Тепер я хочу повернутися на Tau Ceti IV. Кілька думок в короткому огляді Marathon

Привіт, спільното! Сьогодні відбудеться офіційний реліз Marathon. PvP-екстракшн-шутер від Bungie непогано показав себе під час бета-тесту, став лідером на фестивалі демок у Steam, а за кілька годин до виходу посідав третю позицію в списку «Хіти продажу» на платформі. Поступився проєкт тільки Counter-Strike 2 та Resident Evil Requiem.

Одразу зазначу, що я не є фанатом жанру «екстракшн» і спокійно ставлюся до шутерів загалом. Тому, наприклад, вихід ARC Raiders сприйняв спокійно. Ба більше, коли почався бета-тест Marathon, я в нього не дуже хотів грати. Єдине, що мене дійсно приваблювало, — сетинг та візуальний стиль. За понад десять годин гри (приблизно 50% на ПК і 50% на PlayStation) я радикально змінив свою думку. В цьому невеличкому огляді розповім, як змінювалися мої емоції від гри.

Що мене відштовхнуло в Marathon на початку

За сюжетом, події гри відбуваються на планеті Tau Ceti IV наприкінці XXIX століття. Історія розгортається майже через сто років після подій оригінальної гри (вийшла 1994 року). Тоді колонізатори прибули до цього світу на кораблі, який створили з марсіанського супутника Деймоса. Однак корабель майже одразу зник і з’явився на орбіті Tau Ceti IV тільки зараз. Він приніс невідомий катаклізм — чомусь усі колоністи зникли.

Щоб розібратися в ситуації, фракції та мегакорпорації, які контролюють Землю, наймають ранерів — людей, що позбулися своїх тіл заради кібернетичних оболонок. Ранери мають десантуватися на колонію та збирати для замовників артефакти, інформацію та ресурси.

Втім, усі ці нюанси спершу здалися дуже незрозумілими. Світ гри формується скоріше не поясненнями, діалогами чи описами — його більше формує загальна атмосфера та незвичний візуальний стиль. Останній, зізнаюся, хоч і здався мені неймовірно креативним та цікавим, багатьом зовсім не зайшов.

Водночас не можна сказати, що діалогів чи описів у грі не вистачає. Просто вони, по-перше, на фоні візуального стилю здаються вторинними, а по-друге — їх надто багато. І це найбільша проблема «Марафону». На непідготовленого гравця він вивалює такий масив інформації, що просто відбиває бажання розбиратися в ній.

Власне, перші 2–3 години гри я тільки і робив, що бігав, помирав та у відчаї скаржився: «Ну, хто так робить?! Та це взагалі незрозуміло! Звідки я про це маю знати?». Посилює цю проблему і сам жанр гри. Про ігровий процес Marathon складно розповісти щось нове: гравці обирають оболонку, десантуються і мають зібрати лут та «вигнатися» з Tau Ceti IV (евакуація так і називається — Exfil). На все у вас 25 хвилин.

А, ще важливий нюанс — базово у гравця лише 16 комірок в інвентарі. Частину з них займають набої та аптечки. Тобто в новій грі з незвичним стилем гравцю треба висадитися, зорієнтуватися на мапі, знайти якийсь лут, завантажити його в рюкзак і втекти. Але! У грі десятки, якщо не сотні різних предметів, і геть не зрозуміло, що ж ти маєш із собою забирати. Тому залишається два шляхи: перший — хапати все, що бачиш, у надії, що серед сміття буде щось корисне; другий — стояти, читати описи і тупити, поки ворожий ранер тебе не вб’є по стелсу.

Як на мене, це створює поріг входу, який може відштовхнути велику кількість пересічних гравців. Досвід довів, що це надзвичайно дратує, коли ти 15 хвилин бігав по мапі, щось зібрав, зупинився роздивитися і миттєво помер. Бо за кілька десятків метрів засів хитрий ворог.

Як я полюбив Marathon і захотів повернутися на Tau Ceti IV

Та чим довше ти в це граєш, тим більше втягуєшся. Знову ж таки, тут є кілька аргументів. По-перше, на залученість сильно впливає візуальний стиль. Те, що Bungie показує в промо, — лише вершина айсберга. Прогрес у грі занурює користувачів в ефектний контраст дивних предметів, сюреалістичних сінематиків та футуристичних гам. З часом починає здаватися, що тільки так і можуть виглядати речі у 2983 році.

По-друге, затягує те, що зазвичай називають «геймфіл». Так, відгук контролера та стрілянина тут надзвичайно нагадують Destiny. Але хіба це погано? Соковиті постріли і динамічний мувмент створюють гарну ілюзію екзотичного світу майбутнього, і з часом увесь скепсис щодо будь-яких деталей оточення просто розвіюється.

По-третє, на двадцятій чи тринадцятій «катці» ви, нарешті, натрапите на гарних тіммейтів. На самому початку ви всі бігаєте і не розумієте, що відбувається. З часом хтось швидше, а хтось повільніше починає розуміти логіку локацій, загальну мету, де лежить гарний лут, чого треба остерігатися тощо. Це надзвичайно цінно, оскільки склалося враження, що далеко не один користувач зробить рефанд гри саме через те, що кілька ігрових сесій поспіль страждатиме через команду.

Але як тільки у вас з’явиться компанія, яка виходить у голосовий чат, не накидається на патруль роботів з одним ножем і загалом більш-менш розуміє гру — досвід суттєво зміниться. Сесія неіронічно перетвориться на один із ефектних роликів «Марафону», де три футуристичні андроїди мовчазно несуться ворожою планетою і збирають цінні предмети.

Я б не назвав цей текст оглядом. Це скоріше нарис емоцій чи навіть їхньої трансформації від «боже, як я не хочу в це грати» до «ну, добре, ще раз — і спати». Те, що починалося як небажаний для мене експеримент, переросло в очікування релізу — гра стане доступною о 20:00 за Києвом, і зараз я, без жартів, чекаю на можливість повернутися на Tau Ceti IV.

Буде надзвичайно сумно, якщо гру закриють за кілька тижнів, як це нещодавно сталося з Highguard. Однак я не виключаю, що «Марафон» стане ще одним «Конкордом». Просто за геть інших причин. З одного боку, поріг входу в гру доволі високий, а «елітні» гравці отримуватимуть радикально інший досвід, на відміну від пересічних користувачів. З іншого — дуже багато залежить від кількості контенту, яким Bungie наповнюватиме гру. На старті будуть доступні лише дві мапи, шість різних оболонок та 28 видів зброї. Навіть ентузіастам цього вистачить лише на 2–3 тижні.

Тому зараз для мене м’яч на боці Bungie. А для вас?

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини