Огляд гри Moonscars: на третину український трансгуманізм підвищеної складності

У вівторок, 27 вересня, на PS5, PS4, Switch, Xbox One та ПК виходить похмурий 2D-соулслайк Moonscars від команди інді-розробників Black Mermaid. Ми вже розповідали, що над проєктом працювало лише троє — програміст Олександр Романчук, художник і аніматор Штєфан Семьонов (обидва з Молдови), а також геймдизайнер та сценарист з Києва Андрій Мороз.

Свою гру вони анонсували наприкінці березня, а ми останні кілька днів випробовували на собі сувору атмосферу Moonscars та розповідаємо, чому гра сподобається цінувальникам серії Demon’s Souls та до чого тут взагалі Рембрандт.

Історія: скажений Скульптор та Сива Ірма

За словами розробників, Moonscars — хардкорний слешер про глиняний трансгуманізм та бунт проти деміурга. Починається гра з трагічного монологу божевільного Скульптора, який засмучений, що дуже мало природних речей у світі є ідеальними. Через це з глини, кісткового борошна та іхору (так у грецькій міфології називали кров богів) він створив за людською подобою вісім Незайманих.

З часом Незаймані покинули свого творця. Скульптор, опинившись у пеклі божественної самотності, сподівається, що вижила хоча б Сива Ірма. Вона — досвідчена та майстерна войовниця, що майже загинула на полі бою. Одна з Незайманих, Ірма страждає від нестерпного болю та не розуміє звідки взялася й навіщо існує. Цю таємницю має розгадати гравець, а заважати будуть як звичайні вороги, так і глиняні репліки Ірми — після важливих сюжетних твістів героїня має подолати власну копію з унікальним набором вмінь.

Сюжет у Moonscars рухають вперед переважно діалоги — періодично Сива Ірма зустрічає під місячним сяйвом людей, інших Незайманих, нахабних гаргулій та скульпторського кота Етелага. Треба віддати належне сценаристу гри за те, як прописані всі особистості. Наприклад, кіт вийшов напрочуд фактурним, а його звичка поблажливо обговорювати Сіру Ірму з кимось відсутнім на екрані та називати головну героїну кіцькою одразу ж западає в серце. Аналогічна історія і з гаргуліями, що за характерами нагадують класичних гієн.

Проте, є в сюжеті свої мінуси. Так, репліки в діалогах, на перший погляд, здаються не дуже пов’язаними одна з одною — просто набір пафосних, таємничих фраз. Згодом стає зрозуміло, чому Ірма вимушена робити свої копії, з ким спілкується насправді Етелаг, та що ж то за іхорові залози такі. Але на початку гри контексту критично не вистачає. Це, до речі, перше, що може відштовхнути гравця: у Moonscars потужна історія, яку хочеться дізнатися, але зробити це складніше, ніж здається.

Геймплей: скіли, навичка та Місячний голод

Непідготовленого гравця гра може відштовхнути не тільки через те, як розказана історія, але й через ту саму хардкорність в геймплеї. Хоча виглядає Moonscars як платформер у 2D, її сміливо можна назвати традиційним соулс-лайком. Самі розробники ще до релізу наголошували — тут мінімум платформінгу, а фокус стоїть саме на бойовій системі.

Зазначимо, що вона у грі потужна, різноманітна та видовищна. В арсеналі гравця є дві атаки — основна мечем та спеціальна, особливою зброєю. Останню можна міняти на певних етапах гри. На вибір є величезний молот, спис, щось на кшталт батога тощо. Також є два слоти для заклинань, хоча магії в грі достатньо — Сива Ірма вміє використовувати енергетичні імпульси, кидати величезне каміння, робити свого меча отруєним та ще багато чого. На все це витрачається той самій іхор. За його ж допомогою Ірма і відновлює запаси здоров’я. Тому гравцю треба бути максимально обережним та вирішити, що краще зробити: полікуватися чи використати магію?

Але куди більш доречними у сутичках стануть механіки парирування та ухилення. Перша б’є по ворогу приблизно вчетверо сильніше за базову атаку, а друга — просто необхідна, щоб не вмерти під шквалом ударів. Так, як і в любому соулс-лайку тут можна померти від рядового супротивника за два удари. Або за один від боса. Загалом, комбінуючи усі можливі навчики, Ірма здатна на справжній танець смерті. Але в Moonscars не проходить спам по кнопках чи брутфорс особливо «товстих» ворогів. Тут критично важливі навички, майстерність та розуміння що далі буде робити моб. Можна сміливо сказати, що навіть досвідчений гравець подолає тутешніх босів далеко не з першого разу.

Ба більше, вороги можуть ставати складнішими — після смерті Ірми гра переходить у режим Місячного голоду. Нагадаємо, аналогічна механіка існує у грі Demon’s Souls. Там вона називається тенденцією світу. Сенс в тому, що під час Місячного голоду вороги стають сильнішими, хоча кісткового борошна (одна з внутрішньоігрових валют) за них дають більше. Складність та вибагливість Moonscars до рефлексів й навичок розлютить багатьох гравців, але справжнім поціновувачам жанру прийдеться до смаку.

Візуал: плавний піксель та спадок Рембрандта

Прийдеться до смаку й те, як виглядає гра. Розробникам вдалося вхопити готичний настрій темного фентезі та перенести його у піксельну стилістику. Здавалося б, через це Moonscars мала бути трохи кострубатою. Але варто відзначити роботу аніматора Штєфана Семьонова.

Кожен рух, кожна атака, кожен деш Ірми здаються гладкими, природними, єдиними у своїй суті. Вона ніби той Брюс Лі, що однієї миті є водою, і іншою — каменем. Саме плавність та продуманість рухів головної героїні можуть стати аргументом продовжити страждання. Хоча щоб насолодитися анімаціями Семьонова конче потрібен геймпад. Тільки так можна отримати задоволення від динаміки — хоча гра вийшла на ПК (вона доступна у Steam, GOG та Humble Store), грати в неї на клавіатурі просто неможливо.

Що ж до арту, то тут, як завжди, дві сторони: позитивна і негативна. Як вже було зазначено, Moonscars виглядає похмуро, але ця атмосфера цілісна та аутентична — чорно-коричнево-сірі рівні занурюють гравця у трагічну історію світу Незайманих; складають враження, ніби жодної надії не лишилося. Добре спрацювало те, що Moonscars натхнений похмурим східноєвропейським Середньовіччям та картинами голландських майстрів. Наприклад, Андрій Мороз зазначав, що вони орієнтувалися на Яна Вермер та Рембрандта. Ігророби так філігранно вписали освітлення та контраст у свої локації, що попри умовності піксельного жанру гра сповнена надприродною правдоподібністю.

Якщо ж казати про негатив, то після 5-10 годин гри виникає нездоланне бажання додати хоча б трошки барв у гру. Зрозуміло, що занадто яскраві кольори були б тут недоречними, але врешті решт втомлюєшся від нескінченого пейзажу з попелу, темно-бордових руїн та схованих у тінях трупів. Навіть червоний колір ірмових реплік, що раз за разом нападають на гравця, виглядає занадто блідим. Іншим мінусом можна вважати так званий «туман війни». В деяких місяцях помітно, що у хлопців з Black Mermaid були обмежені ресурси — замість текстур стіни приховує темрява, яка виглядає... трошки ліниво. Інколи за цим туманом війни знаходяться приховані кімнати, але здебільшого це виглядає як економія ресурсів команди.

Якщо підбити підсумок, то Moonscars — стильний та цікавий продукт, під час створення якого команда з трьох людей зробила титанічну роботу. Так, тут є мінуси: гра могла бути більш різноманітною, може трошки більш дружньою до гравця та більш послідовною в плані викладення історії, але... Вона надає не просто досвід ще одного соулслайку, яких за останній час було випущено та анонсовано достатньо. Moonscars дає унікальну пригоду, наповнену глибокими філософськими мотивами. Тут є пошук творця та екзистенціальна суперечка з ним, тут є рефлексія головної героїні на проблему власних симулякрів, тут є пошук любові, дружби та відданості. Тому навіть з урахуванням складности та усіх мінусів, Moonscars заслуговує на увагу широкого загалу.

7/10

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини