Лут, монстри та дупи. Перший погляд на Last Pirates: Die Together від української RetroStyle Games

За останні кілька років кооперативні friendslop-ігри перетворилися на окремий феномен індустрії. Після успіху Peak, Lethal Company, R.E.P.O. та інших схожих проєктів ринок буквально заполонили кооперативні пригоди, побудовані навколо ігрової фізики та кумедних ситуацій між гравцями.

Незабаром спробує підкорити жанр і українська студія RetroStyle Games зі своїм проєктом Last Pirates: Die Together, яка приємно здивувала нас вже на стадії плейтесту. Гра не намагається перевинайти жанр, але дуже добре розуміє, чому подібні кооперативні пригоди взагалі працюють. Ми взяли участь у плейтесті прийдешньої гри і розповідаємо, чому вам буде весело через випадкові історії, розбитий лут та відрубану гільйотиною дупу.

Про що гра

Last Pirates: Die Together це кооперативний комедійний горор для команди від одного до чотирьох осіб. Гравці мають збирати золото для свого капітана на небезпечних островах, наповнених пастками та монстрами. Проте головною особливістю є фізика персонажів — вони мають надзвичайно довгі та неслухняні руки.

Гра має доволі кумедний візуальний стиль, схожий на хітову кооперативну R.E.P.O., і кілька цікавих механік в фокусі ігролада, про які детальніше ми поговоримо далі. Під час першого плейтесту розробникам вдалося залучити понад 16 тисяч унікальних гравців. Наразі у грі пройшов черговий плейтест, а сам реліз планується на осінь 2026 року.

Острів скарбів

Last Pirates: Die Together — friendslop, але зовсім не в поганому значенні цього новоствореного терміна. Скоріше, гра розуміє найважливіші елементи цього жанру та вміє не просто відтворити їх, а значно посилити.

В основі Last Pirates лежать гумор і емерджентний наратив. Тобто у грі немає жодного сюжету, окрім того, що ви разом із друзями є купкою піратів, які намагаються полювати на скарби задля свого капітана. Проте у фокусі — ігролад та соціальна взаємодія: історії виникають самі по собі, коли 3–4 гравці, керуючи незграбними персонажами, потрапляють на берег острова, з якого є лише один шлях — вглиб моторошних земель, де стоїть закинута фортеця зі скарбами та привидами.

Таким чином, уся структура Last Pirates побудована навколо коротких кооперативних забігів, де команда висаджується на локацію, шукає лут, намагається вижити та евакуюватися назад. Формула не нова, і тут дійсно легко впізнати вплив Lethal Company або R.E.P.O. Та головна різниця полягає в тому, що Last Pirates ставить усе на соціальну взаємодію та фізичну комедію, де половина проблем виникає не через монстрів, а через ваших же друзів.

Ключова механіка гри — еластична рука, і саме навколо неї побудована майже вся взаємодія з оточенням. Нею можна тягнути предмет через кімнати, ламати двері, витягувати союзників із пасток, тягнути важкий лут або, навпаки, випадково все зіпсувати одним незграбним рухом (є механіка трощення цінних предметів).

Через ці еластичні руки Last Pirates постійно генерує абсурдні ситуації. Наприклад, у перерві між рівнями можна «докупити» предмети, що допоможуть у проходженні наступного етапу, або просто предмети кастомізації. І під час цього є реальний шанс тягнути неслухняною рукою одну й ту саму картку разом з іншим гравцем. Ви постійно перечіпляєтеся з іншими піратами, випадково виламуєте двері, розбиваєте золоті предмети, перегортаєте казан, у якому намагаєтеся винести десяток монет, — десятки історій генеруються протягом кількох годин гри, і всі вони неодмінно кумедні.

Навіть механіка воскресіння друга тут зроблена не як звичайне «натисни кнопку» — після смерті персонаж буквально втрачає свою дупу, і союзники повинні фізично прикріпити її назад. Це звучить як дитячий жарт, і частково ним і є, але саме з таких деталей складається весь tone of voice гри. Last Pirates постійно балансує між горором із легкими скримерами та буфонадною комедією, причому свідомо схиляється саме у бік другого.

Руку можна використовувати як гак, тримати нею холодну та вогнепальну зброю (і випадково поранити іншого пірата), запустити важель гільйотини, щоб відрубати дупу другу, грати в баскетбол дупами одне одного і ще знайти десятки інших кумедних занять, які гра вам не нав’яже — ви захочете зробити це самостійно.

В цьому й полягає найбільша сила гри. Попри те, що вона майже не розповідає про себе, рівні та ворогів, у грі є десятки занять і окремих пригод із фізикою. Крім того, Last Pirates майже не намагається це контролювати, навпаки — вона постійно підштовхує команду до такого хаосу. Зокрема, через ворогів.

Монстри у грі теж працюють більше як інструмент для створення ситуацій, ніж як класичні антагоністи чи горор-елемент. У поточній версії їх лише близько десяти різних видів, але я впевнений, що до релізу ця кількість має зрости. Попри те, що різні вороги несуть різні загрози вашій команді, все ж їхня головна функція у грі — створення хаосу під час вашого забігу.

Спочатку ви не розумієте, як їх долати, і це ускладнює ваш рейд. Потім ви розумієте, як з ними впоратися, але все одно цього не робите: хтось забув купити шаблю або випадково відвернувся від місцевого Слендермена, який опиняється за вашою спиною, коли ви на нього не дивитеся. І все це створює той самий кумедний хаос: у спробі разом втекти від ворога ви розбиваєте лут, перечіплюєтеся один за одного та предмети інтер’єру, повністю втрачаєте витривалість персонажа, через що падаєте в нокдаун, тощо. Укупі з фізикою гри це дозволяє знайти собі власну розвагу, що дарує щирі емоції.

Наприклад, ми намагалися нагодувати місцеву акулу-привида рибою або надягти баняк на голову Слендермена, щоб він не дивився (не спрацювало) — це спільні з друзями події, які точно запам’ятовуються.

Окремо добре працює структура самих сесій. Last Pirates дуже чітко розуміє, що подібні кооперативні ігри часто програють через затягнутість, тому тут більшість забігів займають приблизно 10–30 хвилин. Ви не витрачаєте годину на один рейд і не боїтеся втратити прогрес після смерті, через що гра відчувається легкою, хоч із системою прогресії рівнів вона й створює певний виклик. Last Pirates моментально затягує вас «в одну катку», а потім ви помічаєте, що це вже четвертий чи п’ятий забіг, і навіть не звернули уваги, як минуло три години. Постійне відчуття швидкого циклу — не нове явище для геймдизайну, проте Last Pirates це дуже пасує і добре працює на темп гри, що, своєю чергою, не дає вашим пригодам «провисати».

Темний бік острова

Втім, попри дуже хороше перше враження, Last Pirates: Die Together має кілька проблем. Звісно, вони стосуються лише того, що ми побачили під час плейтесту, і не факт, що залишаться актуальними на момент релізу, проте їх важливо окреслити.

Головна проблема поточного білду — не так багато контенту, як здається на перший погляд. Після усього двох вечорів у Last Pirates починаєш помічати, що гра дуже швидко показує майже всі свої основні карти та механіки. Крім того, локації тут не генеруються процедурно: вони залишаються однаковими, а змінюються переважно вороги, лут і їхнє розташування. На перших годинах це майже не відчувається, бо соціальний хаос і перше знайомство перекривають відчуття репетативності, але чим довше граєш, тим сильніше помічаєш знайомі кімнати та сценарії.

І тут виникає головне питання для релізної версії: чи вистачить грі різноманіття на дистанції. Зараз Last Pirates працює дуже добре як «гра на кілька вечорів із друзями». Ви заходите після роботи, кілька годин кричите один на одного, відрізаєте один одному дупи та помираєте через дурні ситуації — і це банально весело. Але поки складно сказати, чи зможе гра утримувати інтерес довше. Особливо у жанрі, де конкуренція зараз тримається навколо нескінченного потоку нового контенту.

Крім того, у Last Pirates майже повністю відсутня будь-яка наративна ціль пригоди. Гра не дуже пояснює, хто ви, навіщо опинилися на цих островах або до чого рухаєтеся глобально. Звісно, для жанру це база, і для частини аудиторії це взагалі не буде проблемою — особливо для людей, які приходять у подібні кооперативні ігри виключно за веселощами та соціальним досвідом. Але інша частина гравців може досить швидко втратити мотивацію продовжувати забіги, коли за межами самого процесу немає відчуття більшої пригоди чи відчутного прогресу.

Особливо це помітно на тлі того, як жанр за останні роки сильно виріс. Якщо раніше умовна Lethal Company могла триматися майже виключно на комедії з фізикою та комедії ситуацій, то зараз у подібних ігор вже значно вищі очікування від аудиторії. Гравці хочуть більше контенту, більше систем, більше цікавих «лупів досвіду» і загалом більше причин повертатися в гру через тиждень чи місяць.

Через це Last Pirates може бути непросто, бо треба боротися за вихід із тіні інших кооперативних friendslop-ігор. І хоча сетинг та деякі елементи гри справді допомагають проєкту виділятися, цього може бути недостатньо на довгій дистанції, якщо релізна версія не запропонує суттєво більше контенту, ворогів, карт тощо.

Втім, тут знову важливо зробити поправку: усе це — проблеми актуального стану проєкту, а не фінального релізу. Уже зараз видно, що в Last Pirates є дуже сильне ядро і хороше розуміння того, як працює сучасна кооперативна пригода. Питання лише в тому, чи встигнуть розробники достатньо швидко наростити навколо цього ядра контент і довгострокову мотивацію для гравців. Бо потенціал у гри точно є, і саме тому до неї зараз така велика й тепла увага.

Вердикт

Наприкінці хочеться зробити ще один комплімент розробникам. Часто виникає підсвідоме бажання окремо підтримувати гру просто тому, що вона українська. Проте Last Pirates: Die Together для свого жанру зроблена настільки влучно і з «розумінням», що під час гри я взагалі забув, що це проєкт української студії. Через вдале спрощення в потрібних місцях він відчувається продуктом, який може сподобатися гравцю з будь-якого куточка світу — і це точно чудово.

У підсумку за проєкт хочеться вболівати, бо він банально веселий. У своїй основі кожна гра у світі має дарувати емоції, і Last Pirates — це справді інструмент, що приносить щирий сміх. Саме це є найважливішим, оскільки гра не намагається здаватися складнішою чи «глибшою», ніж є насправді. Розробники чітко розуміють формат, у якому працюють, і майже весь свій геймдизайн підпорядковують одній простій цілі.

Так, у нинішнього білду є кілька проблем, але водночас у гри вже є найважливіше — концепція, що працює, та ідентичність, за якою її дійсно можна впізнати й відрізнити від інших проєктів. А це значно складніше вибудувати, ніж просто «додати більше контенту» перед релізом.

Тому зараз Last Pirates щиро відчувається як проєкт, який реально має шанс стати ще однією великою кооперативною грою для генерації емоцій разом із друзями. І якщо RetroStyle Games встигне достатньо розширити гру до релізу, то восени 2026 року ми можемо отримати один із найприємніших friendslop-сюрпризів останнього часу.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини