«Я не розумію, чому ігри не можуть рефлексувати війну», — Гендрік Лессер, видавець гри про українського оператора дронів Death from Above

Death from Above — гра про українського оператора дронів, що бореться з російськими окупантами. Вона має вийти на цифровому майданчику Steam у другому кварталі 2023 року, а працює над нею фінська студія Rockodile Games. При цьому ігророби планують переказати 30% чистого прибутку від продажів двом українським благодійним організаціям — «Повернись живим» та «Армії дронів».

Примітним є й те, що Death from Above, на відміну від інших проєктів про війну в Україні, розробляють у Фінляндії, а видає проєкт — нещодавно створений німецький паблішер Lesser Evil. Ми поспілкувалися з засновником видавництва Гендріком Лессером про його шлях у геймдеві, перемовини з українським гуртом «Антитіла», вибір українських партнерів, а також про те звідки з’явилася ідея гри Death from Above та чому в сучасних іграх неможливо уникнути політичного підтексту.

Засновник видавництва Lesser Evil Гендрік Лессер

Про політичну свідомість та локалізацію Max Payne у Німеччині

Як зазначає Лессер на своїй сторінці в LinkedIn, в ігри він навчився грати у чотири роки. Потім писав про них під час навчання в університеті та майже п’ять років працював у Take-Two Interactive. У 2005 році він заснував незалежну міжнародну компанію з виробництва «розважального програмного забезпечення» Remote Control Productions GmbH. Зараз в rcp працює понад 350 співробітників, а до її екосистеми входять такі студії, як Chimera Entertainment, Dreamloop Games, Active Fungus, Rockodile Games та інші. Минулого року Гендрік почав працювати над новим видавництвом з промовистою назвою Lesser Evil.

Втім, пан Лессер є досить нетиповим представником ігрової індустрії. У вісім років він попросив батьків звозити його до концентраційного табору Дахау, а у дванадцять заявив, що хоче отримати Нобелівську премію миру. В Мюнхенському університеті Людвіга-Максиміліана він вивчав політичні науки, філософію та історію.

— Гендріку, вітаю! Передусім хотів би дізнатися більше про ваш професійний шлях — ваше резюме більше нагадує професійного політика або активіста, а ви працюєте у сфері розробки й видавництва ігор. Чи можете розповісти про свій шлях у геймдеві? Коли ви відчули бажання створювати ігри?

Як я почав розробляти ігри, якщо вивчав філософію, історію та маю явно виражену політичну свідомість? На мою думку, культура, особливо така як ігри, — медіа, де ми себе виражаємо. Оскільки ігри — це культурна техніка нашого століття, а мене цікавлять політичні процеси й суспільство, то я зупинився на геймдеві. Для мене цей вибір логічний. Вірю, що ігри мають силу змінювати світ — саме це ми з командою і хочемо робити.

Може виникнути запитання, чому ж я не зосереджуся лише на створенні політичних ігор. По-перше, для цього мені потрібні люди та гроші, а по-друге — власні навички. Тому стати професійним розробником ігор для мене було доволі очевидним шляхом. Та я завжди говорив друзям і колегам: я роблю це, щоб створювати саме політичні й соціальні ігри. Це те, чому я хотів себе присвятити.

— І як довго ви створюєте ігри?

Моя перша гра з’явилася доволі пізно. Підлітком я думав, що буду геймдизайнером, читаючи про ігри й граючи в них. Років у тринадцять я намагався створити гру, яка закінчилася абсолютним провалом. Це було куди складніше, ніж сьогодні: ніякого Unity та інших схожих інструментів. Тоді й зрозумів, що, можливо, краще підійду на якусь іншу роль — наприклад, ту, що нині називається «продюсер».

Я людина креативна. Граю в усі ігри, дивлюся всі фільми та читаю всі книги. Тому я справді можу поліпшити гру, допомагаючи геймдизайнерам і геймдиректорам; здатен оцінити все з різних поглядів: як гравець, з ринкової перспективи тощо. Першу повноцінну роботу я отримав у Take-Two як інтерн. А через кілька тижнів мені сказали: нам потрібно випустити GTA 3 у Великій Британії та адаптувати гру до німецького вікового рейтингу. Отож я працював над GTA 3 і Max Payne, щоб їх можна було презентувати в Німеччині. І це було в основному роботою креативного продюсера — розуміння вмісту продукту та причини певного вікового рейтингу.

— А коли ви почали працювати з Rockodile Games?

Років сім-вісім тому. Наша компанія Remote Control Productions допомагає іншим студіям зосередитися на розробці: ми вирішуємо питання, що стосуються бізнесу, фінансів, юридичних нюансів тощо. При цьому Rockodile Games не лише партнер, але й частина нашої родини Remote Control Productions. Ми володіємо частиною студії. Аналогічна ситуація з усіма іншими студіями, з якими працюємо.

— Наскільки я розумію, ви тепер в основному зосереджені на Lesser Evil та працюєте над грою Death from Above? Можливо, є інший проєкт, про який нам потрібно знати?

Компанію Remote Control Productions я заснував ще 2005-го, а Lesser Evil фактично не виповнилося навіть року — холдингова компанія почала працювати минулого вересня або жовтня. Назву Lesser Evil я придумав давно, років вісім тому: знав, що маю використати слово lesser, але знадобилося трохи часу, щоби придумати, як його обіграти. Сьогодні ми працюємо над Death from Above, за інші проєкти ще не бралися. Але вже маємо кілька ідей і спілкуємося з деякими розробниками.

«До речі, якщо ви знаєте цікавих українських спеціалістів, які хочуть створювати політичні ігри, — радо послухаю!»

Про «Антитіла», путіна та «Повернись живим»

— Поговорімо про Death from Above. Наскільки я розумію, спочатку це був просто прототип гри про дрони, ніяк не пов’язаний з війною. Пізніше він перетворився на проєкт задля підвищення уваги до України. Ви пам’ятаєте, коли зрозуміли, що це гра не просто про дрони, а про війну в Україні?

Це сталося в момент, коли я вперше пограв у прототип! Я є членом NAFO і стежу за українськими темами з 2014 року. Ми спостерігали за анексією Криму, окупацією Донбасу й іншими подіями. Крім того, у мене є декілька друзів в Україні, які теж діляться інформацією. Й останнє десятиліття путін був у полі моєї уваги.

Так от, я грав у гру й пригадав відео, де дрони скидають бомби, — бачив такі у Reddit, Twitter та Telegram. Мені не довелося над цим довго думати. Ми просто мали це зробити. А створити гру, яка б підтримувала Україну, — як вишенька на торті, правда? І це не тільки тому, що я завжди хотів зробити політично впливову гру. Тема підвищення уваги до України — надзвичайно важлива. А тут я міг поєднати все разом.

— Як багато цих відео ви подивилися?

Здається, що ледь не всі. Це, ймовірно, сотні відео. Але я переглядаю їх не тому, що ми прагнемо створити суперреалістичну гру, яка зображає вбивство людей чи як у них відлітають кінцівки. Це не те, що для нас важливо. Я дивлюся ці відео, щоб зрозуміти реальність і що відчувають люди, коли керують дроном. Наприклад, два тижні тому дрон годував собаку ковбасами — дивитися було цікаво. Це може стати мінімісією, та ми ще не вирішили, чи додавати її в гру. Наша мета не в тому, щоб робити те саме раз за разом — це нудно.

Звичайно, неможливо впровадити все під час раннього доступу. Сподіваємося, користувачі зрозуміють, що це тільки основа гри, і ми розбудовуватимемо її далі з огляду на відгуки та продажі. Нашим ідеальним результатом є різноманітні основні варіанти гри з дронами. Наприклад, доставка боєприпасів або виконання завдань, таких як годування собак. Однак гра все ще про війну, мета якої та сама — знищити ворожу армію. Ми продовжимо досліджувати нові можливості й шукати інші способи створення захопливого досвіду для гравців.

— У цих відео, що вас вразило понад усе?

Це і добре, і погано, наскільки реальність зйомки дроном нагадує гру. Коли ти спостерігаєш, як дрон летить і опускає камеру — все точно як у грі. Це одна з причин, чому цей проєкт настільки цікавий: він змішує межі між війною в реальному житті та іграми. Вражає і оригінальна зйомка дрон-оператора, планшети та перемикачі, які вони використовують — і які теж ніби взяті з комп’ютерної гри.

«Хоча ми вже бачили подібні відео, унікальними є їхня кількість та можливість швидкого доступу, особливо в перші місяці війни. Сьогодні контроль сильніший як з боку українців, так і з боку росіян, але спочатку все було на видноті».

Дивовижно, як усе змінилося: ще 10–15 років тому тільки обговорювали майбутнє війни з використанням дронів. Тоді все було схоже на наукову фантастику, коли оператори сиділи в далеких контейнерах і керували дронами здалеку. Але тепер, з дроном Reaper, це ніби гра Call of Duty в реальному житті, де грань між реальністю й абстракцією зникає. І під час більшості воєнних дій з використанням дронів це дуже близько та особисто. В деяких випадках можна бачити навіть обличчя людей. Це і захоплює, і жахає водночас.

— А як у цій історії з’явилися українські розробники, наприклад Назар Давиденко? Ви побачили роботу Назара з трактором і вирішили, що його твори мають бути в грі? Чи важко було з ним налагодити контакт? Він швидко погодився?

З ним зв’язувалася моя колега, і, наскільки я знаю, все минуло швидко. Назар легко пішов на контакт. Ми вже бачили деякі роботи, які я обговорював зі своєю колегою з Казахстану. Ми домовилися звернутися до художників, які працювали над проєктами на воєнну тематику, а не випадково когось вибирати. Для нас було ідеально, щоб відгукнувся хтось з України.

Робота концепт-художника Назара Давиденко

— Як щодо гурту «Антитіла»? Чому ви вирішили залучити їх до створення музики для Death from Above? І як минув процес перемовин?

Ми зверталися до кількох музичних виконавців. З гуртом «Антитіла» вийшло дуже круто. Знадобився деякий час, але після спілкування безпосередньо з фронтменом все пішло швидко. Спочатку «Антитіла» хотіли зрозуміти, що нами керує: комерційний інтерес чи справжнє бажання розповісти про ситуацію. Обмінявшись думками з фронтменом, ми вирішили працювати разом.

— Як ви взагалі обирали українських партнерів: «Армію дронів», «Повернись живим», ГІС «Арта»?

Нині в Україні є багато хороших організацій з гарною структурою — як комерційних, так і урядових. Наш вибір партнерів частково був випадковим. Так вийшло, наприклад, з ГІС «Арта» — до них просто порадили звернутися. Нам сподобалося, що вони роблять, а їм сподобався наш проєкт — отак ми й вирішили працювати разом.

У «Повернись живим» ми були впевнені з самого початку й хотіли співпрацювати з організацією, яка фокусується на людях і допомагає їм. З «Армією дронів» ми зв’язалися доволі рано й провели продуману дискусію щодо партнерства. Після розмов з ГІС «Арта» та кількома іншими людьми ми дійшли висновку, що це правильні партнери. Хоч ми й відкриті до встановлення нових контактів, але також прагнемо підвищити свідомість про поточних партнерів. Це взаємовигідно: наші партнери отримують видимість за межами України, а ми — більше інформації та підтримки. Деякі з цих організацій є комерційними структурами, які вже думають, як позиціювати себе після того, як Україна переможе.

— Якщо не помиляюся, гроші, які ви пожертвуєте з гри, не підуть на зброю. Це правда?

Так, вони підуть на інший напрям. Якщо говорити про «Армію дронів», їм можна виділити гроші, які вони використають залежно від потреб, або конкретизувати призначення. Оскільки Kickstarter та інші такі платформи мають правила щодо благодійних внесків, включно з пожертвуваннями для військових, ми вирішили переказати частину прибутку на придбання дронів. Ці дрони будуть призначені лише для розвідки.

— Раніше ви згадували, що рівень якості гри більше залежатиме від того, як працюватиме Kickstarter...

Кампанія вже зібрала понад 100%, але якість гри не залежить виключно від Kickstarter — вона визначатиметься нашою відданістю та зусиллями. Спочатку ми планували дуже скоро вийти в ранній доступ, але після зворотного зв’язку вирішили відкласти реліз на місяць, щоб гра була в найкращому стані. Наприклад, якщо гру в Steam завантажать лише 100 осіб, то ми не зможемо її розвивати. Сподіваємося, що Death from Above привабить куди більше людей, аби ми продовжили її розробку на тривалий період. Тож успіх гри залежатиме й від гравців.

Я вважаю, що в концепції гри багато можливостей. Наприклад, уявіть, що граєте разом, і один гравець контролює дрон, а інший — персонажа на землі. Це може бути, наприклад, артилерія. Однак концепція працюватиме, тільки якщо багато людей зацікавляться грою.

— Механіка, коли один гравець керує дроном, а інший — персонажем на землі, дуже інтригує. Ви працюєте над цим зараз?

Перший прототип уже підтримує гру в кооперативному режимі для основної ігроладної функції дрона, але немає сенсу, щоб обидва гравці керували дронами та кидали гранати. Тому цей режим наразі недоступний. Якщо ми все-таки вирішимо зробити гру кооперативною, імовірно, це буде асинхронний режим.

Про політичні мотиви в Tetris та The Last of Us

— Поговоримо безпосередньо про політику, етику й ідеологію воєнних ігор. У вас особлива позиція на ці питання. Я згоден з ідеєю, що відеоігри можуть бути інструментом політичної та соціальної активності. Але вам не здається, що це може відштовхнути деяких гравців, які далекі від цієї війни або не до кінця розуміють, чим вона безпосередньо їм загрожує?

До біса їх! Це щоб було відразу зрозуміло. Всякий, хто вважає, що токсичність геймерів прийнятна — помиляється. Як і щодо будь-якого етичного питання, коли йдеться про ігри та що вони мають репрезентувати. Ситуація не є чорно-білою. Якщо хтось не хоче мати справи з політикою в іграх узагалі, то це просто нереалістично. Наприклад, навіть у Far Cry 5 метою є вбивство екстремістських релігійних «хілбілі» — і це однозначно політична тема. Наївно вважати, що політику реально повністю прибрати з ігор. Наприклад, Civilization можна розцінювати як політичну гру, оскільки вона ілюструє концепцію прогресу в історії.

«Навіть в іграх, які здаються не відкрито політичними, як Tetris, можна стверджувати, що механіка самої гри містить політичні відтінки, такі як потреба в порядку та структурі».

Мистецтво створене, щоби провокувати й викликати почуття в людей, навіть якщо це означає відчуження або образу. Воно може слугувати вихідним каналом для вираження емоцій, зокрема страху, гніву та ненависті. Той факт, що ігри здатні запропонувати таку платформу для вираження себе в умовах геополітичних турбулентностей, є позитивним. Якщо гра може співпрацювати з певною групою людей — наприклад, українцями, які стали жертвами війни, — вона виконала свою мету.

Звичайно, когось такі ігри ображатимуть, але для мистецтва це характерно. Воно заохочує нас думати, рефлексувати й навіть змінювати погляди. Анонс таких ігор може спочатку викликати скептицизм, але щойно люди почнуть розуміти мотиви, є ймовірність, що вони стануть прихильниками.

Виражати себе художньо й культурно — надзвичайно важливо. І якщо такі ігри можуть також збирати гроші або слугувати пропагандистським інструментом, то це прийнятно. Зрештою, ігри можуть бути використані як засіб для вираження індивідів, навіть якщо це означає образити або відштовхнути деяких людей.

— В одному з інтерв’ю ви якось згадували, що одна з ваших цілей — викликати реакцію в інших європейців, спровокувати їх. Утім, з таким підходом можна потрапити в пастку з українськими гравцями, як сталося у випадку з грою Glory to the Heroes. Нагадаю, що двоє україньских розробників додали у свій шутер багатокористувацький режим, де була опція грати за росіян. Що б ви сказали українцям, які планують грати у вашу гру? Як їм до неї ставитися?

Це там, де можна грати за росіян? Я бачив щось подібне, але ніколи б так не зробив. Я б висловив свій гострий протест проти гри, в якій зображується війна, що триває і в якій можна грати за росіян. Якщо хтось почувається незручно або травмовано через війну, його не слід змушувати грати в ігри на таку тему. Вони далеко не для всіх і мають розглядатися в межах певного контексту.

Однак я не розумію: чому ігри не можуть рефлексувати війни, що тривають, коли це дозволено іншим формам мистецтва, таким як книги, документальні й художні фільми, музика та поезія? І якщо ви відповісте, що це через те, що ми граємо в ігри, то це просто природа нашого медіуму. Коли ви створюєте фізичний твір мистецтва, і хтось має обходити його, ви не можете сказати, що він вам не подобається, тому що хтось змушений його обходити. Це не має сенсу. Взаємодія є неодмінною для нашого виду мистецтва.

Приклад Glory to the Heroes з мультиплеєром дивує. Мене питають, чому ми не можемо також грати за російських операторів дронів. Відповідаю: я не хочу глорифікувати росіян, щоб вони перемагали, отримували бали абощо. Я хочу, щоб вони програли цю війну, покинули нашу країну — тоді все буде завершено.

«Але я не створюватиму гру, в якій можна отримати очки, вбиваючи українських солдатів. Що за дурниця?!»

Якщо хтось створить гру з можливістю вибрати сторону російських військових, але через 10 або 30 років — це буде інше. Наприклад, в іграх про Другу світову війну можна грати як за німців, так і за американців. Та оскільки війна ще триває, грою я окреслюю свою позицію. Я використовую її для пропаганди. Так само мені не йдеться про створення комерційного проєкту на майбутнє — через 50 років буде ще більше складних книг та аналізів на цю тему, і ці дослідження глибше зачеплять емоційну сторону подій. Однак наразі створення гри з опцією гри на боці російських військових відчуватиметься як ляпас. Для такої концепції потрібно трохи більше часу й саморефлексії.

Зрозумійте мене правильно, якби росіяни зробили таку ж гру для себе — це було б нормально. Я б усе ще просив уряд не дозволяти її реліз у Німеччині, але створити таку гру росіяни мали б право. Можна не погоджуватися з їхньою пропагандою, але я визнаю і поважаю свободу висловлювання. Дехто щиро вважає, що робить правильну справу, навіть якщо мені їхні дії видаються безглуздими. Я можу порадити їм звернутися до психолога, але зрештою мушу визнати, що люди мають різні погляди.

— Ваша цитата: «Я не хочу робити те саме, що роблять росіяни, які на національному ТБ називають українців свинями. Мова не про те, щоб нападати на росіян чи казати, що всі росіяни злі абощо. Суть не в цьому». Дозвольте спитати — в чому ж суть? Якщо коротко

— Якщо коротко — давати відсіч.

— Гарна відповідь! Також читав у вашому інтерв’ю, що на вашу думку деякі студії приховують політичні мотиви за фінансовими, тоді як інді-студії можуть бути більш політичними. Ви думаєте, що сьогодні можливо створити велику AAA-гру з сильним політичним підтекстом? Чи може гра на незручні та контроверсійні теми бути успішною?

Я не думаю, що ми близькі до того, щоб великий видавець випустив гру ААА з політичним змістом від самого початку. Однак політичні відтінки вже помітні в таких іграх, як This War of Mine та The Last of Us. Вони містять підтеми та повідомлення, які можна розглядати як політичні. Наприклад, антивоєнне повідомлення у The Last of Us — ми зустрічаємо персонажів у грі, які були раніше вбиті. Це також може бути розглянуто як політичний коментар.

Однак такі ігри, як Disco Elysium та Papers, Please, уже мають глибокий політичний зміст, хоч і не є класу ААА. Попри мій оптимізм щодо більшої кількості політично зорієнтованих ігор у майбутньому, я не вірю, що вони будуть серед релізів ААА-ігор найближчим часом. Тим, кого цікавить ця тема, рекомендую подивитися Five Came Back на Netflix.

Для великих компаній знайти баланс між своєю культурою та цінностями, водночас створюючи політично заряджений контент, може бути складно. Важливо переконатися, що такий контент відповідає цінностям компанії та не спричинить звільнення значної кількості працівників. Можна навести анекдотичний випадок — одного разу в студії, що належить США, співробітників попросили більше не приносити зброю в офіс. Однак ця зміна політики призвела до того, що значна кількість працівників (приблизно 10-20%) залишила компанію.

Хоча одні стверджують, що це було необхідним заходом безпеки, інші припускають, що це могло бути політично мотивованим рішенням. Незрозуміло, чи були попередні випадки насильства з використанням зброї в офісі, що могло спонукати до цієї зміни політики та чи ґрунтувалося це рішення виключно на політичних переконаннях. Незважаючи на це, очевидно, що така зміна політики справила значний вплив на культуру компанії та її працівників.

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини

👍ПодобаєтьсяСподобалось4
До обраногоВ обраному2
LinkedIn

Схожі статті



Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

виглядає, як скам, дуже слабенько судячи з трейлеру, якщо вже робити щось подібне, то до рівня симуляції управління дроном і фізикою бомбочок, щоб можна було в люк танку закинути)

Вибачайте, але судячи по тізеру гра щось на рівні дуже бюджетного аби як зліпленого інді... Я взагалі не знаю кому ця гра навіть теоретично може сподобатись?? В чому вона може бути краща і цікавіша інших 100500 ігор? І як такого рівня гра може «підвищити увагу до України» теж не зрозуміло..

Дуже дякую за статтю та інтерв’ю!
Не знав про цю гру, дуже цікаво було прочитати, у вішліст додаю вже зараз

Підписатись на коментарі