Робота над кредитом ЄС на 90 млрд, стандарти НАТО та доручення Федорова. Чим тестувальник Ubisoft займається в Міноборони

До повномасштабного вторгнення Микола Цецюрський був тестувальником у Ubisoft, а зараз працює як Business Process Analyst з двома підрозділами Міністерства оборони. За понад два роки у державному секторі він автоматизував процеси закупівель для цивільних та військових потреб ЗСУ у Державному операторі тилу та Агенції оборонних закупівель, запускав «Glovo для військових» і брав участь у реалізації кредитної угоди з Європейським Союзом на 90 млрд.

В інтервʼю Микола розповів, як працював із завданнями від Михайла Федорова, чому наосліп копіювати процеси НАТО неприпустимо в реаліях нашої війни, як цифровізація долає корупцію та чи планує він повертатися в геймдев після закінчення війни.

«Бізнес-аналітик — це такий собі аналог геймдизайнера в неігровій розробці». Про перехід в Міноборони та автоматизацію тилових закупівель

Після повномасштабного вторгнення росії я прагнув займатися чимось більш значущим, тому поступово почав шукати вакансії в оборонному та волонтерському секторах.

Мої пошуки затягнулися майже на рік. У певний момент я наштовхнувся на позицію тестувальника в ДОТ. Сама роль тестувальника трохи відштовхувала мене, але опис вакансії та місія ДОТу мені дуже відгукнулися! Забезпечувати військових одягом, їжею — це безпосередній спосіб покращувати якість їхнього життя і показувати наскільки держава їх цінує. Я дуже захопився цією можливістю і подав резюме з величезним мотиваційним листом. Мені швидко відповіли, і після скринінгу я ще більше зацікавився вакансією.

На співбесіді PM запропонував мені посаду бізнес-аналітика. Я раніше навіть не здогадувався про таку професію, але з його опису вона мене зацікавила. Для таких же читачів, яким був я: системний бізнес-аналітик — це такий собі аналог геймдизайнера в неігровій розробці. Задача бізнес-аналітика — описати вимоги до системи, продумати, як вона може вирішити задачі користувача і яким чином користувач із нею взаємодіятиме.

Але керівник відділу не був переконаний, що я без досвіду впораюся з обовʼязками аналітика, тому ми домовилися, що я починаю працювати на проєкті як тестувальник, а згодом переходжу в бізнес-аналітику.

«Культура всередині нагадала Ubisoft — колектив, який працює не заради зарплатні, а задля спільної мети»

Робота в ДОТі для мене була тотальним розривом шаблону про державний сектор. Я спеціально перед виходом на роботу закупився більш професійним одягом і готувався до сухої бюрократичної атмосфери. Уявіть моє здивування, коли я вперше відвідав офіс і побачив крісла-мішки, так званий «амфітеатр», де люди могли працювати з ноутбуками на колінах, сидячи на великих деревʼяних сходах, та інші атрибути, властиві «айтішці». Культура всередині навіть нагадала Ubisoft — колектив, який працює не заради зарплатні, а задля спільної мети і любові до своєї роботи.

Нашим проєктом була ERP-система — всеохопна система для діджиталізації будь-яких внутрішніх процесів підприємства. За весь час ми розробили каталог товарів для категорійного менеджменту, кастомну HRM-систему і багато інших специфічних інструментів. Найбільшим нашим досягненням я вважаю автоматизацію надсилання постачальникам «повідомлень-вимог». Це такі офіційні листи, що сповіщають постачальника про порушення умов договору і вимагають відшкодувань на певну суму.

Для того щоб сформувати такий лист, потрібно підтвердити факт порушення та розрахувати розмір штрафу — це часто вимагає кількох тижнів роботи логістів, фахівців із якості та юристів. Нам вдалося діджиталізувати та пришвидшити цей процес. У результаті в перший тиждень роботи автоматизації було відправлено понад 2000 повідомлень-вимог загальною вартістю на кілька десятків мільйонів гривень.

«Ми не ставимо за мету копіювати процеси НАТО навмання». Про розробку «Glovo для військових» та аналіз відгуків з фронту

Саме існування ДОТу та АОЗу є певною мірою вимогою стандартів НАТО. Але ми не ставимо за мету копіювати процеси НАТО навмання. Цикл від визначення потреби до постачання продукції в НАТО часто вимірюється місяцями, а то й роками. Це неприпустимо в реаліях нашої війни.

Тому ми використовуємо стандарти НАТО тоді, коли це полегшує співпрацю з партнерами та наближає наш вступ до НАТО — наприклад, інвентарний номер НАТО (NSN). А решту процесів будуємо так, щоб задовольняти наші власні потреби та вимоги.

Результатом таких зусиль, наприклад, є DOT-Chain. Це наш власний винахід, і в цьому питанні західні партнери навпаки беруть приклад із нас. Я люблю описувати DOT-Chain як Glovo чи Bolt Food для військових: військова частина робить замовлення продуктів харчування, а ДОТ (тепер АОЗ) зводить це замовлення з постачальником, який може його забезпечити. Якщо військові не задоволені продуктами, що приїхали, вони одразу можуть поскаржитися. Згодом систему було масштабовано й на інші товари, зокрема на дрони.

Що стосується обʼєднання ДОТу та АОЗу, то, я думаю, нам знадобиться більше часу, щоб оцінити його вплив. Але він на 100% позитивний. Масштабування DOT-Chain із продуктів харчування на дрони дозволило істотно скоротити час на закупівлю дронів підрозділами, демократизувало процес і дуже суттєво знизило корупційні ризики. Обʼєднання також вплинуло на внутрішні процеси.

Дві організації доповнили одна одну: АОЗ мав більший штат, пропускну здатність та експертизу в складніших процедурах закупівлі зброї, а ДОТ приніс гнучкість, діджиталізацію та більшу впорядкованість усім процесам.

«Ми зі свого боку намагалися усунути проблеми, якщо це можливо, або покарати постачальника»

У ДОТі та АОЗі є окремий відділ з адвокації потреб військових. З того, що мені доводилося чути про їхню роботу, це запровадження QR-кодів на сухпайках, які військовий може відсканувати і залишити відгук про свій комплект. Але мені не доводилося працювати з колегами з цього відділу напряму, тому я не зможу вичерпно відповісти на це запитання.

Проте, якщо не обмежувати себе офіційними термінами, робота нашої команди теж фокусувалася на відстоюванні інтересів кінцевого споживача. Претензійно-позовна робота, про яку я згадував раніше, теж полягає в зборі та опрацюванні зворотного звʼязку від військових. А саме: начальник продовольчої служби військової частини може подавати через DOT-Chain скарги на харчі, а ми зі свого боку намагалися усунути проблеми, якщо це можливо, або покарати постачальника.

Постачальники, які привозять неякісну продукцію або роблять це несвоєчасно чи не в повному обсязі, отримують штрафи. У крайніх випадках до них можуть застосовуватися такі заходи, як розірвання контрактів та заборона на укладання нових у майбутньому.

Окрема активність, у якій мені довелося взяти участь, — це організація регулярних онлайн-зустрічей із начальниками продовольчих служб. Ми збирали запитання від військових на будь-які теми, що їх цікавили (без фільтрів та модерації), і потім проводили презентацію, де керівник відділу логістики та інші запрошені фахівці відповідали на них і обговорювали все з військовими наживо.

Це була дуже хороша традиція, яка виникла суто з власної ініціативи колег і, я сподіваюся, продовжується й надалі. До речі, головна організаторка цієї події пізніше теж стала бізнес-аналітикинею і продовжує покращувати процеси в агенції.

«Результатами моєї роботи є пришвидшення бюрократичних процесів». Про роботу над європейським кредитом та доручення Михайла Федорова

Офіційно я працюю позаштатним фахівцем. Організація BRDO виступає в ролі аутстаф-провайдера і надає спеціалістів Міністерству оборони за кошти іноземних донорів. Особисто я працюю одразу з двома підрозділами: Управлінням міжнародних проєктів та Управлінням моніторингу міжнародної військової допомоги. Моя робота полягає в моделюванні внутрішніх та зовнішніх процесів для ухвалення керівниками ефективних рішень. Моє завдання — зануритися в певну ділянку роботи міністерства і задокументувати процес таким, яким він є, або ж таким, яким його планується виконувати, якщо це щось нове.

Я аналізую юридичні рамки, вимоги міжнародних партнерів та потреби війська, щоб покращувати процеси планування та залучення міжнародної військової допомоги.

Стосовно можливостей прояву ініціативи, то це дуже залежить від конкретної організації та колективу, у якому доведеться працювати. Одна з переваг роботи в оборонному секторі — люди вмотивовані та працюють на результат. Тому якщо ти отримуєш відмову, це відбувається не через консерватизм чи приховані мотивації, а через щиру віру в те, що ця пропозиція має недоліки або існує краще рішення.

Звісно, деякі речі закріплені в законі й набагато важче піддаються реформам, але й у таких випадках ми рухаємося до змін. Просто не так швидко, як хотілося б.

«Я займався дорученнями від Михайла Федорова, але ніколи не спілкувався з ним напряму»

Керівники, з якими мені доводилося працювати, завжди вислуховували мої пропозиції, і значна їхня частка була реалізована. Не вдаючись у деталі, результатами моєї роботи зазвичай є спрощення певних процедур, пришвидшення бюрократичних процесів та забезпечення дотримання вимог країн-партнерів.

Маю уточнити, що я не співпрацював із Михайлом Федоровим особисто — ієрархія міністерства занадто складна для цього. Як правило, ланцюг командування виглядає так: Міністр оборони заступник за напрямом керівник підрозділу виконавець. Тобто я займався дорученнями від Михайла, але ніколи не спілкувався з ним напряму. Одним із досягнень, про які писав Михайло Федоров і в яких мені довелося взяти участь, була реалізація кредитної угоди з Європейським Союзом (90 млрд євро упродовж наступних двох років). Я не можу поділитися подробицями цієї роботи та інших здобутків, але хочу сказати, що Михайло заклав курс нашої роботи, і навіть зараз ми продовжуємо працювати над завданнями, які він сам схвалив.

Щодо нестабільності в міністерстві, варто зазначити, що ми говоримо про усталену організацію, яка налічує тисячі співробітників. Заслуги Михайла Федорова — це зокрема й зусилля цих працівників. Тому хочу запевнити, що в нас працює багато компетентних та надійних людей, які не дозволили б інституції занепасти. Бажаю, щоб Міністерство оборони України мало власний імідж, який не залежав би від його очільника.

«Якщо ми досягнемо справедливого миру, я залюбки повернуся в геймдев». Про шлях до роботи мрії в Ubisoft, «брутфорс» резюме та кар’єру після війни

Раніше я горів мрією працювати в Ubisoft. Їхні ігри були для мене шедеврами, і я фантазував, як моє імʼя теж опинитися в титрах однієї з них. Певний час мені взагалі доводилося регулярно проходити повз офіс Ubisoft Kyiv — моя трамвайна зупинка була практично навпроти вхідних дверей. Я чекав на трамвай і думав, як міг би виходити через ті двері й так само стояти тут, але вже після робочого дня в компанії мрії.

Я наважився відгукнутися на їхню вакансію Junior Game Tester на другому курсі університету. Мені відмовили, а вакансію закрили. Через пару місяців Ubisoft відкрили стажування. З минулого разу я пройшов геймдев-курси, і мені було що розказати в резюме та мотиваційному листі. І я так старався, щоб моя подача була бездоганною, що вдосконалював її доти, доки вакансію не закрили. Я був у розпачі.

Коли повернулася довгоочікувана вакансія Junior Game Tester я ще не знав, що це була моя остання можливість потрапити в Ubisoft. Через пандемію, а потім повномасштабне вторгнення росії, Ubisoft ще кілька років не відкривали нових вакансій. Проте попередній досвід нічому мене не навчив, і я знову допрацьовував свої документи, поки вакансію не прибрали з сайту.

«Я мало вірив, що такий „брутфорс“ спрацює, але не мав кращої опції»

Поки я проходив усі стадії прийняття, помітив, що в мене у браузері залишилася завантаженою вкладка з формою подачі документів. Оновивши сторінку, я б отримав помилку 404 чи щось подібне, тому поспіхом заповнив її, поки браузер не перезавантажив її сам. Я мало вірив, що такий «брутфорс» спрацює, але не мав кращої опції. На диво, все спрацювало, і через пару днів я навіть побачив зміну статусу подачі на «прочитано». На цьому зворотний звʼязок зупинився на місяць чи більше, і я вирішив, що все ж не пройшов відбір.

Коли мені зателефонувала рекрутерка, я зовсім розгубився й не міг повірити, що мене кличуть на співбесіду. Врешті-решт я пройшов усі етапи і мене прийняли. Наступні дні були одними з найщасливіших у моєму житті.

На жаль, мені не можна багато говорити про мій перший проєкт. Це була дуже оригінальна гра, про яку, можливо, ми ще колись почуємо. Спочатку нас було восьмеро на проєкті + тімлід. У певний момент керівництво навіть ініціювало збір ідей від усіх розробників, і протягом наступних кількох тижнів ми тестували прототипи, деякі з яких були нашого авторства. Але після чергової великої зміни на проєкті його передали іншій команді тестувальників. А нас (уже 26 людей на той час) розподілили по інших проєктах.

Так я потрапив на свій другий (і останній) проєкт — The Settlers Online. Спочатку це був великий шок: стара браузерна гра сильно відрізнялася від того, над чим я хотів працювати. Але завдяки маленькій команді та неймовірному комʼюніті гравців, деякі з яких залишалися з грою понад 10 років, я навчився любити цей проєкт. Зрештою, саме досвід тестування браузерки пізніше допоміг мені здобути роботу в ДОТ.

Мені так і не судилося зʼявитися в офіційних титрах ігор Ubisoft. Єдина згадка про мене, яку можна знайти, це великодка в The Settlers Online. Під час Різдва островом гравця ходять зайці і якщо ви натиснете комбінацію «↑↑↓↓←←→→BA», в усіх зайців на острові зʼявляться імена — це імена всіх розробників гри, зокрема й моє.

Я з самого початку не планував залишатися тестувальником надовго. Тоді я бачив це як першу сходинку, щоб потрапити в геймдев, а далі планував перейти в розробку. Хотів бути саме Rendering Engineer або Technical Artist. Та повномасштабне вторгнення усе змінило.

Я навіть зараз часто згадую свій час в Ubisoft. Інколи за ним сумую і мрію повернутися в геймдев. Проте доки росія становить екзистенційну загрозу для України, я мушу зробити все у своїх силах, аби посилити нашу обороноздатність.

Якщо ми досягнемо справедливого миру та гарантій безпеки до мого пенсійного віку, я залюбки повернуся в ігрову індустрію — вона досі посідає особливе місце у моєму серці.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини