Head of Internal Products в iLogos про поєднання пошиття плитоносок зі створенням NFT-гри

Максим Ілляшенко, Head of Internal Products в iLogos Game Studios, з самого початку війни опинився під обстрілами у селищі без електроенергії. Майже за місяць розробнику вдалося виїхати у безпечні області, де він організував цех з пошиття бронежилетів. Про проблеми, з якими стикнулися при організації цеху, а також про поєднання волонтерства зі створенням NFT-гри Максим розповів в інтерв’ю.

«Ми сиділи під перехресним вогнем: з одного боку вилітає, в інший приземляється, звідти летить назад». Про евакуацію з Миколаївщини

Я сам живу у Києві, а моя дівчина на Миколаївщині, неподалік Херсона. Так склалося, що початок війни ми застали там. Зрозуміло, що це не найбільш гаряча точка, але майже місяць до 20 березня ми сиділи під регулярними обстрілами з постійним страхом, що росіяни увійдуть. Майже в перші дні війни ворожі війська заходили в сусідні села і по периметру, постійно обстрілюючи нас з різноманітного озброєння: ракети, артилерія, всі реактивні залпові системи, «Гради», «Смерчі» тощо. Тому перший місяць ми сиділи під обстрілами та нічого робити не могли.

Найстрашніше — це думка про те, що вони увійдуть, а ми опинимося в окупації. В принципі я вже тоді розумів, чим це загрожує — ще до виявлення всіх цих страшних подій зі звільнених територій. Ба більше, у нас буквально з першого ж тижня відключили електроживлення. І оскільки це приватний будинок, зникла вода, світло, опалення і все, що тільки можна. Підтримувати зв’язок було складно — спочатку заряджалися від машини, потім від старого генератора. В результаті змогли не тільки свої гаджети підзарядити, а й багатьом з дачного селища допомогти. Хотілося, звичайно, зробити щось більше, але можливості не було: сидиш без світла, без зв’язку, в будинку з п’ятьма градусами тепла, навколо якого постійно ведуться обстріли.

За цей час вдалося раз вирватися до Миколаєва, бо вже закінчувалися продукти. Треба було годувати собак — у нас двоє своїх, а оскільки багато хто поїхав з дачного селища, то ще сусідські та дворові. Загалом 10 собак та 5 котів були в нас на забезпеченні. Тож допомагали чим могли на місці. Створили групу, щоб було легше тримати зв’язок з людьми — здебільшого з пенсіонерами.

Отже, коли ми виїхали до Миколаєва, мало не перетнулися з колоною танків. Ми про це не знали: нам повідомили вже на місці та сказали, мовляв, у сорочці народилися. Зрештою, 19 березня ми сиділи вже під перехресним вогнем: з одного боку вилітає, в інший приземляється, звідти летить назад, і все це дуже близько з нами. Не витримавши, вранці 20 березня сіли в машину і поїхали. Цього ж дня ввечері в наш дачний кооператив прилетіло два касетні снаряди. Один, дякувати Богу, залишився цілим, а другий розірвався — будинки, що були ближче, повністю зруйнувало. Наш вистояв, тільки вибило шибки, але поранило нашого сусіда і почалася пожежа. Ми, не встигнувши вивантажити речі з машини, викликали ДСНС і зідзвонилися з найближчим селом, щоб допомогли гасити пожежу, адже у них є спецтехніка.

Зараз ми в центральній частині України та звідси допомагаємо дистанційно, тому що там ситуація, на жаль, не покращується. Тут, де ми зараз, незрівнянно з тим, що було там. Сподіваємось, усе це незабаром закінчиться.

«Заліз у кредити, бо матеріали всі дорогі й зараз їх дуже важко знайти». Про те, як почав волонтерити

Все вийшло спонтанно. Коли ми виїжджали, друзі познайомили нас із військовими волонтерами, що займаються евакуацією. Вони підказали оптимальний маршрут та допомогли нам виїхати. Коли ми доїхали, зустрілися з ними особисто і запитали, чим можемо підтримати на знак подяки. Волонтери розповіли, що зараз намагаються запустити цех з пошиття бронежилетів та інших елементів амуніції.

Актуальних завдань багато, військовим на передовій потрібна допомога, а фізично хлопці не встигають. У них є невеликий цех, вони пробують щось шити, але прийнятних матеріалів немає, як побудувати процеси — незрозуміло, а шити треба. У моєї дівчини був власний бренд одягу до війни, тому вона добре розуміється на процесах, матеріалах і має великий список контактів з цієї сфери.

Загалом ми з того моменту приєдналися, почали шукати необхідні матеріали та самі розбиратися, як це все робиться. До нас надходили запити від військових волонтерів, які збирали замовлення на передовій. Як правило, вони надають нам зразки, наприклад, бронежилетів, з яких можна було зняти лекала, а іноді ми шукаємо зразки самі.

Паралельно з матеріалами треба було зайнятися загальною організацією, зокрема фінансами: хтось має все закуповувати, а дівчатка, які працюють у цеху, мають отримувати заробітну плату та на щось жити. Я запропонував їм сказати, яка мінімальна оплата потрібна на місяць, щоб покрити ці витрати та дати можливість працювати. Заліз у кредити, бо матеріали всі дорогі й зараз їх дуже важко знайти. Загалом завдання було непросте, але в результаті вдалося налаштувати роботу і виробити систему — почали пошиття.

Станом на сьогодні ми відшили та відправили 69 плитоноски, 44 розвантажувачі, 190 підсумків, 30 індивідуальних аптечки, 228 футболок, балаклави та інше.. Також розробили низку дослідних зразків, наприклад тактичний рюкзак і його медичну модифікацію. Хлопці — військові волонтери, з якими ми працюємо — розділили з нами обов’язки. Вони формують замовлення від військових із передової та приносять нам, ми бронюємо матеріали, закуповуємо їх, займаємося технологічними процесами та відшиваємо. Закінчуємо і все це віддаємо їм, а вони відвозять хлопцям на передову.

Наша роль — фінансування, організація всього виробничого процесу та його оптимізація. Простими словами, ми поєднуємо між собою різні завдання, щоб усе працювало.

Загалом у нас шість кравців, включно з власницею цеху Іриною — вона виконує безліч важких завдань, і без неї все це не працювало б. Віднедавна до нас приєднався конструктор-технолог. Цех невеликий. Це не фабрика — її б я точно не витягнув, починаємо з малого. Але навіть зараз виходимо на непогані обсяги: за тиждень відшили 24 плитоноски та 24 розвантажувальних жилети, а також додаткові речі. Завдання постійно змінюються, і ми постійно намагаємося покращити якість всього, що робимо — від матеріалів до технологічних моментів. Наприклад, тепер плитоноски матимуть систему швидкого скидання та евакуаційну стропу. У нас виходить організовувати матеріали наперед, щоб не було простою. Адже там купа всілякої фурнітури — наприклад, закінчаться нитки або ще щось, і виробництво зупиняється.

Зараз, скажімо, надійшло замовлення на три медичні професійні рюкзаки або тактичні пояси РПС (ремінно-плечова система). Багато таких речей недоукомплектовані, їх бракує, промислове виробництво не встигає відшивати таку кількість. Тому ми є універсальними помічниками, що працюють «на замовлення».

«Коли я почав усе закуповувати, то зрозумів, що обсяги великі та сам з цим фінансово не впораюся». Про фінансування та те, як важко знаходити потрібні матеріали для цеху

Поки що закуповуємо матеріали по Україні, намагаємося вийти за кордон. Проблема в тому, що якісних тканин тощо у країні зараз практично немає або ж вони коштують космічних грошей. Є низка позицій фурнітури, яку якісно роблять у нас — наприклад, стропа. Тканини бренду Cordura, яка є основою всіх речей військового призначення, в Україні взагалі немає. А те, що є — в 90% випадків за технічними характеристиками не є навіть близько аналогом цієї тканини. Тому доводиться організовуватися з іншими хлопцями та везти збірне замовлення з-за кордону або перехоплювати вантажівки, що з тієї чи іншої причини нам готові віддати. І ще треба розуміти, що, якщо виходити на виробника, крім мінімального обсягу замовлення, який зазвичай розраховується в кілометрах, необхідно чекати на його виробництво та доставку. А це час у місяцях, якого у нас немає. Хіба що пощастить і щось опиниться у залишках на складах.

Хай там як, волонтери завжди діляться між собою: лекалами, матеріалами та іншим. Є хлопці, які від щирого серця допоможуть, підкажуть. А є ті, кому війна — мати рідна, як то кажуть. Іноді трапляються неякісні матеріали, іноді завищені ціни. З цим теж постійно доводиться працювати: підбирати, перевіряти, тестувати. Тож завдань багато. Але оскільки у нас є команда, ми умовно розподілили між собою ці обов’язки, і кожен займається тим, що в нього найкраще виходить.

Наразі цех забезпечений матеріалами на період пошиття — це тиждень-два. І оскільки це безперервний процес і запаси завжди необхідно поповнювати, найголовніше — це закупівля матеріалів. Але знову-таки у хлопців запити є різні. Їм потрібні і навушники, і машини, і решта. Поки що ми сфокусувалися на цеху. Головне завдання — забезпечити системне виробництво, щоб ми могли швидко та якісно виготовляти продукцію.

Коли я почав усе закуповувати, то зрозумів, що обсяги великі і сам я з цим фінансово не впораюся. Відповідно, це проблема номер один. Але потихеньку вдається її вирішувати. Зараз ми насамперед закриваємо потреби хлопців на передовій — скільки можемо, стільки витягуємо. Але цей обсяг завжди можна збільшувати, і ми плануємо це зробити.

Щоправда, поки не можу сказати, скільки саме плитоносок на місяць зможемо виробляти. У нас немає чітких розрахунків, бо все запускалося швидко та спонтанно. Якщо порівняти з менеджментом, то ми однозначно мали кризис-менеджмент. Є запит — треба щось робити на ходу. І ми просто робили. Тому спочатку навіть нічого не розраховували: собівартість ми не фіксували, скільки витратили — також. Пізніше, коли вже вдалося налагодити процес, почали підтягувати хвости і хоч елементарні процеси фіксувати: скільки витрачаємо, чим допомагають люди тощо.

Якщо говорити про планування, ми зараз лише підходимо до стадії, коли починаємо щось планувати наперед. Зараз ми вже підрахували витрати на пошиття і собівартість однієї плитоноски, розвантаження тощо. Одне з останніх актуальних завдань, яке ми закрили, — залучення конструктора-технолога, що спростив та систематизував процеси. Це наш знайомий, який раніше допомагав хлопцям у Рівному зі схожими завданнями. Тепер ми робимо спочатку дослідний зразок, розробляємо професійні лекала, тестуємо, покращуємо у всіх аспектах та супроводжуємо первинний процес відшивки — це значно підвищує якість, оптимізує процеси, у тому числі витрати.

«Вже вдалося наздогнати багато з того, що ми не встигли зробити на початку війни». Про поєднання волонтерства та роботи в геймдеві

Я почав повноцінно працювати з 20 березня, як тільки переїхав у безпечніше місце. До цього не було інтернету, електроенергії, тобто фізично не було змоги. Коли ми вирвалися з Миколаївської області, я повернувся до звичного робочого ритму. Цехом ми зазвичай займаємося у вечірній час і у вихідні, а вдень дівчина організовує закупівлі та постачання. Усі зустрічі також плануємо на вільний час, тож робочим процесам нічого не заважає.

В iLogos Game Studios я відповідаю за створення внутрішніх проєктів компанії. Наразі ми на фінішному етапі першої стадії проєкту blockchain/NFT RPG гри. Незабаром почнемо залучати інвестиції, оскільки блокчейн цього завжди гостро вимагає. Сподіваюся, що вже цього місяця анонсуємо та зможемо розповісти докладніше.

За класичним геймдевом, зараз ми на pre-production stage, але оскільки це індустрія NFT та блокчейн-гри, це радше підготовка маркетингового запуску, ніж продуктового: лендинг, промовідео, white paper, демоверсія гри, інші матеріали для залучення ком’юніті.

У нашій грі буде власний токен, що виходитиме на біржу, та внутрішньоігрові NFT-об’єкти. Зв’язування всього цього разом називається «токеномікою». Її побудова зайняла досить багато часу, адже за специфікою цього ринку одним з основних факторів успіху GameFi проєкту є добре продумана та якісно інтегрована токеноміка. Це буде перша Play-Own-Earn гра в жанрі RPG, розроблена новою компанією Play2Earn Ltd — Joint Venture компанії iLogos Game Studios та володаря безлічі нагород у сфері crypto collectible game developers — Blockchain Cuties.

Зазначу, що з 20 березня нам вдалося активно увімкнутися в роботу і повернутися до продуктивного темпу. Кожен із команди має свою історію: хтось сидів під обстрілами, хтось переїжджав. Тішуся, що вже наздогнали багато з того, що ми не встигли зробити на початку війни.

Щодо поєднання роботи і волонтерства, то у якийсь момент з’явилось чітке розуміння, що якщо це хоч комусь допоможе, весь цей обсяг роботи, витрати — все не дарма. Пам’ятаю, коли ми поспілкувалися з військовим волонтером та зрозуміли, що потік замовлень реально великий, я почав прораховувати, що можемо зробити. Потреб багато і хочеться охопити все й відразу. Але згодом я зрозумів, що робити потрібно те, що можеш, а далі вже інше підтягнеться, Всесвіт допоможе. Якщо я на цей момент можу профінансувати лише цей шматочок, то це краще, аніж нічого. З цього ми починали.

Спершу я вірив, що впораюся фінансово сам, але коли загальна сума перевищила 140 000 грн (і це лише покриває поточні запити), усвідомив, що не витягну. Поділився з друзями тим, чим займаємось у цеху, і за короткий проміжок часу вдалося зібрати 64 000 грн. Також із закупівлею партії тканини на загальну суму 36 000 грн нам допоміг благодійний фонд.

Наразі загальні витрати становлять 164 000 грн. Ми вже підготували та відправили перші замовлення, і зараз у процесі виробництва наступних. Є невеликий запас матеріалів на короткострокову перспективу, але їх не вистачає для закриття всіх потреб. І, наприклад, зараз у нас є можливість викупити 390 метрів відмінної тканини, яку майже нереально знайти, і ціна питання трохи більше як 200 000 грн.

Я зараз більше переживаю не за особисті фінанси — все одно не зможу стрибнути вище голови і покрити більше, ніж у мене є, а кредит поступово закрию. Питання у постійній роботі цеху. Адже профінасувавши, скажімо, два тижні пошиття, ми забезпечуємо безперебійну роботу. Але якщо далі з грошима буде кепсько — утворюється простій, адже за цей час ми могли б допомогти комусь. Це, дай Боже, врятувало б комусь життя. Ось це мене найбільше хвилює, тому розумію, що треба максимально робити все наперед.

Люди дуже згуртовуються, допомагають. Була одна цікава історія. Ми замовили спільно з іншими цехами 12 рулонів тканини, з яких наших було 5, вантаж перебував у Львові. Зрозуміло, що можна передати «Новою Поштою» чи іншими методами, але на той момент це зайняло б три дні, а в нас стояло виробництво. Знайшлися хлопці, котрі просто на волонтерських засадах її привезли нам вже наступного ранку, завантажили, транспортували, відвантажили, а один рулон важить близько 30 кг. І таких історій багато, це надихає.

Або одного разу треба було роздрукувати папір. Ми прийшли на місце і просто вголос обговорювали, скільки потрібно екземплярів, що необхідно. А нам чоловік каже, мовляв, усе почув, і віддає нам купу речей безкоштовно. Мовляв, для доброї справи.


Якщо у вас є бажання підтримати ініціативу Максима Ілляшенка з пошиття бронежилетів, можете задонатити за цими реквізитами:

Картка «ПриватБанку» — 5523245800523787
IBAN — UA493052990000026209906373602
PayPal — [email protected]

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини.

👍ПодобаєтьсяСподобалось6
До обраногоВ обраному0
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Підписатись на коментарі