×

«Кілька разів ловили флешбеки, ніби ми перебуваємо в Україні». Проджект-менеджерка з геймдеву про релокацію до Португалії

Дар’я Приловська — проджект-менеджерка в геймдев-компанії AB Games. Раніше вона з сім’єю жила й працювала у Дніпрі, однак, як тільки з’явилася загроза повномасштабного нападу з боку росії, вони перебралися за кордон. Спочатку — до Кіпру, адже туди влаштувала релокейт компанія. А далі — до Португалії, вже за власним вибором. Про те, які умови сьогодні пропонує Португалія українським переселенцям, чому вона виграє на фоні Кіпру та як облаштувати своє життя поза межами України, Дар’я розповіла в інтерв’ю.

«Тут не кажуть: „Це дурня, цього робити ми не будемо“». Про перехід в геймдев і особливості роботи

До того, як потрапити в AB Games, я працювала проджект-менеджеркою в продуктовій компанії, яка жодним чином не була пов’язана з геймдевом. Однак, коли в AB Games з’явилася вакансія, знайомий порекомендував мене. Збіглося так, що продюсерка перебувала у Дніпрі, де я тоді мешкала, тож ми одразу зустрілися за кавою, знайшли спільну мову, й мене взяли в команду.

Дар’я Приловська

Я хотіла змінити сферу, бо прагнула спробувати щось нове. На минулій роботі я пропрацювала понад п’ять років й не бачила там для себе жодних шляхів розвитку, крім як зростання зарплати. Так, я не стикалася раніше з геймдевом, але процеси всюди лишаються процесами, незалежно від того, ігри ти робиш чи автомобілі. Людям завжди потрібні правила й контроль за їх виконанням.

Як на мене, проджект-менеджмент — це насамперед про софтскіли. Аби працювати на такій посаді, треба мати певний тип темпераменту, бажання й можливість доносити свою думку до людей. Мати внутрішню психологічну готовність постійно спілкуватися з тими, хто, може, й не хоче дотримуватися правил, але мусить. І треба бути готовою пробувати різні методи комунікації: десь бути непохитною, а десь йти на поступки і вміти домовлятися. Звісно, потрібно знати методології, життєвий цикл гри. Останній — відрізняється від життєвого циклу іншого продукту, але всюди є етап ідеї, підготовки ТЗ, розробки, тестування. Так, десь етап розробки може розподілятися ще на п’ять етапів, а десь цього немає, втім ідейно процеси подібні. Тому я не відчувала глобальних складнощів через те, що переходжу з продуктової компанії в геймдев.

Мені подобається геймдев і робота в AB Games, бо команда працює над великим, цікавим і живим продуктом, який не закостенілий у процесуальному плані. Тобто якщо я хочу привнести щось нове у робочі процеси, можу сміливо озвучити ідею. Не буде опору на кшталт: «Це дурня, цього робити не будемо». І немає потреби проходити сотні бюрократичних процедур, перш ніж застосувати на практиці певне нововведення. Завжди можна спробувати реалізувати ідею на частині проєкту, і, якщо вона спрацює, інші переймуть цей досвід. Тобто в такій компанії ти маєш вплив на те, що відбувається.

До широкомасштабної війни я працювала на AB Games віддалено понад рік, з Дніпра. Попри те, що компанія мала офіс в цьому місті, я домовилася не їздити до нього щодня: офіс і моє житло були на різних берегах міста, тож витрачати годину на дорогу в один бік було нерозумно. Керівництво поставилося з розумінням: головне, аби був результат. І, власне, коли довелося працювати віддалено через переїзд до іншої країни, це не стало для мене чимось новим і несподіваним.

«Коли первинна потреба у безпеці не закрита, всі інші думки відходять на другий план». Про рішення покинути Україну

Тривога щодо можливого масштабного вторгнення рф у мене з’явилася ще наприкінці минулого року, коли біля кордонів України почали скупчуватися ворожі війська. Мені не дуже вірилося, що вони просто так підуть геть. Навіть якби це вилилося лише в невелике загострення ситуації в районі так званих «ЛНР» та «ДНР», аби домогтися певних поступок для росії на політичній арені, це все одно означало б великий ризик. Ніхто з нас не захищений від ошалілої ракети, яка могла прилетіти. А робота будь-якого проджект-менеджера — це про ризики і їхню мінімізацію.

Тому, коли в лютому у компанії оголосили релокацію на Кіпр, я не лише долучилася до її організації, а й сама спакувала валізи. Думала, якщо нічого не станеться, ми десь «перевеснуємо» і повернемося. А якщо трапиться... У мене є син, і я б собі не пробачила, якби з ним щось сталося, бо мені було лінь зібрати кілька валіз.

«У першу ніч чергували з колегами по дві години, аби не пропустити новини, що все скінчилося»

Компанія взяла на себе питання пошуку житла, квитків, переїзду. Тобто єдине, що працівники мали зробити: оформити документи й погодитися їхати. AB Games також оплачувала релокацію для тих, хто переміщався всередині України: для таких працівників винайняли житло на заході.

Ще на початку лютого я вмовляла всіх довкола, зокрема й членів сім’ї, виїхати. На жаль, тоді вони не бачили загрози, тому країну залишила тільки я з сином. Так, було страшно, бо це невідомість — ми ніколи не жили за кордоном. Так, знадобився час, аби зібрати й впорядкувати всі документи. Але коли первинна потреба у безпеці не закрита, всі інші думки відходять на другий план. 9 лютого 2022-го ми полетіли на Кіпр. Оскільки компанія винайняла великий будинок на кілька квартир, на Кіпрі я жила поруч з кількома колегами та їхніми сім’ями.

Про війну ми дізналися вже зранку 24 лютого. Всі були шоковані, про жодну роботу не йшлося. Ми не могли повірити в те, що відбувається. У першу ніч навіть чергували з колегами по дві години, аби не пропустити новини, що все скінчилося. Нам дуже хотілося вірити, що це на день чи на два, що скоро все завершиться, бо такого просто не може бути. Але коли минув перший тиждень, з’явилося розуміння, що це надовго.

«Було психологічно важко постійно перебувати там і чути російський акцент». Про життя на Кіпрі й переваги Португалії

Коли почалася широкомасштабна війна, країни стали ухвалювати правила з надання тимчасового захисту українцям. Якісь були більш прихильні, якісь менш. На жаль, у списку останніх опинився Кіпр. Вочевидь для цього є передумови: русняві капітали, офшори. Було психологічно важко постійно перебувати там і чути російський акцент, стикатися з агресивною поведінкою, дивитися на їхні паради тощо.

І найголовніше — Кіпр на той момент дозволяв людям, які заїхали до 24 лютого, перебувати на його території лише 90 днів. Так, я розуміла, що за законом мене не можуть депортувати в зону бойових дій, але в мене дитина й незрозуміло, куди можна влаштувати сина, чи зможу я отримати медичне обслуговування, чи можу влаштуватися на роботу раптом що, легально орендувати житло. Та й Кіпр недешева країна. Враховуючи всі ці фактори, ми з колегами вирішили подивитися, куди можна переїхати. Португалія вигравала за кількома параметрами.

«Ще одна перевага: у Португалії не так багато тимчасово переміщених осіб, як, наприклад, у Польщі»

По-перше, тут дуже хороші умови тимчасового захисту: доступ до освіти, медицини, ринку праці, банківських послуг, оренди житла — всі процедури добре прописані. Однак це не стосується фіндопомоги: якщо людина втратила роботу, Португалія не підійде — тут досить низький соціал. Країна виплачує 180 євро на першого дорослого в сім’ї та 130 євро на всіх наступних. Ще 90 євро виплачують на дітей. Також можна оформити додаткові 50 євро на дитину, які Португалія виплачує всім дітям, які легально проживають у країні, незалежно від громадянства батьків.

По-друге, пересічні португальці прагнуть допомогти всіма правдами й неправдами. По-третє, на європейському континенті Португалія перебуває максимально далеко від руснявих кордонів, далі — лише острови. Також Португалія має колишню колонію Бразилію — у них дешеве авіасполучення. Тож раптом що трапиться на цьому континенті, його досить легко змінити (у ситуації, що склалася, думаєш про всі ризики, навіть такі). Ще одна перевага: у Португалії не так багато тимчасово переміщених осіб, як, наприклад, у Польщі. І, що було не менш важливо за решту, тут немає сепаратистських настроїв, на відміну від Балканського півострова, Британії, Ірландії тощо (мені здається, що зараз на тлі всього, що відбувається, сепаратистські настрої в інших країнах можуть піднятися). Тож, з огляду на все перелічене, ми й зупинили вибір на Португалії й 10 квітня переїхали.

«По приїзду навіть на вокзалі можна спитати, куди піти, аби отримати тимчасове житло». Як оформляють тимчасовий захист у Португалії

До Португалії з Кіпру рушили п’ятеро працівників компанії зі своїми родинами. Ми поділилися на дві групки: ті, хто мають дітей, і ті, хто без них. Дві пари оселилися на півдні країни, а три сім’ї (четверо дорослих, троє підлітків і двоє малюків) — на півночі. Оскільки спочатку ми не мали документів, які дозволяють винайняти житло на тривалий термін, знайшли туристичний будинок через Airbnb на всіх. У співмешканні таким натовпом є нюанси, але ми вже жили так на Кіпрі. І коли всі разом, є відчуття спільноти, підтримки: до тебе приходять, діляться продуктами, емоційно підтримують, можуть зайти на перекур і засісти на годину. Та й зрозуміло, що переїхати самотужки в іншу країну набагато важче, ніж разом з кимось.

Перед тим, як їхати в Португалію, ми вивчили всі умови з тимчасового захисту тут. З’ясувалося, наприклад, що отримати захист можуть не лише українці, а й громадяни інших країн, якщо вони є братом, сестрою, чоловіком, дружиною (навіть громадянськими) для українців. Навіть якщо немає документів про родинні зв’язки, вистачить одного свідка, який підтвердить цей факт. Такі заявки розглядають довше, але документи люди отримують. З часом мені таки вдалося забрати сюди свою родину, тому можу розповідати на власному досвіді. Наприклад, моя бабуся має громадянство росії, але з 2008 року мешкала в Україні й має посвідку на проживання там. У Португалії вона отримала тимчасовий захист.

«За п’ять робочих днів я отримала всі необхідні номери: соцстрахування, медичний номер і аналог нашого ІНН»

Подавати документи на тимчасовий захист можна вже з першого дня приїзду до Португалії. Все можна зробити онлайн. Серед обов’язкових даних, які вимагають у заявці: громадянство, номера документів, які маєте при собі, та адреса, за якою будете проживати. Щодо документів — вистачить навіть водійських прав. А щодо адреси — у Португалії десятки волонтерських центрів, працює Червоний хрест, допомагає міська влада. Тобто по приїзду навіть на вокзалі можна спитати, куди піти, аби отримати тимчасове житло, їжу, одяг. Крім того, Португалія досить релігійна країна. Неабияке значення тут має церква і приходи. Церква допомагає окремо від держави: траплялися випадки, коли муніципалітет надавав житло гіршого рівня, ніж церква. Вони не вимагають, щоб людина була католиком. Просто тут священники не діють, як попи, які відчитали службу й пішли геть. Вони — частина громади, активні люди, які знають ріелторів, наприклад, можуть порадити, до кого звернутися в разі потреби.

Документи виготовляють швидко. За п’ять робочих днів я отримала всі необхідні номери: соцстрахування, медичний номер і аналог нашого ІНН. Цих документів достатньо, аби звернутися за меддопомогою у муніципальну лікарню, відкрити рахунок, стати на біржу, податися на соціал і орендувати довготермінове житло.

«Не слід просити, потрібно домовлятися». Про нюанси португальського ринку житла

Оренда житла в Португалії має свої особливості. Наприклад, тут багато власників хочуть, аби в орендаря був місцевий поручитель — громадянин Португалії. Ми змогли знайти вихід з ситуації: шукали українців, які приїхали раніше. У фейсбуці є групи на кшталт «Українці в Португалії», де можна попросити про допомогу. Там же можна знайти список найпопулярніших сайтів для оренди житла.

Прекрасно, якщо у вас є знайомий португалець чи волонтер, бо багато місцевих старшого віку говорять португальською і французькою, а не англійською. Тобто людина, яка знає мову, прискорить процес пошуку. В нашому випадку це була емігрантка, яка поїхала з України 15 років тому. Вона швидко обдзвонила власників і домовилася про перегляд житла.

Якщо порівнювати ціни з Кіпром, то тут дуже дешево, якщо з Україною — трохи дорожче. Але зауважу, що я говорю про центр і північ, мова не йде про південний регіон: він туристичний і там інше ціноутворення, інша сезонність. Квартири тут рахують спальнями: Т0 — це студія, Т1 — односпальна квартира, де є спальня, вітальня і кухня, й так далі. Наприклад, Т1 у невеликому місті чи передмісті на двох можна орендувати за 500-600 євро на місяць. Оскільки мені потрібне житло на двох із сином, я шукаю квартиру з двома окремими спальнями — це 800 євро на місяць (вона повністю мебльована, сучасна; якщо квартира мебльована частково, то можна знайти й за 600 євро). Різниця в ціні між 2- і 3- кімнатними квартирами — 200 євро, а далі все залежить від рівня комфорту, до якого ви звикли.

Дуже часто в ціну квартири вже ходить оплата за інтернет і телебачення, бо угоди на ці послуги підписують терміном на два-три роки й змінювати їх просто невигідно. Також в оренду часто входить паркомісце. А от за решту комунальних послуг доведеться платити окремо.

Слід пам’ятати, що є три варіанти квартир: повністю без меблів, бо португальці часто переїжджають з власними, з готовою кухнею (де є все необхідне обладнання) і повністю мебльована. Останній варіант знайти найскладніше й він найдорожчий. Якщо берете повністю мебльовану квартиру, у 90% випадків там буде посудомийка, чайник, тостер, пральна машинка, сушарка, холодильник, повністю укомплектована ванна. Квартири за ці гроші мають хороший вигляд, сучасний — це не аналог радянського ремонту.

Що цікаво: якщо в оголошенні залізно не прописано, що з тваринами не можна, значить, з тваринами жити дозволено й можна про це навіть не питати.

Коли орендуєте житло, важлива правильна поведінка. Не слід просити, потрібно домовлятися. Тобто не говорити з орендодавцем з позиції: «Візьміть мене, будь ласка». Слід спілкуватися, посилаючись на факти: так, я з України, але я маю договір з компанією, декларацію про доходи за минулий рік, готова надати депозит тощо. Тоді в людей буде інакше ставлення. Мова не йде про те, щоб хамити. Просто в такий спосіб ви відсікаєте людей, які, ймовірно, хочуть на вас нажитися. Ви показуєте, що належите до тих, хто має гроші та вміє їх рахувати, а не є розгубленим приїжджим, з яким можна провернути шахрайські схеми.

Якщо є всі документи, то за місяць знайти житло реально. Наприклад, ми знайшли квартиру в місті Коїмбра, яке знаходиться між центром і північчю. Це хороший освітній центр, де є багато інститутів, шкіл тощо (оскільки в нас є діти, цей пункт був важливим). Вже незабаром будемо перебиратися туди.

«Треба видихати за два дні й одразу робити запит на документи». Про помилки на старті життя в Португалії

Ми припустилися кількох помилок, які іншим раджу врахувати. Насамперед коли приїхали до Португалії, перші два тижні, поки перебували в шоковому стані, намагалися роздивитися все довкола, розкласти речі, знайти потрібні магазинчики. Це не ок. Треба видихати за два дні, одразу робити запит на документи, шукати житло і, як тільки отримуєте потрібні номери, їхати на огляд. Це дозволить не втрачати час і гроші.

Друга помилка — локація для житла на перший період. Враховуючи склад нашої групи, нам підходило не дуже багато варіантів, тож довелося винайняти будинок у селі під Порту. А житло в Португалії розлітається як гарячі пиріжки (особливо зараз, коли починається туристичний сезон). В ідеалі треба жити поблизу міста, в якому плануєте мешкати, аби після роботи ввечері можна було одразу поїхати на огляд.

«Рахунок за фотографією паспорта тут не відкриють». Про португальську медицину, банківський сектор і податки

Україна — одна з найбільш діджиталізованих країн Європи. У Хорватії, Німеччині, Франції, де зараз мешкають знайомі, з якими я на зв’язку, як і в Португалії, є проблеми з надмірною бюрократією. Коли стикаєшся з нею, одразу згадуєш про запис до лікаря онлайн, миттєвий переказ коштів чи доставку 24/7, і думаєш, що жив у найкращій країні світу :) Тут не так.

Наприклад, щодо медицини. Якщо в тебе ургентна ситуація (нарив зубу, відкритий перелом, запалення апендиксу абощо), звісно, в лікарні приймуть одразу. Але якщо це плановий візит, то, залежно від величини міста, можеш чекати на прийом два-три тижні. Тому тут купують страхування. У хороших страхових за 40 євро на місяць для дорослого передбачений пакет, який покриває навіть пологи й онкологію, але, звісно ж, не покриває стоматологію. Коли маєш страховий поліс, можна записуватися у приватну клініку, де, в такому випадку, замість умовних 100 євро заплатиш 16. Це досить корисна інвестиція в майбутнє. Але усіх деталей щодо медичного обслуговування я не знаю, бо поки не стикалася з ним.

«Якщо говорите англійською, процес відкриття рахунку займе 15 хвилин»

Бюрократія зачепила й банківську систему: рахунок за фотографією паспорта тут не відкриють. Втім у Португалії розробили спеціальний банківський продукт для переселенців з України. Відкрити рахунок можна безоплатно, нічого не потрібно платити й за обслуговування. Він не передбачає тисячі додаткових функцій, платинових карт абощо, але виконує основну функцію — на нього приходять гроші. Крім того, під один рахунок можна мати дві картки (наприклад, так зробили мої батьки). Втім, аби відкрити його, потрібно досить багато документів і близько десяти підписів (остаточна кількість документів залежить від регіону й міста).

Якщо говорите англійською, процес відкриття рахунку займе 15 хвилин. Якщо ні, використовуйте Google-перекладач — вам все одно допоможуть, бо португальці максимально прихильні до українців. Батьки, які живуть під Лісабоном, відкрили рахунок за два тижні. Люди, які мешкають під Порту, зробили все за чотири дні. Рахунок відкривають швидше, ніж дають картку: пластик приходить поштою пізніше.

Як тут врегульовуватимуть оподаткування, наразі незрозуміло. Зі 183 дня перебування в Португалії я стаю португальським податковим резидентом, тобто маю платити податки державі. Між Україною і Португалією є договір про відсутність подвійного оподаткування: якщо в Португалії податок становить 20%, то 5% я плачу Україні, а 15% — Португалії. Але є кілька нюансів. Наприклад, для фрилансерів є спеціальне оподаткування, й чи підпадемо ми під нього — неясно. Зараз влада думає, як врегулювати цей момент, бо вони не були готові до того, що українці лишатимуться довше, ніж на три місяці. Ми приїхали сюди 10 квітня, тож, сподіваюся, що до 183 дня вони уточнять ситуацію :)

«Часто португальці хочуть стати частиною твоєї спільноти, незалежно від того, готовий ти до цієї комунікації чи ні». Про особливості менталітету й ціни

Мешканці Португалії як країни Півдня, на відміну від нордів у Скандинавії, досить відкриті й комунікабельні. Часто вони хочуть стати частиною твоєї спільноти, незалежно від того, готовий ти до цієї комунікації чи ні. Вони дуже доброзичливі й прекрасно ставляться до дітей. Був випадок, коли чоловік років 50 настільки хотів подружитися з дитиною, що пішов і купив їй шоколад, бо не мав при собі. Так, він не спитав у мами, чи можна давати дитині шоколадку, але його прагнення було дуже щирим, він цим показав широту своєї душі.

Або ж інший приклад: коли ми тільки приїхали, знайшли невеликий продуктовий магазин, куди пішли за покупками. Коли власниця магазину дізналася, що нам потрібно йти 20 хвилин пішки, що в нас немає житла на довгий термін, вона розбудила свого чоловіка, аби той відвіз нас автівкою, куди потрібно. Тобто люди тут дуже відкриті.

Всі сподівання й очікування, які в мене були щодо Португалії, виправдалися. Я була приємно здивована після Кіпру, бо тут дійсно дешевше (я розраховувала на більші витрати). Бюджет назвати складно, бо ми живемо вдев’ятьох, а коли купуємо продукти, то ділимо чек на всіх однаково, незалежно від того, в якій сім’ї скільки людей — навіщо ускладнювати? Але якщо дивитися просто за цінами на все, то виходить на 10-15% дорожче, ніж в Києві (крім морепродуктів й місцевого вина, які тут дуже дешеві).

У Португалії чарівна природа й, наприклад, зараз ми живемо на півночі, в регіоні, який дуже схожий на Карпати: кілька разів ловили флешбеки, ніби ми знаходимося в Україні.

Я знала про Португалію до приїзду сюди достатньо, аби мене тут нічого не здивувало в негативному плані. Я розуміла, що це не заможна країна, що будинки будуть пошарпані, що не буде величезної соцдопомоги. Так, тут дорожче мобільний зв’язок, і ми не знайшли таких пакетів, які б були безлімітні й не коштували нирки. Але головний аргумент проти всіх мінусів: ми можемо спати всю ніч і не прокидатися від повітряної тривоги й страху, що в наш будинок прилетить ракета. Це завжди підвищує рівень адекватності.

«В одному будинку не лише мешкають, а й працюють багато людей». Про робочі й побутові нюанси життя вдев’ятьох

Компанія вже давно повернулася до 100% функціонування, за винятком кількох людей, які зараз в ТрО (хоча й вони намагаються працювати, коли звільняються). Ми працюємо за українським часом, тому робочий день у Португалії починаємо о 8 ранку.

Оскільки в одному будинку не лише мешкають, а й працюють багато людей, ми зважаємо на те, в кого які справи. Наприклад, якщо я розумію, що в мене буде гарячий, з точки зору дзвінків, день, переходжу у власну кімнату. Якщо ж дзвінків немає, то працюємо на кухні. Там стоїть великий і довгий стіл, за яким всі й розміщуються. Є проблема, що це поруч з холодильником, тому ти практично завжди щось жуєш, але що поробиш 😊.

Мені працювати у такому форматі взагалі легко. У побутових моментах, звісно, час від часу виникають непорозуміння, бо в кожного своє бачення, як вести господарство, бюджет тощо. Але, знову ж, нічого смертельного. Жодних сварок щодо того, що хтось не так помив сковорідку, немає. Ба більше: ми заздалегідь узгодили, тобто проговорили словами через рот, що кожен з нас погоджується на нюанси проживання когортою з підлітками й дітьми.

«Як показує практика, це питання часу, коли станеться повторний напад». Про плани з повернення додому

Оскільки у мене є дитина, я не можу поставити на паузу її життя, поки не закінчиться війна. Як і будь-яка громадянка України, я хочу, щоб бойові дії закінчилися вже. Але я не можу перебудувати власну свідомість, тому завжди думаю про мінімізацію ризиків. Коли ми переїдемо в нове місто, я буду влаштовувати сина в школу, і, думаю, він закінчуватиме її саме тут, за три роки отримає атестат.

Я хочу повернутися додому, вкласти сили, час і здібності у відновлення країни. Але, крім факту завершення війни, мене дуже бентежить наявність у світі росії в нинішній формі державності. На жаль, як показує практика, це питання часу, коли станеться повторний напад. І якщо цього разу мені вдалося виїхати вчасно, то наступного може й не вдатися. Я дуже сподіваюся, що росія в нинішньому вигляді припинить існування дуже швидко. Сподіваюся, вона розпадеться на невеликі адміністративні одиниці й, можливо, частину собі забере Фінляндія, частини — Китай, Японія, Татарстан. Нам їхньої землі не треба, але можемо взяти, так би мовити, «під помідорчик» :)

Та поки там такий устрій — повертатися небезпечно. Я маю відповідальність і не в праві ставити власні амбіції та бажання вище безпеки дитини. Нікому з нас, українців, не буде важко чи легко, якщо ми будемо мертві. Тому насамперед треба подумати про безпеку. Ми не військовослужбовці, а податки можна платити з будь-якої точки світу. Якщо ми зараз потурбуємося про себе, тоді зможемо повернутися й відновлювати країну. А проблеми зі зів’ялими квітами чи бур’яном в городі можна вирішити й пізніше.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини

👍ПодобаєтьсяСподобалось20
До обраногоВ обраному1
LinkedIn

Схожі статті



Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Ви на Кіпрі жили в Лімассолі? Адже саме там багато росіян. На Кіпрі є й більш приємні і дешевші міста, той же Тродос чи Протарас.

так, Лімасол, тому що компания здійснювала релокацію саме туди.
а коли вже було прийнято рішення переїжджати, то через наведені у статті причини, окрім русні, вирішили все ж таки змінити країну тимчасового перебування

дякую за чудову статтю.
оскільки у вас є дитина, як ви собі плануєте вирішувати питання зі школою?

рада, що вам сподобалось, дякую.

в Україні дитина навчалася у 10 класі, але онлайн-навчання в його школі не було організовано належним чином, тобто фактично з початком війни дитина вчитися перестала (окрім репетиторів).

наразі я маю план, що за літо син частвоко опанує португальську на достатньому рівні для того, щоб його прийняли знову в 10 клас, а не на клас нижче (таке теоретично може статися через зміну системи освіти та задля кращої інтеграції в мовне середовище).

так, я розумію, що тут освітній процес разрахован на 12 років, і це означає ще 3 роки навчання замість 1 чи 2, але такою є теперешня реальність.

для того, щоб записати дитину в школу потрібно бути мати номери, отримані в службі міграції, та адресу проживання для реєстрації. в багатьох школах, що ми тут бачили (навіть у селах) навчання триває з ранку і до 18 вечора, а потім дітей по домівках розвозить шкільний автобус. навіть якщо в якомусь районі проживає лише 1 дитина, їй все одно можут надати транспорт, але я не можу стверджувати за всю країну.

якщо цікаво, можу зробити апдейт, коли ми пройдемо цей шлях.

Підписатись на коментарі