«Жодного разу не виникло думки, аби піти працювати деінде». Історії геймдев-спеціалістів, які роками працюють в одній студії

Аліна Смокова, Project Management Team Lead у Plarium (з компанією 10+ років)

«Може здатися, ніби щодня я роблю те саме, але це не так»

Plarium не був моїм першим місцем праці. Я з 18 років була касиркою у супермаркеті, ще листівки роздавала біля метро, 4-5 років працювала фотографкою, поки вчилася. А за освітою я взагалі журналістка — закінчувала Харківський національний університет імені Каразіна.

Ближче до випуску з університету зрозуміла, що працювати у журналістиці не хочу. Але і що далі робити — не знала. Звісно, я мріяла стати другою Енні Лейбовіц (американська фотографка-портретистка, яка знімала для Rolling Stone, Vanity Fair, Vogue тощо, — ред.), щоб весь світ був біля моїх ніг. Та разом з тим усвідомлювала, що це досить великі амбіції і, щоб досягти цього, потрібно дуже довго працювати.

Але, як це часто трапляється, все вирішилося досить несподівано. Мені написав знайомий і спитав, чи не хочу я спробувати себе в ролі ком’юніті-менеджерки у Plarium. Мовляв, робота в класній компанії для креативної й комунікабельної людини — якраз для мене!

Чесно, тоді я навіть назви Plarium ніколи не чула [сміється]. А про те, що таке геймдев, знала лише тому, що сама грала (у студентські роки я була фанаткою і непогано катала у World of Warcraft). Але чому б не сходити на співбесіду? Тим паче, що знайомий тоді розрекламував студію і саму посаду, вмотивував мене.

На співбесіді я чесно зізналася, що нічого не знаю про цю сферу, що про продукти компанії почитала тільки нещодавно, але дуже хочу розібратися глибше та всьому навчитися. Загалом я пройшла три співбесіди, виконала тестове і врешті отримала офер.

Робота виявилася набагато цікавішою, ніж я розраховувала. Це був якийсь абсолютно новий світ усього для мене. Попри те, що колектив був практично мого віку, відчувалося, наче я опинилася в колі дуже дорослих людей: всі були такі досвідчені, креативні й максимально безбашенні в хорошому розумінні цього слова.

Перші три роки я не мала планів змінювати посаду ком’юніті-менеджерки ні на що, бо була досить вражена і натхненна тим, що відбувалося навколо, і тим, що робила я сама. Тим паче студія дає змогу розвиватися як у своєму напрямку, так і в менеджменті. За три роки у своєму департаменті я стала займатися координаційною роботою і зловила перший кайф від цього. Подумалося, а чи не придивитися до сфери проєктного менеджменту?

Я почала проходити курси й навіть чесно відкрила PMBOK. Щоправда, закрила цю книгу вже сторінці на 50-й [сміється]. Нехай пробачать мені всі досвідчені PM, але тоді я зрозуміла: якщо продовжу її вивчати, бажання піти в проєктний менеджмент зникне. І потрохи, роки за півтора, я отримала вдосталь знань і навичок, аби перейти на посаду PM всередині Plarium. Координаційні робочі завдання дали практичний досвід, а пройдені курси, прочитані книги, статті — теоретичний. Своїм рішенням я максимально задоволена й абсолютно не шкодую. Як не шкодую і про те, що згодом я стала тім лідом і вже 11-й рік працюю у цій студії.

У мене жодного разу не виникло думки, аби піти працювати деінде. Напевно, це тому, що між мною і студією стався справжній метч. Який сенс змінювати компанію, якщо мене тут підтримують, надають умови для розвитку, пропонують варіанти зростання? Компанія лояльна і надійна, а головне — вона про людей. У ній люди є найціннішим ресурсом. Останнє, певно, підкупає мене найбільше, бо я сама дуже сильно вболіваю за такий підхід у роботі. На мою думку, побудувати класний проєкт та досягти результатів можна, коли побудована команда і взаємини всередині цієї команди. Звісно, кейси бувають різні, і з людьми виникають різні ситуації, але ми завжди аналізуємо наш досвід та робимо висновки.

А ще, звісно, тримають проєкти. Я наразі працюю на RAID: Shadow Legends — тут маса викликів. Може здатися, ніби щодня я роблю те саме, але це не так: вимоги, умови постійно змінюються — я просто не встигаю знудитися.

Можливо, для когось зміна компанії стає поштовхом для розвитку, для вивчення нового, відкриває більше креативності в людині абощо. Але для мене це працює не так. Мене до всього переліченого мотивує якраз компанія і проєкт, з якими я не перший рік, бо хочеться робити тільки більше і краще. Звісно що, з часом око замилюється і здається, ніби я зробила вже все, що могла. Але в такі моменти я ненадовго «відходжу» від проєкту, беру паузу, дивлюся, що відбувається на ринку, у технологіях загалом, як працюють інші команди й тоді повертаюся до своєї роботи. Але вже з новими силами й ідеями. Для когось поштовхом стати краще є зміна компанії, а для мене цим поштовхом кожен день є я сама і моя команда.

Олена Мартинюк, Technical Artist у Pingle Studio (14+ років з компанією)

«Мені важливо не бігати, не шукати, а робити»

Свого часу геймдев став для мене своєрідним способом змінити життя. Я хотіла спробувати щось геть інше й нове, й тоді у мене з’явилася можливість потрапити в індустрію на позицію художниці. Здавалося, що я занурююся в нереальний світ, сповнений величезної кількості варіантів для самореалізації та досягнення успіху.

Я добре пам’ятаю свій перший робочий день. Це було 17 вересня 2009 року. Офіс Pingle Studio тоді був дуже маленький і знаходився на одній з центральних вулиць Дніпра. Колектив був суто чоловічим, суворим, але дружнім. Звісно, тоді я навіть не припускала, що залишуся разом зі студією на довгі роки. Зараз я працюю у львівському офісі нашої компанії, бо так склалися обставини, але дуже сумую за дніпровською командою.

Спочатку я працювала на позиції 2D Artist. Але настав момент, коли ігри для соціальних мереж перестали бути достатньо рентабельними, й компанія вирішила відмовитися від їх виробництва. Тоді і постав вибір: або звільнитися й шукати нове місце праці, або залишитися й перевчатися. Я обрала другий варіант, бо здавалося, що до першого я завжди встигну повернутися.

Було непросто. Перейти з 2D у 3D складно — я це точно знаю. Навіть тип мислення змінюється. Іноді важко навіть зараз. Але це як напад паніки — за бажання можна подужати. Чесно скажу: траплялися дні, коли я взагалі не хотіла йти на роботу. Ти йдеш і думаєш, що нічого не вийде, що ти дурна й страродавня, нічого не знаєш і не можеш. Але головне — не здаватися, бо воно того варто. Чи задоволена я сьогодні своєю роботою? Собою — далеко не завжди, а от робота — інша справа.

Я ніколи не замислювалася над тим, аби змінити компанію, і навіть не хочу про це думати. Нині це не модна філософія, але я завжди хотіла, щоб те місце, де я працюю, ставало краще, і я була б до цього дотична. Мені важливо не бігати, не шукати, а робити. Нехай навіть якісь дрібниці. Але робити свою роботу й вболівати за її результат.

Я знаю багатьох, хто постійно змінював роботу і виріс до топових посад. Але знаю також і тих, хто досягнув цього, та при цьому працював в одній і тій самій компанії роками. Тому припускаю, що важлива не зміна місця, а саморозвиток і наполеглива праця. І везіння, куди ж без нього.
Мені здається, що до плюсів роботи в одній студії протягом тривалого часу, можна віднести той факт, що на роботу стає просто приємно приходити. Вона наче другий дім для тебе. Та водночас часом складно розставатися з людьми, які йдуть з компанії з тих чи інших причин. Це справді сумно і це мінус.

Особисто для мене найбільшою перевагою у роботі в одній студії вже 15-й рік є унікальна можливість побачити на власні очі, як відбувається зростання й розвиток компанії в ігровій індустрії. По факту, це вже ціла епоха.

Дмитро Нечай, Principal Multiplayer Level Designer у Frag Lab (6+ років з компанією)

«За роки спільної роботи на різноманітних проєктах у мене сформувалася стійка довіра до цих людей»

Коли був студентом (наприкінці 90-х, — ред.), захопився комп’ютерними іграми і комп’ютерною графікою. Тож вирішив спробувати себе у цьому напрямку. В ті часи не було такого рівня доступу до інформації, курсів чи туторіалів як сьогодні, тому я поїхав на книжковий ринок на Петрівці, купив там свою першу книгу з 3D-моделювання та зайнявся самонавчанням. Приблизно за рік я вже влаштувався на свою першу роботу в ігрову компанію. Це був початок 2000-х.

А у Frag Lab я працюю з перших днів її створення, з 2017-го. Починав я як Senior Multiplayer Level Designer і потрохи доріс до позиції Principal Multiplayer Level Designer.

Чому залишаюся з однією студією такий тривалий час? По-перше, з деякими колегами ми працюємо дуже довго. Наприклад, з Максимом Дембіком, керівником Frag Lab, а також з трьома іншими колегами працюємо разом вже 18 років (ще з часів Crytek, — ред.). За роки спільної роботи на різноманітних проєктах у мене сформувалася стійка довіра до цих людей. Саме тому, коли Максим Дембік та Ігор Горбунов запропонували доєднатися до команди Frag Lab, я без вагань погодився. Тоді була сформована дуже потужна й цілеспрямована команда та комфортний клімат, який дозволяє нам упродовж багатьох років працювати над створенням крутої гри. Мені подобається, що ми можемо сперечатися, висловлювати свою думку, пропонувати нові ідеї чи рішення — все це дає змогу розвиватися.

Та є ще один досить вагомий аргумент, який спонукає залишатися тут — цілковита підтримка у складних життєвих обставинах, як-от пандемія та повномасштабна війна. А ще я не люблю залишати незавершені проєкти [сміється].

Звісно що, будь-яка людина, коли потрапляє в певні обставини, замислюється про зміни в житті чи в роботі. Та особисто я завжди знаходив для себе щось цікаве, нетривіальне, аби такі думки не виникали постійно.

Декому, аби отримати нові знання й досвід, дійсно потрібно переходити до іншої компанії. А дехто може розвиватися самостійно. Я себе можу віднести до другої категорії. Для мене, як для Level Designer, кожен новий рівень — це завдання, яке намагаєшся зробити якнайкраще з огляду на недоліки минулого досвіду. Це постійний саморозвиток і пошук нових підходів до вирішення завдання. Можливо, робота в іншій студії дасть нові практики, хоча не факт, що вони будуть кращими чи ефективнішими. В часи, коли ми маємо доступ до великої кількості потрібної інформації, можна постійно навчатися новому, прокачувати свої скіли там, де ти є.

Якщо вам подобається проєкт, над яким ви працюєте, команда, з якою ви його створюєте, то у вас з’являється стабільність. Можна тримати баланс між роботою та особистим життям: ти маєш час на сім’ю, хобі, спілкування зі своїми колегами, які згодом стають твоїми друзями. Для мене це — очевидний плюс від роботи в одній команді роками.

А одна з найбільших переваг роботи саме у Frag Lab — це люди. Ми компанія-родина, де разом розв’язуємо складні завдання, радіємо успіхам чи гуртуємося у складні часи. У мене багато приємних спогадів про компанію та колектив.

Також перевага Frag Lab — це проєкт з амбітними планами, можливість зростання, гідна грошова винагорода й цілковита підтримка компанії у важкий час. Крім того, у мене є мрія — бути дотичним до розробки крутої гри, в яку гратимуть мільйони, і знати, що цю гру створили в Україні. Тут я цю мрію реалізовую.

Що має трапитися, аби я вирішив змінити компанію? На це питання дуже складно відповісти, бо може статися будь-що, що змусить прийняте таке рішення. Але, якщо так станеться, то навряд це буде якась компанія в Україні. Наразі Frag Lab є одним з лідерів на ринку гейм-індустрії у країні: як за рівнем досвіду і компетентності команди, проєктної діяльності, так і за рівнем роботодавця.

Володимир Курченко, Junior QC Project Manager у Ubisoft (6+ років з компанією)

«Коли працюєш в одній студії, не треба звикати до нових норм, правил, людей»

Мій шлях у геймдев був керований пристрастю до ігор. З дитинства я захоплювався ПК-проєктами, що визначило моє бажання будувати кар’єру в ІТ. Після курсів тестування, які мої батьки підтримали, завдяки наполегливості й підготовці я потрапив у Ubisoft. Це було у березні 2017-го.
Починав з молодшого тестувальника. Згодом доріс до ліда, а потім перейшов до позиції менеджера проєктів у відділі якості. Від самого початку я бачив себе у ролі менеджера, тому робив усе що необхідно в рамках можливостей, аби цього досягти. Я потрапив на програму-курс з підготовки менеджерів всередині компанії, пройшов всі етапи, згодом — втілив індивідуальні цілі й досяг мети.

Залишатися й надалі з Ubisoft мене спонукає насамперед можливість впливу. Для мене дуже важливо бачити результати своєї роботи. Я категорично не можу працювати лише за зарплату. Мені необхідно ставити «галки», закривати цілі, впливати на процеси, на людей, покращувати продукт. Коли я знаю, що щось працює саме завдяки моїм діям і саме у цій компанії — це дає найкращі відчуття. З роками й досвідом я маю все більше можливостей впливати як на свої проєкти, на свій відділ, так і трохи на студію загалом.

Ще — це, звичайно, неймовірні люди. Це абсолютний кайф працювати з однодумцями, з якими ми разом зростали на одних іграх, разом колись проводили ночі у комп’ютерних клубах або залипали в рейдах. Ми плюс-мінус одного віку, маємо спільні інтереси. Ми говоримо однією мовою і розуміємо одне одного з півслова. Кількість гумору, чудових діалогів, історій, ситуацій, які ми разом проживаємо — це все робить кожен день насиченим, повним і світлим, навіть у такі темні часи.

Третє — це самі проекти, ААА тайтли. Продукти, що розробляють роками, команди, що складаються з сотень людей, співпраця з колегами зі всього світу, а головне потужний результат — ігри, в які грають мільйони — дають неймовірні можливості.

Я розглядав варіант зміни компанії в певний момент, однак переваги роботи в Ubisoft сприяли тому, що я вирішив залишитися й розвиватися тут. Для мене переваги протягом всього часу роботи змінювалися.

Спочатку загальною перевагою була можливість вчитися у сильних професіоналів і ставати технічно потужним спеціалістом. Згодом цю перевагу замінило кар’єрне зростання, можливість розвиватися в напрямку менеджменту відповідно до моїх особистих інтересів. Після — це була можливість у ролі менеджера пройти весь цикл життя проєкту: від стадії препродакшену, коли ще немає нічого і тільки планується перша ідея, дизайн, створюються перші напрацювання, і до стадії підтримки після релізу протягом кількох років та повного закриття. Такий досвід вважаю безцінним і він точно загартував мене як спеціаліста. А сьогодні це можливість впливу. Вплив на якість в усьому і результат моїх дій.

Коли працюєш в одній студії, не треба звикати до нових норм, правил, людей. Я вже знаю, як все влаштовано, і не витрачаю час на те, щоб пізнати непотрібне. Це дає змогу сфокусуватися на розвитку своїх проєктів і себе. На додачу, ти швидше приймаєш будь-яке рішення, бо знаєш більшість тонкощів роботи. Відтак і проблем, що можуть заскочити зненацька, практично немає. І більшість часу можна приділити ефективній роботі, а не кризис-менеджменту.

Водночас є й мінуси. Це створення такої собі «зони комфорту», коли прикипаєш до місця, до людей, до проєктів, до компанії і від яких не хочеш віддалятися попри все. І з очевидного — різні тули. Все ж всередині однієї компанії користуєшся певним набором інструментів, які більш звичні саме на цьому місці праці. І це позбавляє тебе можливості отримати досвід роботи з іншими. Хоча це й не великий мінус, бо опанувати нові інструменти можна досить швидко.

Припускаю, що до рішення змінити компанію мене може підштовхнути втрата розвитку, впливу і можливості покращувати роботу та результати. А ще втрата крутих людей навколо. В принципі, тут як і в усіх: на вагах позитивні речі мають переважувати негативні.