3D Artist з Ubisoft і автор каналу MykhailykArt — про запуск ютуб-проєкту українською, перемогу на Першій премії DOU та доходи з медійки

Дмитро Михайлик — Lead 3D Artist у Ubisoft, а також засновник і автор ютуб-каналу MykhailykArt, на якому викладає туторіали для артистів і проводить стріми з топовими представниками геймдев-індустрії. Нещодавно MykhailykArt переміг у Першій премії DOU в категорії «Найкращий подкаст/YouTube-канал про ІТ». В інтерв’ю артист розповів, чому запустив свій медійний проєкт, як встигає поєднувати це з основною роботою і навіщо скіловому художнику дивитися стріми джунів.

«Хочу грати в ігри, які мені до вподоби, а не робити їх». Про часту зміну компаній і студію мрії

Мій досвід в індустрії в певному сенсі не виглядає типовим. Докладно про те, як і чому потрапив у геймдев, я розповідав на стрімі GameDev DOU. Розказував, зокрема, як торгував одягом на ринку, як навчався 3D й багато іншого. Але не згадував, що зі старту кар’єри я змінив шість компаній, у деяких працював лише кілька місяців, аж поки в лютому 2022-го не влаштувався в Ubisoft.

Втім, короткотривалі періоди співпраці не пов’язані з тим, що я хотів більше грошей чи не сходився з колективом. Інколи впливали обставини, які не залежали від мене: скорочення через пандемію чи внутрішній розподіл компанії (коли з Blackwood Games утворилося три студії: Pixagon, Gunzilla і власне Blackwood, я звільнився одразу після випробувального строку). В іншому випадку причина полягала в тому, що я хотів працювати саме над продуктом, а не в аутсорсі (й тому не затримався довше як на пів року в Ulysses Graphics). А з 4A Games розійшовся через рік співпраці, бо в Ubisoft мені запропонували позицію ліда. У 4A Games уже був лід і не так багато команд, щоб брати ще одного. Тому після тривалих роздумів я таки прийняв новий офер. І сьогодні змінювати роботу не планую.

Хай би що казали, в Ubisoft вибудувана найприємніша для роботи атмосфера. Тож навіть коли я отримую пропозиції співпраці від інших компаній з більшими гонорарами, я ставлюся до них скептично й відхиляю.

Робота Дмитра Михайлика

Часто в студіях відчутний поділ: є керівник і є підлеглий. Це позначається навіть на стилі спілкування, ставленні. А я такого не переношу. В Ubisoft же просто є спеціалісти з окремими обов’язками. Я — лід зі своїми обов’язками. У мого менеджера — свої обов’язки. Чи є ієрархія в робочих моментах? Так, але це не про те, що менеджер більш особливий, ніж я. Це про зону відповідальності. В усьому іншому ми рівні, немає токсичності. Для мене це один з ключових показників здорової компанії.

Не можу сказати, що є студія мрії, до якої хотів би долучитися. Колись я прагнув працювати разом з людьми, які роблять ігри, в які я граю: The Last of Us, God of War, Death Stranding. Але зброя, яка там є, мені не подобається. А робити не зброю я не хочу, бо зараз це — моя спеціалізація. Я хочу створювати класні асети, арти й грати в ігри, які мені до вподоби, а не робити їх. Тим паче тоді я не відчуватиму такого задоволення від ігрового процесу, бо так чи так, а буду долучений до плей-тесту під час розробки й весь запал згасне.

«Senior — це не людина, яка все знає». Про те, чому сеньйору корисно слухати фідбек джуна про свою роботу

Попри те, що нині я обіймаю позицію ліда, мені не здається, що все знаю і вмію краще за інших. Професія художника не має завершення, її не можна опанувати «від» і «до». Кожна нова робота, над якою ти працюєш, виходить ліпшою за попередню.

Той же Senior — це не людина, яка все знає. Такий спеціаліст уміє класно робити арт, але сила-силенна інструментів на ринку йому невідомі: новий софт постійно з’являється, а вже наявний — оновлюється.

Наприклад, не так давно з’явився Plasticity (софт для 3D-моделювання на основі NURBS, — ред.). Це класний софт, який покращує якість і швидкість роботи. Дізнався про нього випадково, коли дивився відео на ютубі в хлопця, про якого нічого не знаю: без поняття, джун він, чи мідл, чи суперскіловий спеціаліст. Тобто байдуже, який рівень у тебе і який рівень у людини, від якої ти отримав корисну інформацію, — головне, що це зробило тебе більш фаховим. Можна і на стрімі джуна, який вирішив продемонструвати свою роботу онлайн, побачити щось нове й корисне для себе.

Робота Дмитра Михайлика

Наприклад, колись мені показали Anchor Point tool. 99% людей в індустрії використовують його для того, щоби зберегти додану інформацію на карті висот і використовувати її для генераторів. Згодом я розібрався детальніше, і виявилося, що там безмежний простір для його використання, — навіть зняв про це окреме відео. Словом, художники мають не задаватися, а завжди бути відкритими до нового.

Те саме стосується й фідбеку. Слухати потрібно всіх. Наприклад, якось до мене приїхали батьки, і тато побачив мою роботу на моніторі. Він людина дуже далека від арту й геймдеву, але зауважив, що на зброї занадто тонка трубка — таких не буває в реальному житті. Я потім перевірив — він дійсно був правий! А все тому, що в людини багато надивленості. Попри те, що його компетентність у моїй професії дорівнює нулю, фідбек справді покращив мою роботу.

Так само може бути і з джуном. Припустімо я, досвідчений 3D Artist, створюю зброю. У реальності мені не доводилося бачити її чи тримати в руках, на відміну від колеги-новачка, який зауважує: та чи та деталь виглядає інакше. Можна, звісно, проігнорувати його слова, але це неправильно. Краще погуглити й перевірити, чи має він рацію. І, якщо так, моя робота тільки виграє від цього фідбеку.

Арт — суб’єктивна штука. Звісно, не все сказане треба сприймати як майбутні правки до роботи. Однак слід це чути й аналізувати, щоб згодом узяти до уваги справді корисні ідеї. Інколи ти як художник створюєш роботу й навіть не розумієш, чому вона тобі не подобається цілком і повністю. А все може бути тому, що десь, наприклад, шов намальований неправильно. Скоріш за все, це означає, що артист бачив колись, як воно має бути, але забув, бо тоді не надав цьому значення. Та якщо знайдеться людина з відповідною компетенцією, їй буде простіше зауважити, де треба внести зміни.

«Не вірю, що в людини мало часу». Про важливість персональних проєктів і мотивацію себе

Покращувати скіл завжди є куди. І сеньйор може робити це так само, як джун: споживати більше тематичного контенту й, головне, створювати персональні проєкти, а не обмежуватися власне роботою.

Однак не слід затягувати з власними проєктами. Скіл завжди зростатиме в процесі, і, якщо не завершити проєкт вчасно, переробляти будете вічно: все намальоване раніше перестане подобатися. Треба ставити собі чіткі часові рамки. Це дозволить уникнути проблеми з незавершеними проєктами, а також додатково дисциплінує. Бо коли ви вагатиметеся: подивитися годинку-другу серіал чи сісти за свій проєкт — куди простіше обрати останнє, якщо знаєш, що дедлайн спливає через місяць. Це додаткова мотивація.

Особисто я і зараз роблю власні проєкти в позаробочий час. Це допомагає мені розвиватися, а ще знімає стрес: така діяльність заспокоює.

Не вірю, що в людини мало часу. Крім роботи та персональних артів, я також займаюся медійними проєктами (ютуб, телеграм-канал, Discord). Та й навіть це не все. Чи встигаю я? Переважно так. Чи втомлююся? Трапляється. Але загалом вільний час є, і його треба використовувати. Можна просто лежати на дивані й казати, як усе погано, або ж робити корисну справу для себе чи для інших.

«Різко реагую хіба на русню — через це в мене на стрімах жовта монета». Про ідею завести ютуб-канал, розбудову артспільноти та токсичних коментаторів

Ідея завести ютуб-канал з’явилася з кількох причин.

Після початку повномасштабного вторгнення в мене виникла відраза до російського контенту. Крім того, я помітив, що багатьох крутих художників з України вважають росіянами. Це пов’язано з тим, що раніше для збільшення своєї медійності було вигідно (і колись — цілком нормально) з’являтися у відео на російських каналах. Ще зауважив, як стали писати про брак в Україні крутих художників. А все тому, що в медійному просторі багатьох наших класних артистів ідентифікували як росіян. З цим треба було щось робити.

Був і інший поштовх. Одного дня у мене вкотре автоматично списало з картки $15 за підписку на ArtStation. Я замислився: навіщо вона мені, якщо я вже пів року нічого там не публікую? Тому вирішив перечитати про переваги платформи. З’ясувалося, що можна вести блог. Аби гроші не пропадали, я написав два чи три англомовні туторіали. Не був упевнений, чи вони зайдуть, але отримав величезний фідбек. Отож вирішив не зупинятися.

Я зібрав усю інформацію, що мав, і записав відео українською, яке виклав на ютубі. Вирішив, що так можна потрохи відводити людей якомога далі від російського контенту. Відео аудиторії сподобалося, і так усе закрутилося.

Чіткої концепції, як виглядатиме канал, я не мав. Назвав його MykhailykArt — моє прізвище плюс тема каналу. Коли на стрім заходить русня й хоче щось спитати, звертається до мене Міхаіл — уже є локальний мем на цю тему [сміється].

Технічно я не надто готувався. Як планував купити техніку для запису відео, так і досі планую [усміхається]. З часом оновив найголовніше — мікрофон. А кращу камеру придбаю в майбутньому.

Наповнення ж виходило доволі ситуативним. Спочатку були туторіали: вони коротенькі, дають концентровану інформацію — цей формат глядачі сприйняли дуже тепло. Однак я зрозумів і основну проблему такого контенту: неспроможність поєднати роботу над персональним проєктом з туторіалом. Тобто пояснювати щось на ній я, звісно, можу, але процес рухатися не буде. Крім того, на саме відео йде багато часу. Мені не вдається записати все одним кадром. Навіть голос з першого разу записати не можу, бо постійно збиваюся [сміється]. Все це додає роботи на монтажі. Тому я подумав: а чи не стартувати стріми? Так глядачі зможуть питати, що їх цікавить, а я в цей час стрімитиму, як роблю свій арт. Такий формат хоч і збирає менше переглядів, але по-своєму класний та корисний, тому стрімів згодом побільшало.

Згодом мені спало на думку кликати гостей на стріми — інших художників. Першим запросив Віталія Григоріва (3D Artist у 4A Games, — ред.) — свого друга, колегу й класного професіонала. Глядачам це сподобалося, отож я не став зупинятися й продовжив кликати цікавих людей.

Таке рішення до того ж чудово лягає в моє бачення ютуб-каналу в принципі. Я не хочу створювати культ однієї людини. Моє бажання — розвивати спільноту. Вона може бути зібрана довкола якоїсь персоналії, та все ж мені цікаве саме ком’юніті, яке спілкується, зростає, розвивається. Зокрема, тому на стрімах, коли в чаті з’являється питання, адресую його гостеві, а не відповідаю сам.

І якщо раніше я кликав лише художників, то тепер розширюю горизонти. Нещодавно влаштували стрім з Technical Artist. Відгук був хороший, тож планую продовжити цей рух і запрошувати інших людей з індустрії, які будуть цікаві артистам (наприклад, рекрутерів).

Робота Дмитра Михайлика

А нещодавно з’явилася ще одна ідея — зробити подкаст про ремастери. Впевнений, що вийде круто, — згодом візьмуся за це. Загалом такі ідеї виникають спонтанно, і, якщо здається, що це захопить не лише мене, беруся їх утілювати.

Українська спільнота, яка приходить у коментарі під мої відео, дуже френдлі. Звісно, що токсичні люди всюди трапляються, але вони в такому середовищі не виживають. Бо бути токсичним серед нетоксичного оточення — дуже некомфортно, почуваєшся дурнем. Я спокійно реагую на якісь в’їдливі коментарі, якщо такі трапляються, і це вибиває людину з колії. Але останнім часом аудиторія все сама вирішує: коли залітає хтось токсичний, я даю 5 хвилин чату — і, як правило, все само собою нормалізується навіть без мого втручання [сміється].

Різко реагую хіба на русню. Через це в мене на стрімах жовта монета, бо я не можу одразу себе запікувати й фільтрувати — кажу все прямо, так, щоб одразу було зрозуміло мою позицію [сміється]. І врешті русняві коментатори йдуть у бан.

Загалом ставлять різні запитання. Трапляються й такі, на які не знаю відповіді. Наприклад, про анатомію в арті. Я з цим не працюю, тож не можу відповісти. Або питання про софт, з якими я незнайомий. Наприклад, я перейшов на Blender не так давно. Під час стріму робив щось у ньому, і в чаті підказали, як робити інакше — швидше й простіше. І це той самий фідбек, за який я був вдячний. Ну, і не варто забувати, що стрім — це живе спілкування. Навіть якщо я чогось не знаю, у коментарях знайдеться десятеро людей, які матимуть потрібну відповідь.

«Я не хочу створювати культ якоїсь людини». Про власні телеграм-канал і Discord

Крім ютуб-каналу, у мене також є телеграм та Discord. Усі вони — про арт і для артистів, але цілі та тип контенту різні.

На ютубі без мене — ніяк, і я від нього не відмовляюся. Просто коли постало питання, що мені треба запостити, зокрема — класну роботу іншого художника, я вперся в технічні обмеження платформи. Тому завів телеграм-канал. Вигадав різні рубрики (як-от «Артист з завидним пензликом», «Смаколики для збільшення пензлика» тощо) — і все пішло. Чому назви такі — не знаю [сміється]. Але вийшло доволі унікально.

Телеграм подобається тим, що це не мій простір як персони. Нагадаю: я не хочу створювати культ якоїсь людини. У телеграмі я присутній, бо фільтрую роботи, що публікую, але там арти інших художників. Як на мене, дуже важливо, щоб спільнота підтримувала своїх. Завжди приємно, коли під твоєю роботою ставлять уподобайки, коментують — це надихає. А якщо ще й рекрутер побачить арт і запропонує класну роботу, це взагалі може змінити життя.

Втім, і телеграм не підходить для моїх потреб ідеально. Там не дуже зручно спілкуватися. Спільнота тривалий час просила мене завести Discord, але я відмовлявся, бо це плюс ще одна зайнятість [сміється]. Та врешті здався: просто одного дня вирішив створити з думкою «що буде — те буде». Зараз там уже понад 800 людей, які прекрасно між собою спілкуються. Ще я створив кімнату, де користувачі можуть публікувати свої роботи. І це зіграло мені в плюс. Бо як я шукав раніше арти для відповідної рубрики в телеграмі? Заходив на ArtStation, передивлявся, хто що виклав. Якщо робота подобалася, перевіряв, чия вона. І тільки коли знаходив українця — забирав у телеграм. Тепер же я можу брати арти з Discord, а не лише з ArtStation — це простіше.

«Жодне з моїх медійних занять не монетизується». Про плани на MykhailykArt та важливість якісного контенту

Було б добре систематизувати всі свої проєкти, бо зараз усе працює за принципом «з’явилася думка — витратив 30 хвилин — реалізував» [сміється]. Щоб усе впорядкувати, потрібна ще якась людина. А ідей у мене чимало.

Планую влаштовувати воркшопи, місячні інтенсиви, а ще — зайнятися менторством. За донат на ЗСУ я проводив тест: хотів дізнатися, як це працює й чи вийде в мене. Ініціатива була класна — вдалося зібрати гроші на акумулятори для дронів. А менторив я в підсумку двох осіб. Щоправда, до фіналу, скажімо так, дісталася лише одна. Цей тест дав зрозуміти: умовно безплатне менторство людина не сприймає як щось цінне, для неї це те, що впало з неба і чим можна нехтувати, якщо напали лінощі. Тому в планах — менторити за гроші. Проте не так для заробітку, як радше задля мотивації самих же художників.

Наразі жодне з моїх медійних занять не монетизується. На ютубі я заробив близько $30 за рік, а щоб вивести гроші на рахунок, потрібно зібрати мінімум $100. Тому для першого доходу з цього каналу мені доведеться працювати ще два роки [сміється]. Та все одно не хочеться закидати цю справу. Люблю, коли в чат скидають якийсь туторіал руснявою, а люди у відповідь пишуть, мовляв, що ти за дурню дивишся — є ж класний українськомовний контент. Аполітичних людей у нашій країні — достобіса. І переконати їх, що русня — наші вороги, не вийде. Якби вони хотіли, вже б давно все зрозуміли. Тому треба поступово перетягувати їх на український бік. А робити це можна, зокрема, якісним контентом. Коли вони усвідомлять, що його вдосталь, то і українську підтягнуть, і, можливо, погляди змінять. До того ж контент російською далеко не завжди якісний. Його багато, канали на велику аудиторію піднімати легше, тому й знімають абищо, а люди навчаються дурні.

До речі, цікавий факт: у мене є англомовна аудиторія, яка благає зробити хоча б субтитри англійською. Заходять люди з Франції, Італії... І їм точно байдуже на те, що в Україні гостро стоїть мовне питання. Вони приходять на стрім, на туторіал тому, що він цікавий та якісний, — для мене це показник.

Нещодавно спільнота MykhailykArt отримала Першу премію DOU. Це оцінка моєї праці, успіху й мотивація для втілення майбутніх планів. Я не хочу, щоб канал став мільйонником чи щось таке, бо як мінімум це просто неможливо: його ключова аудиторія — українці, які працюють чи планують опанувати професію 3D Artist, отож коло автоматично звужується. Проте для мене ця справа не про кількість, а про якість: про неймовірних однодумців, які стають спільнотою.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини