлі в нас Грейс. Та це хибне враження. Попри зовнішню безпорадність, Грейс цілеспрямовано продирається крізь загадки надмірно фешенебельної лікарні, тікає від зомбі та рятує слабших. Своєю чергою, Леон намагається наздогнати жертву і допомогти їй, але щоразу лише на мить запізнюється.

У Resident Evil Requiem герої перетинаються кілька разів, але ці зустрічі стрімкі й навіть ситуативні. На початку Леон дає Грейс свій гіпертрофований револьвер і зникає. Потім — майже рятує її від велетенської медсестри. Далі — майже встигає зупинити її переліт до Раккун-Сіті. І так знову й знову. Тільки наприкінці гри вони знаходять одне одного, але тут на гравців чекає твіст. Схоже, саме Грейс має рятувати Леона, а не навпаки.

У підсумку сюжет грає в пінг-понг лініями двох головних героїв. Тут особливо цікаво, як розробники розділили між ними рівні. Наприклад, «Роудс-Гілл» — ця локація на 90% належить аналітикині ФБР. Записки, загадки, інтеракції з ворогами та NPC спроєктовані так, щоб розкрити Грейс, познайомити її з гравцем. Леон, своєю чергою, з’являється спорадично, вбиває найбільших монстрів, від яких тікала й ховалася Грейс, та жартує, що з кардіотренуваннями на сьогодні він закінчив.

Леону «належить» інша локація — руїни Раккун-Сіті. Переконаний, що далеко не один фанат пустить ностальгічну сльозу, коли пан Кеннеді дістанеться поліцейського відділку цього колись симпатичного містечка. Навіть сам Леон проговорює гнітючу вагу промайнулих років, коли гірко вітається з полеглим лейтенантом Браною.

Горор, бойовик і крафт. Як грати у Resident Evil Requiem

Як я зазначав вище, наявність двох головних героїв вплинула і на ігровий процес. Вже на самому початку гри мене змусила вигукнути «о, прикольно!» можливість змінювати перспективу з першої особи на третю. Пригадалося, як у 2017 році частина гравців сварила Resident Evil 7 за відмову від класичного вигляду з-за плеча. Примітно, що самі розробники радять обирати першу особу для Грейс і третю — для Леона.

У такої рекомендації є вагомий аргумент: жанрово ігролад за кожного з героїв суттєво відрізняється. Нерідко RE дорікають за постійні коливання між горором на виживання, екшеном та аркадним бойовиком. У новій частині цю проблему майже подолано. Зокрема, весь досвід за Грейс побудований в контексті горору. В Ешкрофт мінімум зброї, вона вразлива, навколо панує напівтемрява, блимає світло, а вузькими коридорами блукають моторошні монстри, що вдвічі, а то й втричі більші за неї.

Звісно, у Грейс є свої бойові сцени, але тут відчувається сильний вплив саме «виживального» аспекту. Її інвентар хоч і можна покращити, але він все одно помітно менший за кейс Леона. Патронів на локаціях достатньо, але щоб влаштувати щедрий шквал вогню їх не вистачить. Ближнього бою майже немає взагалі. Все, що може наша аналітикиня — відштовхнути вже підбитого ворога. Нижче, можливо, один з найбільш драйових епізодів зі стріляниною за Грейс.

Зовсім інша ситуація з Леоном, для якого Resident Evil Requiem остаточно став бойовиком. А чому ні? На мою думку, було б дивно робити його епізоди горорними. Чого може боятися людина, яка роками і навіть десятиріччями знищує мутантів? Чергового товстуна, що роз’ївся на Т-вірусі?

Тому його частину можна описати лише одним дієсловом — розвалюй. Для цього у гравців є цілий арсенал зброї: пістолети, автомати, револьвер, снайперські гвинтівки, дробовики, гранати і навіть невеличка сокира для ближнього бою. Додайте сюди бензопилку — і ви вже не Resident Evil, а майже Serious Sam. Тільки встигай перезаряджатися та міняти зброю.

Водночас розробники не забули, що має бути весело і різноманітно. Нікуди не ділися постріли зомбі по колінах, підрив червоних газових балонів, ефектні добивання «вертухою» та більш винахідливі варіанти позбутися одразу кількох ворогів. Тут, напевно, варто згадати тезу одного з активних коментаторів нашої спільноти: «Японці роблять чи не найкращі у світі ігри».

І якщо вже писати про ігровий процес Леона, варто зачепити сутички з босами. По-перше, тільки у нього вони є — Грейс скоріше тікає від таких зустрічей. По-друге, це той аспект, де Resident Evil Requiem зробив крок назад. Не подумайте, весело було битися і з Тираном, і з гігантським павуком, і навіть з керівником загону елітних солдатів.

Однак всі вони відчуваються доволі прохідними і існують ніби більше для галочки. Тобто вони не поглиблюють світ чи персонажів, не розкручують якийсь додатковий конфлікт і не створюють новий шар сюжету. Вони просто існують, щоб у заскриптованій сцені їх повбивав Леон. З іншого боку, після Леді Дімітреску складно придумати щось, що захопить увагу сучасного гравця.

Об’єднувальним фактором для обох протагоністів стала система крафту. Леон та Грейс можуть створювати припаси, хоча процес у них різний. Для Кеннеді це вже класична механіка: з металобрухту і пороху можна зібрати патрони чи гранати, а з двох чи трьох рослин — потужнішу аптечку.

У Грейс усе трошки інакше. На початку гри вона отримує спеціальний пристрій, яким може збирати зразки крові. З них та іншого сміття вона створює патрони, хілки, коктейлі Молотова та кислотні коктейлі, постійні покращення для себе. А ще спеціальні інжектори, що не дозволяють уже вбитим ворогам знову піднятися.

Загалом, про ігровий процес Resident Evil Requiem можна говорити багато. Нікуди не ділися багаторівневі просторові пазли, всередині яких — інші пазли, всередині яких — відповіді вже до геть інших пазлів. У Леона з’явилася економіка — вбиті вороги перетворюються на валюту, за яку можна придбати зброю, броню чи покращення. Помітно змінився підхід до мапи. Однак я впевнений, що всі ці речі краще спробувати самому, ніж читати про них в огляді. А потім можна все це обговорити в коментарях, до чого всіх і запрошую.

Фізика RE Engine та хронометраж. Яким вийшов Resident Evil Requiem

В оглядах прийнято розповідати про графіку, звук та баги в іграх. Але тут мені вам геть нічого сказати. По-перше, баги чи якісь інші шорсткості у грі знайти складно. Можна причепитися до деяких проблем в анімаціях. На одному з відео вище (де Грейс штовхає зомбі) помітно, про що я говорю. Але це настільки несуттєва дрібниця, про яку і говорити соромно.

Можна висловити певний скепсис до фізики RE Engine. Вона в деяких моментах дійсно дивна. Але таких ситуацій мені зустрілося менше, ніж залишилося пальців у героя Брендана Глісона наприкінці фільму «Банши Інішерина». Ось, наприклад, один з таких моментів:

По-друге, як виглядає гра... ну, це сучасний «Резидент», що ви від нього очікуєте? У перші пару годин я шукав перевикористані асети чи створені за допомогою штучного інтелекту записки, якісь «попливлі» текстури та візуальні глічі. Дуже скоро стало зрозуміло, що гра непогано відполірована, текстури — феноменальні, записки — навіть трішки занадто деталізовані, а глічів як не було, так і немає. Як від першої особи, так і від третьої.

Фактично, окрім невиразних босів, у мене єдина претензія — довжина гри. Але навіть це виключно моя проблема. Коли мене попередили, що починається фінальна місія, я був дещо розчарований. «І це все?», — подумалося мені. Та ж я награв лише п’ятнадцять годин! У цей момент я забув, що це стандартний хронометраж для Resident Evil. Наприклад, основна історія Village триває десять годин, а попередньої частини — і того менше. Так, є ремейк четвертої частини і її колосальна «платина» на понад 60 годин. Однак загалом 10–15 годин — це золотий стандарт для цього вигаданого світу.

У підсумку Resident Evil Requiem — якісне продовження культової серії, в якому зібралися обережні експерименти та найкращі практики минулих частин. У дев’ятій грі гравець в один момент продирається загадками грандіозної лікарні, а в інший — несеться на крутому байку пусткою Раккун-Сіті і відстрілюється від гігантських псів. Гра сповнена ще наївним переляком Грейс і ностальгією Леона, що відчувається майже фізичною.

Requiem успішно поєднує лагідний початок для нових гравців і різнобарвний спадок всесвіту, що існує вже тридцять років. Словом, це ідеальний подарунок фанатам на черговий ювілей серії.

8,5/10

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини