Чим військова служба схожа на IT і як армія змінює життя. Історія Front-End Developer з Wargaming

Сергій Гриненко до початку повномасштабного вторгнення працював як Front-End Developer у Wargaming. Каже, в ігри студії міг грати годинами, тому зрадів, коли зміг долучитися до команди у 2016-му. Та після 24 лютого 2022-го зрозумів: потрібно воювати. В інтерв’ю GameDev DOU він розповів, чому долучився до лав армії з власної ініціативи, чим займався в артрозвідці та пояснив, чому не варто нарікати на брак західної допомоги чи недостатні зусилля військових на фронті.

«У нас на роботі заохочують грати в ігри, навіть у робочий час». Про захоплення World of Tanks, Wargaming та обов’язки

Комп’ютери, радіотехніка, авіація — мені завжди були до вподоби такі речі, тому і вчитися я пішов на «Інформаційні технології» в університеті. Ще під час навчання почав розробляти сайти. Одним з перших проєктів, з яким я працював, був сервер для MMORPG Lineage II, яким ми займалися разом з другом. Він нам не дуже вдався, але певні навички, потрібні для подальшого руху у професії, я отримав.

Згодом влаштувався на роботу у невелику вебстудію, де і робив сайти, а у 2013-му вже приєднався до хорошої IT-компанії, де пропрацював майже 4 роки Front-End Developer, аж поки у 2016-му не з’явилася вакансія від Wargaming.

Чому саме Wargaming? На це є кілька причин. По-перше, моя попередня робота була у продуктовій компанії. Мені дуже імпонує працювати саме в таких бізнесах, не в аутсорсі. Круто бачити, як розвивається продукт, бачити, як ти напряму впливаєш на це, наскільки корисна твоя робота.

По-друге, я знав Wargaming дуже добре, бо почав грати у World of Tanks як тільки ця гра з’явилася. При чому, грав я досить серйозно, особливо перші 3-4 роки.

По-третє, думаю, багатьом людям, які в дитинстві грали в комп’ютерні ігри, а в дорослому житті стали дотичні до програмування, цікаво, як ці ігри роблять. Я сам, коли був ще школярем, студентом, робив простенькі ігри на Delphi, Visual Basic. Тому, коли виріс, і почав більше в цьому тямити, захотів подивитися, як виглядає робота над серйозною грою.

Пам’ятаю, як під час співбесіди рекрутерка мені розповідала про компанію, як і заведено, але насправді я в дечому знав про Wargaming більше, ніж вона: з багаторічним досвідом гри в клані — як не дізнатися [сміється].

Перші роки я займався порталом World of Warplanes. Я робив його рескінінг, сайт був в темних кольорах, а ми зробили його більш світлим, ближчим до авіаційної тематики. Таким він є і зараз. Нічого нового і несподіваного для мене як для спеціаліста не було. Потім ми з командою займалися внутрішньоігровим сервісом, тим, який допомагав новим гравцям швидше інтегруватися: там були розміщені туторіали, з’являлися бонуси тощо.

А коли київська студія також почала займатися World of Tanks, мене перевели в команду, яка працювала над інтерфейсом: робила його на основі нових компонентів, ReactJS, замість Flash. Цей процес почався три роки тому і триває досі.

Взагалі з Wargaming я вже сім років. Мені подобається і завдання, і команда, з якою я працюю, і те, як студія ставиться до своїх працівників.

Наприклад, у нас на роботі заохочують грати в ігри, навіть у робочий час. Одного разу тих, хто встиг за рік награти більше годин за інших, нагородили подарунками. Я вважаю, що це круто, бо люди, які розробляють продукт, мають самі ним користуватися.

На жаль, з початком повномасштабного вторгнення роботу в компанії довелося поставити на паузу. Але знання, які я застосовую в роботі, стали у пригоді мені і під час служби в армії.

«Коли почалася повномасштабка, не було роздумів, треба йти чи ні». Про службу з власної ініціативи та бойові завдання

Я вирішив, що хочу піти в армію ще під час АТО, але тоді так і не наважився, бо боявся, що не зможу потім надолужити втрачений час у кар’єрі, сім’ї, у питанні фінансів. Однак коли почалася повномасштабка, я зрозумів, що маю йти. Не було роздумів, треба чи ні. Я був до цього готовий.

Після 2014 року у мене з’явилося хобі — зброя. Я читав багато, навчився з нею поводитися, навіть вів тематичний блог. Напередодні вторгнення я відвідував курс інструкторів комплексів ПТРК «Стугна» і «Корсар», і по завершенні, за три тижні, вирішив підписати контракт з резервом тероборони.

Коли 24 лютого зранку я дізнався, що відбувається, одразу поїхав до військкомату, але там була страшенна черга, тож нічого не вдалося. Однак того ж дня мені зателефонував друг і сказав, що є потреба у підсиленні Нацполіції тими, хто має зброю і вміє з нею поводитися. Тож я приєднався до поліції. Нашому командуванню сказали, що буде десант, який захоплюватиме Урядовий квартал. Відтак ми готувалися захищати центр Києва. Ресурсів бракувало, тому збирали всіх, кого могли: поліцейських, КОРД (підрозділ Національної поліції для вирішення надзвичайних ситуацій, — ред.). На щастя, все минулося без захоплення Києва. Тож ми з командою займалися тим, що розвозили гуманітарку. Але я розумів, що час рухатися далі.

Я став стукатися до знайомих у підрозділи: виявилося, що там, де служили вони, місць немає. Принаймні, на ті ролі, на які я хотів, коли ти не сидиш на місці. Єдине, що мені запропонували — піти в артилерію, бо є така посада як зв’язківець. Спочатку я засмутився, адже це було геть не тим, чого я хотів. Я уявляв, що буду розмотувати котушку полем — і це точно не те, чого я прагнув. Але, подумавши день-півтора, все ж погодився (бо це краще, ніж просто бездіяти) і потрапив у 26 артилерійську бригаду. Навіть навчань не було: я просто зібрав речі та поїхав електричкою в Бердичів. Що я буду робити, як, де саме — було незрозуміло. Сказали, всього навчать на місці.

Коли я приїхав на командний пункт бригади, побачив, наскільки все серйозно. Мене це лякало, бо довкола відбувалися великі справи, справжня війна. На щастя, я хоч і не професійно, але був знайомий з військовою технікою, бо завжди цікавився цією темою.

Виявилося, що робота зв’язківцем не така, як я собі уявляв. У травні 2022-го вже активно використовували Starlink, радіостанції Motorola, ретранслятори. Взагалі зв’язківець на війні має бути як айтівець у компанії: круто розбиратися в технологіях, розуміти, як працюють дуже складні телекомунікаційні системи. Щоправда, в цивільному світі за це платять тисячі доларів на місяць, а в армії — ні. Та й максимум, на який можна розраховувати в плані кар’єри — це майорське звання. Тому професійні військові, які планують будувати кар’єру, не рвуться у зв’язківці — вони швидко впруться у стелю, а про генеральські погони годі й мріяти.

За декілька місяців мене перевели у дивізіон артрозвідки, де я став виконувати функції артрозвідника, тобто керував засобами артилерійської розвідки (БПЛА, контрбатарейні РЛС тощо). В цьому я міг більше реалізувати свій потенціал. Наша бригада займалася контрбатарейною боротьбою. У завдання входило визначати координати, планувати удари, польоти розвідки БПЛА, аналізувати розвіддані.

Раніше я хіба бачив, як це працює, але особисто участі не брав. Коли взявся за справу, зрозумів, що є відчуття, ніби граєш у гру. Дуже схоже на Battlefield, де ти береш на себе роль командира, маєш планшет і замовляєш артилерійські удари. Я завжди намагався не втрачати відчуття реальності, не забувати, що це не гра, а реальна війна, і що це не просто тактичні позначки, цілі, що це реальний вогонь. Не забувати, що це не просто картинки — за всім цим стоять люди і їхня важка праця.

Усвідомлювати, що все реально — важко, але потрібно. З часом до цього звикаєш і все перетворюється на звичайну роботу. Постійно вирує багато емоцій всередині, бо, коли дивишся на екрани, бачиш стріми з БПЛА і все, що відбувається, важко залишатися стриманим, але ти повинен до всього підходити з холодною головою.

Мені концентруватися допомагала електронна сигарета й енергетики. Ящики енергетиків [сміється]. А взагалі у нас був дуже чудовий колектив. Я працював із багатьма кадровими офіцерами, які в армії провели більше років, ніж я живу на світі. Вони завжди ділилися досвідом і допомагали.

«Те, що дійсно відбувається на фронті, відрізняється від того, що показують у медіа». Про критику дій військових і західну допомогу

Мені є що розповісти про службу... Чимало всього. Бо, наприклад, спочатку я стояв з бригадою там, де Бахмут. Півтора роки я дивився, як місто знищували і захоплювали. Емоційно це було обтяжливо. Але багато чого розповідати просто не можна, як би не хотілося.

За час служби я побачив, як усі процеси відбуваються насправді: як дійсно працює озброєння, як ведуться бойові дії тощо. Це відрізняється від того, що пишуть і показують у медіа. Однак багато людей і досі цього не розуміють. Подекуди — незаслужено критикують чи взагалі вважають, мовляв, якщо немає підтверджень у вигляді фото чи відео, то ніхто нічого і не робив. Наприклад, коли ми працюємо по ворожих цілях з БПЛА. По факту після місії люди бачать коротенький прикольний відосик під музику. Та насправді за ним криється титанічна робота людей, представників всього військового механізму, бо все завжди в чітких і обмежених часових рамках, коли шансу на помилку немає.

І мені не подобається, коли хаять наших західних союзників, ніби вони недостатньо допомагають. Мені теж хотілося б мати необмежену кількість засобів для ведення бойових дій, але по факту їх в принципі не існує в необмеженій кількості. Казати, що нам не дають озброєння тому, що не хочуть — не варто.

За час повномасштабного вторгнення армія дуже сильно зросла якісно в плані озброєння. Інший момент, що опановувати західну техніку — непросто. У медіа постійно лунає порівняння іноземного озброєння з радянським, мовляв, це як «Мерседес» проти «Жигуля». В певному сенсі все так. Однак є «але». У випадку «Жигуля» тобі відомо, як його обслуговувати, як його лагодити у разі чого, скільки це коштує, бо він у тебе вже десятки років. А коли у тебе новий «Мерседес», то їздити на ньому офігенно, поки щось не трапиться. Як ремонтувати те, чого ти в житті не бачив? Скільки це коштує? Скільки займає часу? Незрозуміло. І я дуже вдячний українським технікам, механікам, які все це тягнуть на собі. Це титанічна праця, яка потребує неабияких знань і вмінь.

У війську корисні різні люди. Є не дуже хороша думка, ніби в армію беруть тільки з кулемета стріляти. Насправді армія — це наче величезна корпорація. Вона складається не лише з бійців на передовій. Хтось повинен керувати, хтось — готувати їжу, хтось — привозити воду, хтось — кругляк, щоб бліндажі побудувати, хтось має вибивати гроші, хтось — тримати облік на складі. По-іншому ніяк і ти довго не провоюєш, якщо води не підвезуть. Цей механізм не ідеальний, але, щоб він функціонував і щоб був результат, потрібні різні люди, для різних завдань, з різними навичками.

Я, наприклад, знайшов, як застосувати свої програмістські скіли: автоматизував частину роботи. Коли приходять дані розвідки, а це може бути сто координат, їх потрібно обробити і внести в систему. Оператор зазвичай робить це вручну. Але я написав скрипт, який обробляє дані автоматично. Тож замість того, щоб витрачати три години, тепер можна зробити пару кліків. І цим можу користуватися не лише я, а й інші військові.

Також у війську дуже корисні софт скіли, бо від правильної і своєчасної комунікації залежить результат. Наприклад, є підрозділ, який зацікавлений у знищенні цілі та який звертається до тебе. Потрібно прокомунікувати з ним. Також потрібно комунікувати з людьми, які надають дані розвідки. Всі дані необхідно зібрати докупи, спланувати місію, узгодити її і виконати. В теорії і на папері — все просто. На практиці ж це великі зусилля і постійна робота з людьми.

«Армія наздоганяє і у відпустці». Про те, як змінюється життя, коли стаєш військовим

Я хотів і мав потрапити у ЗСУ, тому не шкодую про свій вибір. Однак варто розуміти, що, коли перетворюєшся на військового, стаєш дуже залежним від ситуації. І не тільки ти, а і твоя сім’я, твої близькі. Ти не розумієш, коли звільнишся від служби, коли потрапиш додому, ти не належиш самому собі — життя йде за чужим розкладом, рішеннями і наказами. Коротка відпустка — єдине, що тебе тримає. В іншому ж постійно варишся у воєнних питаннях і не відчуваєш себе вільною людиною.

Це неприємно, але хтось повинен на це йти. Інакше з війною не буває. Тим паче зараз, коли бракує людей. Наприклад, коли хтось із підрозділу бере коротку відпустку, тобі доводиться відпрацьовувати вже довшу зміну, тривалістю годин 12.

Я не належу до тих, кому важко перемикатися між робочими справами й особистими, сімейними. Тобто коли я все ж мав відпустку чи коротке звільнення, дійсно міг бодай трохи перепочити й відволіктися. Коли нарешті вириваєшся зі служби, радієш простим речам, які колись були звичними і ти на них не звертав уваги. Пам’ятаю, як в одну з відпусток минулого року я потрапив на MсDrive: поїхав просто навмання і виявилося, що якраз тоді був перший день, коли McDonald’s знову запрацював в Україні. Який я був щасливий вперше за 8 місяців знову поїсти там! [сміється].

Але насправді армія наздоганяє і у відпустці. Щоправда, я спокійно ставлюся до того, що мені можуть подзвонити чи написати, аби щось спитати. Це як на звичайній роботі: якщо за відпустку тебе не згадали, то такий собі ти спеціаліст [усміхається].

Наразі я залишаюся військовим, однак перебуваю в Києві — мене перевели, коли з’явилася така можливість. Детально розповідати про те, чим займаюся саме зараз, не можу, однак, як на мене, на цій позиції я приношу більше користі, ніж раніше.

Плани на життя після війни у мене такі ж, як і були до її початку. Я так само хочу більше уваги приділяти своїй сім’ї та розвиватися як спеціаліст у Wargaming.

У компанії немає звичної для багатьох студій системи тайтлів: джун, міддл, сіньойр. У нас є система оцінювання знань і вмінь кожного спеціаліста: від 1 до 10. Кожен рік відбувається рев’ю. І якщо KPI спеціаліста хороші, якщо він вивчив щось нове, потрібне для роботи, то може перейти на новий щабель. Я з 2016 року, з моменту, як тільки прийшов у компанію, піднявся майже до фінального, якраз активно взявся прокачуватися в Python, але 24 лютого почалася повномасштабна війна і наразі мій розвиток всередині студії на паузі. Тож хотілося б після перемоги повернутися до цього питання.

«Я тільки „за“, щоб люди грали, навіть у такі непрості часи». Про ставлення до ігор серед військових під час війни

Багато військових, коли не їхня зміна, грають в ігри, зокрема — у World of Tanks. Траплялися і кумедні випадки. У «Танках» артилерія — не дуже шанована, тож з мене кепкували, мовляв, як так, робиш «Танки», а потрапив в арту.

Але загалом справді багато військових знають Wargaming і є фанатами World of Tanks. Я навіть просив колег з роботи збирати мерч у студії, а на Новий рік компанія надіслала як подарунки пару десятків фірмових худі побратимам.

Ще, коли я пішов в армію, купив собі Nintendo Switch. Раніше трошки сміявся з неї, але насправді консолька виявилася дуже цікавою. Дозволяє грати будь-де — класна тема. Ще купив собі апаратуру для керування дронами та вчився літати на FPV дроні в симуляторі. Коли приїхав у відпустку, зібрав собі дрон та почав літати на ньому.

Бригадний кіт

Зараз купив собі Xbox Series X й інколи граю вдома, коли випадає така нагода. Не так давно пройшов найбільш кайфову гру за останній час — Stray. У нас був бригадний кіт, схожий на персонажа гри, тому я отримував додаткове задоволення під час проходження. Також почав грати у Red Dead Redemption 2 і нині чекаю на S.T.A.L.K.E.R. 2.

Ігри — це цікаво, це те, що завжди дає емоції, займає тебе, дозволяє відволіктися. Тому я тільки «за», щоб люди грали, навіть у такі непрості часи.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини