Боді-горор на іншому кінці Раккун-Сіті. Огляд фільму «Оселя зла»

Привіт, спільното! Цього тижня на великі екрани вийшов фільм «Оселя зла» від американського режисера Зака Креггера, який вам може бути відомий завдяки горорам «Зброя» та «Варвар». Стрічка вже стала найвище оціненою ігровою кіноадаптацією на Rotten Tomatoes і на момент публікації цього матеріалу тримала там солідні 96%. Ми зі свого боку вирішили провести п’ятничний експеримент і розповідаємо, чим може сподобатися це кіно та чому в ньому не буде відомих героїв франшизи від Capcom.

«Оселя зла» без Леона, Кріса та Ади

Фільм відкривається планом-секвенцією. Без монтажних склейок ми рухаємося за героєм, який намагається зорієнтуватися в наповненому хаосом відділенні невідкладної допомоги. Люди тримаються за розбиті голови, в кожній палаті когось зашивають, всюди кров і заклопотані лікарі.

Головний герой — пересічний медичний кур’єр Браян — намагається знайти відповідального за його посилку і паралельно свариться телефоном зі своєю дівчиною. З контексту їхньої розмови глядач розуміє, що ситуація кепська і пара на межі грандіозного скандалу. Тому Браян намагається завершити роботу і повернутися додому, щоб поговорити нормально.

Нарешті чоловік знаходить лікаря і віддає тому контейнер. Та одразу ж отримує нове замовлення. Браян постає перед дилемо. З одного боку, його зміна закінчена, він втомлений, йому треба повернутися до розмови з дівчиною. З іншого — новий контейнер треба доставити якомога швидше, ще й за місто. А це, очевидно, помітно більше грошей. Єдина умова: у нього має бути повний привід на автівці та ланцюги на колесах, оскільки надворі ожеледиця і сніжить. Врешті Браян погоджується і питає: куди везти?

У лікарню Раккун-Сіті.

Це один із небагатьох випадків, коли сюжет формально встановлює зв’язок між тим, що відбувається на екрані, та подіями культових ігор. Зак Креггер свідомо відмовився від використання впізнаваних тропів всесвіту Resident Evil чи його пам’ятних облич на кшталт Леона Кеннеді, Кріса Редфілда чи Ади Вонг. Режисер мінімізував наративний фансервіс, щоб вже подіями, які переживає головний герой, занурити глядачів в атмосферу ігрової серії.

Звісно, на машині Браяна ані повного приводу, ані ланцюгів. Він їде темною, слизькою дорогою, ще й продовжує сваритися телефоном із дівчиною. З контексту ми розуміємо, що вона завагітніла і на цю новину головний герой відреагував не дуже вдало. Браян намагається пояснити свою позицію, автівку знову заносить, а під колеса кидається жіночка. Все на мить завмирає.

Злам темпоритму Креггер в «Оселі зла» використовує часто. Примітно, що сам фільм доволі динамічний: головний герой постійно запізнюється, спішить і нервує, падає, тікає. Щось кожної секунди відбувається. Тому, коли все міняється і посеред чорно-блакитної ночі настає мить тиші, яку забарвлюють червоним світлом фари авто, ти очікуєш скримера. Але не отримуєш. Їх тут насправді багато, але працюють вони інакше.

Браян, як порядний громадянин, знаходить неподалік постраждалу. Це жіночка, яка і виглядає дивно, і поводиться доволі нетипово для людини, яку щойно збила автівка. Але вона жива! Тому головний герой саджає її в машину і продовжує свій шлях. Вже дуже скоро його наздоганяє місцевий шериф. Коли останній дізнається про ситуацію, то погоджується пересадити до себе жертву дорожньо-транспортної пригоди і супроводити Браяна до лікарні. Чи стане сюрпризом, що буквально за хвилину машину шерифа починає заносити і вона перевертається?

Головний герой виходить допомогти, і вже тут нарешті його атакує зомбі. На цьому етапі для людей, не знайомих із сетингом Resident Evil (хоча чи є ще такі?), ще незрозуміло, що насправді відбувається і чому. Жінка не схожа на типового сіро-синього, гниючого живого мерця. Єдине, що її видає, — це дивне око й бліда шкіра. Але її щойно збила автівка, тому ці ознаки й не викликають підозри. Тут складно не згадати «Ніч живих мерців» Джорджа Ромеро, де зомбі на відстані легко було сплутати зі звичайною людиною. Загалом у цій сцені з жінкою Креггер ніби повертає той самий троп, коли монстром стає не якась фантастична істота, а твій сусід чи випадковий перехожий.

Після цієї сцени події розвиваються ще швидше, а Браян стрімко занурюється в місцеві жахіття. На безлюдній фермі він вперше зустрічає химерного мутанта, який на цьому етапі складається з двох тіл. Створіння стане головним антагоністом і переслідуватиме героя майже до кінця стрічки, поглинаючи все більше людей на своєму шляху.

Чим ближче до Раккун-Сіті, тим більше жахливих істот зустрічає Браян. Дівчина, у якої нога мутує в агресивний букет мацаків. Цілий пологовий відділ, залитий тілесними рідинами. Немовля, що перетворилося на жовто-криваве місиво з тентаклями. Дивні, агресивні місцеві, які стрибають із багатоповерхівок, щоб стати кривавими плямами на снігу. Та все це не зупиняє Браяна. Він продовжує нести свій пакунок, невдало відстрілюючись знайденою зброєю аж до самого кінця цієї півторагодинної стрічки. Бо там, у зеленій коробці, — «чи то серце дитини, чи то печінка п’яниці».

Симбіоз виживання, боді-горору та комедії

Якось ми з колегою обговорювали «Андор». Він тоді зазначив: серіал сприймається не як частина всесвіту «Зоряних війн», а як окрема, дуже вдала і якісна історія про диктатуру та роль пересічної людини в грандіозних подіях. Так само й «Оселю зла» легко сприймати як щось, що стоїть осторонь. Прибрати звідси топонім Раккун-Сіті та одну-єдину згадку корпорації «Амбрелла», поміняти назву — і от у нас просто веселе, динамічне кіно, що балансує на межі виживальницького горору, сплеттеру, боді-горору та комедії.

Разом із тим весь фільм побудований на матеріалі Resident Evil. Креггер сам зазначав, що події його стрічки відбуваються паралельно з подіями Resident Evil 2. Просто в нашому фокусі — «пересічний чувак, який виконує місію на іншому кінці міста». Тобто, поки ще новачок Леон Кеннеді десь там готується переживати втрату офіцера Брани і тікати від Тирана, Браян вже везе свій пакунок до «лігва єнота».

Саме навколо цієї місії, цеглинка за цеглинкою і діалог за діалогом, будується всесвіт Capcom. Посеред однієї з розмов ми дізнаємося, що сюди летить Національна гвардія (звісно, щоб скинути ядерну бомбу на місто). Так само ми дізнаємося, що в коробці головного героя — запасний зразок, який має допомогти подолати кризу. Водночас ніхто глядачу не пояснює, звідки ці всі мутанти і що передувало катастрофі.

Для побудови цього всесвіту режисер використовує й ситуативні відсилки до гри. Як я вище зазначав, стрічка Креггера рідко встановлює прямий, формальний зв’язок із оригіналом. Однак на рівні подій, які переживає головний герой, це працює надзвичайно вдало.

Просто оцініть прогресію зброї. Після того як машина шерифа перевертається, Браян отримує пістолет. Перша сутичка з жіночкою-зомбі залишає йому лише чотири кулі. Вже на фермі головний герой знаходить рушницю. Але без набоїв. Тепер потрібно знайти їх. Сам Креггер в одному з інтерв’ю зазначав, що намагався зняти фільм, який відчуватиметься як його власний досвід гри й зможе органічно існувати у всесвіті Resident Evil. А що є більш органічним для цієї серії ігор, ніж пошук у кожній шухляді «четырех жалких пачек денег» кількох набоїв? Браян закінчує свою збройну прогресію знахідкою пістолета-кулемета MP5. Скажу відверто: я був переконаний, що до кінця він усе ж знайде собі базуку і з її допомогою знищить істоту, що переслідує його.

Аналогічна ситуація й з локаціями, якими мандрує протагоніст. Тут маємо класичний набір: будиночок на краю світу, каналізація, захоплена Т-вірусом лікарня, лабораторія. У фанатів гри може скластися стійке відчуття, що ось-ось на них вискочить Джилл Валентайн чи сам Браян магічною рідиною заллє руку і зцілиться.

Не виключаю, що багатьох фанатів фільмів жахів відштовхне комедійна складова. Браян хоч і опиняється у відверто гротескних ситуаціях, але кожна з них урівноважується здоровою порцією гумору. Це може бути і репліка самого героя, і товстенький NPC зі смішними вусами, і просто смішна реакція на чергову потвору. Однак разом із тим від світу навколо стає дедалі моторошніше. Браян приймає все складніші рішення, які, очевидно, для його психіки не лишаться непоміченими. Це дивне, майже еклектичне поєднання створює доволі сюрреалістичну фабулу, у якій сніг, темрява, кров та жахіття об’єднується в новий рівень для ігрових екранізацій. У підсумку можна тільки зрадіти, що франшиза Resident Evil лише за цей рік отримала і пристойну нову гру, і нарешті непогане кіно.

А ви вже встигли подивитися нову кіноадаптацію? Діліться враженнями в коментарях.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини