Навіть у Людини-павука є кредит та дівчина, що б’ється краще за нього. Огляд Marvel’s Spider-Man 2

Нова гра про Людину-павука увірвалася в рейтинги PlayStation та поставила абсолютний рекорд для Sony за темпами продажів. Лише за добу після релізу сиквел розійшовся накладом у 2,5 млн копій, оглядачі назвали його ідеальним продовженням, а зірковий геймдиректор Масахіро Сакурай вважає, що цей «шедевр можна порадити будь-кому».

Ми пройшли гру і розповідаємо, що розробники з американської студії Insomniac Games поліпшили, чому Marvel’s Spider-Man 2 має всі складові, щоб претендувати на звання «Гри року» та які в неї є проблеми. Одразу маємо попередити, що хоч в тексті ми намагалися максимально уникнути сюжетних спойлерів, вони все ж присутні на скриншотах. Тому гортайте їх обережно.







Павутиння сюжету, російський злодій та скандал через Чорну пантеру

Після того, як Пітер Паркер здолав команду Отто Октавіуса, а Майлз Моралез зупинив жорстоку війну між корумпованою корпорацією Roxxon та високотехнологічними злочинцями з «Підпілля», обидва Павуки намагаються налаштувати своє життя. Поки Пітер мріє про роботу вчителя фізики, Майлз хоче вступити до коледжу, де планує вивчати музичні технології. Але, як усім відомо, Нью-Йорк — найнебезпечніше місце на землі і не буває навіть доби, щоб один чи навіть кілька хмарочосів не зруйнував якийсь катаклізм.

У випадку з Marvel’s Spider-Man 2 таким катаклізмом стає несподіваний напад Пісочної людини на «Велике яблуко». Поставивши побутовий клопіт на паузу, Пітер та Майлз вирушають на битву з пісочним велетнем та його більш скромними клонами і, очевидно, виходять переможцями з цієї сутички. Втім, на цьому їх мирне життя завершується. Далі героїв чекають лише випробування.

Пітера звільняють, Майлз закляк і не може написати обов’язкове есе для вступу, а під час трансферу двох суперзлодіїв з в’язниці Raft на них нападає армія таємничих Мисливців. Нью-Йорк наповнюється проблемами, пересічними злочинцями з вантажівками та сяючими біцепсами «олімпійських» розмірів, послідовниками таємничого культу, необов’язковими пазлами від родичів, цивільними негараздами та хижими аферистами. Словом, місто перетворюється на справжні мисливські угіддя.

Воно й не дивно, оскільки одним з головних ворогів Людини-павука цього разу став скажений російський чи то олігарх, чи то супермисливець Сергей Кравіноф він же Крейвен. Схиблений на філософії домінування, він шукає антагоніста, який став би йому гідним конкурентом під час полювання. Супротивниками Крейвен для себе обирає суперлюдей бетонних джунглів — Скорпіона, Ящура, Тумбстоуна, Чорну кішку і Павуків.

Довгий час здається, що в фіналі гравцю доведеться перемогти Крейвена та його армію. Проте сюжет робить декілька запаморочливих твістів і уводить зовсім в інший, хоча й давно всім знайомий бік — на сцені з’являється симбіот. Культовий прибулець з всесвіту Людини-павука, вже традиційно, хоч і дає своєму носію надзвичайну силу та витривалість, але пробуджує його найгірші якості. Це ставить під загрозу не лише життя Пітера та Майлза, а цілого міста і навіть всієї планети.







Загалом історія — один з найпотужніших аспектів Marvel’s Spider-Man 2. Вона стала більш комплексною і куди глибшою, ніж у попередніх частинах. Примітно, що крок вперед зробили не тільки сценаристи, але й наративні дизайнери. Річ у тому, що більшу частину гри не користувач йде по сюжету, а саме сюжет рухається навколо головних героїв. Вони ж просто живуть у своєму світі та намагаються не померти від чергової пастки Містеріо чи полювання на гігантського Ящура. Це не стандартний перехід від однієї точки до іншої. Після важливих подій гра зупиняє гравця, дає йому насолодитися містом, яке з минулого разу стало ще більшим, знайомить його з мешканцями світу Insomniac Games і відправляє у сайдквести, що часом виявляються доволі сумні.

Хоч сюжет тут і лінійний, його форма більше нагадує павутиння, де кожна ниточка веде кудись ще. Наприклад, після втрати роботи в основній гілці сюжету Пітер думає, як би йому виплачувати іпотеку (так, навіть у Людини-павука є кредит). Одразу ж виникає його старий друг з газети, який платить за знімки «душі Нью-Йорка» і на мапі з’являється побічна активність. Нічого серйозного — сфотографувати хлопців, що кидають фризбі через будинок; бар облаштований у водонапірній вежі чи візок з хот-догами.

Але варто зробити одну-дві фотографії й ось вже на обрії черговий суперзлодій, який порушить рівновагу життя. Цікаво, що саме завдання з фотографування міста приводить гравців до українського контенту — цей квест починається з того, що користувачу потрібно сфотографувати невеличкий ринок продуктів. Тому назву магазину «Склепочок», де продаються медівники, борщ та голубці пропустити майже неможливо. Ба більше, потім у «маленьку Одесу» (так ще називають район Брайтон-Біч) заводить і основна сюжетна лінія.









Та не тільки форма історії є перевагою гри. Про те, як побічні квести перегукуються з проблемами головних героїв теж варто розповісти. Ось конкретний приклад. Під час виконання сюжету Майлзу потрібно забігти до мами на роботу. Вона своєю чергою жаліється, що в культурному центрі Гарлема якісь негаразди. Гравець летить туди, дізнається, що музей грабують і намагається врятувати музичні інструменти, які мають неабияке значення для культури темношкірих американців (мова про барабани Фанкі Драмера, саксофон Чарлі Паркера тощо). Паралельно сам Майлз рефлексує на свою музичну кар’єру. Річ у тому, що хлопець віддає перевагу комп’ютерній музиці, а про традиційні інструменти знає мало і, якщо чесно, більше дізнатися не прагне. Але це зміниться, коли він поверне усе награбоване.

Водночас квест з музичними інструментами є гарним прикладом того, наскільки політичною є ця гра. Мова навіть не про веселкові прапори чи мурали Black Lives Matter. Головним злодієм описаного вище квесту є білий філантроп, який намагається привласнити артефакти «чорної» культури. Піймавши його, Майлз навіть проговорює доволі популярну зараз у США тезу: так, білій людині, можливо, і не байдужа ця музика, але належить вона ком’юніті Гарлему.








Іншим прикладом політичності гри може стати скандал, що розгорнувся навколо жесту «Ваканда назавжди». Так, серед костюмів Майлза Моралеза Insomniac Games додали такий, що нагадує іншого героя Marvel — Чорну пантеру. Якщо вдягти його та відправитися до посольства вигаданої держави Ваканда, чорному Павуку дозволять зробити традиційне вітання цієї країни (схрещені на грудях руки). А от Пітер Паркер такої можливості не має і багатьох цей факт надзвичайно обурив.

Та попри такі локальні шорсткості історія гри все одно є потужним інструментом, через який розробники доносять свої тези та ідеї. Так, іноді вони занадто грішать подіями у покинутих будівлях (щонайменше, тут є покинутий зоопарк, покинута школа та покинутий готель). Іноді діалоги не витримують темпу оповідання і стають дещо пласкими. Однак загальне враження лишається незмінним — це гарна, міцна та емоційна історія про відповідальність, дружбу та пріоритети в житті.

Все заради пересування і Мері Джейн, як найстрашніша зброя

Якщо ж казати про ігровий процес, то як і майже все в сиквелі, він став більше, соковитіше і яскравіше. При чому принцип бойової системи майже не змінився — гравець спамить одну кнопку та завдає руйнівних ударів ворогам, іноді підсмпамлює іншу і підтягується до сусідніх противників на павутинні. Інколи потрібно робити добивання, інколи — лікуватися. Що є новим у цій системі, так це декілька суперздібностей, які є унікальними для кожного окремого героя. Через них та старі добрі павучі гаджети поле бою перетворюється на щось шалене, де космічні мацаки поєднуються з біоенергією, а додаткові кінцівки — зі звуковими гранатами.

Куди важливіше сказати про філософію переміщення по місту. Вже звичне гравцям гойдання на павутинні нікуди не ділося. Хіба що тепер можна впасти з висоти і розбитися. Але річ навіть не в тому. Для сиквелу розробники додали механіку павутинних крил, за допомогою яких можна майже літати по місту, підхоплюючи потоки повітря та конденсаційні сліди від дронів. Якщо ж комбінувати гойдання і ці польоти, пересування по Нью-Йорку стає ще веселішим.

І навіть це не єдиний експеримент з пересуванням, який є у грі. Зокрема, тепер Людина-павук може спокійнесенько сісти на велосипед та покататися вулицями Мангеттену. Це очевидно не одразу і багато хто може пропустити таку функцію, але основний сюжет в будь-якому разі продемонструє гравцю цю механіку. Гарна сублімація для тих, хто у дитинстві так і не навчився користуватися педальним транспортом.

Для тих, кому вже набридло гойдатися на павутинні чи милуватися архітектурою Нью-Йорка, є можливість швидкого переміщення. Інтернет вже давно рясніє невеличкими відео, в яких видно, що вони дійсно Швидкі з великої букви Ш. Все що потрібно для цього, так це зачистити район від побічних завдань, обрати будь-яку точку на мапі і буквально за секунду стрибнути туди. Словом, все у другій частині Павука спрямоване на те, щоб переміщення були якомога динамічнішими, простішими та цікавішими. Навіть перехід від одного Людини-павука до іншого, який здійснюється за допомогою мобільного телефону, зроблений за цим принципом.

В деяких місяцях для пересування розробники використовують можливості SSD, перекидаючи головного героя через портали та телепорти. Так само задіяні у грі і адаптивні тригери — їх використовують, наприклад, щоб дістатися за закриті двері чи в інших моментах, де потрібно добитися від гравця дотримання певного балансу.

Не вийде пройти і повз міні-ігор у Marvel’s Spider-Man 2. Просто тому, що вони тут буквально на кожному кроці. У певних випадках потрібно розгадати просторовий пазл, в інших — дослідити, куди веде електромережа і що з нею не так. Цей підхід використовувався і в попередніх іграх, але цього, разу, з’явилися, наприклад, кілька цікавих місій для спайдерботів. Буквально, Людина-павук запускає у вентиляцію невеличкого дрона, який повинен знайти людей, відволікти злодіїв тощо.








Ну, і гра про Людину-павука не була б грою про Людину-павука, якби в ній не можна було пограти за звичайних людей. Зокрема, є тут кілька місій за наречену Пітера Паркера Мері Джейн Вотсон, яка вже дуже здивувала інтернет своїми здібностями до ближнього бою. Річ у тому, що бої за головних героїв бувають відверто «душними»: потрібно контролювати кілька ворогів одночасно; стежити, щоб в тебе не поцілили стрілою чи ракетою; вчасно використовувати здібності та гаджети; обирати, що зараз доцільніше — виконати добивання чи додати собі здоров’я. Все, що потрібно за Мері Джейн — підкрастися і вирубити двометрового амбала шокером.

Хоча не тільки за неї є місії. Зокрема, Insomniac Games дають змогу пограти за подругу Майлза, яка не чує і спілкується лише мовою жестів. При цьому і для гравця звуки в цій активності майже відсутні, а емоції людей демонструють емоджі над ними. Такі квести знімають напругу центральної сюжетної лінії і нагадують, що головна ціль Людини-павука — бути дружнім сусідом-супергероєм.

Завершити цей розділ хотілося б рівнем візуалізації гри. Про графіку в Marvel’s Spider-Man 2 говорити безглуздо — тут дійсно варто побачити все на власні очі. Але пройти повз того, що зробили художники в цій грі майже неможливо. Особливо, якщо говорити про художників, які займалися тканинами. На деяких знімках вище помітний рівень їх деталізації і це супроводжує гравця всю гру. Неважливо, про що йде мова — пальто, шкіряна куртка, костюм зі спандексу чи інший одяг. Виконаний він просто на неймовірному рівні. Додайте сюди також факт, що костюми Людини-павука отримують пошкодження і можете буте впевнені — на якомусь майбутньому GDC обов’язково буде доповідь про ці технології.

Проблеми з ворогами, анімаціями та висновки

Та не обійшлося в грі без проблем. Перша з них — штучний інтелект ворогів. Навіть на найвищому рівні складності вони відверту не дуже розумні і хіба що наносять більше шкоди гравцеві. На цьому вони закінчуються: ні тобі цікавих комбо-атак, ні розумного переслідування під час місій зі скраданням, ні якоїсь помітної прогресії. Чи є Мисливці, розбійники, окультисти, симбіоти та клони Пісочної людини проблемою? Так. Чи можуть вони заспамити вогнепальною зброєю, чи влаштувати гравцю групове побиття? Так! Чи є все це якимось серйозним викликом? Ні. Куди складніше на льоту хакнути дрона чи морально витримати п’ять фаз фінального боса, ніж розібратися з десятком пересічних мобів.

Друга проблема — анімації. Ні, все що стосується польотів на павутинні, боїв, екшн-сцен та решти наріжних каменів пригодницької гри, то тут на висоті. Але коли ми переходимо у режим цивільного життя, з’являються проблеми. Пітер Паркер ходить так, ніби на «нижніх поверхах» йому щось дуже заважає. Інший приклад не найкращих анімацій — на відео нижче. Варто лише придивитися до того, як Павук друкує на клавіатурі.

Третя проблема — деякі деталі. Що характерно, перенеслася ця проблема з попередніх ігор. Захоплений сюжетом та ігровим процесом гравець таких дрібниць майже не помітить, але якщо придивлятися і заглядати у кожен куточок, потім ігнорувати це неможливо. Мова йде, наприклад, про книжні полиці. Майже всі вони містять дуже обмежений набір книг, які повторюються багато разів. Просто придивіться до цього на скриншотах нижче. Хоча це стосується не лише книг. Зокрема, у будинках в сусідніх квартирах може сидіти один і той самий NPC. Це не критична проблема, але іноді вона обриває заглиблення у світ.

Нарешті, четвертою проблемою можуть стати кордони персонажів. Дуже часто вони залізають руками у стіни, або в інших людей, листя кімнатних рослин проривається за межі сусідніх об’єктів тощо. Звісно, з таким масштабом та кількістю контенту дуже складно проконтролювати кожен найдрібніший аспект. Але іноді виходить дуже смішно.





Якщо ж підсумовувати, то Insomniac Games випустили потужний, міцний та цікавий блокбастер. Можливо, емоції від нього будуть не такі яскраві, як від першої гри про Людину-павука. Аналогічна ситуація була з поки що дилогією про Бога війни. Та можна з впевненістю сказати, що Marvel’s Spider-Man 2 стане доволі небезпечним конкурентом під час премії «Гра року». Це йому забезпечить гарно збита історія, фантастичний візуальний ряд та нестримний ігровий процес.

Що далі? Зрозуміло, що розробники націлилися на третю частину. Про це свідчать і деякі побічні квести, і відкритий фінал самої гри, і титри, і навіть сцена після титрів. Не зрозуміло тільки, яким буде масштаб наступної частини. Чи підуть вони по стежці Кнулла, бога симбіотів? Чи повернуть вони Павуків до протистояння з їхніми традиційними антагоністами? А можливо у всесвіті Insomniac Games знайде своє продовження історія з мультивсесвітом Людей-павуків? Це найближчим часом буде лишатися таємницею.


Плюси

  • Гарно побудована історія, що ніби рухається не гравцем, а живе навколо головних героїв;
  • Живі персонажі, що ростуть, змінюються і усвідомлюють ці зміни;
  • Сповнена новими можливостями, ще більш динамічна, але зрозуміла бойова система;
  • Запаморочливого рівня деталізація персонажів, їхнього одягу, зачісок та загалом навколишнього світу.

Мінуси

  • Слабкий штучний інтелект ворогів;
  • Певні проблеми з анімаціями «цивільного» життя головних героїв;
  • Деякі асети розробники перевикористали аж занадто економно.

8/10

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини

👍ПодобаєтьсяСподобалось4
До обраногоВ обраному1
LinkedIn


Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

>Загалом історія — один з найпотужніших аспектів Marvel’s Spider-Man 2. Вона стала більш комплексною і куди глибшою, ніж у попередніх частинах

Типу знову є якийсь злий-мегазлий персонаж, котрий хоче всіх вбити\над всіма домінувати тому що він злий, а ще в нього було погане дитинство? І герой — «звичайний пацан з района» що отримав суперсили (чи суперкомпаньона)? І що вони бьються-бьються, і ось злодій от-от перемагає, але в останню мить трапляється ЩОСЬ і герой отримує перемогу?
Це я зараз 90% супергеройського контенту описав.

Та історія це все ж таки більше, ніж мотивація одного з персонажів. Відповідно, її потрібно трошки комплексніше оцінювати.

По-друге, навіть якби було так, то важливі нюанси того, як герой з такою шаблонною мотивацією проходить. Тому що, наприклад, архетип «людина повертається з війни і не знає, як будувати цивільне життя» доволі розповсюджена річ, але, наприклад, Скорсезе і ДеНіро втілили його просто блискуче у «Таксисті».

По-третє, у злого-мегазлого персонажа тут (в обох, якщо бути точними) трошки оригінальніша мотивація. Так, вона теж доволі архетипна, але не така на поверхні, як злодій з поганим дитинством)

у Людини-павука є дівчина, що б’ється

как-то не так сначала прочиталось последнее слово )

Підписатись на коментарі