«Хочу мати хорошу зарплатню і не мати жодних взаємин з ТЦК». Чи планують фахівці лишатися в країні після перемоги
Про що мріють в українські ігровій та геймдев-спільноті? Чи планують жити в Україні та повертатися з-за кордону? Чи переїдуть в іншу країну назавжди? Чим хочуть займатися і яким бачать майбутнє українського геймдеву? Ми звернулися до наших читачів з проханнями описати свої плани після перемоги. Публікуємо найцікавіші відповіді.
🚲Частина фахівців мріє жити в Україні, але мати можливість подорожувати
«Після перемоги я поїду в подорож Україною та Європою, збиратиму референси та натхнення для своїх нових ігор :) Буду намагатися максимально якісно робити ігри, щоб добре жити та допомогти Україні відбудуватися. Очікую, що все буде добре, але це залежить тільки від нас. Планую жити в Україні, як і зараз.»
«На місяць з’їжджу на велосипеді покататись в ті країни, що нам допомагали. Але потім, звісно, житиму в Україні, бо в нас твориться історія.»
«Серед планів — довгоочікувана зустріч з чоловіком, подорожування з ним та друзями, банальний похід в кіно, поїдемо на концерт будь-якого улюбленого гурту. Жити планую в Україні.»
🛬 Деякі фахівці хочуть пожити певний час за кордоном, але зрештою повернутися
«Я б хотів певний час пожити й попрацювати у США заради нового досвіду, але потім все одно повернутися в Україну.»
«Якщо:
1) „після перемоги“ таке взагалі буде найближчі декілька років. А скоріше за все ні, бо буде якийсь проміжний і, швидше за все, тривалий процес переговорів і продовження тих чи інших військових дій.
2) поточна геймдев-професія не зміниться на щось більш мілітарне.
3) відкриються кордони для чоловіків (скоріше це і буде основним фактором, що означатиме більш спокійну фазу).
Тоді — я виїду. Але тут нюанс. Ще до повномасштабки я бачив своє майбутнє на наступні
Але і тоді й зараз бачу свій дім в Україні. Хочу придбати тут нерухомість, свій клаптик землі й провести 45+ вік вже тут. Але маючи досвід там. (зараз мені 27). З подорожами, але живучи в Україні. Також хочеться щось „привезти“ звідти. Свій досвід з ігрової індустрії, наприклад, та інтегрувати його в Україні для розвитку вітчизняного геймдеву. Такі от візії.»
«Поїду у відпустку на море, в Європу, а, може, на Мальдіви. Спробую повернутися до нормального стану речей, раптом вийде. Сподіваюся на бум в усій економіці на післявоєнній розбудові, тому думаю що і зарплати зростуть, і рівень життя.»
«Хочу поїхати до Норвегії (у відпустку), продовжити стрімити, купити комп’ютер та PS5. Жити планую в Україні, як і зараз.»
🧭 Утім, частина бачить своє майбутнє і роботу в геймдеві лише за межами країни
«Я планую переїхати в Японію і працювати в відомих геймдев-компаніях. Там, де роблять справді цікаві ігри, де люди взагалі розуміють, що таке ігри. Стомився від аутсорсу в Україні, а крім нього більше нічого немає. Чув, що є такі компанії як 4A і GSC, але вони ніби роблять ігри на UE, а UE це... Не буду починати, але напишу що бажання з ним більше працювати нуль.»
«Попри бажання жити в Україні, не вірю у варіанти світлого майбутнього вдома. Тому буду жити за кордоном і їздити додому.»
«Маю чіткий план на 3-4-7 років (як пощастить) щодо імміграції в іншу країну. Залишився в Україні на початку 2022 і жалкую про це. Чекаю відкриття кордонів.»
«Війна буде затяжною, мінімум 2 роки від цього моменту ще буде. Україна, на жаль, стане (та й вже стала) ще біднішою, що на життя вплине критично. Навіть зараз „туго“ з роботою, так буде й далі. Моя мрія — це просто вижити й стати людиною, знайти себе. Мене з’їдять, коли я скажу, що у мене є проблеми під час перебування за кордоном, але це так. Чи можна радіти, коли ти ніхто?»
«Моя мрія — це спокій. Не дуже хочу жити в Україні, кожен раз приїжджаю й емоції залишаються жахливі. Погане ставлення, всюди якийсь совок (в сенсі архітектури, вигляду вулиць), люди хамлять, транспорт кошмар, а я не хочу їздити на автомобілі. Примітка, за кордоном я вже 4 роки, освіту теж маю європейську.»
«Планував переїхати до Канади ще до війни. Війна прискорила плани.»
«Буду виїжджати з України, бо війна надовго.»
«Після закінчення проєкту та війни, скоріш за все, покину Україну: влада, перспективи для індустрії, сусід, який нікуди не дінеться, навіть два. Все це не додає бажання тут залишатись, тому релокація для мене, напевно, єдиний вихід. Я хотів би залишатись, креативити, робити цікаві речі, але не в такій країні і не з цими проблемами які, скоріш за все, зважаючи на нашу ментальність, ніколи не вирішаться.»
⚖ Деякі учасники відповіли, що ще не знають, чи житимуть в Україні, чи деінде. Багато хто просто хоче дожити до перемоги
«Дуже хотів би навчатися за кордоном, можливо, навіть знову з бакалавра почати. Тому дуже чекаю на якісь програми, пільги, полегшення для українців від європейських університетів. Проте час йде і я все більше починаю думати, що війна триватиме довго (ще 2 роки або навіть 4). То більш реалістичний план — зробити релокейт в якусь країну, пожити якийсь час закордоном, побачити світ, а там вже буде видно, де я хочу залишитись. Якось так.»
«Хочу дожити до кінця війни, поки такий план.»
«Я другий рік живу в Європі, і перший рік мене все зачіпало і засмучувало, бо я все порівнювала з Україною. Коло друзів у мене сильно звузилося: після повернення буде з ким спілкуватися, але потрібно буде заново відновлювати всі зв’язки. На жаль, я вже сильно звикла до європейського побуту, коли можна сісти на велосипед і доїхати куди завгодно ідеальною велодоріжкою і тебе ніхто не зіб’є і скрізь пропускатимуть. Коли на роботі цінують work life balance, і можна легко на вихідних відвідати будь-яке чарівне європейське місто.
Для мене все залежатиме від роботи, і загального відчуття. Тому що, з одного боку, хочеться послати всю європейську бюрократію, і повернуться додому хоча б на пів року. Рік суто трохи фрилансити й займаються собою, розвитком, і розуміти що робити далі. Після війни я думаю що податків айтішники платитимуть більше, але все ж таки менше, ніж у Європі. Також компанії більше найматимуть наших і повертатимуться в Україну. Я вірю у величезний потенціал українського айті, і те, що буде більше зв’язків з Європою, більше людей говоритиме англійською і європейську робочу культуру впроваджуватимуться і в нас.»
⚔ Частина респондентів вважає вирішальними факторами корупцію та взаємини з ТЦК
«Я був у Європі до початку війни. Через 3 місяці у самий розпал я повернувся і почав шукати роботу. Якось випадково вийшло з’явитися у потрібному місті, у потрібний час. Я отримав офер через декілька тижнів як повернувся.
Працював, донатив, трохи волонтерив. Спіймав дух єдності в українців. Мене не вибивало з колії ані бензиновий колапс, ані падаюча економіка, ані блекаут узимку. Але почав спостерігати, що люди потрохи видихаються. Більшою проблемою стали постійні новини про проблеми в армії, про відмивання грошей під час війни, про продаж гуманітарної допомоги тощо. Згодом цих новин ставало дедалі більше, і коли це почало давати конкретні наслідки у вигляді затягування війни, зростаючих масштабах збагачення воєнкомів, насилля над людьми зі сторони ТЦК, відпускання під заставу ключових корупціонерів, я зрозумів, що не бачу майбутнього для своєї сім’ї тут.
Мої плани чіткі: опанувати свої скіли ще краще, вивчити мову та їхати туди, де я зможу отримати не рай, але можливість для дітей розвиватися у тому, що вони оберуть для себе самі. Ніхто не зажене їх в армію та їхні життя не зламає війна через дурного сусіда. Де вони отримають гарну освіту та самі вирішать до якого зі світів вони належать, до старого, звідки їхні батьки родом, чи до нового, де народилися вони.»
«Якийсь час буду спостерігати за ситуацією і діями політиків. Якщо кошти на відбудову будуть нещадно розкрадатися або витрачатися на якісь „барабани“ або подібні проєкти, то буду розглядати варіант зміни країни проживання.»
«Хочу працювати над ААА-іграми з відомими людьми, мати хорошу зарплатню і не мати жодних взаємин з ТЦК. Я вже в іншій країні, і повертатися не планую.»
«Я дуже сумую за Україною, за рівнем життя і друзями, за нашим менталітетом. Але розумію, що на жаль, після прильотів в будівлю і тим, що, наприклад, пережили батьки, я не зможу повернутися. Тому доведеться заново будувати інше життя в іншій країні. Як би не хотілося (навіть зараз постійно є думки про повернення), але якби я був не головним спонсором родини й дівчини — було б набагато легше. Але все одно, донатимо та віримо в ЗСУ!»
🧩 Та здебільшого опитані відповіли, що планують жити в Україні та розвивати місцеву ігрову індустрію
«Я зараз в іншій країні, але планую повернутися в Україну, коли скінчиться війна. Зараз мені треба знайти роботу графічним дизайнером, щоб після повернення я б змогла винаймати житло на заході Україні. Тому що моє житло було зруйноване на початку війни».
«Я планую жити в Україні, як і зараз. Дуже хочу відкрити свій курс по тестування та працювати в українській продуктовій компанії, а не в аутсорсі.»
«Залишусь в Україні, напрям в геймдеві незмінний (я інді-розробник). Очікую розквіту, хоч і не стрімкого, в перший день перемоги. Оскільки ще буде період відновлення, відбудов. Розробники повернуться у свої міста, якщо виїздили. Відкриється більше студій з часом, індустрія в Україні розвиватиметься. А отже буде ще більше тайтлів.»
«Мрії: щоб все було як до 24 лютого 2022 року. Коли ми повільно, але впевнено зростали й життя покращувалося. Очікування: нічого з цього не буде і закінчення війни, як би нам хотілося, не буде. Буде тліючий конфлікт з загостренням і новою гарячою війною через кілька років, я в цьому навіть не маю сумнівів.
Мрії: що держава, влада і громадяни нарешті зрозуміють що захищати Україну повинні всі, незалежно від того, що в людини між ногами. Щоб кожен громадянин і громадянка України знала своє місце під час війни (у воєнному руслі) і не намагалися якось пропетляти.
Я впевнений утому, що в нас зараз провалюється мобілізація не лише через деморалізацію населення, а ще й через те що громадяни на 100% не знають що на них чекає в армії: що вони робитимуть, куди їх відправлять і які задачі вони будуть виконувати. Може здатися, що я налаштований песимістично, але мені здається, що це прагматичний реалізм і те, що нашу країну та нас всіх чекає в найближчі десятиліття. Жити я планую Україні, як і зараз. А по іграх... я чекаю на більшу кількість українських локалізацій та прихід сюди Xbox та Nintendo (і повернення Playstation, бо вони забили на PR в Україні абсолютно).»
«Я планую повернутися в Україну. Виїхав за кордон за рік до війни, отримав офер і був щасливий, бо на фоні новин і того, що бачив навкруги бажання залишатись не було зовсім. Переїхав, пожив, зняв рожеві окуляри (думав, що я був без них). Висновок може видатись доволі емоційним, проте повірте мені — він зважений і консолідований, звучить він так: — чхав я на той закордон, з усіма його суспільними благами й високою культурою. Дурні люди є всюди, а не тільки в Україні. Вислів, який, я переконаний, багато хто постійно чує, а може й сам вживає: „Тільки в нас в Україні може бути {щось погане}“ не має нічого спільного з реальністю.
Так, у нас в державі багато проблем, але вони є всюди, просто у кожного свій набір. Поїхати кудись попрацювати/вчитись, набратись цікавого досвіду, познайомитись з новими людьми — так, безумовно. Переїжджати кудись на постійне? — Ні, дякую. Мрії плани та очікування: повернутись до дому, купити багато землі, гвинтівку, ковбойського капелюха та крісло-гойдалку.»
«Планую жити в Україні, як і зараз. Хочу знайти роботу пов’язану з геймдевом чи самому випускати інді-ігри у Play Market (для початку), подорожувати Україною та Європою. Планую почати будувати собі дім та вкладатися в освітні та культурні проєкти.»
«Я зараз в іншій країні, але планую повернутися. Мрію вивчитись на аніматора за кордоном, повернутися додому і допомагати розвивати українську анімацію.»
«Планую жити в Україні і мрію розвивати сферу відеоігор. Зараз багато навчаюся для того щоб здобути професію розробника і почати сильніший розвиток у цій сфері. Після перемоги хочу зробити багато класних ігор, які будуть подобатися всім, незалежно українець це чи якась людина, яка взагалі не знайома з нашим менталітетом. Хочу зробити гру про життя, яка буде цікавою і смішною. Буде добре щоб вона була кросплатформерна і щоб в неї могли грати навіть люди з не дуже потужними ПК. Ось моя мрія :)»
Lilija Portnova
Vladyslav Oleshko
Full Stackly
Oleksii Kovalov
Alex Fogol
Максим Нольтмєєр
Vladyslav Oleshko
Максим Нольтмєєр
Elena Oleksenko
Віталій Трегубов
Max K
Dmytro S
Артем
Sergiy Morenets
Vlad Spesyvets
Full Stackly
Артем
Leonid Mayevskiy
Ірина Данилюк
Oleh Onufryk
Вʼячеслав Бурченко
Найкращі коментарі пропустити