Огляд гри MADiSON: сині колінця існують насправді, а прокляття бігають коридором

MADiSON — психологічний пригодницький горор від першої особи з елементами виживача, трилера і головоломки. Гра вийшла 8 липня 2022 року на ПК, Nintendo Switch, PS4, PS5, Xbox One, та Xbox Series X. Розробниками проєкту стала аргентинська інді-студія Bloodious Games. Розповідаємо, чим вона цікава і кому варто звернути на неї увагу.

Про що гра MADiSON

Сюжет починається з того, що головний герой Лука прокидається із закривавленими руками в будинку свого мертвого дідуся. Навколо відбувається моторошна чортівня, і наше головне завдання — вибратися і якнайшвидше. Для цього треба досліджувати будинок і розгадувати головоломки, поступово занурюючись у сюжет.

Ознайомлення з грою дуже лагідне і поступове: MADiSON дає змогу дослідити, що тут і як, розповідає історію, а лякати починає вже згодом.

Розробники гри надихались демоверсією Silent Hill Хідео Коджіми 2014 року. У ній головний герой теж прокидався в будинку з привидами й мусив розгадати головоломки, аби знайти вихід. Тоді демонстраційна версія критикам сподобалася, але у 2015 році проєкт скасували. Втім, це не завадило іншим студіям черпати звідси натхнення.

Історія MADiSON крутиться навколо серії ритуальних жертвоприношень і одержимості демонами. По дорозі вам треба розгадати таємницю серійної вбивці, яка досі дістає живих із могили. А вже до цієї теми прив’язано все інше.

Тут є і сімейна драма, і детективне розслідування, і подорожі в часі, і дитячі жахалки типу «Бабадука» під цокання годинника та скрипіння платівок. В грі з’являється навіть колишній наглядач німецького концтабору (після Другої світової війни Аргентина була популярним притулком для нацистів).

Спочатку така щедрість на історії інтригує, але це ненадовго. Створюється враження, що розробники просто запхнули всі сюжети в один — і чи варто казати, що докупи вони так і не складуться.

Звісно, це можна виправдати дезорієнтацією і плутаниною в голові головного героя, в якого розвивається параноя і галюцинації (але мене таке пояснення влаштовує з натяжкою).

Певно, цим самим пояснюються й репліки самого Луки, які в напруженій атмосфері звучать недолуго і смішно (наприклад, в коридорі, всіяному кривавими слідами долонь, герой каже: «На стінах видно відбитки рук!»). Правду кажучи, симпатії чи бодай будь-яких почуттів протагоніст у мене не викликав. Можливо, бо жодних характерних особливостей в нього просто немає.

Геймплей і середовище

Скримери у MADiSON є, як і елементи гри-виживача, але це точно не головне. До слова, боївки тут немає. Ключовою всю дорогу буде залишатися моторошна атмосфера і загадки. Ніколи не знаєш, що ховається в темряві попереду — чи там просто стіна з потворними тарілочками, чи зогнила потвора, яка миттю кидається в обличчя.

Головоломок багато, будинок постійно змінюється — і це працює. Грати у MADiSON взагалі не нудно. Загадки часто пов’язані між собою, й одноманітними їх не назвеш. Хоча я бачила багато претензій саме щодо «тупих» пазлів, як на мене, вони всі логічні та цілком вирішувані, якщо ви таке любите. Плюс є додаткові ачівки — знайти 20 червоних знімків та 5 синіх (я не знайшла), це допомагає тримати увагу.

Окрім того, розробники розставили кілька пасток для гравців: коли дуже хочеться потицяти головоломку, хай навіть розумієш, що для неї час ще не настав. Цікаво, що частина загадок має унікальну відповідь для кожного гравця, бо шифр генерується в процесі геймплею.

Окремий плюс — це звуковий супровід (рекомендовано грати в навушниках). Маємо цілу симфонію з шарудіння, шкрябання, шепотіння, церковних дзвонів, білого шуму та огидної дитячої пісеньки. Саунд-дизайн у цій грі переконливий.

Основним інструментом в MADiSON є камера Polaroid. Вона допомагає досліджувати будинок, розгадувати головоломки й відганяти злі сили (механіка явно запозичена з горорів Fatal Frame). Окрім камери, герою знадобляться речі, знайдені в будинку: це і сакральні предмети, і корисні інструменти на кшталт молотка.

Мінус у тому, що з собою можна носити обмежену кількість речей. Тому виникають моменти, коли знаходиш ключ, але не можеш його взяти. Доводиться повільно сунутись в інший кінець будинку, щоб викласти у сейф, скажімо, аудіокасету. Це відверто дратує, але, на щастя, таких моментів у грі небагато.

«Медісон» створила на Unity команда з двох людей, та графіка тут навдивовижу пристойна і розробники кмітливо попрацювали з освітленням. Помітно, що гру робили з любов’ю і кожна деталь працює на цілісну атмосферу: тут взагалі все порепане, прокляте і лихе.

Плюс є багато ретро-штукенцій з різних епох: жерстяні коробочки зі спогадами, годинники мерців, рипучі грамофони й проєктор зі слайдами (на який підліток Лука реагує зумерським: «Що це взагалі таке?»).

Зберігатись самим, до речі, не можна. Це відбувається автоматично, коли ви переходите на новий етап (їх багато, тому це не проблема, але раджу дочекатись іконки збереження перед тим, як покидати гру).

У певний момент будинок перетворюється на якийсь вічний заплутаний коридор, тож багато часу йде просто на те, щоб знайти потрібну кімнату. Тому й час геймплею прямо залежить від того, як у вас із відгадуванням пазлів та орієнтуванням в просторі. Одні гравці проходять MADiSON за 4–5 годин, іншим знадобляться 10+.

Фінал мені видався наївним, наче розробники не дуже над ним заморочувалися й обрали одне з найбільш очевидних рішень. Попри те, він не псує враження від хорошої гри, яку було приємно і цікаво проходити.

Української локалізації в грі немає, але англійська тут цілком доступна для рівня Intermediate, і все дублюється субтитрами.

То чи страшна MADiSON?

Як на мене, не дуже. Можливо, тому що на тлі війни горори взагалі не можуть бути страшними або тому, що лякати тут особливо нічому.

Є скримери, від яких хоч-не-хоч здригаєшся, є демони, кров, голоси з потойбіччя, зогнилі кінцівки людей в повітрі, але це речі типові й знайомі. Якщо MADiSON — не перший ваш горор, то навряд чи після неї ви будете боятися вимикати світло чи дивитися у дзеркало у ванній.

Я б сказала, що MADiSON радше цікава — не з погляду чогось нового, а просто тому, що в неї захопливо грати. Головоломки різні й неочевидні, над ними треба подумати (інколи непристойно довго), геймплей не просідає, і хочеться одразу пройти гру до кінця. Якщо ви шукаєте заняття на вечір-два, любите жахи та пазли, то MADiSON — непоганий вибір.

7/10

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини