Як амбітний аніме-соулзлайк про вампірів загубився у власних масштабах. Огляд Code Vein II

Code Vein II від Bandai Namco — це продовження souls-like екшену в аніме-стилістиці, оригінал якого вийшов у 2019 році. Попри те, що сюжетно обидві гри майже не пов’язані, ігролад нового проєкту намагається наслідувати та розширювати ідеї, закладені в оригіналі.

Оригінальна Code Vein, попри неоднозначні відгуки гравців, все ж знайшла свою аудиторію та була непоганою альтернативою іншим souls-like. Чи вдалося розробникам перевершити першу частину та зробити сиквел, який не лише може конкурувати з оригіналом, а й зайняти своє місце серед сучасних представників жанру — розповідаємо нижче.

Концепції Code Vein II

Концептуально, сиквел дуже схожий на оригінал, але сам сюжет майже не перетинається з подіями першої гри, окрім спільного лору та деяких «кивків» у бік гри 2019 року.

У Code Vein II гравцю знову доведеться досліджувати історії Ревенантів (колись безсмертних вампірів-рабів із суперздібностями), які через багато років після подій першої частини почали перетворюватися на «жахи» (Horrors). Причиною цього стало явище Відродження, яке почало отруювати все довкола, та масивне місяцеподібне тіло Луна Рапасіс — разом вони й зруйнували світ гри.

Натомість, за сто років до подій другої гри, ситуація була іншою. На початку катастрофи, спричиненої Відродженням, ревенанти із силою протистояти «жахам» узяли на себе керування світом. Вони підтримували порядок у людському суспільстві та намагалися стримати занепад. Згодом, найвідважніші герої ув’язнили себе та віддали сили, щоб зупинити руйнування світу, проте не вийшло. І, щоб змінити долю світу сучасного, наш головний герой за допомогою напарниці Лу Магмелл вирушає у світ минулий, де вони разом з іншими героями намагаються змінити хід подій, перш ніж катастрофа стане незворотною.

Так, фокусом другої частини є переміщення у часі, і з цим пов’язані як переваги, так і недоліки сюжету та загальної атмосфери гри. Мушу визнати, що ідея зробити персонажів, що стають союзниками головного героя 100 років тому, ворогами в сьогоденні, доволі цікава. Це, без сумнівів, непогана концепція, яка працює на емоційний зв’язок між гравцем та вигаданими персонажами. Крім того, гра має три закінчення, і ваше проходження Code Vein II залежить від того, заради скількох із цих партнерів ви готові змінити історію.

Попри це, все інше в концепції переміщення часом викликає сумнів. Зазначу, що добре реалізувати ідею стрибків у часі завжди доволі важко, і, на мою думку, творці Code Vein II з нею не впоралися. Локації «сьогодні» і ті самі локації сто років тому мають відмінності, але несуттєві.

Крім того, зміни у минулому, звісно, змінюють теперішнє, проте не більше, ніж сюжетно. Так, з’являються додаткові квести у різних часових проміжках, а наслідки змін у минулому позначаються на сучасному моментально, проте це інколи виглядає, як спроба внести цікаву концепцію лише заради неї самої. Це важко пояснити об’єктивно, але зміни, як на мій ігровий погляд, не сильно впливають на атмосферу, не створюють цікавих досвідів, тож не надто відчутні.

Про світ Code Vein II

Окремо варто зазначити, що Code Vein II намагається наслідувати успіх Elden Ring, тому у сиквелі вперше для серії з’являється відкритий світ та навіть такий собі аналог коня Потоку — мотоцикл, яким здійснюються переміщення трьома великими регіонами. Не всі з цим погодяться, але відкритий світ не був родзинкою Elden Ring і мав багато проблем з левел-дизайном. Звісно, з часом атмосфера змусила полюбити простір Міжземелля, але Code Vein II, на мою думку, повторила помилку «старшого брата».

Відкритий світ у Code Vein II виправдали так: у нас є великі герої минулого, і до регіону якого вирушити першим — вибір гравця. В іншому ж, потреба у великому open-world відпадає, хіба що послухати цікаві коментарі компаньйонів під час подорожі широтами на мотоциклі. На шляху, як і в Міжземеллі, ми зустрічаємо групи ворогів, які слугують джерелами досвіду та луту, і також знаходимо предмети для крафту. Біда лише в тому, що відкритий світ слугує лише дорогою поміж локаціями: його дослідження не обов’язкове як з погляду лору, так і з погляду залученості гравця.

Крім того, відкритий світ Code Vein II наслідує Elden Ring і те, що на карті позначені лише основні цікаві місця, а побічні квести розкидані по всій карті, які треба відшукати самому. Це тягне за собою наступну проблему — у спробі наповнити великий відкритий світ, до рук розробників потрапляють самоповторення, тому будьте готові, що вороги та міні-боси у підземеллях матимуть знайомий мувсет, але з іншим «обличчям». Загалом, зараз багато розробників souls-like намагаються переносити події у відкритий світ, тож чи звинувачувати Bandai Namco за спробу наслідувати тренд? Питання відкрите.

Варто згадати і локації, які дійсно стали краще порівняно з оригінальною грою, проте інколи левел-дизайн все ще викликає негативні емоції. Так, є чудові локації, з шорткатами, таємницями та цікавими ворогами, проте є й інші — пусті коридорні підземелля зі складним ворогом наприкінці і ледве потрібним лутом.

Як грається Code Vein II

І ось ми дісталися до найголовнішого у таких проєктах — бойової системи. Зазначу одразу: ігролад сиквелу повністю продовжує та розширює бойову систему оригіналу, тож тим, хто грав у Code Vein 2019 року, буде легко зорієнтуватися.

Загалом, сиквел пропонує гравцям класичну souls-like систему з блокуванням, парируванням та перекатами. Натомість бити ворога можна як зброєю ближнього бою (різноманітні мечі, сокири та молоти), так і далекобійною (гвинтівки, луки, кинджали, що парять поруч) — у другій частині вона займає важливе місце, тому, на відміну від оригінальної Code Vein, нарешті можна робити повноцінні потужні білди з дальньою зброєю.

Залишилися і фірмові для серії «коди крові» — здібності героя, які можна змінювати просто посеред битви, без потреби повертатися до омели (місцевий аналог «вогнища») чи проходити квест на скидання навичок. У порівнянні з першою частиною, коди крові стали цікавішими, тому з різномаїттям білдів у новій грі проблем не буде. Ба більше: гравець може змінювати білд залежно від потреби, як-от фармити багато мобів чи сфокусуватися на бійці з одним сильним босом. Однак окремої броні у грі немає (проте простір для кастомізації — величезний), а захисні характеристики залежать від рівня героя, його щита та коду крові.

Звісно, підвищувати ваш рівень буде місцевий аналог «душ», який ви отримуєте з ворогів. Це універсальна валюта, як і в багатьох інших souls-like, тому комбінування зброї, крафту та покращення спорядження також потребуватиме фарму.

Окрім кодів крові, варто пригадати ще одну фірмову для серії річ — Jails. Це спеціальна зброя, що дозволяє робити висмоктування «іхору» (мани) з ворогів. Крім того, якщо провести drop attack по босу чи супротивнику в нокдауні чи з малою кількістю здоров’я — відкриється унікальна анімація. За іхор натомість герой використовує коди крові та інші здібності.

Варто згадати і те, що серія Code Vein відома своїми напарниками, і на цьому варто зупинитися детальніше. У першій грі була можливість взяти NPC-компаньйона або проходити гру у онлайн-кооперативі, коли у сиквелі можливість пограти з другом прибрали і залишили лише неігрових помічників.

Попри цей мінус, напарники у новій грі набагато більше корисні, ніж у першій. Вони можуть бути з вами при битві з босом та відтягнути кілька його атак на себе; якщо ваш герой впаде в нокдаун, ваш помічник може тимчасово пожертвувати собою, щоб дати головному герою доволі сильні бафи та підняти його (хоч і не завжди боси дають можливість виконати компаньйону цю дію). Крім того, ваші помічники віддають вам вищезгадані коди крові, які вас підсилюють, і якщо прокачати код крові на максимум, з нього можна отримати постійні сильні бафи. Не кажучи вже про те, що компаньйони у грі повідомляють вам інформацію про лор та сюжет, активно коментують події і загалом абсолютно виправдані сюжетом.

Таким чином, окремі механіки бойової системи непогано пов’язані між собою, що дарує приємний досвід при спробі самостійно створити білд навколо зброї чи коду крові, який вам подобається. Натомість цей позитив затьмарює нерівномірну складність гри. Інколи у Code Vein II зустрічаються вороги з нерівномірними хітбоксами, несправедливі боси, вікна для атаки яких є дійсно замалими, та, навпаки, занадто легкі супротивники, яких можна перемогти без вивчення їхніх тактик, лише використовуючи компаньйона, який прийматиме атаки противника самостійно.

З босами у Code Vein II все приблизно так само, як і в першій частині. Якщо герой зустрічає боса, що є важливим для сюжету, то питань не виникає — часто його зовнішній вигляд, атаки тощо зумовлені лором всесвіту. Натомість побічні вороги цим не похизуються, і ця проблема перейшла з оригіналу до сиквелу — інколи побічні боси ніяк не пояснюються подіями гри, що, своєю чергою, не пов’язує гравця з подіями на екрані на емоційному рівні. Звісно, це насправді дрібниця, але саме з таких дрібниць і формується атмосфера гри.

Атмосфера Code Vein II

Одразу зазначу, що до атмосфери сиквелу ми включимо усе: і сюжет, і візуальну частину, і ще деякі ігроладні та технічні моменти. Спробуємо розібрати все по поличках, і почнемо з позитивного.

Вся дилогія виконана в аніме-стилістиці, тож оку шанувальників японської мультиплікації буде приємно. Крім того, у грі є дуже масивна кастомізація персонажа, як його зовнішності, так і одягу, масок, зброї тощо. Напевно, кастомізацію героя у Code Vein II можна вважати однією з наймасштабніших серед останніх souls-like ігор (можливо, конкуренцію складе лише Nioh 3).

Попри це, якщо у першій частині кастомізувати персонажа було цікаво і тим, що героя можна продемонструвати реальному напарнику, то у другій частині цим ви будете насолоджуватися серед ШІ-компаньйонів.

Разом з тим, я не можу похвалити анімації гри. У 2026 році Code Vein II виглядає дещо незграбною, нерівномірною, з уривчастими анімаціями та моделями персонажів. Додайте сюди і проблеми з продуктивністю, про які ми детальніше згадаємо пізніше.

Аніме-стилістика переїхала не лише до візуалу проєкту, а й у сюжет та наратив загалом. Відповідно, сюжет знову зводиться до обранців, які рятують світ на тлі дуже пафосних розмов про необхідність пожертви. Додайте сюди ще і фан-сервіс, тож ваші герої можуть рубати анімешного сексуалізованого боса у відвертих бра у декораціях постапокаліптичного світу. Звісно, для шанувальників аніме це не стане чимось екстраординарним, проте якусь частину гравців точно може відвернути від проєкту.

Якщо резюмувати наратив — він непоганий, але коли він слідує «шпалам», і майже непотрібний, коли гравець намагається розважити сам себе, що є втратою для «глибини» історії. Таким чином, виходить нерівномірна ситуація: сюжет то захоплює та напружує, то починає знуджувати гравця.

Code Vein II має непоганий темп та динаміку, але коли лише не відходить від основного сюжету. Як згадувалося вище, гра дуже посередньо заохочує гравця досліджувати світ, тому, на мою думку, робити open-world було зайвим рішенням, що не додає балів грі. Так, все стало набагато масштабнішим, ніж у оригіналі, але це не значить, що сиквел став кращим. Звісно, зміни у підході до level-дизайну дійсно помітні, оскільки рівні виконані набагато краще, ніж у попередньому проєкті, проте вони все ще не стали «неймовірними», вони скоріше просто нормальні та базові. У відкритому світі також майже немає логічної вертикальності, через що регіони сприймаються як плаский каньйон зі стінами-обмеженнями.

Механік у Code Vein II доволі багато і перші години дві (може і більше, якщо ви не знайомі з souls-like іграми) ви будете вивчати та звикати. Далі ці механіки масштабуватимуться, але варто признати — не усі з них потрібні взагалі і від кількох точно можна б було відмовитися, бо вони зроблені наче для того, щоб просто бути.

Тепер пригадаємо і про технічні проблеми гри. Оптимізація дуже не ідеальна — на PS5 траплялися падіння кадрів, хоч і не часто, але для souls-like ігор це критично. Вікна атак буквально вимірюють кадрами, тож проблема з цими кадрами — прямий шлях до повторного проходження локації. Додайте сюди, що деякі з босів мають неймовірно малі вікна між атаками, в які ви можете відновлюватися, і проблеми з камерою, яка може закрити спиною вашого персонажа пів екрана, якщо ви притулитесь до стіни.

Оскільки я пишу огляд після виходу гри, можна пригадати і ще гіршу оптимізацію на ПК, на що скаржилися усі ПК-геймери з моменту виходу гри. Вимушений зазначити — лаги є фатальними для souls-like, тож очікуємо патчів.

Звісно, додам ще трошки для шанувальників першої частини — тих, хто очікував, що дилогію Code Vein все ж офіційно пов’яжуть з іншою франшизою Bandai Namco, God Eater. Цього не сталося, навіть попри кивок у цей бік під час кінцівки першої частини Code Vein, тому зв’язок ревенантів та пожирачів богів наразі залишається лише у теоріях фанатів

Висновок

Code Vein II — приклад того, що робити гру «масштабніше» не завжди означає робити її кращою. Сиквел намагається розвинути ідеї першої частини одразу в усіх напрямках: відкритий світ, складніша структура сюжету з подорожами у часі, глибша бойова система, більше механік, більше персонажів і більше пафосу. І частина з цього справді працює.

Втім, надмірне розширення в інших аспектах часто грає проти самої гри. Відкритий світ виглядає даниною трендам, а не органічною потребою, подорожі у часі цікаві, але не завжди виправдані, а частина механік існує без чіткої необхідності.

У підсумку Code Vein II — це гра для чітко визначеної аудиторії. Шанувальники першої частини, аніме-стилістики та експериментальних souls-like, найімовірніше, знайдуть у ній чимало задоволення і десятки годин контенту. Для решти ж це буде радше нерівний проєкт, який можна полюбити, але легко можна і роздратуватися та закрити. Попри всі недоліки, я не вважаю Code Vein II провалом — це просто проєкт, який дещо переборщив зі спробою додати так багато, що трошки загубив душу, яку збудував у першій частині.

6,5/10

Підписуйтеся на Telegram-канал @gamedev_dou, щоб не пропустити найважливіші статті і новини