«Якби я не мав досвіду строкової, в армії було б значно легше». Оператор БПЛА з позивним Друїд — про світчинг у геймдев і службу у війську

Віталій Лєзарєв — QA/QC у київському офісі Ubisoft, до 2021-го був співвласником компанії, що робила принти на одяг, а підлітком узагалі хотів стати військовим. Після початку повномасштабного вторгнення Віталій мобілізувався й нині є оператором БПЛА в окремій бригаді артилерійської розвідки, для якої DOU збирає кошти на п’ять БПЛА Shark. В інтерв’ю він розповів, як вдалося світчнутися в геймдев, що змінилося в українській армії та чому інфантильність інколи корисна навіть на фронті.

«Фактично я залетів в індустрію з двох ніг». Про бажання стати військовим і світчинг у геймдев

Я народився в провінційному місті Полтавської області, яке колись називалося Комсомольськ, але тепер, на щастя, перейменоване на Горішні Плавні. Здобув економічну освіту. Втім, коли вибирав, куди піти вчитися, ще не усвідомлював, ким хочу стати.

Ще до університету я відслужив строкову службу, бо прагнув стати військовим: мене це цікавило й здавалося престижним. Роздумував, чи не укласти контракт. Та коли потрапив в армію у 2007-му, рожеві окуляри швидко спали. Довкола був непроглядний совок, де зібралися, м’яко кажучи, не дуже інтелектуальні люди.

Тому я відслужив і повернувся до цивільного життя: працював у сфері продажів, у легкій промисловості, з останнього — був співвласником невеличкої компанії, яка робила принти на одяг. Однак, якщо діяльність не приносить задоволення, мені стає нудно. І так, на жаль, траплялося на всіх попередніх роботах. Тому я роздумував, де б спробувати себе ще.

Відеоігри були моїм хобі з дитинства. Я і просто грав, і цікавився тим, як їх роблять, розбирався з наративом, геймдизайном. Тож зрештою вирішив рухатися в цьому напрямку професійно. Оскільки навичок програмування я не мав, у розробники не пішов; досвіду роботи з людьми теж бракувало, відповідно, HR стати не міг. Трохи подумавши, пішов класичним шляхом для світчера — через QA, де аналітичні навички потрібніші за технічні.

Погортав ютуб з навчальними відео, дещо почитав, записався на курси та, поки ще вчився, надіслав перше CV в київський офіс Ubisoft. Це був 2021 рік. Пройшов співбесіду — мене взяли. Пригадую, тоді ще зрадів і засмутився одночасно. Радісно було від усвідомлення, що це дійсно моє. А сумно, бо, дідько, чому я не пішов у цю індустрію раніше? [усміхається]

Я не планував потрапити саме в Ubisoft, хоча їхні ігри були мені до душі. Просто хотів у геймдев і здивувався, що так легко увійшов: раніше здавалося, ніби це каста обраних, до якої потрапляють лише через зв’язки. Але фактично я залетів в індустрію з двох ніг [сміється]. Не хочу вихвалятися, та для мене справді все минуло без складнощів. Спершу здавалося, ніби є якийсь підступ, наче зараз щось випливе, я не зможу впоратися й мене з ганьбою звільнять. Проте все було добре.

Я не планував і далі залишатися QA, хоч це й неабияк цікаво та важливо. Я порівнюю цю роботу з місією такого собі кібердетектива, якому, щоб знайти й виправити баг, треба провести ціле розслідування. Втім, у майбутньому я хотів спробувати себе в наративному дизайні або геймдизайні.

З останнього, у що грав, сподобалися Red Dead Redemption, The Witcher 3, свого часу бігав у Fallout, Arcanum. Я не люблю багатокористувацькі ігри... Навіщо спілкуватися з людьми, коли граю? Я ж граю для того, аби відпочивати від людей [усміхається]. Мені до вподоби однокористувацькі ігри, де є офігезна історія та прикольні геймплейні фішки, як-от у Prey і Disco Elysium.

Якщо все ж вибирати між наративним та геймдизайном, я більше тяжію до наративного як до професії. Хоча таке чітке розподілення є хіба на Заході. В українських же студіях усе це може робити одна людина, і наративний дизайнер — це не завжди суто про історію, а геймдизайн — про математику.

До повномасштабної війни я вже писав для себе, щоб тренуватися, читав професійну літературу, проходив курси та й узагалі хотів здобути повноцінну освіту сценариста в університеті. Але з війною довелося все поставити на паузу.

«На початку повномасштабного вторгнення неабияк злякався». Про рішення мобілізуватися й співбесіду на місце оператора БПЛА

У військо я вирішив піти сам. На початку повномасштабного вторгнення неабияк злякався. Ні, не москалів. У мене була, так би мовити, травма строкової служби. Після неї чимало разів ловив себе на думці, мовляв, класно, що я відслужив і більше в цьому участі не братиму. Але після вторгнення зрозумів, що мені доведеться не лише існувати в тому жахітті, а й воювати. Тобто страх викликала саме система. Втім, коли бачив російські триколори, радянські прапори, вишкіри росіян, коли вони заходили в Україну, мене це неабияк дратувало. Тож я, звісно, не міг думати ні про що інше, окрім як піти в армію.

Спочатку записався в добровольче формування територіальної громади в Горішніх Плавнях. Проте в місті не було серйозних проблем, і я думав, куди рухатися далі. Якось гортав LinkedIn, побачив допис про набір у розвідку. Перелік вимог був солідний: знання топографії, технічні скіли, вміння керувати підрозділом, наявність водійських прав... Подумав, це взагалі не про мене. Але за день-два знову побачив той самий допис і таки вирішив відгукнутися. Вказав, що чи не єдина перевага — строкова служба за плечима, тож автомат тримати в руках умію.

За тиждень зі мною зв’язалися, в стилі IT провели співбесіду і вже за кілька хвилин повідомили, що будуть раді бачити мене в місті, де розташована військова частина. Я зібрав речі, й так почалася моя служба як оператора БПЛА (до речі, якраз ігровий досвід і робота QA стали визначальним фактором, чому я отримав цю посаду).

На особливу підготовку в мене часу не було. Але моя активність у попередні роки стала в пригоді, як-от заняття спортом суто для себе та курси з тактичної медицини й поводження зі зброєю. Мені здавалося, що очікувати можна будь-чого, і якщо росіяни сьогодні на сході, немає гарантії, що завтра їх не буде в центрі країни.

Фактично я майже вибирав, де й ким служитиму. Виявилося, що це дуже класна практика — набирати людей у військо в такий спосіб. Наш підрозділ — просто неймовірний! Кожен має різний бекграунд: юристи, колишні депутати, водії... Усі з унікальними знаннями. Я за рік служби настільки прокачав світогляд, стільки нових знань здобув, скільки доти не вдалося за все життя.

Побратими мене називають Друїд. Цей позивний пішов ще з довоєнних часів. Друїд — бо був пацифістом, виступав проти вбивств, воєн. А ще у своїй тімці в Ubisoft я був найстаршим і коли казав щось розумне, інші жартували, мовляв, ти наче друїд! Тож, коли робили перші шеврони з позивними, довго не роздумував. Тепер, щоправда, маємо максимальний дисонанс: погляди Друїда від пацифіста змінилися до націоналіста-радикала. А ще я колись казав, що аполітичний... [усміхається]

«Нині бачу ставлення як до колег, а не як панів до кріпаків». Про зміни, що відбулися в армії, й рудименти, які залишилися

Армія в усіх країнах — дуже консервативна структура. А в нас на цю консервативність накладається ще й радянський вплив, російський, той факт, що армію знищували роками. Коли я знову опинився у війську, боявся, що зміни торкнулися лише форми. Але насправді стало дійсно краще.

З ключових змін — поліпшилося харчування й спорядження. Раніше, наприклад, тобі давали форму, берці — і по всьому. А тепер є каски, броніки, інші речі. Можливо, все з’явилося не без допомоги волонтерів, але воно нове й сучасне.

Стало трохи менше паперів. Наприклад, нещодавно я писав рапорт на відпустку — надсилав його «цифрою».

І ще з ключового: кадрові військові — нехай і не всі, але здебільшого — ставляться до інших військовослужбовців як до рівних. На строковій, пригадую, була проблема: «Я — полковник, ти — ніхто». Тепер цього дуже мало. Коли я тільки мобілізувався, нас зустрів підполковник. Думав, як мені поводитися, що робити, а він по-людськи привітався, спитав, як ми. Я здивувався, але що того дня, що нині бачу професійне спілкування й ставлення як до колег, а не як панів до кріпаків.

Хоча, ніде правди діти, багато рудиментів залишилося — і їх не поспішають прибирати, бо банально звикли. Та ж «паперова армія»: журнал обліку мила, журнал для журналу обліку мила — таке справді є, і незрозуміло чому, бо ж є вдосталь програм, які все цифровізують.

Утім, починаючи з 2014-го в армію приходить усе більше людей з цивільного життя, волонтери зі свіжими поглядами. Відтоді й почалися позитивні зміни. Усе більше класних людей борються з консервативними командирами, а завдяки війні (на жаль, але це так) армія модернізується буквально на очах. Це тривалий процес, але все рухається в правильному напрямку. В Україні ми не маємо права на недорозвинуту армію — з такими сусідами це дуже небезпечно.

Нинішня ситуація в армії тепер ближча до тої, яку я уявляв собі, коли роздумував стати професійним військовим. Та попри все досі розумію, що це не для мене. Якби не повномасштабне вторгнення, займався б геть іншим. Тому, щойно ми переможемо, знову взую улюблені Converse, вдягну джинси й далі житиму своїм звичайним життям.

«Допомагає триматися певна інфантильність і несерйозність». Про розклад оператора БПЛА й те, що допомагає рухатися далі

Якби я не мав досвіду строкової служби, думаю, сьогодні мені було б значно легше в армії. Досі спрацьовують деякі патерни поведінки, й це заважає. Новеньким у певному сенсі легше, бо вони не тригеряться на погони, пропонують ідеї й не тримають у голові думку, що «ініціатива — проблема ініціатора». Я розумів, куди йду, знав, які будуть обмеження, — у цьому сенсі, звісно, простіше. Але решта досвіду радше заважає.

Не скажу, що нині маю певний розклад: день від дня в армії різниться. Працюємо тут цілодобово й, звісно ж, без вихідних. Відпочиваємо, тільки якщо погана погода — такі дні для БПЛА нельотні. Класно, коли відпрацював добу-дві, а далі маєш невеликий перепочинок: через утому знижується ефективність і уважність. Але так буває не завжди.

Зазвичай оператор БПЛА встає на світанку, щоб злетіти, дістатися до точки виконання завдання. З опцій: або фрірайд, коли просто розвідуємо територію, або відпрацьовуємо певні мітки на картах (коли вже є дані за розвіддонесеннями), або даємо стріми, які дивляться командири, артилерійські підрозділи. В останньому випадку, якщо вони щось помічають, ми співпрацюємо й можемо постріляти по ворожих позиціях. За потреби злітаємо й уночі.

Коли мобілізувався, командири одразу казали, що всі мобілізуються до перемоги, а коли саме цей день настане — незрозуміло. Спочатку я припускав, що пробуду у війську рік. Нині, вже трошки набравшись досвіду, розумію, що, можливо, доведеться пробути тут ще рік. Сподіваюся, що наступного року не доведеться так думати знов. Звісно, з часом ти менш мотивований і більш втомлений. У цивільному житті, з якого тебе раптово висмикнули, накопичуються проблеми, які розв’язати просто немає змоги. Але який є вибір? У нас його немає, поки росіяни тут. Комусь треба виконувати цю роботу — і я, зокрема, її виконую.

До речі, тут допомагає певна інфантильність, несерйозність, які мені притаманні. Це часом рятує. Я можу пожартувати, іноді навіть перегнути палицю, понити, але завдяки цьому я тримаюся. А ще в мене є Steam Deck, який передав друг. Тож нехай і нечасто, але за нагоди можу пограти й відволіктися.

І ще рятує смачна їжа [усміхається]. Коли приїжджаєш у місто, в цивілізацію, як дикун забігаєш у супермаркет і набираєш смаколиків. Примітивні розваги й задоволення справді допомагають.

«Не цікавитися війною — це нормальна захисна реакція». Про потенційні конфлікти між військовими й цивільними та доцільність мобілізації усіх

Нещодавно я мав відпустку, під час якої встиг поспілкуватися зі старими знайомими. Я помітив, що є проблема в спілкуванні між військовими й цивільними. Люди не на фронті живуть більш мирним життям, і коли я говорю з ними про вбивство москалів, геополітичні моменти, вони, звісно, слухають, але воліють говорити про інше. Це один з боків проблеми.

Втім, не цікавитися війною — це нормальна психологічна захисна реакція. Люди кидають енергію в роботу, сім’ю. Але є такі, хто розуміє, що війна триває, а є ті, яким байдуже на воєнні дії, на мовні питання, на подальший вплив росії... Що ще має статися, щоб люди зрозуміли, чим є росія? Здавалося б, коли летять бомби, все має бути очевидним. Але ні. І коли ти їдеш додому у відпустку, хочеться побачити, що всі все зрозуміли, що люди об’єдналися, а не чути, як досі співають лєпса чи як кажуть, що не говоритимуть українською, бо не розуміють її. Як мають реагувати військові? Це зараз ми здебільшого у формі, ми помітні. А коли після завершення війни ми цю форму знімемо й будемо чути й бачити в натовпі те саме? Конфліктів буде не уникнути. Бо після служби люди повернуться з великими проблемами в головах і з іншим розумінням держави. На щастя, лагідна українізація триває, і наша країна рухається в правильному напрямку. Я вірю, що в майбутньому — рано чи пізно — все буде кльово.

Як повторює мій ротний, ми живемо в історичні часи. Дістало, звісно, жити в такі часи. Втім, Гендальф з мого улюбленого «Володаря перснів» казав: «Ми не можемо вибирати часи, в які жити, але можемо вибирати, що робити й ким бути».

Чи всі мають мобілізуватися й ставати на захист держави саме у війську? Це складне питання, яке ми з побратимами неодноразово обговорювали. Згідно з Конституцією — так. Та з точки зору людяності, моралі, демократії, до якої ми прагнемо, я так не вважаю. Насправді психологічно чи фізично далеко не всі створені для війни. На жаль, наша армія виявилася неготовою до війни з росією, і людей бракувало й бракує. Тому маємо те, що маємо. Але в майбутньому я б не хотів, щоб у військо забирали всіх. І тим паче я б не хотів ситуацій, коли людину армією карають: наприклад, впіймали в комендантську годину, дали повістку й відправили у військо. Що невмотивований солдат навоює?

Звісно, є такі, як ми, які вже трохи втомилися і яких, можливо, варто підмінити. На жаль, нині неможливо не мобілізовувати. Але сподіваюся, що держава вивчить урок і чимало ресурсів буде кинуто на те, щоб надалі армія не опускалася до такої дурні, як відловлювання людей на вулицях.

Зрештою, потреби є не лише безпосередньо на фронті. Економічно країну теж необхідно підтримувати. І військо, зокрема, потребує не лише людського ресурсу, а й фінансового. Якщо людина заробляє умовні $3 тисячі й не має особливих навичок для ведення війни, чим вона буде більше корисна? Прокладанням дротів для зв’язку чи щомісячними донатами, завезенням дронів для підрозділів?

«Я б хотів повернутися до геймдеву». Про втрату навичок і плани на післявоєнні часи

В армії не заведено загадувати й планувати щось далі одного-двох днів. Але після завершення війни я б хотів повернутися до геймдеву. Я відчуваю, що вже втратив навички, які мав — їх витиснули воєнні. Тому доведеться витратити трохи часу, щоб надолужити. Але це нічого — я впораюся.

Далі я бачу себе в українській студії. Велика вона буде чи маленька — це другорядне, адже кожна структура має свої плюси й мінуси. Наприклад, у великій корпорації складніше отримати підвищення через чіткі правила, статути... А в невеликій інді-студії з цим простіше, як і з творчою свободою, однак на одного скидають чимало завдань. Емігрувати й шукати постійну роботу за кордоном я точно не збираюся, інакше не був би нині там, де перебуваю.

Ще один ключовий фактор — оточення. Мені важливо спрацюватися з людьми. Хоча для геймдеву це не проблема. Наприклад, коли я потрапив в Ubisoft, ми чи не одразу з іще двома колегами загорілися створити власну мобільну гру. Спочатку планували амбітний проєкт, але потім, звісно ж, спустилися на землю й стали розробляти невеликий ранер. Наразі розробка не дуже активно просувається: я випав з процесів, та й пріоритети трохи інші. Проте, думаю, ми повернемося до цього після перемоги.

Я все життя слухав інших і вважав, що ігри — це несерйозно. Мені з усіх боків казали, що це дурниці й що робота над іграми не має жодної практичної користі. Однак саме ігри стали вирішальним фактором, який завів мене на посаду оператора БПЛА. І саме ігрова індустрія стала для мене важливою в професійному розвитку. Отож хто б вам і що не казав про ваші плани, захоплення — нікого не слухайте. Якщо вам щось до вподоби — вперед. Рано чи пізно це допоможе вам у житті.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини

👍ПодобаєтьсяСподобалось44
До обраногоВ обраному5
LinkedIn


Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Чи всі мають мобілізуватися й ставати на захист держави саме у війську? Це складне питання, яке ми з побратимами неодноразово обговорювали. Згідно з Конституцією — так. Та з точки зору людяності, моралі, демократії, до якої ми прагнемо, я так не вважаю

і далі по тексту
Ось, слова мудрої людини, а не товариша замполіта заступника з мпз у сусідньому топіку, який всіх обізвав купою не хороших слів

Дякую вам за службу і за інтерв’ю!

така кайфова стаття — просто на одному диханні читається, і дуже приємне враження від автора

А уявіть собі, яке приємне враження від Віталія в реальному житті! Ми колишні однополчани, і у тій військовій частині, де я служу тепер, мені таких людей, як він, не вистачає.

Дякую за службу!
Дуже радує контраст з сусідьною статею на доу.

тут шукають спеціалістів по дронах

www.linkedin.com/...​share:7070327140814053376

Дуже крута стаття, велика повага автору тексту

Хороша стаття, про все і одразу, чітко і ясно!
Дякую

Дуже цікаво було почитати

Підписатись на коментарі